Ви­д-во ЛДУ БЖД 8 страница

Окрім цього, важливим моментом має стати закладання в дану систему наступного керівного принципу: Україна має сформувати таку систему забезпечення національної безпеки, яка дасть змогу гарантовано забезпечити заподіяння шкоди будь-якій державі або коаліції держав за будь-яких умов, якщо буде існувати реальні джерела загроз або небезпека національній безпеці України.

За аналогією із живими високоієрархічними системами, при аналізові системи забезпечення національної безпеки необхідно говорити про потребу виокремлення тих підсистем і процесів, які спрямовані на підтримання самої системи забезпечення національної безпеки в стані гомеостазису, тобто стійкому розвитку і збереженню важливих для функціонування параметрів у допустимих межах. Водночас окремо існують підсистеми І процеси, спрямовані на взаємодію із навколишнім середовищем, вони орієнтовані на зовнішні прояви СЗНБ, її включеність в системи безпеки інших рівнів. Такою системою і виступає система забезпечення національної безпеки, основні компоненти якої ми зараз і проаналізуємо.

2.1.6. Структура системи національної безпеки Украхни

Таким чином, ураховуючи викладені вище думки щодо поняття про систему забезпечення національної безпеки України, основ її формування та функціонування, змісту та призначення, мети, завдань, функцій, принципів побудови та функціонування, сил та засобів, а також гарантій ефективного функціонування цієї системи запропоновано таку її структуру:

● підсистема державного забезпечення національної безпеки:

§ Президент України;

§ Рада національної безпеки і оборони України;

§ Кабінет Міністрів України;

§ Верховна Рада України;

§ Національний банк України;

§ суди загальної юрисдикції;

§ Конституційний суд України;

§ Прокуратура України;

§ міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади;

● підсистема недержавного забезпечення національної безпеки:

§ окремі громадяни;

§ органи місцевого самоврядування;

§ органи самоорганізації населення;

§ приватний нотаріат;

§ адвокатура;

§ приватні детективні та охоронні агентства;

§ об'єднання громадян;

§ політичні партії;

§ професійні спілки;

§ релігійні об'єднання, козацтво.

Основним змістом підсистем забезпечення національної безпеки є реалізація сукупності науково-обґрунтованих і апробованих на практиці з урахуванням світового і вітчизняного досвіду заходів, які визначаються напрямом конкретної підсистеми забезпечення національної безпеки.

Істотним є той факт, що забезпечення національної безпеки є обов'язковим для усіх інших державних органів і організацій, яке вони здійснюють у межах своєї компетенції самостійно, а також при зверненні основних суб'єктів ЗНБ.

Систему забезпечення національної безпеки складає певне коло суб'єктів, які діють відповідно до поставлених завдань і, виконуючи конкретні функції, ґрунтуючись при їх здійсненні визначеними принципами, застосовуючи адекватні методи, утворюють один з вагомих елементів загальної системи забезпечення національної безпеки. Відповідно до мети нашого дослідження розглянемо систему органів державного управління національною безпекою і запропонуємо структуру системи управління системою національної безпеки.

2.2. Система управління національною безпекою України

2.2.1. Поняття про систему управління національною безпекою

Відповідно до окресленого вище бачення структури системи забезпечення національної безпеки, розглянемо систему управління національною безпекою. Причому у даному розділі наша увага буде зосереджена на розгляді державного управління національною безпекою. Зміст недержавного управління буде розглянутий нами у наступних розділах.

Але передусім необхідно з'ясувати зміст поняття система управління національною безпекою.

У сучасній теорії управління розглядається безліч різних організацій, які є сукупністю людей, груп, об'єднаних для досягнення якої-небудь мети, вирішення якої-небудь задачі на основі принципів розподілу праці і розподілу обов'язків. Це можуть бути державні установи, суспільні об'єднання, науково-виробничі об'єднання, приватні підприємства.

Організації створюються для задоволення різноманітних потреб людей в продукції або послугах і тому мають різне призначення, розміри, будову й інші параметри.

Така різноманітність має велике значення при розгляді організації як об'єкта управління. Безліч цілей і завдань, що стоять перед організаціями різного класу складності та різної галузевої приналежності, призводить до того, що для управління ними потрібні спеціальні знання, методи і прийоми, що забезпечують ефективну спільну діяльність працівників всіх структурних підрозділів.

Будь-яка організація у системі забезпечення національної безпеки може бути описана за допомогою ряду параметрів, серед яких головними є:

● цілі організації;

● її організаційна та функціональна структура;

● зовнішнє і внутрішнє середовище;

● сукупність ресурсів;

● нормативна і правова основа;

● специфіка процесу функціонування;

● система безпекознавчих відносин;

● безпекознавча культура.

Кожна організація має конкретну систему управління. Перш за все, необхідно відзначити, що концепція системи використовується як засіб для вивчення характеристик об'єкта управління. Цінність цієї концепції полягає в тому, що вона сприяє глибшому розумінню характеристик системи забезпечення національної безпеки, процесу функціонування організації як системи.

Будь-який вид управлінської діяльності пов'язаний з управлінням людьми, об'єднаними в рамках певних систем безпеки. Отже, управлінська діяльність в системі забезпечення національної безпеки –, перш за все, управління соціальними колективами людей, які повинні розглядатися як соціально керовані системи. Саме тому система забезпечення національної безпеки може розглядатися як соціально керована система, оскільки дана система є самостійним об'єктом дослідження та має свої особливості.

Система управління національною безпекою є складною системою, створеною для збирання, аналізу і перероблення інформації з метою отримання максимального кінцевого результату при певних обмеженнях (політичний імідж, економічна та військова могутність тощо).

Щодо управління національною безпекою ми використовуємо термін система. Наприклад, система забезпечення національної безпеки, система забезпечення національної безпеки, система національних інтересів, система напрямів політики національної безпеки тощо. Чому? Перш за все тому, що будь-який об'єкт ми розглядаємо з погляду кібернетики і цим самим намагаємося зрозуміти його цілі, структурну будову, принципи функціонування та в цьому сенсі ми розглядаємо будь-який конкретний об'єкт, у тому числі й національну безпеку як систему.

Зазвичай репрезентація об'єкта у вигляді системи завжди пов'язана з деякими труднощами через наявність безлічі визначень системи і складностей вибору єдиного визначення, яке цілком відповідатиме специфіці національної безпеки, а відтак і особливостям побудови реальної системи управління.

Нараз можна виділяти, декілька видів системних уявлень: мікроскопічне, функціональне, макроскопічне, ієрархічне і процесуальне. Кожне з цих уявлень системи відображає певну групу її характеристик.

Мікроскопічне уявлення системи управління національною безпекою засноване на розумінні її як безлічі спостережуваних і неподільних величин (елементів). У принципі абсолютно неподільних елементів немає, проте у кожному конкретному випадку проектування системи елемент приймається неподільним. Структура системи фіксує розташування обраних елементів і їх зв'язки.

Під функціональним уявленням системи управління націоналі, мою безпекою розуміється система функцій, які необхідно виконувати для реалізації цілей функціонування цієї системи.

Макроскопічне уявлення характеризує систему як єдине ціле, таке, що знаходиться в системному оточенні (середовищі). Це означає, що реальна система управління національною безпекою не може існувати поза системним оточенням (геополітичної обстановки, економічного потенціалу, рівня екологічної безпеки тощо), а навколишнє середовище є тією системою, в рамках якої вибрані об'єкти, що цікавлять нас. Отже, система управління може бути представлена безліччю зовнішніх зв'язків із середовищем. Саме це дає змогу говорити про національну безпеку Україну як складовий компонент структури загальноєвропейської безпеки.

Ієрархічне уявлення засноване на понятті підсистема і розглядає всю систему як сукупність підсистем, зв'язаних ієрархічно. Відтак система управління національною безпекою складається із підсистем управління національною безпекою в: інформаційній, внутрішньополітичній, зовнішньополітичній, духовній, екологічній, економічній, воєнній, науково-технологічній, гуманітарній і соціальній, прикордонній тощо сферах.

І, нарешті, процесуальне уявлення характеризує стан системи в часі. Система управління з плином часу має змінювати параметри управління, оскільки під час свого функціонування вона зазнає впливу як ззовні, так і зсередини. Головним критерієм ефективності функціонування цієї системи є збереження стану гомеостазису, згідно з яким при різних впливах система зберігає істотні для функціонування характеристики, одночасно є можливість самовдосконалення на підставі отримання вхідних цих.

Отже, система управління національною безпекою характеризується наступними ознаками:

1) складається з безлічі (принаймні двох) ієрархічно розташованих елементів;

2) наявність кореляції між елементами системи, яка забезпечується через дію механізму прямих і зворотних зв'язків;

3) система органічна сукупність взаємопов'язаних елементів, які у своїй нерозривній єдності, утворюють нову якість.

Вивчаючи систему управління національною безпекою доцільно виділяти вимоги, що пред'являються до систем управління, за якими можна судити його ступінь організованості та ефективності цієї системи. До таких вимог належать:

● кореляція елементів системи;

● динамічність (гомеостазис) системи;

● наявність в системі управляючого параметра;

● наявність у системі контролюючого параметра;

● наявність у системі каналів прямого і зворотного зв'язку.

Дотримання цих вимог має забезпечувати умови ефективного рівня функціонування органів управління національною безпекою. Розглянемо детально ці вимоги.

1. У системі управління національною безпекою кореляція виявляється в організації взаємодії як державних органів управління між собою, так і організації взаємодії з недержавними суб'єктами забезпечення національної безпеки, при якій діяльність одного структурного елементу (наприклад, системи управління національною безпекою в інформаційній сфері) позначається на інших елементах системи. Якщо в організаційній структурі управління, наприклад, є структурний елемент (наприклад, система недержавного управління), дії якого не впливають на інші елементи системи національної безпеки, то такий елемент не реалізує жодну з цілей функціонування системи управління національною безпекою і є зайвим в системі управління.

2. Другою вимогою до системи управління національною безпекою є динамічність, тобто здатність під впливом зовнішніх і внутрішніх збурень залишатися якийсь час в певному незміненому якісному стані, тобто зберігати істотно важливі характеристики свого існування. Цей стан називається станом гомеостазису – тип динамічної рівноваги, притаманний для складних систем (технічних, біологічних і соціальних), що саморегулюються, який полягає у підтримці істотно важливих для збереження системи параметрів у допустимих межах через механізм зворотного зв'язку.

Будь-які дії навколишнього середовища чинять збурювальну дію на систему, прагнучи порушити її. У самій системі також можуть з'являтися збурення, які прагнуть зруйнувати її зсередини. Яскравим прикладом були вибори Президента України у 2004‑2005 роках, коли під час голосування деякі політичні сили прагнули відокремити певні регіони від Україні, цим самим здійснивши посягання на територіальну цілісність держави і порушивши баланс системи управління державною безпекою. До зовнішніх збурень необхідно віднести зміни геополітичною ситуації, непередбачувані дії суб'єктів зовнішньої політики. Прикладом, підвищення світової ціни на нафту, спричинило підйом Росією, яка постачає нафту в Україну, ціни па бензин в травні 2005 р. з 2.90 грн. за 1 л 95 бензину до 3.20 грн., що вплинуло на систему управління національною безпекою в енергетичній та економічній сфері.

Під впливом таких зовнішніх і внутрішніх збурень орган управління будь-якого рівня вимушений перебудовуватися, пристосовуватися до умов, що змінилися.

З метою забезпечення швидкої перебудови системи в умовах зміни навколишнього середовища:

● у системі управління має бути елемент, що фіксує факт появи збурення;

● система повинна володіти мінімально допустимою інерційні стю, щоб своєчасно ухвалювати управлінські рішення,

● у системі управління повинен бути елемент, що фіксує факт впорядкування стану системи відповідно до умов, що змінилися.

Відповідно до цих вимог у структурі управління, зокрема в Раді національної безпеки і оборони України, має бути відділ вдосконалення структури управління.

3. Під управляючим параметром у системі управління необхідно розуміти такий її параметр (елемент), за допомогою якого можна управляти діяльністю всієї системи і її окремими складовими. Таким параметром (елементом) в системі управління є суб'єкт управління національною безпекою конкретного рівня. Він відповідає за діяльність підлеглого йому підрозділу, сприймає управляючі сигнали керівництва організації, організовує їх виконання, несе відповідальність за виконання всіх управлінських рішень, організовує зворотні зв'язки та оптимізацію системи відповідно до поставлених завдань.

При цьому суб'єкт управління має володіти необхідною компетенцією, а умови роботи – дозволяти виконати дане доручення. Отже, умову наявності управляючого параметра можна вважати виконаною, якщо зовнішню інформацію сприймає суб'єкт управління національною безпекою конкретного рівня (стратегічного, тактично-галузевого тощо), який організовує роботу з виконання доручення, розподіляє завдання відповідно до посадових інструкцій за наявності умов, необхідних для виконання доручень.

Недотримання даної вимоги, тобто наявність управляючого параметру, призводить до ухвалення суб'єктивних управлінських рішень і так званого вольового стилю керівництва. У системі забезпечення національної безпеки таке управління здебільшого характеризується нехтуванням національних інтересів і відстоювання власних корпоративних інтересів. Система суб'єктів управління, що відстоюють замість національних інтересів власні, називається компрадорською буржуазією.

Відтак чітка робота уможливлюється за умови прозорої та такої, що відповідає потребі, реалізації національних інтересів організаційної структури та розподілу обов'язків між керівниками підрозділів, наявності посадових інструкцій і інших документів, що регламентують їх діяльність.

4. Наступною вимогою, що висувається до системи управління національною безпекою, є наявність контролюючого параметра, тобто такого елементу, який постійно контролював би стан суб'єкта управління, не чинячи при цьому управлінського впливу на нього. Таким механізмом є демократичний цивільний контроль, внутрішньовідомчий, міжвідомчий, галузевий та міжгалузевий контроль.

Контроль суб'єкта управління припускає контроль за обробкою будь-якого управляючого сигналу, поданого на вхід цієї системи. Функцію контролюючого параметра в системі управління, як правило, реалізує один із співробітників апарату управління. Окрім цього, необхідно широко залучати, відповідно до чинного законодавства, громадян, громадські організації до здійснення контролю за забезпеченням національної безпеки. Будь-які управлінські рішення в системі управління повинні проходити тільки через елемент, що виконує функції контролюючого параметра.

5. Наявність прямих і зворотних зв'язків у системі забезпечується чіткою регламентацією діяльності апарату управління з прийому та передачі інформації при підготовці управлінських рішень. Прикладом, акт тероризму 11 вересня 2001 р. в США став можливим через недотримання у системі національної безпеки США такої вимоги як наявність зворотних зв'язків, оскільки інформація про акт тероризму, що готується, була як у співробітників Секретної Служби і ЦРУ, так і ФБР, але вона не була оцінена на належному рівні, відтак не були вжиті заходи зі зміни параметрів функціонування системи управління, яка на момент вчинення цього функціонувала в межах звичайних параметрів. Отже, сконцентруємо увагу на таких ключових моментах:

1. Система управління національною безпекою:

1) система, в якій реалізуються функції управління національною безпекою;

2) система управління, об'єктом якої є національна безпека. Характерними рисами системи управління національною безпекою є:

§ процес забезпечення національної безпеки, який має просторові і часові обмеження;

§ складові, які сприймають вхідні дані, взаємодіють із навколишнім середовищем, здійснюють прямий і зворотний зв'язок і чинять вплив як один на одного, так і на усю систему;

§ зв'язки між елементами та зовнішнім середовищем;

§ наявність суб'єктів управління національною безпекою;

§ існування комплексу методів управління національною безпекою;

§ наявність засобів управління.

Найбільш загальна модель системи управління національною безпекою відображена у взаємодії двох елементів: управляємо! частини системи – об'єкта управління (особа, суспільство, держава) і управляючої частини системи (суб'єкта управління).

2. Розглядаючи систему управління національною безпекою конкретного рівня, ми завжди повинні фіксувати і порівнювати її системні характеристики. Це дає змогу краще зрозуміти цю систему і визначити до якого класу складності вона належить.

3. Щоб удосконалювати систему управління з використанням комп'ютерної техніки, організаційне проектування необхідно доводити до такого рівня, при якому забезпечується чіткість розподілу обов'язків керівників і виконавців.

4. Необхідно закріпити персональну відповідальність керівників і виконавців. При проектуванні системи управління потрібно чітко фіксувати, хто і що робить у системі управління, хто за що відповідає.

5. Необхідне інформаційне опрацьовування системи на рівні управлінських рішень.

6. Дослідження та проектування системи управління мають бути безперервним процесом. У системі управління необхідно передбачати відділ або групу співробітників, які повинні постійно опрацьовувати технологію підготовки нових рішень, створення нової організаційної структури, обумовлених новими цілями (зміна пріоритетів внутрішньої та зовнішньої політики, коригування національних інтересів).

7. Має існувати чітка система ієрархічних нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в сфері управління національно безпекою. Одним з рівнів цієї системи є Положення про конкретні відділи, конкретні посадові настанови, в яких закріплена персональна відповідальність при ухваленні управлінських рішень.

Відтак, розглянемо структуру системи управління національною безпекою.

2.2.2. Структура системи управління національною безпекою

Проведений структурно-функціональний аналіз повноважень органів державної влади дозволив зробити ряд висновків, важливим серед яких є той, що сучасна система управління національно безпекою потребує удосконалення. Практичним виходом цих висновків є запропонування нами структури ієрархічної системи управління національною безпекою. Ми свідомо не обмежуємося органами державного управління, оскільки вважаємо неповним опис теорії національної безпеки без окреслення загального бачення структури системи управління національною безпекою. Складовими даної структури є органи влади й управління усіх гілок влади, а також громадські організації та окремі громадяни відповідно до чинного законодавства. Таким чином, з урахуванням викладених вище пояснень, запропоновано наступне.

Найвищий щабель державного управління національною безпекою посідає Президент України, який здійснює загальне управління національною безпекою в усіх сферах життєдіяльності. Президент також координує діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади в питаннях національної безпеки України.

Наступний елемент ієрархії – Рада національної безпеки і оборони України, яка має здійснювати стратегічне управління національною безпекою в усіх сферах життєдіяльності. На РНБО України доцільне покласти завдання щодо координації діяльності у системі забезпечення національної безпеки не тільки органів виконавчої, а й законодавчої та судової влади. Нині РНБО України фактично перебуває у полі тяготіння виконавчої влади, і фактично за змістом виконуваних завдань є органом управління спеціальної компетенції. На наш погляд, даний підхід не виправдовує себе. І як раз міжгалузевий не тільки вертикальний, а й горизонтальний характер діяльності цього органу є одним з напрямів оптимізації його діяльності.

Кабінет Міністрів України, як вищий орган системи органів виконавчої влади, здійснює управління національною безпекою через центральні та місцеві органи виконавчої влади. Таким чином можна стверджувати про міжгалузевий характер управління національною безпекою Кабінетом Міністрів. Це дає змогу визначити Кабінет Міністрів як орган міжгалузевого державного управління національною безпекою. Такий же міжгалузевий характер забезпечення національної безпеки притаманний Верховній Раді України, судам загальної юрисдикції, Конституційному Суду України.

Наступний щабель в ієрархічній системі органів державного управління посідають центральні органи виконавчої влади, які виступають центральними органами управління в певній сфері життєдіяльності. Так, прикладом, основним призначенням МВС є забезпечення внутрішньої безпеки, СБУ – зовнішньої безпеки. Міністерства аграрної політики – забезпечення продовольчої безпеки тощо. Таким чином, кожен центральний орган виконавчої влади виступає самостійним суб'єктом управління національною безпекою в конкретній сфері життєдіяльності, водночас є підпорядкованим Кабінету Міністрів України. Таким чином дані органи запропоновано називати органами тактично-галузевого управління.

Водночас місцеві органи виконавчої влади, які здійснюють діяльність із забезпечення національної безпеки, а також органи місцевого самоврядування у межах делегованих ним Кабінетом Міністрів повноважень є нижчою ланкою управління національною безпекою. Вони забезпечують національну безпеку відповідно до потреб тієї місцевості, управління якою вони здійснюють. Таким чином дані органи ми назвали органами локального управління національною безпекою.

Окрема увага приділена недержавним структурам, на які, на нашу думку, доцільно покласти функції щодо здійснення демократичного цивільного контролю над системою управління національною безпекою, а також розробити форми їх сприяння та безпосередньої участі у системі національної безпеки. Причому даний контроль разом із різними видами державного контролю (парламентський, адміністративний, прокурорський, судовий) має виступати складовим елементом загальної системи контролю системи управління національно безпекою.

Отже, структура системи управління національною безпекою має такий вигляд:

1) Президент України;

2) Рада національної безпеки і оборони України;

3) Кабінет Міністрів України, Верховна Рада України, Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції;

4) центральні органи виконавчої влади;

5) місцеві органи виконавчої влади, та органи місцевого самоврядування в межах делегованих Кабінетом Міністрів України повноважень;

6) система суб'єктів недержавної форми власності.

2.2.3. Компетенція Президента України у системі забезпечення національної безпеки України

Президент України, відповідно до ст. 106 Конституції України, а також ст. 9 Закону України "Про основи національної безпеки України" як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина та Верховний Головнокомандувач Збройних сил України і Голова Ради національної безпеки і оборони України:

● здійснює загальне керівництво у сферах національної безпеки та оборони України;

● забезпечує державну незалежність, здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони України, представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

● вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних сил України у разі збройної агресії проти України;

● приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;

● приймає у разі потреби рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі потреби окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації – з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України.

Окрім цього, із аналізу масиву нормативно-правових актів можна зробити, що Президент України:

1) забезпечує узгоджені дії усіх гілок державної влади між собою, а також із підсистемою недержавного забезпечення у системі забезпечення національної безпеки;

2) видає нормативно-правові акти з питань забезпечення національної безпеки;

3) визначає реальні та потенційні джерела загроз і небезпек і вживає необхідні заходи з її забезпечення;

4) приймає рішення про застосування інших військових формувань, що не входять до складу Збройних сил України, утворених відповідно до законодавства України.

Таким чином можна зробити висновок про те, що Президент України здійснює загальне управління у всіх сферах суспільного життя. Його статус дає змогу здійснювати координацію між усіма гілками щодо забезпечення національної безпеки. Ця функція є вельми важливою, з огляду на ту обставину, що Рада національної безпеки і оборони України, будучи координаційним органом з питань національної безпеки і оборони України, здійснює координацію та контроль діяльності органів тільки виконавчої влади у згаданій сфері. Таким чином, по суті, РНБО України, не може бути загальним органом управління національною безпекою, через те що контроль і координація діяльності законодавчої та судової влади у цій сфері не входить до компетенції РНБО України. Утім такою компетенцією володіє Президент України, який очолює даний орган. Таким чином, Президент України здійснює загальне управління національною безпекою. 2.4. Рада національної безпеки і оборони України як орган стратегічного управління національною безпекою Рада національної безпеки і оборони України, відповідно до ст. 34 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони України", а також ст. 9 Закону України "Про основи національної безпеки України" як координаційний орган з питань національної безпеки і оборони при Президенті України:

● координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у системі забезпечення національної безпеки і оборони;

● розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання, які відповідно до Конституції та законів України, Закону України "Про основи національної безпеки України", Воєнної доктрини України належать до сфери національної безпеки і оборони, та подає пропозиції Президентові України щодо:

● визначення стратегічних національних інтересів України, концептуальних підходів та напрямів забезпечення національної безпеки і оборони у політичній, економічній, соціальній, воєнній, науково-технологічний, екологічній, інформаційній та інших сферах;

● проектів державних програм, доктрин, законів України, указів Президента України, директив Верховного Головнокомандувача Збройних сил України, міжнародних договорів, інших нормативних актів і документів з питань національної безпеки і оборони;

● удосконалення системи забезпечення національної безпеки та організації оборони, утворення, реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади у цій сфері;

● проекту Закону України про Державний бюджет України по статтях, пов'язаних із забезпеченням національної безпеки і оборони України;

● матеріального, фінансового, кадровою, організаційного та іншого забезпечення виконання заходів з питань національної безпеки і оборони;

● заходів політичного, економічного, соціального, воєнного, науково-технологічного, екологічного, інформаційного та іншого характеру відповідно до масштабу потенційних і реальних джерел загроз і небезпек національним інтересам України;

● доручень, пов'язаних з вивченням конкретних питань та здійсненням відповідних досліджень у системі забезпечення національної безпеки й оборони, органам виконавчої влади та науковим закладам України;

● залучення контрольних, інспекційних і наглядових органів, що функціонують у системі виконавчої влади, до здійснення контролю за своєчасністю та якістю виконання прийнятих Радою національної безпеки і оборони України рішень, введених в дію указами Президента України;