Ви­д-во ЛДУ БЖД 2 страница

Ми (автори, рецензенти і літературний редактор) приклали багато зусиль, щоби зробити матеріал цього навчального посібника конкретним, простим для розуміння, засвоєння та, що найважливіше, цікавим. Наша мета полягала у тому, щоби, внаслідок вивчення того чи іншого матеріалу, курсанти і курсанти і студенти мали свої власні думки щодо національної безпеки України і, водночас, знаходити в цьому як користь, так і задоволення.

Подяки

Автори вдячні усім тим, хто так чи інакше сприяв написанню цього навчального посібника. Особлива подяка доктору технічних наук, професору Я.І. Соколовському, завідувачу кафедри ОТіМТП НЛТУ України за цінні вказівки і безпосередню підтримку.

Ав­тори вис­лов­люють вдяч­ність рецензентам доценту Андрію Даниловичу Кузику, про­фе­со­ру Всеволоду Миколайовичу Сеньківському і про­фе­со­ру Дмитру Дмитровичу Пелешку, а та­кож лі­те­ра­тур­но­му ре­дак­то­ру В.В. Дуд­ку за цін­ні за­у­ва­жен­ня та уточ­нен­ня, які спри­яли знач­но­му пок­ра­щен­ню ру­ко­пи­су.

Ав­тори з вдяч­ніс­тю приймуть будь-які конструк­тив­ні за­ува­жен­ня сто­сов­но викладеного у посібнику матеріалу, які мож­на над­си­ла­ти за ад­ре­сою:

Ка­фед­ра управління інформаційною безпекою

Львівський ДУ БЖД, вул. Клепарівська 35, м. Львів, 79007

Тел. моб.: 067‑944‑11-15. E-ma­il: gryciuk.yura@gmail.com

Вступ

Кардинальні перетворення в Україні стали наслідком тривалих соціально-політичних і економічних змін. За останні два десятиліття Україна зіткнулася з серйозними проблемами, які пронизують усю систему управління державою. У зв'язку з цим проблема формування системи національної безпеки України призвела до низки теоретичних, методологічних, а також практичних питань забезпечення національної безпеки[1].

В умовах становлення України як демократичної держави, її прагнення вступу до європейських структур, бажання бути повноправним членом ЄС призвело до істотного збільшення кількості та якості джерел загроз і небезпек, а також значної шкоди від їх реалізації. Через це проблема дослідження національної безпеки вважається актуальною, а її ефективне вирішення пов'язано із потребою розроблення єдиної системи знань про неї, уніфікованого методологічного підходу до вивчення її складових і, як наслідок, методологічної бази для аналізу, оцінювання та прогнозування перспектив її змін, прийняття управлінських рішень у короткі терміни та з достатньою обґрунтованістю, які у сукупності забезпечать процес управління національною безпекою.

У сучасній теорії та практиці державного управління ще не визначено узагальненого поняття національної безпеки, не розроблено відповідного теоретико-методологічного та методичного інструментарію пізнання сутності, структури і динаміки її змін, а також формалізованого її категорійно-поня­тій­но­го апарату. На сьогодні при висвітленні проблем системи національної безпеки користуються такими термінами, як: "державна безпека", "колективна безпека", "регіональна безпека", "основи національної безпеки", "національна безпека" тощо, у які різні автори, зазвичай, вкладають тотожний зміст. Водночас з плином часу стає все зрозумілішим те, що термін "національна безпека" має узагальнений характер і охоплює декілька окремих дисциплін – управлінських, правових, політичних, економічних тощо.

Одним із сучасних джерел загроз і небезпек національній безпеці України є той факт, що багато суспільних наук не в стані дати правильний і точний прогноз розвитку суспільства, яке постійно піддається негативному впливу ззовні. Вони також не готові запропонувати модель збалансованого існування особи, суспільства та держави в період глобалізації, коли непередбачена випадковість та значна кількість альтернативних варіантів їх поведінки стають нормою життя. У нашій країні постійне осмислення нової політичної ситуації, багатовекторність державних інтересів, а також зростання кількості зовнішніх і внутрішніх джерел загроз і небезпек призвело до того, що у сучасній практиці державотворення важливо максимально скоротити дистанцію між неорганізованими соціальними процесами.

Незважаючи на те, що сучасні інформаційні технології дають змогу зібрати значну кількість фактичних даних про стан різних об'єктів і систем, проте існує проблема їх теоретичного аналізу та синтезу достатньо узагальнених концепцій поведінки чи удосконалення, які мають практичну пояснювальну та прогностичну вартість. Однією з причин такої складності є недостатнє усвідомлення сутності національної безпеки, принципів її організації, взаємозв'язку структурних елементів у самій системі національної безпеки. Тому успішне просування різних трактувань сутності національної безпеки насамперед пов'язано із розробленням нових методологічних підходів до її аналізу. Саме такі альтернативні варіанти сутності національної безпеки розглядатимуться у цьому навчальному посібнику.

Загалом необхідно зазначити, що в українській науковій громадськості проблема дослідження національної безпеки вирішується тільки через написання відповідних навчальних посібників і монографій. Але, узагальнивши стан різних досліджень національної безпеки як системної теорії, можна дійти висновку про те, ця проблема ще не стала об'єктом спеціального пізнання. Актуальність написання цього навчального посібника полягає передусім у потребі реалізації Закону України "Про основи національної безпеки України", Стратегії національної безпеки України, а вже потім – наукового пізнання національної безпеки України. Більше цього, в контексті інтеграції України до європейських структур потребують коригування підходи щодо управління системою національної безпеки.

Отже, можна дійти висновку про те, що в системі національної безпеки України утворилася комплексна проблемна ситуація, яка складається з багатьох інших проблем:

1) не сформовано проблемне поле концептуального аналізу національної безпеки України;

2) відсутні вмотивовані постановки завдань фахівцям з різних навчальних дисциплін у системі національної безпеки України;

3) не сформульовано основні принципи інтеграції знань з різних навчальних дисциплін у єдину теорію, яка б комплексно описувала систему національної безпеки України;

4) не налагоджено механізм застосування отриманих знань і прийнятих рішень у практичній діяльності системи забезпечення національної безпеки України;

5) відсутні підходи щодо формалізованого опису проблеми національної безпеки як відкритої нелінійної системи;

6) відсутні підходи щодо розроблення ефективної методології дослідження структурних елементів системи національної безпеки України.

Ці проблеми можна усунути в межах єдиної системи знань про національну безпеку – теорії національного безпекознавства. Ця теорія виступає як своєрідне поле концептуального аналізу, яке не вирішується тільки традиційними підходами, виробленими як у загальній теорії систем і соціального управління, так і у межах традиційної теорії про безпеку життєдіяльності, а також у рамках сучасних досліджень у сфері самої безпеки держави. При дослідженні безпеки держави здебільшого зосереджується значна увага тільки на питаннях певного її стану, не акцентуючи уваги на її антропогенних чинниках. Часто віддається пріоритет розгляду суб'єктів забезпечення безпеки, ігноруючи дуалізм об'єктивного і суб'єктивного у теорії національної безпеки, на що робиться наголос особливо останнім часом. Концептуальна ідея теорії національного безпекознавства полягає у тому, щоб безпека особи, суспільства та держави перебувала на єдиному збалансованому рівні. Ця теорія перебуває у полі тяготіння юридичних дисциплін, що пояснюється вагомою роллю, яку відіграє держава в забезпеченні безпеки зазначених вище суб'єктів, водночас як право виступає головним регулятором відносин між ними.

Теорія національного безпекознавства опирається на споконвічні джерела національної безпеки – природне прагнення людини до власної безпеки, до усвідомлення її значущості серед інших нагальних потреб, виявляє механізми активізації потягів людини до створення системи безпеки. Тобто, закладається фундамент методологічно обґрунтованого бажання людини побудувати сильну соборну незалежну України.

Цей науковий напрям підтверджує сучасне розуміння природи появи системи національної безпеки і заперечує її трактування тільки як стану захищеності особи, суспільства та держави як концептуального нігілізму і наукової зашореності. При цьому спростовується їх бажання обмежити безпеку тільки захисними діями, а також ототожнити безпеку із діяльністю тільки державних інституцій, які категорично заперечують непересічне, об'єктивно зумовлене і безальтернативно необхідне значення недержавних структур у національному безпекотворенні.

Ґрунтуючись на цих положеннях, а також постулатах, висунутих у роботі [1], якраз і було написано цей навчальний посібник. Одразу ж зауважимо, що теорія національної безпеки (національне безпекознавство) і навчальна дисципліна "Основи національної безпеки України" є різними за своєю сутністю і спрямованістю. Якщо мета теорії полягає у з'ясуванні концептуальних теоретичних і методологічних питань процесу формування системи знань про національну безпеку, то мета дисципліни насамперед спрямована на процес формування системного уявлення про національну безпеку та її структурні елементи, а також на процес закладання вмінь та навичок щодо їх раціонального та ефективного системного дослідження.

Цей навчальний посібник ґрунтується на певних наукових вітчизняних традиціях, на підставі яких сьогодні формується нова дослідницька школа фахівців з національної безпеки. Ці фахівці мають здійснювати наполегливий пошук істини, закликати до постійної, копіткої та напруженої праці всього загалу інтелектуального потенціалу України, опираючись на наукові критерії, ментальні та світоглядні настанови, духовне багатство національного буття, історичні традиції волелюбної та працьовитої, толерантної та цілеспрямованої нації, важливість формування самодостатньої системи національної безпеки.

Структура цього навчального посібника складається з 10 розділів, зміст яких є органічно і концептуально поєднаним між собою. Поза увагою залишилися тільки деякі структурні елементи системи національної безпеки, які є загальновідомими, але згодом використовуватимуться при розробленні теоретичних проблем національної безпеки. Водночас, нововведеннями в роботі є розгляд проблем недержавного управління національною безпекою, формування системи управління національною безпекою, управління безпекою в зарубіжних країнах, бенчмаркінгу національної безпеки.

Мета навчальної дисципліни "Основи національної безпеки України": з позицій синергетичного, системного і управлінського підходів дати курсантам і студентам теоретичні та практичні знання, які дозволять їм професійно орієнтуватися та діяти в різноманітних ситуаціях, пов'язаних із підготовкою та реалізацією управлінських рішень у різних сферах національної безпеки (інформаційній, політичній, економічній, соціальній, екологічній тощо).

Основні завдання навчальної дисципліни "Основи національної безпеки України" зводяться до такого:

● дати курсантам і студентам базові знання щодо усвідомлення концептуальних засад системи національної безпеки;

● ознайомити курсантів і студентів із загальними проблемами процесу формування системи управління національною безпекою;

● ознайомити курсантів і студентів із основними нормативно-правовими актами, що регламентують суспільні відносини в системі забезпечення національної безпеки;

● ознайомити курсантів і студентів із стратегіями управління національною безпекою в зарубіжних країнах;

● дати курсантам і студентам уявлення про найважливіші структурні елементи системи національної безпеки в контексті глобалізації;

● навчити курсантів і студентів практичних навичок щодо теоретичного дослідження структурних елементів національної безпеки та ефективності управління ними;

● навчити курсантів і студентів практичних навичок щодо використання сучасних інноваційних технологій забезпечення національної безпеки України – бенчмаркінгу.

Після вивчення дисципліни курсанти і студенти повинні вміти:

● здійснювати ефективний моніторинг рівня забезпечення національної безпеки у конкретній сфері життєдіяльності;

● розробляти пропозиції щодо визначення стратегічних цілей і завдань розвитку певної території, регіону чи галузі на основі результатів системного аналізу соціально-економіч­но­го стану розвитку держави, застосовуючи методики визначення певних показників;

● контролювати процес виконання заходів з реалізації політики національної безпеки у відповідній сфері, певній території, регіоні чи галузі, виконання законодавчих і підзаконних актів у визначені терміни;

● організовувати управління національною безпекою в усіх сферах життєдіяльності суспільства, виходячи із потенційних і реальних джерел загроз і небезпек національній безпеці України, використовуючи методи розроблення та прийняття рішень, дослідження операцій;

● готувати рекомендації, пропозиції до проектів зовнішньо та внутрішньополітичних стратегій України, спрямованих на адекватну відповідь реальним і потенційним джерелам загроз і небезпекам національній безпеці України;

● визначати вплив чинників зовнішнього та внутрішнього середовища на діяльність органів внутрішніх справ, використовуючи методи порівняльного аналізу;

● готувати рекомендації, пропозиції до проектів зовнішньо та внутрішньополітичних стратегій України, спрямованих на адекватну відповідь реальним і потенційним джерелам загроз і небезпекам національній безпеці України;

● використовувати понятійно-категорійний апарат для аналізу інформаційної, політичної, економічної, воєнної, екологічної та інших функціональних сфер національної безпеки при виборі та реалізації концептуальних підходів щодо управління національною безпекою;

● на основі моніторингу та аналізу діяльності органів влади пропонувати організаційно-правові методи і засоби підвищення ефективної діяльності управлінських структур, у тому числі методів і засобів забезпечення національної безпеки.

Стратегія навчання та вивчення навчальної дисципліни "Основи національної безпеки України" побудована на читанні лекцій, проведенні практичних (семінарських) занять із використанням активних форм навчання, а також проведенні "круглого столу" з проблемних питань національної безпеки України.

Роз­діл 1. ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ ТЕОРІЇ НАЦІОНАЛЬНОго БЕЗПЕКознавства

Теорія національного безпекознавства – одна із найважливіших структурних елементів наукового потенціалу держави. У ній сконцентровано значний політико-правовий досвід минулих поколінь, відображено головні напрями траєкторії їх поступального руху, основні віхи та підсумки попередніх досліджень проблем забезпечення державою безпеки особи, суспільства та держави. Пізнавальний досвід попередніх науковців, їх ідеї та досягнення мають помітний вплив на сучасні наукові концепції процесу формування та алгоритму функціонування системи національної безпеки, на правові погляди та орієнтацію щодо її розвитку.

У своїх намаганнях зрозуміти сьогодення та знайти шлях до кращого і безпечного майбутнього науковці завжди зверталися та звертатимуться до здобутків попередніх поколінь, до історично апробованих форм і механізмів забезпечення безпеки. Хоча це не є даниною попередникам, сліпою вірою у традиції та авторитети, – просто необхідний і достатньо ефективний спосіб людської орієнтації в глобальному історичному часі та геополітичному просторі, природна потреба і прагнення кожного покоління вийти на атрактор – найвищу точку безпеки особи, суспільства та держави тощо. Знайшовши та визначивши власне місце і призначення між минулим і майбутнім, кожен з нас прагне забезпечити собі та своїм нащадкам найбільш ефективну реалізацію власних потреб та інтересів через надійне функціонування механізму забезпечення безпеки. У цьому аспекті важливого значення набуває звивистий шлях розвитку і удосконалення різних систем національної безпеки, які відображено у багатьох вченнях попередників, різних концепцій процесу формування та ефективних алгоритмів функціонування її різних структурних елементів.

Теорія національного безпекознавства дає змогу пересічній особі наблизитися до розуміння: як у запеклій боротьбі та безпосередньому зіткненні різних поглядів і позицій одночасно відбувався розвиток пізнання природи виникнення системи національної безпеки, здійснювалося поглиблення уявлень про розумний баланс інтересів особи, суспільства та держави у забезпеченні їхньої безпеки, права і свободи людини, у підтримці суспільного і державного ладу, у виробленні методів і засобів забезпечення національної безпеки тощо.

В міру того, як залишається позаду значна кількість попередніх поколінь і збільшується сукупний обсяг знань, набутих людством про національну безпеку, все більшого значення набуває всеохопна галузь знань про систему національної безпеки. Проаналізувавши численні дослідження, сучасні науковці обґрунтували потребу формування окремого терміну, який би позначав назву загальної теорії національної безпеки. Таким терміном запропоновано визнавати "національне безпекознавство" – від латинського natho – плем'я, народ; від укр. безпека, … знавство – наука, вчення, течія. Тому дальше у межах цього навчального посібника для означення загальної теорії національної безпеки використовуватиметься саме цей згаданий термін.

Одним із завдань цього наукового напряму якраз і є розкриття основних положень процесу формування ієрархічної структури теорії про національну безпеку, а також розкриття механізму функціонування та розвитку системи національної безпеки України.

1.1. Потреба формування наукового напряму "національне безпекознавство"

Теорія національного безпекознавства – новий інтегрований науковий напрям, що поєднує декілька наук і правових теорій, зокрема: геополітика, етнодержавознавство, управління, синергетика[2], ноокосмологія[3], теорія держави та права, історія вчень про державу і право, міжнародне право, міжнародні відносини, оперативно-розшукова діяльність, розвідувальна та контррозвіду­валь­на діяльність та ін.

Актуальність розвитку теорії національного безпекознавства як наукового напряму і навчальної дисципліни зумовлена низкою чинників, які об'єднано в одну типологічну модель, що складається з двох рівнів: теоретичного та практичного.

На теоретичному рівні можна виокремити такі чинники:

1) відсутність цілісної системи знань, у межах якої б знайшла повне відображення теорія національної безпеки;

2) відсутність ефективних підходів до процесу формування механізмів узгодження проблемо­утво­рювальних і проблемовирішувальних систем у системі забезпечення національної безпеки;

3) недостатня розробленість питань процесу управління розрізненими знаннями у системі забезпечення національної безпеки;

4) недостатня кількість ефективних програм підготовки фахівців у галузі національної безпеки.

На практичному рівні заслуговують увагу такі чинники:

1) постійна ескалація джерел загроз і небезпек, які набувають глобального характеру і є атрибутами будь-якої цивілізації в період глобалізації;

2) постійна зміна підходів до функціонування механізму забезпечення безпеки на перехідному етапі від локального перебування до глобалізації;

3) значне збільшення кількості та якості реалізованих джерел загроз і небезпек, а також масштабності їх наслідків;

4) наявність реальних джерел загроз і небезпек національній безпеці України, зокрема її конституційному ладу, територіальній цілісності та державному суверенітету;

5) дещо низька безпекознавча культура особи, суспільства та держави;

6) брак відповідних науково-дослідних центрів, довготермінових прогнозів, служб попередження та ефективних механізмів швидкого реагування на активізацію алгоритмів дестабілізації – ескалацію джерел загроз і небезпек, помилки в механізмах управління ними;

7) дефіцит, а іноді й недостатня відповідність наукової та довідкової літератури загальноприйнятим нормам національної безпеки;

8) невисока ефективність роботи РНБО України та невідповідність виконуваних нею функцій теперішній геополітичній реальності.

Особливої актуальності сьогодні набуває розвиток національного безпекознавства у зв'язку із постійною кризою процесу функціонування сучасних систем безпеки, поступовим утвердженням інформаційного суспільства, нездатністю багатьох навіть розвинутих країн сформувати адекватну йому цивілізацію, а також досконалу систему забезпечення національної безпеки, здатну протистояти сучасним джерелам загроз і небезпекам. Під кризою тут розуміється повна або часткова втрата системою забезпечення національної безпеки здатності виконувати функції, покладені на неї, а також неможливістю збереження гомеостазису[4] в процесі впливу дестабілізаційних чинників як ззовні, так і зсередини. Внаслідок тривалої кризи процесу функціонування цієї системи відбувається занепад і деградація традиційних форм життєдіяльності та життєзабезпечення етнічної національної спільноти, спостерігається різке погіршення демографічного відтворення, що призводить до глибокої соціально-психологічної кризи як особи, суспільства та держави загалом.

За останні роки у відкритому друці з'явилося чимало робіт, пов'язаних із вирішенням проблеми національної безпеки України. Проте більшість авторів, застосовуючи далеко не системні підходи, вихоплюють з цієї складної проблеми окремі елементи, ретельно піддаючи їх суб'єктивному аналізу. Загалом домінуючою тенденцією у дослідженні окресленого кола питань є концентрація уваги читачів на часткових суспільних процесах. Застосування такого підходу призводить до фрагментарності у дослідженні такої складної системи, якою є національна безпека, і викликає серйозні занепокоєння щодо можливості вироблення ними тих узагальнень, без яких неможливо сформувати стратегію, яка визначатиме траєкторію поступального руху української нації.

Сьогодні, як ніколи раніше, нагально відчувається потреба у розроб­лен­ні науково обґрунтованої методології дослідження національної безпеки України. На це також звертають увагу автори першого в Україні навчального видання Н.Р. Нижник, Г.Л. Ситник і В.Т. Білоус під назвою "Національна безпека України", де декларуються основи національної безпеки з позицій системного підходу. За умов циклічності появи демографічних і екологічних криз, економічних негараздів, несформованості іміджу впливової держави, відсутності адекватної методології дослідження процесу формування національної безпеки є фатально небезпечною для України. Сьогодні широкій громадськості України потрібна не тільки національна ідея, яка об'єднала б різні шари і прошарки українського суспільства, а розроблена та науково обґрунтована система заходів щодо її забезпечення. Для формування цієї основи і необхідно розробляти та удосконалювати теорію національного безпекознавства.

Відомо, що будь-яку теорію, в тому числі і теорію національного безпекознавства, сьогодні доцільно розглядати крізь призму декількох аспектів:

● визначити мету, основні завдання, функції, принципи та методологію дослідження наукового напряму;

● окреслити її місце в системі різних наук і з'ясувати значення при формуванні системи знань про національну безпеку;

● встановити кореляційні зв'язки між самою теорією національного безпекознавства та правовими теоріями національної безпеки, заклавши цим самим основи організації управління знаннями в системі забезпечення національної безпеки;

● визначити ефективні алгоритми формування системи забезпечення національної безпеки, виокремити структурні елементи та з'ясувати взаємозв'язки між ними, встановити системоутворювальні елементи;

● відповідно до окреслених структурних елементів, розробити ієрархічну модель системи національної безпеки, встановити основні напрями її удосконалення, застосовуючи при цьому методологію системного та синергетичного підходів.

Ще з давніх часів людство постійно стикалося з проблемою забезпечення особистої, суспільної, етнічної, державної, а, зрештою, й національної безпеки. Основною причиною неможливості здійснити поставлене завдання була не фізична сугестія (тобто, рабство, завоювання держави, ембарго світових держав), а дестабілізація світоглядних настанов, їх концептуальна фрагментація. Окрім цього, незалежно від виду безпеки (особи, суспільства, держави чи національної), ця причина зберігає свою значущість ще й сьогодні, тобто вона і становить головний об'єкт уваги теперішніх системологів і управлінців при побудові надійної системи національної безпеки.

Ця проблема має системний характер і, зазвичай, не обмежується створенням системи окремих державних органів. Передусім має враховуватись один зі головних принципів проведення системних досліджень: системні явища досліджуються системою методів і засобів, на засадах системних принципів, для досягнення цілей системи. Тому система забезпечення національної безпеки передбачає:

● і керівників найвищої ланки, які мають постійно убезпечувати національні інтереси від зовнішніх і внутрішніх джерел загроз і небезпек;

● і політиків, які мають піднятися до рівня представників інтересів нації, не вдаючись у особистісні чвари, які, передусім, можуть бути інспіровані зовнішніми силами, що мають бажання дестабілізувати систему НБ або закласти перманентний параметр дестабілізації;

● і керівників великих фінансово-промислових компаній, банківських установ, які мають враховувати не тільки можливість власної економічної вигоди, а опиратися, передусім, на національні інтереси;

● і просто окремих представників української держави, які, незалежно від місця проживання чи перебування, мають у складний час виявляти стійкість інтересам нації та намагатись інтегрувати власні інтереси до них[5].

Аналізуючи сучасні процеси, які відбуваються у світі, можна дійти висновку про стагнацію колишніх моделей розуміння такої філософської категорії, як "безпека". Ця категорія є фундаментальною при розробленні теорії національного безпекознавства, тому зміна деяких парадигм у настановах щодо її розуміння певною мірою має передувати зміні уявлень про мету, завдання, принципи побудови, методи і засоби забезпечення національної безпеки. Тривала дискусія науковців з цього питання відображає певну складність не тільки у розумінні такої категорії як "національна безпека", а й взагалі багатоваріантність існування її самої. Через це намагання багатьох науковців розглядати національну безпеку крізь призму аналізу окремих її структурних елементів з наступною екстраполяцією на усю систему забезпечення національної безпеки, вважається хибним і, у принципі, безперспективним.

Одним з ефективних методів і засобів дослідження складних систем є синергетика, яка дає змогу по-новому підходити й до аналізу системи національної безпеки. Саме синергетика уможливлює розглядати її як відкриту нелінійну динамічну систему. Водночас, з певною часткою скептицизму, можна стверджувати, що сьогодні практично відсутня цілісна теорія, здатна пояснити зародження, існування та розвиток, а також можливі трансформації системи національної безпеки, виникнення джерел загроз і небезпек системі, їх передбачення та ефективну нейтралізацію. Загалом не сформовано понятійно-категорійний апарат, методологічний інструментарій дослідження цієї системи, а питання щодо потреби формування цілісної системи знань про національну безпеку порушується українськими дослідниками тільки у деяких варіантах постановок задач. Частково заповнити цю прогалину намагається цей навчальний посібник, який є логічним продовженням викладених думок у монографії "Теоретичні основи та елементи національної безпеки України".

В українській юридичній літературі ця проблема ще не стала об'єктом спеціального вивчення, тому головна ідея цього навчального посібника полягає у тому, щоби дати допитливому читачу теоретичний базис щодо побудови й організації ефективного функціонування системи національної безпеки і, як наслідок, забезпечення національних інтересів її громадян. Актуальність посібника також полягає у реалізації нагальної потреби пов'язати розрізнені проблеми забез­печен­ня безпеки особи, суспільства та держави з проблемою формування на засадах неопарадигми національної безпеки, досконалої системи забезпечення національної безпеки, яка складатиметься з підсистем державного і недержавного забезпечення.

Необхідно зазначити, що сьогодні проблема побудови системи національної безпеки належить до наймодніших і найактуальніших питань як наукової, так і політичної літератури. Причому, останнім часом можна спостерігати появу на шпальтах інформаційних видань чимало авторських концепцій, які є такими переважно з естетичного погляду і більше відображають кон'юнктурні погляди окремих політичних діячів, що інколи сприяло домінуванню політичних інтересів над теоретичним осмисленням. З огляду на постійну ескалацію екстремістських форм проявів людської поведінки, особливо інформаційного тероризму, наукова теорія має зарахувати проблему побудови системи національної безпеки до найбільш пріоритетних, складних і значущих напрямків наукового пізнання. Тому наразі нагально постає питання про розроблення цілісної та науково обґрунтованої системи знань про націона­ль­ну безпеку – теорії національного безпекознавства. Цей науковий напрям має зосереджу­вати увагу дослідників на розгляді широкого кола питань про те, як утворюється система національної безпеки і що вона собою представляє.