Ви­д-во ЛДУ БЖД 27 страница

80. Ликер Г. Застольные разговоры Гитлера. – Смоленск: "Русич", 1998.

81. Плешаков КН. Геополитика в свете глобальных перемен.// Международная жизнь. – 1994, № 10. – С. 32‑34.

82. Поздняков ЭА. Геополитика. – М. : Прогресс, Культура, 1995.

83. Полибий. Всеобщая история в сорока книгах.– М., 1980.

84. Политическая сфера жизни общества// Социальная философия: Учебник/ Под общ. ред.: Андрущеяко В.П., Горлача Н.И. – К. : Единорог, 2002.– 736 с.

85. Ратцель Ф. Народовластие, т. 1. – М. : , 1893.

86. Романснко AJ3. О классовой сущности сионизма. Лениздат, 1986.

87. Русская военная мысль. Конец XIX – начало XX в., – М.: "Наука", 1982.

88. Русско-японская война 1904‑1905 гг. Борьба на море. – М. : "Наука", 1990.

89. Саттон Э. Как Орден организует войны и революции. – М. : , 1995.

90. СвечинА Стратегия. – М. : Военный вестник, 1927.

91. Семенов ВН. Расплата. Трилогия. – СПб.: "Гангут", 1994.

92. Сенченко М. Латентні структури світової політики// Дніпро. – 2004. – J* 5‑6. – С. 90‑119.

93. Советский Союз на международных конференциях периода Великой Отечественной войны 1941‑1945 гг, т. II, Тегеранская конференция руководителей трех союзных держав – СССР, США и Великобритании (28 ноября – 1 декабря 1943 г.). – М. : Издат. полит, лит., 1984.

94. Советский Союз на международных конференциях периода Великой Отечественной войны 1941‑1945 гг. 1Т. Том VI, о Берлинская (Потсдамская) конференция руководителей трех союзных держав – СССР, США и Великобритании (17 июля – 2 августа 1945 г.). – М. : Изд. полит, лит., 1984.

95. Соловьев АЛ. Политология: политическая теория, политические технология: Учебник. – М. : Аспект Пресс, 2003. – 559 с.

96. Солоневич И.Л. Народная монархия. Сан-Франциско, 1978.

97. Спеваковский АН. Религия синто и войны. – Л. : Лениздат, 1987.

98. Сталин ИН. ПСС, т. 1‑13. – М. : , 1947‑1951.

99. Сталин И. Экономические проблемы социализма в СССР. Гос-политиздат, 1952.

100. Тейлор М. Ненадежная стратегия. – М. : Воениздат, 1961.

101. Техническая энциклопедия, т. 1‑27, – М": "Советская энциклопедия", 1929.

102. ТойнбиАДж. Постижение истории. – М. : , 1991.

103. Трагедия казачества. Воспогадания белых генералов. – М. : "Молодая гвардия", 1994.

104. Тухачевский МЛ. Избранные произведения, т.1, 2. – М. : , Воениздат, 1964.

105. УайзД., Росс Т. Невидимое правительство. – М. : Воениздат, 1965.

106. Украинский сепаратизм в России. Идеология национального раскола. – М. : "М. :", 1998.

107. Философский энциклопедический словарь: 2-е изд. – М. : , 1989. – С. 116.

108. Фрунзе М.В. Избранные произведения. – М. : Воениздат, 1984.

109. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций?//Полис. – 1994., № 1. – С. 33‑35.

110. Холод В.В. Феномен параполитики: идеи, свершения, социальные результаты: Монография. – Суми: Университетская книга, 2004. – 504 с.

111. Хомяков П. Надионал-прогрессизм. Теория и идеология национального выживания и развития России. – М. : "Паллада", 1994.

112. Циганов ВН. Політична безпека і безпечна політика: складові, ознаки, стан, тенденції. – К. : Ніка центр, 2006. – 112 с.

113. Черчилль У. Вторая Мировая война. Кн. 1‑3. – М. : Воениздат, 1991.

114. Чуев Ф. Сто сорок бесед с Молотовым. – М. : "Терра", 1991.

115. Шепелев MA. Теорія міжнародних відносин: підручник/ За ред. Д.Б. Табачника. – К. : Вища шк., 2004. – 622 с.

116. Шеремет ВН. Босфор. Россия и Турция в эпоху первой мировой войны. По материалам русской военной разведки. – М. : "Технологическая школа бизнеса", 1995.

117. Шляхту п ПЛ. Політологія (теорія та історія політичної науки): підручник. – К. : Либідь, 2002. – 576 с.

Розділ 6. ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ[15]

Природа – завжди мінлива хмара:

ніколи не лишаючись тією ж самою,

вона завжди залишається сама собою.

Р. Емерсон

Україна є однією з найбільших за територією, чисельністю населення та економічним потенціалом держав Європи. Станом на 2005 рік населення України становило 48 мільйонів осіб. На території України зосереджені величезні природні багатства, втім відсутність концептуальних підходів до забезпечення як національної безпеки загалом, так і екологічної безпеки зокрема негативно позначились на рівні збереження та примноження природних ресурсів і багатств нашої країни.

Негативні наслідки аварії на Чорнобильській АЕС, катастрофічне забруднення повітря, води та ґрунту, надмірна концентрація промисловості у певних регіонах, нераціональне природокористування, демографічна криза – навіть і цей, далеко не повний перелік негативних чинників, створили реальну загрозу національній безпеці України в екологічній сфері.

Україна, що за часи соціальних потрясінь 30-40-х років втратила майже 15 мли людей, нині наближається до нової демографічної кризи. Останніми роками в Україні зростають відносні та абсолютні показники смертності населення. Серед розвинених країн світу Україна посідає 2-е місце за рівнем смертності всього населення та 17-е – дитячої. Звертають на себе увагу зміни в структурі хвороб за останні десятиріччя. Поряд зі значним зниженням рівня захворюваності такими недугами, як поліомієліт, дифтерит, малярія спостерігається зростання випадків захворювань, спричинених вживанням неякісної питної води та продуктів харчування, забрудненим повітрям (гепатит, легеневі, онкологічні хвороби).

Відтак проблема забезпечення національної безпеки в екологічній сфері набула в нашій державі безпрецедентної гостроти. Для її вирішення необхідно розробити наукові засади екологічної безпеки України, методологію забезпечення її реалізації. Саме це і зумовило розгляд нами проблем забезпечення екологічної безпеки і включення до базової навчальної дисципліни лекцій з Національної безпеки України, котрий читається у вищих навчальних закладах України, а також до цього навчального посібника.

6.1. Поняття та зміст екологічної безпеки України

6.1.1. Понятійно-категорійний апарат екологічної безпеки

Питання щодо упорядкування термінології в такій області діяльності людей, як забезпечення безпеки населення та природного середовища в ході економічного і соціального розвитку суспільства вважаються одними з найважливіших, але обговорюються вони тільки останнім часом. A.Б. Ка­чин­ський справедливо зазначає, що й досі у цій сфері наукової діяльності відсутня загальновизнана система термінів, понять та визначень. Саме на формування такої системи і спрямована теорія національної безпеки, основи якої ми розглядали у першому розділі.

Екологічна безпека є органічним складовим компонентом національної безпеки. її зміст полягає у тому, щоб забезпечити прогресивний розвиток життєво важливих інтересів особи, суспільства, довкілля та держави через здійснення управління реальними або потенційними загрозами та небезпеками, які є наслідком функціонування антропогенних, природних і техногенних систем.

Таким чином, визначення поняття екологічної безпеки має такий вигляд:

Екологічна безпека – складова національної безпеки, процес управління системою національної безпеки, згідно з яким державними і недержавними інституціями забезпечується екологічна рівновага і гарантується захист середовища проживання населення країни і біосфери загалом, атмосфери, гідросфери, літосфери і космосфери, видового складу тваринного і рослинного світу, природних ресурсів, збереження здоров'я і життєдіяльності людей і виключаються віддалені наслідки цього впливу для теперішнього і прийдешніх поколінь.

Екологічна безпека може бути розглянута в глобальних, регіональних, локальних і умовно точкових межах, у тому числі в межах держав і будь-яких їхніх підрозділів. Фактично вона характеризує геосистеми (екосистеми) різного ієрархічного рангу – від біогеоценозів (arpo-, урбоценозів) до біосфери загалом.

Об'єктами екологічної безпеки є все, що має життєво важливе значення для суб'єктів безпеки: духовні потреби, цінності та інтереси особи, суспільства та держави, природні ресурси та довкілля як матеріальної основи державного та суспільного розвитку.

Суб'єктами екологічної безпеки є індивідуум, суспільство, біосфера, держава.

Оскільки пропонована нами концепція розгляду понять у органічній їх єдності передбачає дослідження не одного поняття, а категорійно-понятійних рядів, проаналізуємо визначення понять, пов'язаних з поняттям "екологічна безпека". Одразу ж зауважимо, що визначення цих понять було запозичено нами у А.Б. Качинського – одного з фундаторів і сучасних розробників теорії екологічної безпеки.

Безпека в природокористуванні – процес управління джерелами загроз і рівнями їх небезпек, згідно з яким забезпечується мінімальний вплив несприятливих умов природи та технологічних процесів її опанування на здоров'я людей. Безпека в природокористуванні розглядається в межах усіх форм галузевого природокористування та в області прямого й опосередкованого впливу на людину (глобально, регіонально і локально).

Екологічна політика – науковий напрямок, що вивчає взаємозв'язки між процесами техногенної зміни природного середовища і політичними процесами в житті суспільства як в регіональному, так і в глобальному вимірі. Екологічна політика представляє собою теоретичну систему політичних, економічних, юридичних і інших заходів, спрямованих на врегулювання стану навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів на будь-якій території або світу загалом (глобальна політика).

Навколишнє середовище – комплекс усіх об'єктів, явищ і процесів, зовнішніх стосовно цього організму, популяції або сукупності організмів. Взаємодія всередині комплексу здійснюється через круговорот речовин. Таким чином, навколишнє середовище включає речовини і організми біоти, з якими взаємодіє даний організм, а також популяція і сукупність організмів. Навколишнє середовище характеризується передусім за все концентраціями хімічних сполук, які споживають живі організми. З навколишнім середовищем взаємодіє зовнішнє середовище, тобто те середовище, в якому живі організми не функціонують. Проте, регулюючи потоки речовин в навколишньому середовищі, біота впливає і на концентрації біогенів у навколишньому середовищі.

Природне середовище – мало змінена дією антропогенного чинника сукупність природних умов існування людського суспільства, тваринних, рослинних і інших організмів, які, проте, постійно зазнають прямого чи опосередкованого впливу людства, з яким пов'язана господарською діяльністю.

Природне середовище є джерелом найважливіших природних ресурсів, таких, як біопродуктивні ґрунти, вода, мінерали, носії тепла (нафта, газ, вугілля, уран, торф), які забезпечують існування та розвиток біосфери.

Поняття "навколишнє середовище" і "природне середовище* не збігаються за обсягом. Навколишнє середовище включає соціальне середовище, а з поняття "природне середовище" вилучається частина біосфери, яка корінним чином перетворена людиною на об'єкти господарської діяльності (будинки, дороги, механізми, рілля та інші господарські угіддя, промислові відходи, зелені насадження тощо), тобто належать до техносфери.

Біосфера – нижня частина атмосфери, вся гідросфера і верхня частина літосфери Землі, які заселені живими організмами, "область існування живої речовини" (В.Л. Вернадський); оболонка Землі, в якій сукупна діяльність живих організмів виявляє себе як геохімічний чинник планетарного масштабу. Біосфера – найбільша (глобальна) екосистема Землі – область системної взаємодії живої та неживої речовини на планеті.

Техносфера – частина біосфери, докорінно перетворена людьми за допомогою прямого або опосередкованого впливу технічних і техногенних об'єктів (будинки, дороги, механізми, підприємства тощо) з метою найповнішої відповідності соціально-економічним (але не екологічним) потребам людства.

Загроза – природне чи техногенне явище з прогнозованими, але неконтрольованими небажаними подіями, що можуть у певний момент часу в межах даної території завдати шкоди здоров'ю людей, спричинити матеріальні збитки, руйнувати довкілля.

Таким чином, термін "загроза" відображає можливість виникнення деяких умов технічного, природного, соціально-політичного або воєнного характеру, при наявності яких можуть наступити несприятливі події та процеси (наприклад, техногенні катастрофи на промислових підприємствах або стихійні лиха, економічні або соціальні кризи тощо).

Джерело загроз – розмаїття внутрішніх і зовнішніх суперечностей суспільного розвитку в країні та на міжнародній арені та різних сферах людської життєдіяльності як постійно еволюціонуючий процес. Це одночасно й головний висхідний критерій для виділення із усієї суми суспільних відносин і притаманних їм суперечностей саме тих, які формують систему суспільних відносин в сфері безпеки.

Аварія – небезпечна подія техногенного, природного чи антропогенного характеру, яка спричинила загибель людей чи створює на об'єкті або території загрозу життю та здоров'ю людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання та транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.

Катастрофа – велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких, трагічних наслідків.

Стихійне лихо – небезпечні природні процеси та явища, які за своїми масштабами відхиляються від вузького діапазону нормального функціонування навколишнього середовища, створених людиною пристроїв, споруд, технологій та самої людини; руйнівне природне і/або природно-антропогенне явище або процес, що може спричинити або спричинив загрозу життю та здоров'ю людей, руйнування або знищення матеріальних цінностей та окремих елементів природного середовища. Це можуть бути як короткотривалі процеси, наприклад, тайфуни, смерчі, зсуви, лавини, землетруси, виверження вулканів, цунамі тощо, так і довготривалі – засухи, масове розмноження шкідників, повені, снігові замети. Поняття набуває соціально-економічного змісту, оскільки стихійні лиха виникають переважно у місцях активної господарської діяльності людини. У міру зростання населення та розвитку господарства зростає як частота їх появи, так і обсяг збитків, завданих стихійними лихами, і кількість жертв.

Стихійні лиха можуть призвести до необхідності надання окремим територіям термінової загальнодержавної допомоги та оголошення Президентом України надзвичайного стану.

Уражувальні чинники загроз – складова будь-якого небезпечного процесу або явища, наявність якої спричинена джерелом загрози; характеризується фізичними, хімічними і біологічними параметрами. Уражувальні чинники поділяються на 4 види: природні, техногенні, соціально-політичні та воєнні.

Критичне (порогове) екологічне навантаження – мінімальна концентрація антропогенного чинника в навколишньому середовищі, що спричиняє статистично достовірні зміни в показниках структурно-функціональної організації популяції і/або біоценозу" котрі перевищують межі адаптивних можливостей біосистеми, що історично сформувалися в конкретних умовах довкілля і змінювалися з плином часу.

Ризик – величина векторна і є кількісною мірою загрози, що включає такі кількісні показники як: величину збитку від небезпечного чинника; імовірність (частоту) появи цього небезпечного чинника. Ризик визначається як добуток імовірності негативної події на величину (імовірність величини) можливого збитку від неї.

Ризик у природокористуванні – імовірність несприятливих для екологічних ресурсів наслідків будь-яких (навмисних або випадкових, поступових і катастрофічних) антропогенних змін природних об'єктів і чинників.

Прийнятний ризик – рівень індивідуального ризику, виправданий з економічної, соціальної й екологічної точки зору, а також є прийнятним для управлінського адміністративного органу. Поняття прийнятного ризику є основою методології, яка дає змогу встановити рівень небезпеки – який є надмірним, а який є прийнятним, а також встановити межі для кількісного виміру рівня безпеки.

Індивідуальний ризик характеризує розподіл ризику в просторі (по території можливого знаходження індивідуума), а соціальний ризик – масштаб катастрофічності небезпеки.

Управління ризиком – процес прийняття рішень і здійснення заходів, спрямованих на забезпечення мінімально можливого ризику, розроблення та обґрунтування оптимальних програм діяльності, спрямованих на ефективну реалізацію рішень в області забезпечення безпеки. Головний елемент такої діяльності – процес оптимального розподілу обмежених ресурсів для зниження різних видів ризику з метою досягнення такого рівня безпеки населення та навколишнього середовища, який тільки можна досягти з точки зору економічних і соціальних чинників.

Збиток – фактичні або можливі економічні й соціальні втрати (відхилення здоров'я людини від середньостатистичного значення, тобто його хвороба або навіть смерть; порушення процесу нормальної господарської діяльності; втрата того чи іншого виду власності та т.д.) і/або погіршення природного середовища внаслідок змін в оточуючому людину середовищі, що виникають внаслідок якихось подій, явищ, дій.

Охорона навколишнього середовища – комплекс міжнародних, регіональних, державних і локальних заходів, включаючи адміністративні, політичні, технологічні, соціальні, юридичні та суспільні, спрямовані на збереження в необхідному об'ємі природної біоти на землі, що забезпечує стійкість навколишнього середовища.

Моніторинг навколишнього середовища – система спостережень оцінки і контролю за станом навколишнього середовища, яка забезпечує її оцінку вихідного стану і своєчасне виявлення тенденцій змін у цьому середовищі.

Якість життя – сукупність природних і соціальних умов, що забезпечують (не забезпечують) комплекс здоров'я людини – особистого та громадського. Якість життя характеризує відповідність середовища проживання людини її потребам, що інтегрально відображають середню тривалість життя, міру здоров'я людей і рівень їхньої захворюваності (фізичної та психологічної), стандартизованого для даної групи населення.

Як зазначає A.Б. Качинський, важливо вказати на два нові поняття введені ООН, які отримали останнім часом в JU офіційних документах широке використання: "Індекс суспільного розвитку" (Human Development Index, HDI) і "Індекс прав людини" (Human Freedom Index, HFl). ООН розглядає ці два поняття як найважливіші інтегральні показники ("індикатори"), що характеризують якість життя в процесі розвитку суспільства.

Здоров'я (людини) – стан повного фізичного, духовного, біологічного та психічного благополуччя, згідно з яким функції всіх органів і системи організму людини урівноважені з навколишнім середовищем, відсутні будь-які захворювання або хворобливий стан і фізичні дефекти (за визначенням ВООЗ).

Згідно з визначенням терміну "безпека" як стану захищеності людини та навколишнього середовища метою процесу забезпечення безпеки є досягнення максимально сприятливих показників здоров'я людини і високої якості навколишнього середовища. Таким чином, здоров'я – один з найважливіших нормативних показників стану безпеки.

Очікувана тривалість життя – кількість років, які в середньому проживе представник цього покоління за припущення, що смертність представників цього покоління при переході його із однієї вікової групи до іншої буде дорівнювати сучасному рівню смертності в цих вікових групах.

6.1.2. Екологічні закони та головні принципи забезпечення екологічної безпеки

Існування будь-якої системи ґрунтується на основоположних началах, якими слугують принципи забезпечення екологічної безпеки. Даною проблемою опікувалося чимале коло дослідників.

Наприклад, Б. Коммонер сформулював чотири екологічні закони:

1) усе пов'язане з усім;

2) усе повинно кудись подітися;

3) природа знає краще;

4) ніщо не дається задарма.

Відомий російський дослідник Б.Л. Вернадський сформулював такі закони.

1) Заков біогенної міграції атомів. Сутність цього закону зводиться до того, що хімічні елементи поширюються на поверхні планети за участю живої речовини.

2) Закон константності живої речовини. Кількість живої речовини в біосфері є величиною постійною.

3) Закон фізико-хімічної єдності живої речовини. Уся жива речовина Землі за фізико-хімічним показником єдина. Шкідливе для однієї частини живої речовини не може бути нейтральним для її іншої частини, або: шкідливе для одних видів істот шкідливе для інших. За цим законом, будь-які фізико-хімічні агенти, смертельні для одних організмів (наприклад, пестициди), обов'язково завдають шкоди іншим організмам. Уся відмінність полягає тільки у різній стійкості видів до токсикантів.

4) Закон максимуму біогенної енергії. Будь-яка "біологічна" та "біо-косна" система (система за участю живої речовини), що знаходиться у стані "стійкої нерівноваги", тобто динамічної рухомої рівноваги з довкіллям, і еволюційно розвивається, збільшує свій вплив на середовище.

5) Закон максимізації енергії – за суперництва з іншими системами виживає (зберігається) та з них, що найліпше сприяє надходженню енергії та використовує максимальну її кількість найефективніше.

6) Закон обмеженості природних ресурсів – природні ресурси нашої планети не є невичерпними; планета представляє собою природно обмежене ціле, і на ній не можуть існувати нескінченні природні ресурси.

7) Закон піраміди енергій – з одного трофічного рівня екологічної піраміди переходить па інші її рівні не більше 10 % енергії.

8) Закон мінімуму Лібіха – стійкість організму визначається найслабкішою ланкою у ланцюгу його екологічних попитів, тобто життєві можливості лімітуються екологічними чинниками, кількість і якість яких близькі до необхідного організму чи екосистемі мінімуму; подальше їх зменшення призводить до загибелі організму чи деструкції екосистеми.

9) Принцип ле Шательє Брауна: при зовнішніх діях, що виводять систему зі стану стійкої рівноваги, рівновага зміщується в напрямку послаблення ефекту зовнішнього впливу.

10) Правило взаємного пристосування Мьобіуса: види у біоценозі настільки адаптовані один до одного, що їхня спільнота становить внутрішньо суперечливе, проте єдине та взаємопов'язане ціле.

Таким чином, знаючи закони розвитку природи, можна спрогнозувати зміну стану довкілля і передбачити небажані наслідки таких змін та пов'язані з ними загрози безпеці людини та суспільства і завчасно запобігти їх.

Визнання екологічної безпеки як невід'ємного атрибута соціального розвитку потребує докорінної зміни принципів сучасної цивілізації, їх бачення в екологічному ракурсі. Основні з них – принципи:

● безумовного примату безпеки;

● системності екологічної безпеки;

● ненульового (прийнятного) ризику;

● невід'ємного права на здорове навколишнє середовище;

● інтернаціоналізації екологічної безпеки;

● рівної екологічної безпеки для кожної людини та кожної держави;

● плати за ризик;

● добровільності;

● свободи екологічної інформації;

● правового регулювання ризиком;

● компромісу між поколіннями.

6.1.3. Основні риси та критерії екологічної безпеки

Екологічній безпеці властиві певні риси:

1. Екологічна безпека – гарантія проживання в екологічно чистому та сприятливому для життєдіяльності середовищі.

2. Екологічна безпека передбачає розумне задоволення екологічних потреб будь-якої людини та суспільства загалом у всіх виявах життєдіяльності.

3. Екологічна безпека – органічна складова національної безпеки, рівень її забезпечення корелює із рівнем забезпечення національної безпеки.

4. Забезпечення екологічної безпеки – амбівалентний процес, оскільки при його здійсненні мають враховуватися одночасно як інтереси суб'єкта, так і об'єкта.

5. Екологічна безпека – є неподільною. Екобезпека є обов'язковою умовою існування будь-якої нації. Жодна нація не має привілею щодо забезпечення екобезпеки на власну користь та на шкоду іншим націям.

6. Екологічна безпека – системний методологічний інструментарій, що ґрунтується на фундаментальних еколого-соціальних і біосферних закономірностях, які мають комплексний характер і тісно пов'язані з різними сферами суспільного життя.

7. Забезпечення екологічної безпеки – процес реалізації проголошених у Концепції національної безпеки і конкретизованих у Доктрині екологічної безпеки положень, які мають ґрунтуватися на екогуманістичних і екобезпекознавчих принципах.

Докладний аналіз критеріїв безпеки здійснено в роботі А. Качинського у в якій автор дійшов висновку про те, що, з одного боку, вирішення завдання забезпечення безпеки життєдіяльності особи, суспільства та довкілля пов'язано з ідентифікацією для кожного з об'єктів набору чинників, вплив яких спричинює появу небажаних ефектів, а з іншого боку – до визначення критеріїв, за допомогою яких можна визначити ступінь небезпеки такого впливу. До групи основних критеріїв безпеки відносять:

● індивідуальні (медичні або санітарно-гігієнічні) – покликані обмежувати вплив негативних чинників на людину. За основу кількісного виміру впливу на індивідуум беруться показники індивідуального довічного або річного ризику;

● генетичні – покликані зберігати генофонд і обмежувати зростання частоти генетичних хвороб у першому і/або наступних поколіннях. Генетичні критерії безпеки є частиною індивідуальних, але з огляду на їхню особливу важливість виокремлюються в особливу групу;

● соціальні – покликані обмежувати дію небезпечного чинника на групи індивідуумів. Потреба впровадження цього критерію була усвідомлена тільки після виникнення низки значних аварій;

● психологічні – відображають ступінь сприйняття/несприйняття суспільством або групою індивідуумів рівня техногенного або природно-техногенного ризику;

● економічні – покликані забезпечувати сталий довготривалий економічний розвиток. Кількісним критерієм безпеки є величина економічного збитку при великих катастрофах (природних або техногенних), який призводить до дестабілізації економічної системи;

● технічні – покликані обмежувати виникнення аварій і катастроф (наприклад, жорстке обмеження верхнього рівня ймовірності тяжкої аварії або обмеження на гранично припустиму кількість шкідливих і екологічно небезпечних речовин, що використовуються в технологічному процесі);

● біологічні – покликані зберігати біорозмаїття видів (наприклад, у Нідерландах не допускається зменшення видового розмаїття понад 5 %). Іншим критерієм, який запропоновано до використання, є обмеження на відносне зменшення кількості осіб, чутливих до чиннику впливу;

● екологічні – покликані обмежувати негативний вплив екологічних процесів з метою збереження структурної стійкості екосистем. Одним зі способів впровадження екологічного критерію безпеки є виявлення слабкої ланки даної екосистеми;

● ландшафтні та географічні – критерії, що обмежують негативний екологічний вплив на водозбірні басейни, ґрунти та інші географічні елементи;

Окрім цього, в просторі кліматичних параметрів виділяють заборонені та прийнятні області:

● ресурсні – покликані обмежувати і регулювати інтенсивність використання відновлюваних і невідновлюваних природних ресурсів;

● політико інформаційні – передбачають інформованість та участь населення в процесі ухвалення рішень щодо потенційно небезпечних технологій, доступ до будь-якої інформації щодо цих технологій;

● моральні й правові – покликані формувати нові моральні категорії та цінності, пов'язані з розумінням необхідності подальшого існування цивілізації.

6.2. Види джерел загроз і небезпек національній безпеці в екологічній сфері

Загрози негативного впливу навколишнього середовища на людину існували завжди. І за умов нинішнього існування як українського суспільства, так і світової спільноти загрози національній безпеці саме в екологічній сфері набувають неабиякого значення. Більше цього, складна демографічна ситуація в світі дедалі ускладнює питання щодо вірного використання як невідновлювальних природних ресурсів, так і взагалі ставлення до природних багатств окремих країн. Разом з цим останнім часом можна констатувати наявність екологічних війн, які істотно зменшують шанси тих чи інших націй до репродукування, а у більш загальному аспекті до подальшого виживання та існування. Саме це обумовлює розгляд видової картини загроз національній безпеці України в екологічній сфері, яка, на жаль, є дуже привабливим об'єктом загроз цього класу. Знання та можливість вірного діагностування та класифікації тих чи інших загроз допоможе усвідомлювати алгоритми дій тих держав чи організацій або окремих осіб, які можуть перетворити Україну на екологічну колонію.