Ви­д-во ЛДУ БЖД 26 страница

32) організовує вжиття заходів щодо цивільної оборони, забезпечує евакуацію громадян України, документів і майна дипломатичних представництв України за кордоном, консульських установ України за кордоном, представництв України при міжнародних організаціях з країн, які перебувають у стані збройного конфлікту або в яких наявні інші надзвичайні ситуації;

33) здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

МЗС України має право:

1) одержувати у встановленому законодавством порядку від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій документи та матеріали, а від органів статистики – статистичні дані для виконання покладених на нього завдань;

2) залучати вчених, спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з їхніми керівниками) для розгляду питань зовнішньої політики та безпеки, що належать до його компетенції;

3) утворювати в разі потреби за погодженням з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади в межах своєї компетенції комісії та експертні групи, залучати на договірній основі фахівців для підготовки проектів актів законодавства, здійснення їх експертизи і надання консультацій;

4) скликати у встановленому порядку наради з питань зовнішньої політики та безпеки;

5) разом з відповідними центральними органами виконавчої влади здійснювати контроль у межах своєї компетенції за цільовим використанням державних коштів, виділених на реалізацію програм, проектів, заходів, а також міжнародних програм в сфері зовнішньої політики та безпеки;

6) здійснювати свої повноваження безпосередньо і через дипломатичні представництва України за кордоном, консульські установи України за кордоном, представництва України при міжнародних організаціях, представництва МЗС України на території України, організації та установи, що належать до сфери його управління;

7) взаємодіяти з питань забезпечення геополітичної безпеки з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади та Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, а також з відповідними органами інших держав.

МЗС України очолює Міністр, якого призначає на посаду і звільняє з посади Президент України в установленому законодавством порядку. Міністр підпорядковується безпосередньо Президенту України з питань, що належать до конституційних повноважень Президента України. За своєю посадою Міністр входить до Ради національної безпеки і оборони України.

Система забезпечення геополітичної безпеки є здебільшого функціональною, оскільки конкретні органи центральної виконавчої влади, місцевого самоврядування, окремі громадяни залучаються до забезпечення геополітичної безпеки виходячи з тих функцій, виконання яких покладено на них законом.

Так до структурних компонентів цієї системи за функціональною ознакою можна включати:

● Міністерства: Міністерство внутрішніх справ України;

● Міністерство оборони України, Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерство фінансів України;

● Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом: Державна служба охорони України, Служба безпеки України, Державна податкова адміністрація України, Державна митна служба України, Антимонопольний комітет України, Державний департамент України з питань виконання покарань, Державна прикордонна служба України, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, Державна служба експортного контролю України;

● Державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, статус яких прирівнюється до Державного комітету України: Державний комітет України у справах національностей та міграції, Державний комітет статистики України, Національне космічне агентство України;

● інші центральні органи та установи: Національний інститут стратегічних досліджень.

На законодавчому рівні пряме передбачення щодо забезпечення зовнішньої політики та безпеки знаходиться на МЗС України, відтак це і зумовлює розгляд цього органу в якості органу безпосереднього управління національною безпекою у геополітичній сфері. Складовими геополітичної сфери є внутрішньополітична та зовнішньополітична сфера. Нами був зроблений наголос на розгляді саме зовнішньополітичної складової, оскільки, на нашу думку, саме зовнішні загрози є на сьогодні найбільш небезпечними для України.

При цьому переважна більшість авторів, які висвітлюють національну безпекознавчу тематику, зазначають на небезпеці саме внутрішніх загроз, що є не зовсім правильним і не відповідає системному характерові загроз. Необхідно зважати на той факт, що будь-які загрози мають своє походження, джерела виникнення та активізації. Саме тому системний синергетичний підхід до національної безпеки дав можливість дійти висновку про важливість джерел походження загроз, а тому було зроблено висновок про те, що джерела загроз мають бути класифікованими, виходячи не з того, де вони відбуваються, а виходячи з того, які є джерела їх походження. Наприклад, прояви сепаратизму в принципі належать до внутрішніх загроз. Втім, встановивши джерела походження цього сепаратизму, країни та транснаціональні корпорації, яким є вигідний цей сепаратизм, можна дійти висновку про те, що дана загроза є зовнішньою, оскільки виходить ззовні, ініціюється ззовні, і її реалізація потрібна зовнішнім суб'єктам.

Зміщення акценту в бік внутрішніх загроз виводить України з траєкторії зовнішньої політики, зміщуючи її вектори на внутрішню політику, вирішення суто внутрішніх завдань. Цей навчальний посібник вбачає за цим методологічний вилив на свідомість як науковців, так і політиків, які керуються їх доробком. Україна є регіональним лідером, вона розташована у самому серці Європи, і будь-які намагання звузити її інтереси суто до вирішення внутрішніх проблем с намаганнями посунути Україну з геополітичної мани світу, відвести їй значення держави з великою кількістю вирішених внутрішніх проблем, цим самим фактично позбавивши її навіть теоретичних можливостей щодо участі у серйозних міжнародних проектах. Цього не буде:

1) Україна буде сильною і заможною;

2) Україна братиме активну участь у міжнародному житті;

3) Україна формуватиме політику безпеки Європи;

4) України рішучо відстоюватиме інтереси власних громадян та юридичних осіб за кордоном.

Ми не маємо прана опинитися у пропонованому ярмі вирішення тільки внутрішніх загроз, віддаючи їм бездоганної ваги. Так, вони с важливими, втім здебільшого вони ініційовані ззовні, відтак необхідно уважно дослідити їх природу і характер, що дасть змогу вийти на тих, кому є невигідним розвиток України і в яких конкретно сферах.

Реалізація політики національної безпеки в геополітичній сфері знаходить свій вияв у пріоритетних напрямах її забезпечення.

5.6. Пріоритетні напрями розвитку системи забезпечення геополітичної безпеки

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про основи національної безпеки України" до основних напрямів державної політики національної безпеки у зовнішньополітичній та внутрішньополітичній сферах належать:

● у зовнішньополітичній сфері:

● створення сприятливих зовнішньополітичних умов для прогресивного економічного і соціального розвитку України;

● запобігання втручанню у внутрішні справи України та відвернення посягань на її державний суверенітет і територіальну цілісність з боку інших держав;

● забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами Співдружності Незалежних Держав, а також з іншими державами світу;

● сприяння усуненню конфліктів, насамперед у регіонах, що межують з Україною;

● участь у міжнародній миротворчій діяльності піл егідою (Х) Н. ОБСЄ, інших міжнародних організацій у сфері безпеки;

● участь у заходах щодо боротьби з міжнародними організованими злочинними угрупуваннями та міжнародним тероризмом, протидія поширенню ядерної та іншої зброї масового ураження та засобів її доставки;

● адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу;

● у внутрішньополітичній сфері:

● забезпечення неухильного дотримання конституційних прав і свобод людини і громадянина, захист конституційного устрою, вдосконалення системи політичної влади з метою зміцнення демократії, духовних і моральних підвалив суспільства;

● підвищення ефективності функціонування політичних інститутів влади;

● створення дійових, у тому числі судових механізмів захисту конституційних прав людини и основних свобод;

● забезпечення політичної стабільності, громадянського миру та взаєморозуміння в суспільстві, запобігання проявів екстремізму;

● забезпечення прозорості в діяльності державних органів, прийнятті управлінських рішень, інформованості населений, зміцнення на цій основі його довіри до владних інститутів;

● створення повноцінного, ефективно діючого місцевого і регіонального самоврядування;

● формування та вдосконалення політико-право них, соціально економічних і духовно-культурних засад етнічної національної стабільності, відпрацювання ефективних механізмів узгоджений інтересів етнічних спільнот та вирішення міжнаціональних суперечностей;

● забезпечення міжконфесійної стабільності та запобігання конфліктним загостренням на релігійній основі, недопущення протистояння різних церков, у тому числі щодо) щодо сфер впливу на території України;

Окрім згаданих напрямів забезпечений національної безпеки, у даному контексті доцільно розглядати і пріоритетні напрями завдання Міністерства закордонних спінів України, як основного суб'єкта забезпечення національної безпеки у геополітичний сфері.

До основних завдань МЗС, котрі розкривають зміст пріоритет них напрямів, належать:

● формування нового іміджу України у світі, активної зовнішньої гуманітарної політики;

● посилення уваги до забезпечення безпеки українців за кордоном;

● впровадження вжиття механізмів гармонійного співіснування як національних інтересів особи, суспільства та держави, так і українських національних інтересів з інтересами європейського співтовариства;

● організація припливу іноземних інвестицій, реалізація крупних економічних проектів, що позитивно впливають на реалізацію національних економічних інтересів України;

● забезпечення безпеки особи через здійснення управління як внутрішніми, так і зовнішніми загрозами;

● закріплення загальнолюдських цінностей демократії, прав людини, верховенства права, свободи ЗМІ у власній країні;

● оновлення МЗС з метою оптимізації його діяльності відповідно до кращих європейських зразків у галузі безпеки;

● осмислене реформування мережі дипломатичних установ, з метою найефективнішого забезпечення безпеки громадян України за кордоном;

● реформування системи управління геополітичною безпекою через механізм покращання механізму зворотного зв'язку з українською дипломатією, яка знатиме реальні потреби суспільства і заохочуватиме міжрегіональні ділові і людські контакти з іноземними партнерами в галузі безпеки;

● організація функціонування Громадської Ради при МЗС з метою ефективного використання корисних ініціатив в галузі реалізації політики національної безпеки;

● організація встановлення безперешкодного контакту зі своїм посольством чи консульством з метою вчасно отримання належного захисту, підтримки і допомоги;

● забезпечення внутрішньої безпеки МЗС через притягнення до відповідальності тих працівників дипломатичної служби, хто дискредитує себе хабарництвом, некомпетентністю і нешанобливим ставленням до співвітчизників;

● допомога в реалізації інтересів українським трудящим-мігрантам через створення оперативних центрів надання допомоги;

● удосконалення системи відбору на дипломатичну службу;

● проведення політики національної безпеки, котра є відлунням потреб, інтересів і цінностей українського громадянина;

● зміна за кордоном образу українців;

● лібералізація для українців режиму перетину кордонів;

● забезпечення внутрішньої безпеки через створення Спільного реадмісійного простору ЄС – Україна – РФ. Це означає укладання угод про прийом-передачу незаконних мігрантів, що має ефективно протидіяти нелегальній міграції в Україну й безпекознавчим загрозам, стати важливим чинником регіональної стабільності;

● входження України до безпекознавчого простору Європи через приєднання України до Європейської Угоди про молодіжну картку, Угоди про Центр європейських мов та до Болонського процесу. Активний молодіжний обмін – шлях до входження України до європейського освітнього, наукового простору і безпекознавчого простору;

● максимальне спрощення процедур прикордонного контролю для подорожуючих і перевізників;

● завершення процесів правового оформлення державного кордону по всьому його периметру;

● широке залучення міжнародної фінансової та технічної допомоги для розбудови відповідної прикордонної інфраструктури;

● впровадження демократичних цінностей і стандартів при реалізації політики національної безпеки;

● активна політико-дипломатична робота, спрямована на забезпечення досягнення конкретних, поетапних результатів у переговорному процесі з ЄС. Поточними індикаторами поступу цієї роботи має стати втілення таких цілей, як набуття Україною статусу держави з ринковою економікою, завершення переговорів про вступ України до СОТ і початок роботи над створенням зони вільної торгівлі між Україною і ЄС;

● встановлення якісно нових, динамічних і взаємовигідних відносин з Брюсселем, Лондоном, Парижем, Берліном, Римом і всіма європейськими столицями, зацікавленими у зміцненні загальноєвропейського безпекознавчого простору;

● залучення експертної та фінансової допомоги з боку ЄС задля впровадження європейських стандартів у українське законодавство;

● політико-дипломатичне забезпечення співпраці України і ЄС у безпекознавчій сфері, включно з миротворчою активністю і врегулюванням досі неврегульованих конфліктів у нашому регіоні;

● системна робота як на політичному рівні, так і на рівні безпеки з розвитку тісного співробітництва держави з Північноатлантичним Альянсом;

● сприяння приходу іноземного капіталу в Україну;

● системна підтримка розвитку та зміцненню національного виробничого потенціалу шляхом забезпечення позитивного іміджу та інвестиційної привабливості України;

● організація спеціалізованих міжнародних конференцій з питань реалізації політики європейської безпеки;

● просування вітчизняних ноу-хау і послуг на нові ринки збуту, насамперед у сферах авіа- та суднобудування, космічних досліджень, інформатики;

● диверсифікація шляхів і джерел надходження енергоносіїв в Україну;

● подолання нинішньої відірваності української інтелектуальної та творчої еліти від основних мереж і каналів міжнародного спілкування, сучасних цивілізацій них процесів;

● сприяння для участі представників освіти, науки, культури, ЗМІ України в міжнародних неурядових організаціях;

● сприяння створенню організаційних засад та започаткуванню діяльності інформаційно-культурних центрів України;

● організація участі українських громадян у міжнародних роках і всесвітніх кампаніях, проголошуваних міжнародними організаціями;

● сприяння створенню Фонду підтримки діяльності Національної комісії у справах ЮНЕСКО, а також внесенню до програми ЮНЕСКО українських проектів "Трипільська цивілізація" і "Створення Міжнародного дитячого центру "Артек";

● пропаганда за кордоном кращих надбань культурної спадщини України;

● допомога у пошуку нових форм зовнішньої підтримки у відновленні в Україні центрів культури світового значення, визначних пам'яток архітектури та історичних місць;

● організація роботи з повернення українських культурних цінностей, насамперед тих, які становлять виняткову державну і історичну вартість для України;

● організація роботи із систематизації та пошуку за кордоном українських архівів, музейних збірок і мистецьких творів. Українська держава має знати і належно дбати про збереження у світі усіх свідчень присутності української культури;

● захист національних потреб і прав кожного, хто вважає себе приналежним до української спільноти;

● посилення культурного виміру зовнішньої політики України, інформації про сучасну Україну та її духовні багатства.

До основних принципів реалізації сучасної політики національної безпеки в геополітичній сфері належать:

● неподільність безпеки – абсолютна безпека однієї держави породжує абсолютну небезпеку для інших;

● справедливість – безпека є мірилом справедливості, право на безпеку мають усі;

● внутрішня особиста гармонія – внутрішньо збалансована держава може чітко формувати власні національні інтереси;

● поліпшення життя кожного громадянина – заможна країна, впевнена та прогнозована зовнішня політика;

● особиста безпека – пріоритет зовнішньої політики ґрунтується на пріоритеті забезпечення безпеки кожного українського громадянина;

● дуалізм прямих та зворотних зв'язків – ефективне функціонування системи управління національною безпекою;

● доступність консульсько-правових послуг – консульсько-правові послуги мають бути доступними для кожного громадянина України;

● інтелігентність та висока кваліфікація працівників зовнішньополітичного відомства, котрі здійснюють діяльність по забезпечення геополітичної безпеки України – високий фаховий професіоналізм запорука успішної політики національної безпеки в геополітичній сфері;

● тісний зв'язок національної зовнішньої політики з життям, потребами і цінностями українського громадянина – зовнішня політика є відлунням потреб і цінностей конкретного українського громадянина;

● дуалізм українських і європейських цінностей – Україна є органічною складовою Європи, відтак Українські цінності – європейські цінності, європейські цінності – українські цінності;

● кордони України: прозорі для людей і бізнесу, закриті для злочинців;

● правове закріплення міжнародним правом кордонів України – невід'ємний елемент національної безпеки України – Україна вважає право єдиним джерелом регулювання суспільних відносин у сфері зовнішньої політики, відтак усі питання стосовно зовнішньої безпеки мають бути закріплені правом, у тому числі і питання кордонів України;

● європейська та європейська інтеграція – основа зовнішньополітичного курсу України – Україна є складовим елементом системи загальноєвропейської безпеки, відтак її зовнішньополітичний безпекознавчий курс є реалізацією національних інтересів щодо її безпеки шляхом європейської євроінтеграції;

● безумовне дипломатичне сприяння втіленню з ЄС спільних економічних проектів – сильна економіка – сильна держава, сильна держава – активна зовнішня політика, одним з вимірів якої є активна економічна політика;

● європейські стандарти безпеки – європейській країні – європейські стандарти безпеки, котрі полягають у пріоритеті забезпечення безпеки особи;

● активна зовнішньоекономічна діяльність;

● диверсифікація шляхів забезпечення геополітичноі безпеки – безпека, становлячи собою системний феномен, маю забезпечуватись різними засобами;

● Україна – центР європейської цивілізації – майже усі світові цивілізації, за виключенням конфуціанської та буддистсько-тихоокеанської представлені на території України, відтак Україна є світоглядним джерелом для майже усіх світових цивілізацій і є центром європейської цивілізації, яку репрезентують західно-християнська і східно-православна цивілізації;

● повага до нас починається із поваги до самих себе – самоповага кожного українця до себе, один до одного є запорукою поваги до нас як до державотворчої нації.

Висновки

Нами була розглянута геополітична безпека, її складові, зміст, основні джерела загроз та напрями розвитку системи забезпечення. Головна увага у сфері геополітичної безпеки, котра вміщує як внутрішньополітичну, так і зовнішньополітичну сфери, має приділятися проблемам творення українського іміджу, забезпечення політичної стабільності та благополуччя, і врешті-решт процвітання нашої держави. Україна має і буде регіональним лідером. Потрібен час, наша наполеглива і натхненна праця.

Виконання всіх зазначених напрямів політики національної безпеки у сфері геополітичної безпеки, а також пріоритетів залежить не тільки від Міністерства закордонних справ, а й від інших міністерств та відомств України, недержавних організацій і окремих громадян, від наших закордонних партнерів, а взагалі від системного бачення проблем національної безпеки.

Контрольні запитання для самоперевірки

1. Поняття та зміст геополітики.

2. Поняття та основні складові геополітичної безпеки.

3. Сучасні джерела загроз геополітичній безпеці України.

4. Система забезпечення геополітичної безпеки.

5. Пріоритетні напрями розвитку системи забезпечення національної безпеки в геополітичній сфері.

Завдання для самопідготовки

1. Розкрийте зміст співвідношення концепції національного інтересу і концепції глобалістики.

2. Окресліть місце та значення України в структурах міжнародної безпеки в контексті змін безпекознавчих парадигм.

3. Значення України у формуванні центральноєвропейської цивілізації.

4. Змоделюйте періодизацію світових цивілізацій.

Список рекомендованої літератури

Нормативні джерела

Про положення про Міністерство закордонних справ України: Указ Президента України № 357/99 від 3 квітня 1999 р.

Доктринальні джерела

1. Аристотель. Геополитика. Афинская политика. – М. : , 1997.

2. Аристотель. Политика. Соч. в 4-х т. – М. : , 1984.

3. Бабурин СЛ. Территория государства: Правовые и геополитические проблемы. – М. : Московский университет, 1997.

4. Багров Н.В. Региональная геополитика устойчивого развития: Монография. – К. : Либідь, 2002. – 256 с.

5. Баржо П. Флот в атомный век. – М. : Изд. иностр. лит., 1956.

6. БаркашовА. Эра России. РНЕ, 1991.

7. БарленД. Русские былины в свете тайновидения. Калуга, "Духовное познание", 1993.

8. Белла Р. Значення моря в будущей войне. – М. : Воениздат, 1961.

9. Белов ГА. Политология. Курс лекций. – М. : "ЧеРо", 1996.

10. Беннетт Р.К. Глобальная война против христиан// Ридерз Дайджест, октябрь 1997.

11. Бескроеный Л.Г Армия и флот России в начале XX века. – М. : "Наука", 1986.

12. Бисмарк О. Мысли и воспогадания, т. 1‑3, – М.: ОГИЗД, 1949.

13. Бовин А. Ведущие тенденции развития международных отношений// Международная жизнь.– 2004.– № 4‑5. – С. 172‑182.

14. Большой энциклопедический словарь. – М. : "Большая Российская энциклопедия", 1998.

16. Большая Советская энциклопедия, т. 1‑30. – М. : "Советская энциклопедия", 1970‑1978.

16. Валлерстайн И. Конец знакомого мира: Социология XXI века/ под ред. В.Л. Иноземцева.

Пер. с англ. – М. : Логос, 2003. – 368 с.

17. Вандам ЕА Геополитика и геостратегия/ Научн. рук. проекта Да-ниленко И.С. – Минск: Кучково поле, 2002. – 272 с.

18. Василевский А.М. Дело всей жизни. Воспогадания. Кн. 1,2. – М. : Изд. полит, литер., 1990.

19. Внезапность в операциях вооружённых сил США. Под редакцией М.М. Кирьяна. – М. : Воениздат, 1982.

20. Вотьс Военная доктрина генерала Дуэ. – М. : Воениздат, 1937.

21. Всемирная история, тт. 1‑13. – М. : ГосПолитиздат, 1955‑1983 гг.

22. Гаджиее К.С. Введение в политическую науку. – М. : , 1997.

23. Гаджиее К.С. Геополитика. – М. : , 1997.

24. Гаджиее К.С. Политическая философия. – М. : ОАО "Изд-во "Экономика", 1999. – 606 с.

25. Гаджиее К.С. Политическая наука. – М. : , 1995.

26. Гейден Г. Критика немецкой геополитики. – М. : , 1960.

27. Генри Э. Китай против Азии. Агентство печати новости, 1979.

28. Геополитика: теория и практика. Сб. статей под ред. акад. АЕН России Э.А. Позднякова – М.: ИМЭ и МО, 1993.

29. Герцен АЛ. Былое и думы. – Л. : , 1946.

30. Гитлер А Моя борьба. ИТФ "Т-Око", 1992.

31. Гордиенко АН. Иосиф Сталин. – Минск: Литература, 1998.

32. Горшков СТ. Морская мощь государства. – М. : Воениздат, 1976.

33. Гражданская война и военная интервенция в СССР. Энциклопедия. – М. : "Советская энциклопедия", 1983.

34. Гумилев Л Л. Конец и вновь начало. – М. : , 1997.

35. Данилевский ИЛ. Россия и Европа. – М. : Глаголь, 1991.

36. Данилов В. Русь ведическая в прошлом и в будущем. Основы мистической политологии (Евангелие от Ариев). – М. : "Воля России", 1996.

37. Деникин АЛ. Очерки русской смуты. – М. : "Наука", 1991.

38. Дмитриев В&. Экономика и война, или кто как воюет. – Л. : "Судостроение", 1991.

39. Дугин А. Конспирология (наука о заговорах, тайных обществах и оккультной войне). – М. : "Арктогея", 1992.

40. Дугин А Основы геополитики. – М. : Арктогея, 1997. – С. 23‑24.

41. Жириновский ВМ. Геополитика и русский вопрос. – М. : ,1998.

42. Жириновский В.В. Политическая классика, т. 1‑2, – М., 1996.

43. Жириновский В&. Экономические мысли. – М. : Политика, 1996.

44. Жуков ГЛ. Воспогадания и размышления. – М. : Изд. АПН., 1971.

45. Зюганов Г. География победы. – М. : , 1998. – С. 59‑77.

46. Иванов В.Ф. Русская интеллигенция и массонство: от Петра I до наших дней. – М. : ,1997.

47. Иванов ЛЛ. Морская политика и дипломатия империалистических держав. – М. : "Наука", 1964.

48. История Всесоюзной Коммунистической партии (большевиков). Краткий курс. Госполитиздат, 1938.

49. История дипломатии, т.1‑5. – М. : Госполитиздат, 1959‑1979.

50. История Русско-японской войны 1904‑1905 гг. – М. : "Наука", 1977.

51. Итоги Второй Мировой войны. – М. : Иностранная литература, 1957.

52. Кампании войны на Тихом океане. – М. : Воениздат, 1956.

53. Киссинджер Г. Нужна ли Америке внешняя политика?: Пер. с англ./ под ред. В.Л. Иноземцева. – М. : Ладомир, 2002. – 352 с.

54. Китайская Народная республика. – М. : "Наука", 1975. – 440 с.

55. Кладо НЛ. Этюды по стратегии. – М. : Клуб "Реалисты", 1997.

56. Клаузевиц О войне, т. 1‑2. – М. : Воениздат, 1937.

57. Климов Г. Протоколы красных мудрецов, "Кубань". 1992.

58. Кожинов В. Загадочные страницы истории XX века. "Черносотенцы" и революция. – М. : "Прима В", 1995.

59. Коран, т. 1‑2. – М. : Управление внешних связей мусульманских организаций СССР, 1992.

60. Кочетов ЭТ. Глобалистика: Теория, методология, практика: Учебник. – М. : НОРМА, 2002. – 672 с.

61. Кузнецов ЮЛ. Террор как средство политической борьбы экстремистских группировок и некоторых государств. – СПб., 1998.

62. Ленин ВЛ. ПСС, т. 1‑55./ М., 1958‑1965.

63. Лиддел Гарт BJC. Стратегия непрямых действий. – М. : Изд. иностр. литер., 1957.

64. Лисичкин В А, Шелепин Л А Третья мировая информационно-психологическая война. – М. : , 1999.

65. Локальные войны: История и современность. Под ред. И.Е. Шавро-ва. –М.: Воениздат, 1981.

66. Макиавелли Н. Государь и др. – М. : "Мысль", 1996.

67. Мальков ВЛ. "Манхэттенский проект". Разведка и дипломатия. – М. : "Наука", 1995.

68. Материалы конференции "Политический экстремизм в РФ и конституционные меры борьбы с ним" (31 марта – 1 апреля 1998 года), М., 1998.

69. Менделеев ДЛ. По поводу японской войны (Заветные мысли), М.,1998.

70. Мертвая вода. Историко-философский очерк. Части 1,11/1,111/2. – СПб.: ТО "Ступени", 1992.

71. Монтескье Ш. Избранные произведения. – М. : , 1955.

72. Моргунов ПА. Героический Севастополь. – М. : "Наука", 1979.

73. Мориссон СЭ. Битва за Атлантику выиграна. – М. : Воениздат, 1956.

74. Митрофанов AB. Шаги новой геополитики. – М. : , 1997.

76. Мэхен АТ. Влияние морской силы на историю 1660‑1793. – М. : . – Л., 1941.

76. Мэхэн АТ. Влияние морской силы на французскую революцию 1793‑1812 гг. – М. : . – Л.: Военмориздат, 1940.

77. Мартов НА. Геополитика: Ученик/ под ред. Староверова В.И.– 2-е изд., перераб. и доп. – М. : ЮНИТИ, 2002. – 439 с.

78. Основы марксистско-ленинской философии. Изд. 4-е. – М. : Политиздат, 1976.

79. Острецов В. Черная сотня и красная сотня. – М. : Воениздат, 1991.