Ви­д-во ЛДУ БЖД 4 страница

● фізики – теорія дисипативних структур, теорія лазерів, теорія оптимальності, ядерна фізика і ядерна енергетика, загальна і прикладна фізика елементарних часток і твердого тіла, радіоелектроніка, спектроскопія, фізика атмосфери, фізика землі, статистична фізика, квантова механіка;

● біології та фізіології – генетика, теорія еволюції, екологія, нейрофізіологія, теорія еволюційної епістемології, теорія коеволюції, еволюційна морфологія;

● математики – методи математичного системного аналізу, математична статистика і теорія ймовірностей, математичне моделювання, теорія біфуркацій, теорія ризику, теорія дисипативних структур, теорія множин;

● хімії – теорія хімічних і фізико-хімічних реакцій, хімія процесів і матеріалів, органічна та неорганічна хімія, біохімія;

● машинознавство – аналіз і синтез складних систем, теорія надійності, кінематика і динаміка машин і механізмів;

● механіки – механіка рідин і газів, механіка твердого деформованого тіла;

● геології – комплексні методи геології, геофізики і геохімії, океанології;

● суспільствознавства – основи держави та права, філософії, соціології, геополітики, геоекономіки, геостратегії, теорія етногенезу.

У теорії національного безпекознавства об'єктивно формується відповідний понятійно-категорійний інструментарій, який, окрім низки загальних, містить такі базові поняття: національна безпека (небезпека), національна загроза, захист, забезпечення, супроводження, ймовірність, ризик, катастрофа, криза, життєдіяльність, системне середовище, чинник ураження, небезпечний вплив, реакція систем, алгоритм управління, національна ідея, національні інтереси, національний світогляд, національна достатність, система забезпечення національної безпеки, державне управління системою національної безпеки тощо.

Принципове значення у теорії національного безпекознавства надається встановленню критеріїв і шкал вимірювань, які дають змогу кількісно оцінювати та вимірювати рівень джерела загроз і небезпек, міру захищеності та пошкоджуваності системи і окремих її структурних елементів. На цій підставі формуються кількісні та якісні параметри прийняття управлінських рішень. Такі параметри використовуються під час формування дендриту[6] цілей національної безпеки та оцінки ефективності заходів для досягнення цих цілей.

Для кількісного аналізу і встановлення шкал вимірювання стану національної безпеки у межах СЗНБ як базові критерії можна прийняти такі джерела загроз і небезпек: для життя та життєдіяльності; для самої системи забезпечення національної безпеки.

Критерії загроз мають імовірнісний характер і визначаються частотою реалізації джерел загроз і небезпек для СЗНБ і шкодою при їх реалізації. В окремих випадках під критеріями загроз розуміють тільки імовірності або частоти несприятливих, небезпечних або катастрофічних явищ.

Загальний аналіз джерел загроз і небезпек для СЗНБ провадиться на ґрунті вивчення джерел загроз і небезпек для кожного випадку активізації алгоритмів дестабілізації та їх кількості на заданому проміжку часу. Такий аналіз дає змогу визначати шляхи вирішення проблем національної безпеки і управління джерелами загроз і рівнями їх небезпек на державному, регіональному та локальному рівнях.

У теорії національного безпекознавства при застосуванні критеріїв ризику метою управління є досягнення системою поставлених цілей. Це означає, що зміст управління полягатиме у цілеспрямованому впливі суб'єкта управління на систему забезпечення національної безпеки, стабільне і ефективне функціонування якої призводить до досягнення цілей системи. У цьому аспекті питання забезпечення розвитку забезпечувальних підсистем забезпечення національної безпеки та пригнічення дестабілізаційних підсистем мають розглядатися як похідні.

Отже, фундаментальні наукові основи управління системою національної безпеки національної безпеки полягають у виборі ефективного механізму досягнення цілей системи, окресленні пріоритетних напрямів забезпечення національної безпеки і розробленні комплексу першочергових і перспективних заходів щодо зниження рівня джерел загроз і небезпек і підвищення якості та тривалості періоду функціонування базових алгоритмів системи забезпечення національної безпеки.

Застосування методологічного інструментарію як синергетики, так і системних досліджень дасть змогу моделювати динаміку самоорганізаційних систем, а отже завчасно прогнозувати і попереджувати виникнення та вживати заходів щодо нейтралізації активних дій систем дестабілізації.

Окрім мети, функцій і методів, важливим елементом функціонування системи є принципи як фундаментальні начала її формування, існування та розвитку.

Один з них – принцип глибоко ешелонованого захисту, спрямований на компенсацію потенційних помилок людини або відмова систем забезпечення, і який реалізується через створення серії бар'єрів, які мають розрушитися, попереджуючи ескалацію дії систем дестабілізації. Такі бар'єри мають здатність утримувати дестабілізаційні чинники і можуть слугувати як цілям експлуатації, так і цілям безпеки.

Звичайно, у процесі формуванням системи забезпечення національної безпеки, після організаційного і функціонального упорядкування, постане нагальна потреба у підготовці управлінців, організації системної роботи з підготовки та перепідготовки відповідних фахівців.

Підготовка фахівців з національної безпеки має стати тією знаковою подією, яка свідчитиме, що держава дійсно бажає мати сильну владу, яка насамперед характеризується інтелектуальним потенціалом її еліти. Системне мислення є найважливішим під час розбудови країни, воно уможливлює відірватися від системного атомізму і розглядати усі державні проблеми через потребу забезпечення національної безпеки (принцип національного безпекоцентризму), а, отже, і через забезпечення національних інтересів. Тому підготовка фахівців з національної безпеки є державним питанням, виявленням бажання держави щодо подальшого власного не тільки існування, а й розвитку. Враховуючи те, що найвищою соціальною цінністю держави є людина, а держава є гарантом забезпечення людиною власних прав і свобод, підготовка державних управлінців вищої ланки, –, передусім, підготовка системологів з національної безпеки. Пріоритет забезпечення національних інтересів має відображатися на прийнятті будь-яких державних рішень. Тільки через це мають прийматися усі нормативно-правові акти, відбуватися процес гармонізації законодавства й імплементації норм міжнародного права у внутрішню законотворчість.

Враховуючи викладене вище, для формування управлінської еліти у системі забезпечення національної безпеки у перспективі виникає потреба відпрацювання низки заходів:

● підготовка централізованих програм навчання та перепідготовка фахівців за головними напрямами програми;

● розроблення та впровадження регіональних і галузевих програм підготовки фахівців з проблем національної безпеки;

● розроблення та впровадження міжнародних програм підготовки фахівців з проблем управління самоорганізаційними системами в умовах активізації алгоритмів дестабілізації різного рівня інтенсивності тощо.

Відповідно до викладеного вище, у галузі фундаментальних і прикладних досліджень доцільно передбачити:

● методологічне забезпечення формування неопарадигми національної безпеки;

● у межах національного безпекознавства сформулювати низку прикладних теорій, чільне місце серед яких має посісти теорія державного управління системою національної безпеки;

● розвиток і застосування уніфікованої системи критеріїв оцінювання джерел загроз і небезпек системі забезпечення національної безпеки;

● мета моделювання гіпотетичних джерел загроз і небезпек системи національної безпеки з подальшим відпрацюванням типового плану дій алгоритмів стабілізації;

● розвиток і застосування уніфікованих методів і систем контролю, діагностування, ідентифікації та захисту;

● розроблення комплексних програм динаміки та інтеграції системи національної безпеки з урахуванням геополітичного аналізу подій у світі.

Можна резюмувати, що підготовка фахівців з державного управління має ґрунтуватися на принципі системності та забезпеченні національних інтересів. Саме ці принципи є головними засадами формування системного мислення керівників найвищої державної ланки.

1.3. Формування теорії національного безпекознавства
у системі різних навчальних дисциплін

При розгляді особливостей формування сучасної науки все більша увага приділяється на зростаючий міждисциплінарний характер найважливіших напрямів дослідження. Міждисциплінарність виступає як один з найважливіших проявів складності. При її аналізі особлива увага звертається на ті напрями досліджень, які виступають як такі, що породжують масу інших, більш часткових досліджень. Одним з таких напрямів виступає національне безпекознавство, тому тут і розглядатиметься міждисциплінарний характер національного безпекознавства.

Міждисциплінарність національного безпекознавства виявляє себе передусім у ході дослідження комплексних проблем забезпечення національної безпеки, які для свого аналізу і вирішення потребують залучення ефективної методології численних окремих наукових напрямів або наукових дисциплін. У ході проведення досліджень з національного безпекознавства різні наукові дисципліни доповнюють одна одну, утворюючи цілісність аналізу теорії національної безпеки. Кожна з цих дисциплін характеризується своїм підходом і спрямована на вирішення власного "підзавдання". Одні з них стурбовані більше "додатками" і розробленням спеціалізованих теорій національної безпеки, інші – відпрацюванням нових форм вираження знань, треті – врахуванням успадкування та розкриття місця, завдань, що вирішується у загальній системі національного безпекознавства.

На комплексність багатьох проблем звертають увагу багато дослідників. Зокрема, Ю.В. Сачков зазначає, що основні проблеми сучасного наукового пізнання має комплексний характер.

Розглядаючи особливості комплексних проблем науки, важливо також мати на увазі і загальну особливість наукового пізнання, а саме: у ході розвитку науки відбувається не тільки придбання знань, не тільки розкриття властивостей і закономірностей нового класу матеріальних явищ і процесів, а й відпрацьовуються нові, більш досконалі способи та методи самих наукових досліджень. Відповідно для розкриття природи комплексної проблеми національного безпекознавства, вельми істотним є розгляд питання про те, як вони сприяють збагаченню наукових дій. Вирішення цього питання опирається на аналіз структури наукового пізнання, важливу основу якої становить поділ наукових досліджень на фундаментальні та прикладні.

Виникає запитання: до яких наук належатиме національне безпекознавство – фундаментальних чи прикладних?

Фундаментальні дослідження нерідко називаються пошуковими і зазначається, що у процесі виконання цих досліджень трапляється не стільки застосування та модернізація сталих спеціалізованих методів, скільки розроблення істотно нових. Часто фундаментальну науку називають чистою наукою.

З одного боку, виходячи з тенденцій розвитку фундаментальної науки, національне безпекознавство має виробити уніфіковані принципи забезпечення національної безпеки, які дадуть змогу пояснити її феномен як єдино пов'язане ціле. Її пізнання може бути зведено до кінцевої системи рівнянь, внаслідок чого національну безпеку розглядатимуть простіше, порівняно з тим, з чого починали.

З іншого боку, виходячи з тенденцій розвитку прикладних наук, національне безпекознавство прагне дослідити різноманітні форми та види структурних елементів системи забезпечення національної безпеки. Розгортання різноманітності розглядається як важлива передумова процесів у Всесвіті. Теорія національної безпеки є невичерпною і набагато складнішою за ті, з чого починалося дослідження. Питання джерел і рушійних сил розвитку прикладних наук стосуються не тільки утилітарних проблем розвитку виробництва, а й духовних запитів особи, суспільства та держави.

Розроблення прикладних наук пов'язано із вирішенням практичних завдань. Водночас необхідно зауважити, що основне призначення прикладних досліджень полягає у дослідженні, а не у розробленні тих чи інших систем безпеки або технологій забезпечення безпеки. Різниця між фундаментальними і прикладними дослідженнями полягає в особливостях вибору напрямів дослідження, виборі об'єктів дослідження, але методи та результати мають самостійну цінність. У фундаментальній науці вибір проблем визначається передусім внутрішньою логікою її розвитку і технічними можливостями проведення відповідних експериментів. У прикладних науках вибір проблем, вибір об'єктів дослідження безпосередньо пов'язаний із впливом запитів суспільства – технічних, економічних, соціальних завдань.

Міждисциплінарний підхід істотно враховує наявність ієрархічної компоненти у самій постановці та методах вирішення дослідницьких завдань, їх вирішення виступає як ієрархічна структура моделей відповідних явищ і процесів. Об'єднувальним началом цього рішення є розроблення базової моделі, в якій відображено основні, корінні характеристики цих моделей і процесів.

У теорії національного безпекознавства базова модель – найпростіші уявлення про національну безпеку, поєднані зі знанням законів дотримання балансу забезпечення інтересів, особи, суспільства та держави. Розвиток науки породжує нові, більш складні базові моделі. Якщо з позицій класичної науки, то національне безпекознавство виражає висхідний погляд на дискретний аспект будови системи забезпечення національної безпеки, то синергетична модель – висхідний погляд на безперервний її аспект. Синергетична модель поєднана із уявленням про самоорганізацію та спонтанність, що є принциповим моментом для аналізу складних нелінійних динамічних систем.

Аналізуючи процес становлення теорії національного безпекознавства, необхідно зважати на те, що воно є базою, концептуальним ядром для формування прикладних теорій забезпечення національної безпеки. Основним вектором розвитку фундаментальних наук є внутрішні потреби та інтереси самої науки, підтримання гомеостазису та цілісності наукових напрямів про національну безпеку, що досягається шляхом розроблення узагальнених ідей і методів пізнання, які характеризують глибинні основи буття. Водночас прикладні теорії спрямовані зовні, на асиміляцію з іншими, практичними видами забезпечення безпеки у тій чи іншій сфері.

Сприйняття науковим загалом матриці формування загальної теорії національної безпеки з її відповідними прикладними теоріями є рушійним компонентом розгортання спалаху розвитку останніх. Зокрема, проведений у роботі [0] контент-аналіз літератури з безпеки дав змогу зробити висновок про те, що переважна частина дослідників на початку XXI століття фокусує увагу на розгляді проблем інформаційної безпеки, що не є дивиною, через формування інформаційного суспільства і, як наслідок, потреби розроблення адекватних механізмів управління ним. Одним з головних компонентів такого управління є управління самими інтересами представників інформаційного суспільства, тобто управління інформаційною безпекою.

Далі можна навести приклад про збільшення уваги щодо забезпечення особистої безпеки, що стало реакцією на звернення державою уваги на потреби та інтереси окремої людини, яка може бути не задоволена рівнем забезпечення власної безпеки державними структурами. Водночас, маючи закріплене у Конституції право на життя, здоров'я честь та гідність, а також особисту безпеку громадянин отримав можливість вибору відповідно до чинного законодавства засобів здійснення такого захисту. Цим можна пояснити активне формування за останні роки недержавної системи національної безпеки.

Розглядаючи взаємодію фундаментальних і прикладних досліджень, необхідно підкреслити, що розвиток додатків до фундаментальної теорії до деяких сфер досліджень не є просто дедуктивним процесом виведення нових наслідків з основних передумов теорії. Кожна прикладна теорія національної безпеки характеризується власним специфічним категорійно-понятійним апаратом, закономірностями розвитку, розкриття яких відбуватиметься на базі особливих експериментальних і теоретичних засобів. Водночас поняття і закони національного безпекознавства слугуватимуть основою, базою для приведення усієї інформації та знань про національну безпеку у певну цілісну систему.

Таким чином, національне безпекознавство виступає не стільки окремою теорією, скільки холістичною системою[7] знань, яка містить в собі чисельні прикладні теорії. Тому одне із завдань національного безпекознавства полягає у формуванні закономірностей та принципів сталого розвитку системи різнопланових знань про національну безпеку як цілісну систему, а також розробленні механізмів управління цією системою на підставі наукових критеріїв; розробленні системи допустимих параметрів асиміляції та інтеграції з іншими науковими теоріями та напрямами, які та чи інше пов'язані із розглядом питань забезпечення національної безпеки. Більше цього, національне безпекознавство виступає не тільки ядром формування наукових напрямів про національну безпеку, а й цілісно утворювальним науковим напрямом, здатним, зберігати власну специфіку, досліджуючи конкретно визначений об'єкт і предмет дослідження.

З урахуванням викладеного вище можна стверджувати, що прикладні теорії національного безпекознавства є змістовним наповненням національного безпекознавства, а, отже, важливою складовою цього міждисциплінарного напряму дослідження. Теорія національного безпекознавства визначає напрями досліджень у достатньо широкій сфері – національна безпека і, як наслідок, загальні особливості постановки і методи вирішення дослідницьких завдань, тобто стиль національного безпекознавчого мислення у відповідному класі прикладних наукових досліджень. Більше цього, національне безпекознавство безпосередньо впливає на усю систему знань про національну безпеку, філософське мислення та систему її цінностей. Теорія національного безпекознавства закладає базис до формування нових та більш фундаментальних принципів будови та еволюції матеріального світу, що веде до їх субординації.

Нині можна чітко спостерігати акцентування наукових досліджень на питаннях забезпечення безпеки. Можна навіть говорити про своєрідний безпекоренесанс – закономірний процес відродження інтересу до безпеки, обумовлений низкою об'єктивних і суб'єктивних, загально цивілізаційних і специфічних чинників, які визначають швидкість, спрямованість, глибину та характер процесів у сфері безпеки.

Як наслідок зараз спостерігається тенденція до абсолютизації безпеки як центрального та базового критерію функціонування усього живого. Тому можна говорити про вплив цих процесів на світогляд людини і формування нового філософського напряму – безпекоцентризму. Під останнім розуміється форма світогляду, яка ставить на центральне місце забезпечення безпеки об'єкта, через яке опосередковуються усі інші види і форми діяльності, а у більш абстрактному плані функціонування усієї системи. Безпека виступає мірилом при вирішенні будь-яких питань. Можна навіть сформулювати наступну максиму[8]: "Безпека понад усе, але не будь-якими засобами".

Під час формування національного безпекознавства необхідно також враховувати зворотні зв'язки. Розширення сфери прикладних теорій національної безпеки безпосередньо впливає і на саме національне безпекознавство. І не можна виключати того факту, що із розвитком перших відбудеться формування наступних узагальнених цілей наукового напряму, тобто широкий розвиток прикладних досліджень стане імпульсом до формування нової фундаментальної науки. Вельми цікавим у даному плані є моделювання тих прикладних теорій, які стануть прокладеним шляхом формування нового напряму, який опікуватиметься фундаментальними проблемами.

Як справедливо зазначають дослідники міждисциплінарних проблем, нові фундаментальні науки розробляються через прикладні дослідження попередніх фундаментальних теорій. Так само, як національне безпекознавство, в якості фундаментального наукового напряму в системі забезпечення національної безпеки формується через прикладні дослідження інших фундаментальних теорій у даній сфері, а також через інтеграцію на підставі методології міждисциплінарного підходу, різноаспектних знань про національну безпеку інших наук і теорій.

У практичному плані формування національного безпекознавства є необхідним, адже воно матиме фундаментальне значення – на його базі ґрунтуватимуться ті сучасні напрями дослідження про національну безпеку, які уособлюють і є субстратом епохи безпекоцентризму.

Одним з важливих напрямів сучасних прикладних досліджень у галузі національної безпеки є застосування її ідей і методів до антропосоціокультурних систем. Також можна акцентувати увагу на завданні з виявлення та розроблення узагальнених ідей, на базі яких формуються нові концептуальні уявлення. Застосування нами синергетичного підходу до дослідження системи забезпечення національної безпеки дає змогу сконцентрувати увагу на тих ідеях, які пов'язані із розкриттям сутності процесів самоорганізації складних нелінійних динамічних систем, пізнанням основ вибірковості, цілеспрямованості процесів функціонування та управління даними системами.

Розвиток фундаментальних наук прямо не пов'язаний із запитами практики, а їх випереджувальний розвиток слугує необхідною передумовою розгортання науково-технічного прогресу. Так само національне безпекознавство спрямовано не стільки на пізнання навколишнього світу, а й на задоволення однієї із духовних потреб людини – потреби пізнання. Задоволення та розвиток потреби пізнання виникає на базі розроблення наукового методу, його теоретичного і експериментального начал, що можна виразити такою максимою: "Пізнайте безпеку і ви станете вільними".

Викладені вище міркування щодо значення фундаментальних і прикладних наукових напрямів дають змогу краще розкрити особливості самої постановки і вирішення міждисциплінарних проблем національного безпекознавства.

Теорія національного безпекознавства є основою для синтезу різних наукових напрямів і теорій національної безпеки. Структура прикладних досліджень також містить ієрархічну компоненту, яка, водночас, містить теоретичні ідеї та уявлення різного ступеню загальності. На базі прикладної гілки методу досліджень будується подальше чуттєве аналізування дійсності, що є необхідною передумовою розвитку самого національного безпекознавства.

Отож, можна підвести деякі підсумки:

1. Проблема національної безпеки є: з одного боку системною, тобто потребує розгляду національної безпеки як системи, а отже застосування системного мислення для її адекватного розуміння; з іншого – комплексною, тобто такою, що охоплює різнопредметні знання. Отже, можна стверджувати, що проблема забезпечення національної безпеки є міждисциплінарною.

2. Із урахуванням тієї обставини, що зараз відсутня цілісна система знань про національну безпеку, виникає потреба відповідно до реалій сьогодення у формуванні такої. Водночас, ураховуючи специфіку об'єкта та предмета дослідження, його різноаспектність, багатоплановість і різнохарактерність, а також міждисциплінарність самої проблеми, виникає потреба у формуванні адекватної методології дослідження, яка має мати міждисциплінарний характер. Отже, для дослідження теорії національної безпеки потрібно застосовувати міждисциплінарну методологію.

3. І, нарешті, застосування міждисциплінарної методології дає нам загальні рішення, які можуть бути адаптовані не тільки до самого висхідного цілісно утворювального напряму – національного безпекознавства, а й до інших прикладних теорій у галузі національної безпеки. Отже, можна говорити про міждисциплінарність самого вирішення проблеми. Таким чином, природно формулюється наступна тріада, котра дає змогу аргументувати міждисциплінарність національного безпекознавства: міждисциплінарна проблема потребує застосування для свого вирішення міждисциплінарної методології та, як наслідок, отримання міждисциплінарного рішення.

Певною мірою можна говорити, що національне безпекознавство виступає науковим напрямом, тобто таким, предметом дослідження якого є інші теорії та наукові напрями про національну безпеку. Дане твердження базується на тому, що національне безпекознавство вивчає систему положень і понять прикладних теорій, встановлює їх межі, принципи формування категорійно-понятійного апарату, цим самим дає змогу більш раціонально конструювати їх.

Усе зазначене вище дає змогу зробити висновок про те, що формування національного безпекознавства як холістичної системи знань про національну безпеку є нагальною потребою українства в контексті реалізації політики на євроінтеграцію, котра містить в собі інтеграцію до міжнародної системи та зміцнення системи загальноєвропейської безпеки. Коло проблем, які вирішує національне безпекознавство є занадто широким, водночас властивий тільки йому об'єкт та предмет дослідження дає змогу говорити про те, що національне безпекознавство належить до міждисциплінарних наукових напрямів. Більше цього, міждисциплінарний підхід виступатиме провідником і життєдайною силою для формування ефективної його методології, яка за своїм змістом і задумом мас стати фундаментальною і висхідною для прикладних наукових напрямів дослідження та теорій про національну безпеку.

Водночас, національне безпекознавство виступає цілісно утворювальним компонентом для прикладних теорій, які характеризуватимуться власними специфічними закономірностями розвитку. Зрештою, національне безпекознавство є міждисциплінарним науковим напрямом і через те, що коло проблем, вирішуваних ним, обумовлене самою їх міждисциплінарністю і, як наслідок, результати конкретних досліджень мають адекватний їм міждисциплінарний характер. Це є ще одним свідченням того, що цілісна система знань про національну безпеку – національне безпекознавство – є міждисциплінарним науковим напрямом.

1.4. Основні категорії теорії національного безпекознавства

Звичайно, цей науковий напрям має власну категорійно-понятійну систему, яка може здатися дещо складною. Існують навіть міркування про те, що уведення неологізмів і застосування певної термінології є наукоподібністю і немає нічого спільного з дійсною наукою. На це можна відповісти тільки тим, що термін – номінативна одиниця, яка слугує для означення тих чи інших явищ або процесів і широко використовується у певній галузі знань. Властивою ознакою терміна є його чітка визначеність, локальність: він може вживатися тільки у певній теорії. Вочевидь можна обійтися без спеціальних термінів, можна навіть взагалі обійтися без дефініцій, а тим більше без відповідних понять і кожного разу описувати те чи інше складне явище зрозумілими широкому загалу словами. Але чи є це шляхом до розвитку? Адже поняття є сконцентрованим змістом тих чи інших явищ об'єктивної дійсності, яке є результативною константою вирішення проблеми. Поняття є своєрідною формулою, стрижнем, квінтесенцією, використовуючи яке, можна вийти на загальні судження. Напевно, можна погодитись із давньою істиною, що наука тому і наука, що вона не є зрозумілою непосвяченим, а те, що стає зрозумілим широкому загалу, – вже не наука, а публіцистика.

Теорія національного безпекознавства, будучи цілковито самостійним напрямом у науці, характеризується не тільки власним об'єктом і предметом дослідження, методологічним інструментарієм, а й самостійним категорійно-понятійним апаратом. Одразу ж зазначимо, що цей науковий напрям є органічним елементом системи наук, які досліджують теорію національної безпеки, тому у даній системі прийнятні, наприклад, загально-філософські поняття та терміни інших наук. Тому, враховуючи міждисциплінарність національного безпекознавства, правильніше говорити про міждисциплінарний лексикон понять та категорій.

Ідеалізовані об'єкти та наукові факти і закони включаються до цього наукового напряму у формі понять. Поняття дають змогу в ідеалізованому, абстрактному вигляді уявити собі ті чи інші сторони системи забезпечення національної безпеки як достатньо самостійного явища об'єктивної реальності, виокремити істотні елементи та їх взаємозв'язок. Саме у таких поняттях фіксуються та узагальнюються результати наукового пошуку.

Теорія національного безпекознавства дуже широко користується усією сукупністю понять і категорій, вироблених наукою і філософією, інтерпретуючи їх у властивий для себе спосіб. До матриці наук, чий термінологічний апарат певною мірою застосовується у теорії національного безпекознавства, належать: синергетика, управління, кібернетика, теорія держави та права, геополітика, біологія, генетика, розвідувальна та контррозвідувальна діяльність, міжнародне право, міжнародні відносини тощо.

При формуванні категорійно-понятійного апарату необхідно зосередити увагу на таких основних моментах.

По-перше, діалектичний взаємозв'язок і взаєморозвиток понять об'єктивно відображає реальність і суперечність процесу забезпечення національної безпеки як самостійного виду життя суспільства.

По-друге, дані поняття відображено у мовних одиницях, які можуть визнаватися термінами юридичної науки, якщо вони точно відображають співвідношення явищ і процесів, що становлять процес забезпечення національної безпеки, а зміст понять, водночас, розкривається через їх визначення.

По-третє, фундаментальні поняття національного безпекознавства, які максимально узагальнюють і відображають специфіку явищ, належать до категорій.