Ви­д-во ЛДУ БЖД 16 страница

● Воєнна організація держави – сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до законів України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем з боку суспільства і безпосередньо спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх джерел загроз і небезпек;

● правоохоронні органи – органи державної влади, на які Конституцією та законами України покладено здійснення правоохоронних функцій.

У статті 2 визначається правова основа національної безпеки, яку становлять Конституція, цей та інші закони України, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані на виконання законів інші нормативно-правові акти.

У статті 3 надається перелік об'єктів національної безпеки:

1) людина і громадянин – їхні конституційні права і свободи;

2) суспільство – його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, іноформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;

3) держава – її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

У статті 4 визначається коло суб'єктів забезпечення національної безпеки. До них належать:

● Президент України;

● Верховна Рада України;

● Кабінет Міністрів України;

● Рада національної безпеки і оборони України;

● міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

● Національний банк України;

● суди загальної юрисдикції;

● прокуратура України;

● місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування;

● Збройні сили України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України;

● громадяни України, об'єднання громадян.

У статті 5 окреслені принципи забезпечення національної безпеки, до яких належать:

1) пріоритет прав і свобод людини і громадянина; верховенство права;

2) пріоритет договірних (мирних) засобів у вирішенні конфліктів;

3) своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним джерелам загроз;

4) чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у системі національної безпеки;

5) демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі забезпечення національної безпеки;

6) використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

У статті 6 визначені пріоритети національних інтересів:

● гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;

● розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;

● захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;

● зміцнення політичної та соціальної стабільності в суспільстві;

● забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання та захисту російської, інших мов національних меншин України;

● створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;

● збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку;

● забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів;

● розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;

● інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в європейський безпекознавчий простір;

● розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.

У статті 7 окреслюються джерела загроз і небезпек національним інтересам і національній безпеці у найбільш важливих сферах життєдіяльності:

1) зовнішньополітичній;

2) державної безпеки;

3) воєнній та безпеки державного кордону України;

4) внутрішньополітичній;

5) економічній;

6) соціальній та гуманітарній;

7) науково-технологічній;

8) екологічній;

9) інформаційній.

Відповідно до цих загроз, у статті 8 визначені основні напрями державної політики з питань національної безпеки. Зазначено, що з урахуванням геополітичної та внутрішньої обстановки в Україні діяльність усіх державних органів має бути зосереджена на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні та нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, захисті суверенітету і територіальної цілісності України, безпеки її прикордонного простору, піднесенні економіки країни, забезпеченні особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина, викоріненні злочинності, вдосконаленні системи державної влади, зміцненні законності та правопорядку та збереженні соціально-політичної стабільності суспільства, зміцненні позицій України в світі, підтриманні на належному рівні її оборонного потенціалу і обороноздатності, радикальному поліпшенні екологічної ситуації.

У статті 9 окреслені повноваження суб'єктів забезпечення національної безпеки:

● Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України і Голова Ради національної безпеки і оборони України здійснює загальне керівництво у сферах національної безпеки та оборони України;

● Верховна Вада_У країни в межах повноважень, визначених Конституцією України, визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики, основи національної безпеки, формує законодавчу базу в цій сфері, схвалює рішення з питань введення надзвичайного і воєнного стану, мобілізації, визначення загальної структури, чисельності, функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законів України;

● Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, обороноздатності, національної безпеки України, громадського порядку і боротьби із злочинністю;

● Рада національної безпеки і оборони України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сферах національної безпеки і оборони;

● з урахуванням змів у геололітичній обстановці вносить Президенту України пропозиції щодо уточнення Стратегії національної безпеки України та Воєнної доктрини України;

● міністерства, Служба безпеки України та інші центральні органи виконавчої влади в межах своїх повноважень забезпечують виконання передбачених Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України завдань, здійснюють реалізацію концепцій, програм у системі забезпечення національної безпеки, підтримують у стані готовності до застосування сили та засоби системи забезпечення національної безпеки;

● Національний банк України відповідно до основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику в інтересах національної безпеки України;

● суди загальної юрисдикції здійснюють судочинство у справах про злочини, що завдають шкоди національній безпеці України;

● прокуратура України здійснює повноваження у системі забезпечення національної безпеки України відповідно до Конституції України та Закону України "Про прокуратуру України";

● місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують вирішення питань у системі забезпечення національної безпеки, віднесених законодавством до їхньої компетенції;

● воєнна організація держави забезпечує оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності кордонів;

● протидіє зовнішнім загрозам воєнного характеру;

● правоохоронні органи ведуть боротьбу із злочинністю і протидіють тероризму, забезпечують захист і врятування населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характерів;

● громадяни України через участь у виборах, референдумах та через інші форми безпосередньої демократії, а також через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які вони обирають, реалізують національні інтереси, добровільно і в порядку виконання конституційних обов'язків здійснюють заходи, визначені законодавством України щодо забезпечення її національної безпеки;

● як безпосередньо, так і через об'єднання громадян привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ і процесів у різних сферах життєдіяльності країни;

● у законний спосіб і законними засобами захищають власні права та інтереси, а також власну безпеку.

У статті 10 дається перелік основних функцій суб'єктів забезпечення національної безпеки:

● вироблення та періодичне уточнення Стратегії національної безпеки України і Воєнної доктрини України, доктрин, концепцій, стратегій і програм у системі забезпечення національної безпеки, планування та здійснення конкретних заходів щодо протидії та нейтралізації загроз національним інтересам України;

● створення нормативно-правової бази, необхідної для ефективного функціонування системи національної безпеки;

● удосконалення її організаційної структури;

● комплексне кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне та інше забезпечення життєдіяльності складових (структурних елементів) системи;

● підготовка сил та засобів суб'єктів системи до їх застосування згідно з призначенням;

● постійний моніторинг впливу на національну безпеку процесів, що відбуваються в політичній, соціальній, економічній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній, воєнній та інших сферах, релігійному середовищі, міжетнічних стосунках;

● прогнозування змін, що відбуваються в них, та потенційних загроз національній безпеці;

● систематичне спостереження за станом і проявами міжнародного та інших видів тероризму;

● прогнозування, виявлення та оцінка можливих загроз, дестабілізаційних чинників і конфліктів, причин їх виникнення та наслідків прояву;

● розроблення науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо прийняття управлінських рішень з метою захисту національних інтересів України;

● запобігання та усунення впливу джерел загроз і небезпек і дестабілізаційних чинників на національні інтереси;

● локалізація, деескалація та врегулювання конфліктів і ліквідація їх наслідків або впливу дестабілізаційних чинників;

● оцінка результативності дій щодо забезпечення національної безпеки та визначення витрат на ці цілі;

● участь у двосторонньому і багатосторонньому співробітництві в галузі безпеки, якщо це відповідає національним інтересам України;

● спільне проведення планових та оперативних заходів у рамках міжнародних організацій та договорів у галузі безпеки.

У статті 11 зазначено, що Контроль за реалізацією заходів у системі забезпечення національної безпеки здійснюється відповідно Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Радою національної безпеки і оборони України в межах їх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

У статті 12 "Прикінцеві положення" вказується, що цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, а з набранням чинності цим Законом втрачає чинність Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, схвалена Постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 10, ст. 85; 2001 р., № 9, ст. 38).

3.7. Модель ієрархічної системи нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в системі забезпечення національної безпеки

Ураховуючи вище ви кладене, проілюструємо власне бачення стосовно ієрархії нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у системі забезпечення національної безпеки через окреслення моделі даної ієрархічної системи.

Зазначимо, що в Україні єдиним джерелом права є нормативно-правовий акт, судового прецеденту та звичаю в українській юридичній практиці не існує. У найбільш загальному вигляді ієрархічну систему нормативно-правових актів України можна представити наступним чином:

● Конституція України;

● закони України;

● укази та розпорядження Президента України;

● постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України;

● нормативні акти міністерств і відомств.

Особливу групу становлять міжнародні договори України.

З урахуванням викладеного вище, окреслимо модель ієрархічної системи нормативно-правових актів, що мають регулювати суспільні відносини в системі забезпечення національної безпеки.

1. Конституція України – є основою усього законодавства України, її верховенство у системі нормативних актів України визначається наступними положеннями:

1) Конституція була прийнята на референдумі внаслідок вільного волевиявлення усього українського народу;

2) Конституція визначає основні начала, принципи і норми національної безпеки;

3) Конституція містить найбільш важливі національні інтереси та фіксує структуру та компетенцію суб'єктів забезпечення національної безпеки;

4) положення Конституції, що стосуються національної безпеки приймається та можуть бути зміненими внаслідок дотримання складної процедури правотворчості.

У Конституції України, окрім фундаментальних понять екологічна безпека (ст. 16, 92), економічна та інформаційна, державна безпека (ст. 17), інтереси національної безпеки (ст. 32, 34, 36, 39), забезпечення національної безпеки (ст. 44), основи національної безпеки (ст. 92), національна безпека, сфери національної безпеки, небезпека (ст. 106), особиста безпека (ст. 126), громадська безпека (ст. 138) в ній передбачено створення та функціонування координаційного органу з питань національної безпеки і оборони при Президентові України – Ради національної безпеки і оборони України (ст. 107). У Конституції в загальній формі юридично закріплюються мета, функції, компетенція, принципи взаємодії державних і недержавних суб'єктів національної безпеки України.

Концепція національної безпеки України (стратегія). Необхідно зазначити, що до 19 червня 2003 р. в Україні існував такий документ, водночас із набранням чинності Закону України "Про основи національної безпеки України" Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, затверджена постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 р., втратила чинність. З правової точки зору, відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи національної безпеки визначаються виключно законом, тому закріплення їх Постановою Верховної Ради України було некоректним і не відповідало Конституції. Однак потреба цього документа є очевидною через те, що він має виступати інтегруючою ланкою в системі нормативно-правового пізнання національної безпеки України і визначати основи державної політики національної безпеки. Втім сама Концепція національної безпеки має бути затверджена законом.

Конституція України і Концепція національної безпеки складають перший рівень у системі нормативно-правового поля системи забезпечення національної безпеки.

2. На другому рівні мають бути нормативно-правові акти України, в яких відображено основні норми діяльності державних органів і структур у процесі забезпечення національної безпеки в різних сферах національної безпеки, їх завдання, напрями діяльності, функції та повноваження. До них, зокрема, належать.

Доктрини національної безпеки. Доктрина національної безпеки – сукупність офіційних поглядів на мету, функції, принципи та методи управління недержавною системою національної безпеки України в конкретній сфері. Це означає, що відповідно до окреслених у КНВ сфер формуються відповідні доктрини, котрі конкретизують зміст діяльності суб'єктів забезпечення національної безпеки саме в цій сфері.

Закони України: "Про основи національної безпеки України", "Про Раду національної безпеки і оборони України", "Про міліцію", "Про внутрішні війська МВС України", "Про Службу безпеки України", "Про контррозвідувальну діяльність", "Про розвідувальні органі України", "Про державну прикордонну службу України", "Про державний кордон України", "Про державну митну службу України", "Про Збройні Сили України", "Про оборону України", "Про Військову службу правопорядку в Збройних Силах України", "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб", "Про війська Цивільної оборони України", "Про Цивільну оборону України", "Про надзвичайний стан", "Про правовий режим воєнного стану", "Про дипломатичну службу", "Про прокуратуру". "Про судоустрій України", "Про пожежну безпеку", "Про боротьбу з тероризмом", "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом", "Про державну таємницю", "Про недержавне національної безпеки України", "Про приватну детективну та охоронну діяльність", Кримінальний, Кримінально-процесуальний, Цивільний, Цивільно-процесуальний, Митний, Бюджетний, Господарський кодекси України тощо, які мають безпосереднє відношення до регулювання відносин в системі забезпечення національної безпеки.

3. До третього рівня необхідно віднести, на наш погляд, нормативно-правові акти Президента України, які є обов'язковими для виконання на всій території України. В якості предмета регулювання виступають основні напрями розвитку системи забезпечення національної безпеки. У випадку суперечності Указу Президента Конституції законам України на підставі висновку Конституційного Суду України указ втрачає силу. Одним з прикладів таких актів є Указ Президента про створення Антитерористичного центру.

4. Особливу групу становлять джерела міжнародного права – міжнародні договори, міжнародно-правові звичаї та рішення міждержавних (міжурядових) організацій, які є юридично обов'язковими для держав-учасниць.

5. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України. Відповідно до ст. 113 Конституції України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Здійснюючу виконавчу владу, в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження стосовно забезпечення національної безпеки. Особливістю нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України є те, що вони можуть бути прийняті на підставі і на виконання Конституції України, законів України й актів Президента (ст. 113 Конституції України). Саме тому, акти Уряду належать до окремого – п'ятого рівня.

6. До шостого рівня належать міжвідомчі нормативні джерела, які регулюють порядок взаємодії суб'єктів системи забезпечення національної безпеки по окремих напрямах діяльності в цій сфері.

7. Сьомий рівень становлять нормативно-правові акти міністерств та інших органів виконавчої влади, які у межах своєї компетенції на основі чинного законодавства про національну безпеку, а також відповідно до актів Президента України, Кабінету Міністрів України розробляють відомчі нормативні акти: накази, настанови, положення, постанови, програми, листи, статути, які спрямовані на реалізацію функцій відповідно до компетенції в конкретній сфері життєдіяльності щодо конкретних національних інтересів. Вони є обов'язковими для виконання всіма підвідомчими міністерствами та відомствами, установами та організаціями, посадовими особами.

Особливість цього виду нормативно-правових актів полягає у тому, що міністерства та відомства й інші органи виконавчої влади можуть видавати власні акти, які містять норми права, у випадках і в межах, передбачених законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України. Тому видання будь-якого відомчого акта має ґрунтуватися на спеціальній вказівці вищестоящого органу. Саме тому відомчі нормативно-правові акти не усувають недоліків нормативно-правового поля системи забезпечення національної безпеки, а тільки конкретизують наявні положення, що містяться в актах вищої сили дії.

Призначенням відомчої нормотворчої діяльності в со>ері національної безпеки є:

● детальне правове регулювання існуючих в конкретній сфері життєдіяльності суспільних відносин, що стосуються національної безпеки;

● формування нових відносин, які є неврегульованими на даний момент, але бажані та необхідні для національної безпеки України;

● ліквідація правових відносин, які є застарілими та ускладнюють національної безпеки України.

Ще однією характеристикою відомчих нормативно-правових актів є їхня подвійна спрямованість: зовнішня і внутрішня. Перша полягає у тому, що відомчі нормативно-правові акти адресуються громадянам і громадським організаціям у конкретній сфері життєдіяльності (напр.: інформаційна, екологічна), а друга передбачає регулювання відносин зсередини суб'єкта забезпечення національної безпеки. Необхідно зазначити, що поступово в процесі становлення правової держави зовнішня нормотворча діяльність суб'єктів забезпечення національної безпеки повинна поступово обмежуватися та скорочуватися, оскільки це сприяє посиленню гарантій захисту від можливого свавілля відомчих амбіцій.

8. Восьмий рівень нормативно-правового забезпечення в галузі національної безпеки становлять локальні нормативні акти – такі юридичні документи, які містять норми права, що приймаються місцевими органами влади, суб'єктами управління на конкретному підприємстві, в організації з питань забезпечення національної безпеки, які є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами й організаціями, а також посадовими особами та громадянами на території, підпорядкованій даному органу влади.

Спільним для всіх підзаконних нормативних актів України є та обставина, що вони, поряд із законами слугують джерелом законності, тобто громадяни і юридичні особи, виконуючи норми права, що містяться у підзаконних актах, зміцнюють режим законності в системі забезпечення національної безпеки. Серед підзаконних нормативних актів існує свою власна ієрархія. Локальні акти державних і недержавних установ і організацій різної форми власності також належать до системи підзаконних актів, що регулюють суспільні відносини у системі забезпечення національної безпеки. Для юридичної інституціоналізації ці організації видають різні правові акти, які становлять собою нижню ланку підзаконних правових актів і у більшості випадків, для того, щоб набути юридичної сили, мають бути зареєстровані у відповідних органах влади.

9. Останній рівень складають нормативні договори та звичаї. Нормативний договір відіграє важливе значення у відносинах між державами, в особливості у сфері забезпечення міжнародної безпеки, формування систем колективної (регіональної) безпеки. Також договір відіграє істотне значення як одне із важливих джерел у системі забезпечення національної безпеки недержавними структурами.

Договір представляє собою згоду двох або більше осіб про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків. В умовах глобалізації, а також становлення системи загальноєвропейської безпеки, значення договору все більш зростає. Змістом договору у сфері забезпечення безпеки є юридичні права та обов'язки сторін, а сам він ґрунтується на принципах рівності, незалежності сторін та їх вільного волевиявлення; майнової відповідальності за порушення обов'язку.

Особливість договору у сфері безпеки полягає у тому, що сторони можуть укласти як передбачений, так і непередбачений законом та іншими правовим актами договір. Головна вимога – відсутність суперечності чинному законодавству. Прикладом може слугувати Договір про колективну безпеку деяких країн-учасниць СНД.

Ураховуючи той факт, що на території України проживає близько 130 національностей, особливу ваги відіграють звичаї. Особливість звичаю полягає у тому, що він представляє собою правило поведінки, яке увійшло у звичку. З юридичної точки зору, звичай – неписане джерело права, яке характеризується невпорядкованістю, множинністю і різноманіттям. Причина цього полягає в чисельності культур, націй, що мешкають в Україні. Відповідно до цивільного законодавства, можна зробити висновок про те, що звичаєм у системі забезпечення національної безпеки є правило поведінки, яке не встановлене актами законодавства, але є усталеним у певній системі забезпечення національної безпеки. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі. Водночас необхідно підкреслити, що якщо звичай суперечить договору або іншим нормативно-правовим актам у системі забезпечення національної безпеки, то він для регулювання суспільних відносин у зазначеній сфері не застосовується.

Висновки

Розроблення концептуальних основ формування нормативно-правового поля системи забезпечення національної безпеки є одним з наріжних каменів не тільки становлення незалежної та суверенної України, а й її подальшого розвитку. Нормативно-правове забезпечення національної безпеки є протореною його основою, через що основну увагу було зосереджено на аналізові вкрай важливих питань визначення фундаментальних основ впровадження й організації функціонування системи норм права з національної безпеки України.

Наслідком теоретичних напрацювань автора стало вироблення моделі ієрархічної системи нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у системі забезпечення національної безпеки, яка має такий вигляд:

1) Концепція національної безпеки України, затверджена законом;

2) Доктрини національної безпеки, затверджені законом (кількість доктрин має відповідати кількості проголошених в Концепції національної безпеки України найбільш важливих сфер життєдіяльності або структурних елементів національної безпеки);

3) закони України "Про національної безпеки України", "Про недержавне національної безпеки України", "Про приватні детективні агентства", "Про приватні охоронні агентства" тощо;

4) укази та розпорядження Президента України;

5) міжнародні договори, міжнародно-правові звичаї та рішення міждержавних (міжурядових організацій);

6) постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України;

7) міжвідомчі нормативні джерела (накази, настанови тощо);

в) нормативно-правові акти міністерств та інших органів виконавчої влади (накази, настанови, положення, постанови, програми, листи, статути тощо);

9) локальні нормативні акти;

10) нормативні договори та звичаї.

Прийняття саме пакету нормативно-правового системного забезпечення національної безпеки зможе зрушити фактичну анемію сучасного безпекознавчого законодавства. Воно закладе динаміку у процес реструктуризації права, побудови системи із розрізнених компонентів, ієрархії а різно-підпорядкованих елементів, а взагалі – утворить порядок із хаосу.

Контрольні завдання для самоперевірки

1. Поняття нормативно-правового поля системи забезпечення національної безпеки. Його відмінність від нормативно-правового регулювання.

2. Значення права в системі забезпечення національної безпеки.

3. Методологія формування правого поля забезпечення національної безпеки.

4. Підходи до формування Концепції національної безпеки, б* Підходи до формування доктрин національної безпеки.

6. Основні положення Закону України "Про основи національної безпеки України".

7. Модель ієрархічної системи нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в системі забезпечення національної безпеки.

Завдання для самопідготовки

1. Розробіть проект Концепції національної безпеки.

2. Окресліть дерево доктрин національної безпеки.

Список рекомендованої літератури

Нормативні джерела

1. Конституція України// Відомості Верховної Ради. – 1996. – ЗО. – От. 141.

2. Питання Воєнної доктрини України: Указ Президента України № 702/2005 від 21 квітня 2005 р.// .

3. Питання Міжвідомчої комісії з питань реформування правоохоронних органів: Указ Президента України № 834/2005 від 23 травня 2005 р.// .

4. Про аварійно-рятувальні служби: Закон України// Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2000, № 4. – Ст. 25.

5. Про боротьбу з тероризмом: Закон України// Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2003, № 25. – Ст. 180.

6. Про війська Цивільної оборони України: Закон України// Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1999. – Ms 19. – Ст. 172.

7. Про Військову службу правопорядку в Збройних Силах України: Закон України// Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2002, № 32. – От. 225.

8. Про внутрішні війська Міністерства внутрішні справ України: Закон України// Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1992, № 29. – От. 397.

9. Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб: Закон України// Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1998, № 35. – Ст. 236.