Ви­д-во ЛДУ БЖД 30 страница

У більш широкому розумінні зміст екологічної війни полягає у застосуванні до природи таких засобів, які стимулюють або видозмінюють природні явища, передусім стан екосистем.

До основних засобів ведення екологічних війн належать:

● літосферна зброя – засіб ведення екологічної війни, який ґрунтується на використанні енергії літосфера (земної кора): штучне стимулювання землетрусів, виверження вулканів, переміщення геологічних утворень через проведення ядерних вибухів (наземних або підземних), які своєю чергою можуть стати джерелом виникнення інших катастроф: цілеспрямованих приливних хвиль, затоплень, селів тощо;

● гідросферна зброя – засіб ведення екологічної війни, який ґрунтується на створенні приливних хвиль або гігантських хвиль типу цунамі за допомогою ядерних підводних або наземних вибухів, а також вибухів зарядів звичайних вибухових речовин по краю континентального шельфу або ж за допомогою провокування природних землетрусів;

● біосферна зброя – засіб ведення екологічної війни, дія якого спрямована на біосферний вплив. Об'єктом біосферної зброї є природне середовище. Наприклад, однією з технологій може слугувати вплив на метеорологічні явища і клімат, які дають змогу впливати на кількість опадів над різними районами Земної кулі;

● космічна зброя – засіб ведення екологічної війни, дія якого полягає у впливі на космічний простір з метою дестабілізації екологічної безпеки. Такий вплив може носити як відкритий, так і латентний характер;

● атмосферна зброя – засіб ведення екологічної війни, дія якого ґрунтується на порушенні погодних і кліматичних умов. Застосування атмосферної зброї дає змогу здійснювати штучну зміну температури Землі через запуск у верхні шари атмосфери речовин, які або поглинуть світло, або поглинуть тепло, що випромінює Земля.

Так, наприклад, якщо середня температура атмосфери впаде на 4-5 градусів, то уся поверхня океанів, за виключенням вузької екваторіальної смуги, поступово вкриється льодом. Сухість атмосфери буде настільки значною, що навіть і на тих ділянках землі, які не будуть вкритими льодом, неможливо буде займатися сільськогосподарським виробництвом, так само як і підвищення температури на 4-5 градусів загрожує людству знаною і інколи невиправною шкодою.

Небезпеку для України також становлять дослідження тих держав, які до арсеналу засобів екологічної війни включають технології по зміні генетичного коду людини за допомогою трансгенної інженерії. Зокрема у Пентагоні (США) в рамках програми "Геном людини" активно ведеться розроблення чинів для управління ДНК людини.

Відтак одним з напрямів державної політики національної безпеки в розглядуваній сфері мають стати заходи щодо запобігання ведення екологічних війн будь-якими засобами, так само як і використання будь-якого засобу окремо. Одним із шляхів удосконалення державної політики національної безпеки в розглядуваній сфері є оптимізація положень Конвенції про заборону воєнного або іншого ворожого впливу на природу, яка була відкрита для підписання 18 травня 1977 р. і вступила в силу 5 жовтня 1978 р.

Перелік напрямів забезпечення екологічної безпеки має корелювати із тими загрозами екологічній безпеці, які існують на конкретному етапі розвитку країни. Саме тому є очевидним, що зміна рівня екологічної безпеки або характеру загроз, тягне за собою зміну напрямів забезпечення екологічної безпеки.

Висновки

Відтак, у XXI столітті різко зростає загроза екологічній безпеці і, як наслідок, загроза національній безпеці України. Важливою її складовою виступає зовнішня безпека, яка залежить не в меншому ступені й від внутрішньої політики України. Саме тому надійна національна безпека України потребує активної військової політики, яка має опиратися на новіші науково-технічні досягнення та наукове прогнозування, а головне – врахування національних інтересів.

Військові потреби України мають формулюватися, виходячи з об'єктивної оцінки можливих (у тому числі і невійськових) загроз національній безпеці. Зважаючи також не геостратегічне положення України, її геополітичний потенціал можна сформулювати максиму: ніхто не має прагнути до підриву національної безпеки України, якщо зацікавлений у безпеці в регіоні.

Оскільки саме невійськові заходи матимуть пріоритет у порушенні керованого рівня національної безпеки, забезпечення екологічної безпеки має посідати пріоритетне місце в політиці сучасної України. Забезпечення екологічної безпеки слугуватиме важливою підставою для подальшого стабільного розвитку суверенної та демократичної держави.

Контрольні запитання для самоперевірки

1. Поняття та зміст екологічної безпеки.

2. Поняття та види джерел загроз і небезпек національній безпеці України в екологічні сфері.

3. Система екологічної безпеки.

4. Пріоритетні напрями розвитку системи забезпечення екологічної безпеки.

Завдання для самопідготовки

1. Характер і зміст сучасних екологічних війн.

2. Можливості України щодо моніторингу екологічних війн.

Список рекомендованої літератури

Нормативні джерела

1. Про гідромстерсолгічну діяльність: Закон України / ' Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999. – УЬ 16. – – Ст. 96.

2. Про екологічну експертизу: Закон України // ВВР, 1995. Л6 8. -Ст. 54.

3. Про космічну діяльність: закон України // ВВР, 1997. – Л6 1. Ст. 2.

4. Upo охорону атмосферного повітря: Закон України // ВВР, 1992. ->£ 50. – Ст. 678.

5. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України // ВВР, 1991. – Л£ 41. – – От. 646.

в. Про рослинний світ: Закон України // ВВР, 1999. – – № 22 – – 23. Ст. 198.

7. Jipo тваринний світ: Закон України // ВВР, 2002. № 14. Cr. 97.

8. Про Червону книгу України: Закон України // ВВР), 2002. – ЗО. – От. 201.

Доктринальні джерела

Розділ 7. ВОЄННА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

Стратегія національної безпеки майбутнього – залізна рука, одягнена в оксамитову рукавичку.

В. Ліпкан

Сучасні події в світі, що відбуваються в геополітичній, соціально-економічній, духовно-етичній сферах зробили проблему національної безпеки України особливо гострою. Розвал Радянського Союзу, односторонній розпуск Організації Варшавського договору, закінчення "холодної війни", вихід США з договору по ПРО, об'єднання держав у боротьбі з міжнародним тероризмом не наблизили світ до стабільності. Світ не став безпечнішим і потенціал воєнної сили, як би не намагалися провідники гуманізму до зведення його нанівець, як і раніше розглядається як найбільш дієвий чинник світової політики. Прикладом цьому слугують спеціальні операції США та їх союзників проти Югославії, Афганістану, Іраку.

Потенційна військова небезпека і реальні військові загрози для України мають надзвичайно різноманітні форми. Спроби нашої політичної еліта поставити на перший план "загальнолюдські цінності", "європейський вибір", представити країну в оточенні "союзників" і "друзів" успіхом не увінчалися, і призвели до послаблення позицій України в Європі і скороченню сфер її впливу. Останні роки ознаменувалися зміною поглядів політичного керівництва країни. Безумовно, на це вплинули ракетно-бомбові удари по Югославії, заява адміністрації Д. Буша про односторонній вихід США з договору по ПРО, неясність ситуації з майбутнім баз, що розгортаються в Центральній Азії. Прийшло розуміння того, що будь-який прояв слабкості України може послужити для її суперників небезпечним провокуючим чинником. Україна має бути готовою до всього і не спокушати інші держави своєю економічною і військовою неміччю.

Ситуація посилюється складним економічним станом в країні, що утруднює теоретичне опрацьовування та практичне здійснення заходів по відповідній реакції на джерела загроз і небезпек як національній безпеці загалом, так і військовій безпеці зокрема. Локальні війни і воєнні конфлікти, що виникають в різних районах Земної кулі, не обійшли боком і нові незалежні держави колишні республіки СРСР. Головним завданням політичної еліти держави не допустити цього на теренах України.

Включення до складу блоку НАТО Польщі, Чехії, Угорщини, прагнення інших держав Східної Європи увійти до Північноатлантичного союзу, дозволили Україні наблизитися до власного вступу до цієї організації. Вступ до неї вважається необхідним, оскільки з одного боку альянс вийшов до західних меж нашої держави, зберігши великі угрупування збройних сил на своїй і території, що знов включається в блок, а з іншого – імперські зазіхання Росії, радикальні представники політичної еліти якої прагнуть (не інтегрувати певні території України.

Відтак розширення НАТО має відбуватися не тільки в просторі, а у змісті їх діяльності. Створений прецедент застосування воєнної сили проти суверенної держави без резолюції Радо Безпеки ООН. Більше цього, готуючись до продовження боротьби з країнами "осі зла", США почали бойові дії проти Іраку навіть без союзників. Аналогічна заява робилася та з приводу можливої спецоперації в Нанкінській ущелині в Грузії, де Російські літаки неодноразово перетинали державний кордон Грузії – нашого союзника по ГУАМ.

Воєнна небезпека для України існує як на сході та заході, рівно як і на південних межах країни. Особливість ситуації, що склалася, у сфері забезпечення воєнної безпеки, невизначеність її розвитку, більше цього, проголошене скорочення армії примушують учених, політиків, військових знов звертатися до проблеми захисту національних інтересів засобами озброєного насильства. Ця про блема є однією з найпріоритетніших і в діяльності інститутів влади. Яким же чином вона розв'язується? Що є механізмом забезпечення воєнної безпеки міждержавних відносив і обороноздатності країни? Для того, щоб відповісти на ці питання необхідно звернутися до розгляду суті воєнної безпеки і її структурних елементів, співвідношенню політичних і власне військових засобів у її забезпеченні.

Забезпечення воєнної безпеки України є найважливішим напрямом діяльності держави. Головні цілі забезпечення воєнної безпеки – запобігання, локалізація і нейтралізація воєнних загроз України. Україна розглядає забезпечення своєї воєнної безпеки в контексті євроінтеграції, будівництва демократичної правової держави, здійснення соціально-економічних реформ, взаємовигідної співпраці і добросусідства в міжнародних відносинах, послідовного формування загальної та всеосяжної системи міжнародної безпеки, збереження та зміцнення загального миру. Україна має відновити статус ядерної держави для стримування (запобігання) агресії проти неї і (або) її союзників, надавати пріоритетне значення зміцненню системи колективної безпеки в рамках Євросоюзу на основі розвитку і зміцнення відповідних договорів.

Тема цього розділу враховує надзвичайну значущість питань забезпечення воєнної безпеки України в контексті євроінтеграції, потреба дотримання адекватності стану її елементів військово-політичній обстановці, що складається. Мета розділу полягає в аналізі основних джерел загроз і небезпек воєнній безпеці України, розгляді сучасного стану елементів системи забезпечення воєнної безпеки України, визначенні можливих напрямів її вдосконалення.

У першому питанні дається аналіз основних джерел загроз і небезпек воєнній безпеці України.

У другому – розглянута існуюча структура системи забезпечення воєнної безпеки України і стан її основних елементів.

У третьому – аналізуються перспективи розвитку і можливі напрями вдосконалення системи забезпечення воєнної безпеки України і реформування Збройних сил України.

7.1. Основні джерела загроз воєнній безпеці України

Умовою успішного дослідження проблем воєнної безпеки країни, практичного вирішення задач її збройного захисту є розгляд характеру існуючих міжнародних і внутрішньодержавних відносин, виявлення джерел воєнної небезпеки і загроз національним інтересам в даній сфері.

Як воєнна небезпека, так і воєнна загроза є своєрідними характеристиками тієї, що реально існує або прогнозованої в майбутньому військово-політичної обстановки, відносин між коаліціями держав, окремими країнами, різними політичними силами усередині них.

7.1.1. Джерела воєнних загроз і небезпек, характерні ознаки

Воєнна загроза – стан, що характеризується існуванням потенційної можливості застосування воєнної сили проти держави для досягнення політичних і інших цілей яким-небудь суб'єктом військово-політичних відносин. Відмінність воєнної небезпеки полягає в тому, що вона указує не на потенційну можливість, а на намір, що реально позначився, одній із сторін застосувати військову силу. Військова небезпека є вищим ступенем напруженості, яка характеризується відкритим протистоянням сторін, їх намірами вирішити наявні протиріччя військово-силовими методами.

Воєнна загроза не обов'язково пов'язана з початком військових приготувань протилежної сторони. її джерела, як правило, приховані від поверхневого погляду людей. Ними можуть бути найрізноманітніші явища і процеси суспільного життя:

● перетин політичних інтересів людей, соціальних груп, класів, держав або коаліцій країн (спроба протиставлення української нації по осі Ющенко – Янукович, тобто політичні інтереси півночі, заходу та центру – інтересам сходу та півдня);

● суперечності на економічному, соціальному, етнічному або релігійному ґрунті (спроба розшарування українського суспільства на багатих і бідних, соціально захищених і незахищених, етнічних українців і представників етнічних меншин, православних і католиків);

● вироблення та накопичення ядерних або звичайних озброєнь (так, на території Росії, окрім звичайних, міститься ядерне озброєння, яке потребує відповідних заходів як щодо його охорони, так і відповідної утилізації);

● наявність і розгортання масових армій (із заходу та півдня – розгортання армії НАТО, зі сходу – армії Росії);

● загроза екологічних катастроф внаслідок необережного звернення або навмисного використання бойових засобів (наприклад, останнім часом почастішали випадки настання надзвичайних ситуацій внаслідок вибухів або недбалого зберігання на території України) тощо.

Оскільки військова небезпека припускає можливість застосування воєнної сили для вирішення виникаючих суперечностей і цим вона відрізняється від інших видів небезпеки державі, головною її ознакою є наявність зв'язку цього явища з військово-силовими методами вирішення виникаючих протиріч.

Характерними ознаками воєнної загрози для країни можна вважати:

● наявність гострих суперечностей, вирішення яких є можливим тільки із застосуванням воєнної сили;

● наявність у однієї із сторін достатньої кількості військових сил і засобів для вирішення суперечності на свою користь або здатність держави створити такі сили в перспективі;

● наявність у лідерів або урядів політичної волі або рішучості

● піти на застосування сили, здатності використовувати збройні сили для вирішення можливого конфлікту;

● наявність надійних союзників серед держав, їх коаліцій або інших суб'єктів військово-політичних відносин;

● сприятливі геополітичні умови і реальна (або прогнозована) військово-політична обстановка для здійснення військових акцій тощо.

Джерела воєнної небезпеки беруть початок, як правило, у області військово-політичних відносин. їх ознаки виявляються в конкретних військово-дипломатичних і військово-економічних акціях сторін, н діях військ (сил), активізації інформаційно-психологічного протиборства і диверсійно-розвідувальної діяльності держав.

Ознаками воєнної небезпеки є:

● різке загострення суперечностей і вступ їх у завершальну стадію підготовки до використання сили (вичерпані останні політичні та дипломатичні засоби для вирішення конфлікту);

● створення боком, що протистоїть, необхідних угрупувань збройних сил і інших військових формувань і засобів, здатних до виконання поставлених завдань;

● рішучість політичного керівництва сторони, що простоїть, використовувати військову силу;

● організація широкої підтримки народом обраного керівництвом курсу на силове вирішення конфлікту;

● різка активізація психологічної, інформаційної та інших видів психологічної боротьби;

● дипломатичні демарші, посилювання військово-економічної блокади;

● проведення мобілізації (повної або часткової) в країні;

● наявність сприятливої військово-політичної обстановки для розв'язування воєнного конфлікту;

● посилення активності збройних сил поблизу кордонів іншої держави тощо.

7.1.2. Чинники, що впливають на ступінь воєнної небезпеки і характер військових загроз для України

Ключовим питанням для визначення воєнної небезпеки, існуючих і прогнозованих загроз для національної та воєнної безпеки України є проблема формулювання національних інтересів держави у даній сфері. Сучасна система національних інтересів країни достатньо повно відображена в Законі України "Про основи національної безпеки України".

Під національними інтересами розуміються життєво важливі матеріальні, інтелектуальні та духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади н Україні, визначальні потреби суспільства та держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розпиток.

Ці інтереси мають довготерміновий характер і визначають основні цілі, стратегічні та поточні завдання внутрішньої та зовнішньої політики держави.

До національних інтересів у воєнній сфері належать:

● унеможливлений поширення зброї масового ураження та засобів її доставки;

● ефективно наявні структури і механізми забезпечення міжнародної безпеки та глобальної стабільності;

● неможливість втягування України в регіональні збройні конфлікти чи у протистояння з іншими державами;

● недопущення нарощування іншими державами поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося;

● підтримання належного рівня забезпечення військовою та спеціальною технікою та озброєнням нового покоління Збройних сил України, інших військових формувань;

● підтримання боєздатності Зброй них сил України;

● достатнє фінансове забезпечення програм реформування Збройних сил України та оборонно-промислового комплексу України;

● утилізація застарілої та не потрібної для Збройних сил У краї ни воєнної техніки, озброєння, вибухових речовин;

● договірно-правове оформлення та облаштування державного кордону України;

● достатній соціальний захист військовослужбовців, громадян, звільнених з воєнної служби, та членів їхніх сімей.

Формування системи цих інтересів відбувається з огляду на загальну систему національних інтересів, втім враховує специфіку воєнної сфери. Більше цього, даний процес відбувається з огляду на цілу низку чинників, які підвищують рівень воєнних загроз.

Відтак, до чинників, що підвищують рівень воєнної загроза Україні належать:

● технологічний відрив ряду провідних держав, що останнім часом значно збільшився, і нарощування їх можливостей но створенню озброєнь і воєнної техніки нового покоління. Така ситуація може підштовхнути їх до якісно нового етапу у зовнішніх відносинах;

● перехід окремих держав до практики силових (військових) дій поза норм і принципів міжнародного права і без санкції Ради Без* пеки ООН. Зведений в ранг стратегічної доктрини, він чреватий загрозою дестабілізації як національної безпеки України, так і всієї стратегічної обстановки в світі;

● активізація діяльності на території України іноземних спеціальних служб і використовуваних ними організацій;

● тривалий процес реформування воєнної організації та оборонного промислового комплексу України, недостатнє фінансування національної оборони і недосконалість нормативно-правової бази. Як результат – критично низький рівень оперативної та бойової підготовки Збройних сил України, інших військ, військових формувань і органів, недопустиме зниження забезпеченості військ (сил) сучасним озброєнням, військовою і спеціальною технікою, крайня гострота соціальних проблем, необґрунтоване і таке, що відбувається поза змісту національних інтересів скорочення армії. Усе це значною мірою веде до значного зниження рівня як воєнної безпеки України зокрема, так і національної безпеки загалом.

Для аналізу того, як складатиметься військово-політична обстановка, в якій Україні доведеться існувати як суб'єкту світової політики, необхідно враховувати, зокрема, її геополітичне і геостратегічне положення – воно є унікальним.

Україна розташована у самому серці Європи, саме це є висхідним під час формування системи забезпечення воєнної безпеки. Україна не є сусідом або державою, що граничить із Європою, Україна є Європа і вже через це може і має активно впливати як на регіональні, так і на глобальні соціально-економічні та політичні процеси і життя планети загалом. Джерелом загроз за цього випадку виступають з одного боку намагання деяких держав зімкнути "кільце Анаконди" над Росією, і з іншого прагнення Росії до повернення домінування над Євразією.

За умов невизначеності напрямів зовнішньої політики, зокрема напрямів адекватного загрозам і небезпекам розвитку воєнної системи безпеки Україна ризикує бути утягненою у політичні гру інших країн, в якій її значення буде зводитися до неправомочного суб'єкта, участь якого віршуватиметься іншими країнами.

Розташування України в Серці Європи, перетин України декількома світовими цивілізаціями робить її об'єктом постійних воєнних загроз як локального, так і масштабного характеру.

До основних чинників, які визначатимуть характер воєнних джерел загроз і небезпек на початку XXI століття, а також основних тенденцій у глобальній розстановці сил в світі належать такі:

● високий ступінь глобальної нестабільності;

● зростання активності у використанні воєнної сили при вирішенні спірних як внутрішніх, так і міжнародних проблем;

● зростання впливу і можливостей терористичних, екстремістських та транеурядових організацій;

● яскраво виражене прагнення Євросоюзу, Росії та Китаю протистояти забезпеченню глобального лідерства США, яке за оцінками фахівців відбуватиметься не менше перших 20 років XXI століття.

7.1.3. Наявні та прогнозовані загрози воєнній безпеці України

Відповідно до Закону України "Про основи національної безпеки України" до основних джерел загроз і небезпек національній безпеці у воєнній сфері належать:

● поширення зброї масового ураження та засобів її доставки;

● недостатня ефективність існуючих структур і механізмів забезпечення міжнародної безпеки та глобальної стабільності;

● нелегальна міграція;

● можливість втягування України в регіональні збройні конфлікти чи у протистояння з іншими державами;

● нарощування іншими державами поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося;

● небезпечне зниження рівня забезпечення військовою та спеціальною технікою та озброєнням нового покоління Збройних сил України, інших військових формувань, що загрожує зниженням їх боєздатності;

● повільність у здійсненні та недостатнє фінансове забезпечення програм реформування Воєнної організації та оборонно-промислового комплексу України;

● накопичення великої кількості застарілої та не потрібної для Збройних сил України воєнної техніки, озброєння, вибухових речовин;

● незавершеність договірно-правового оформлення та недостатнє облаштування державного кордону України;

● незадовільний рівень соціального захисту військовослужбовців, громадян, звільнених з воєнної служби, та членів їхніх сімей.

І хоча даний перелік воєнних загроз є чималим, він не повною мірою віддзеркалює адекватність воєнних загроз безпеці держави, не розкриває їх дійсного змісту. Відтак доречно звернути увагу на інші, вкрай важливі моменти.

Зниження загрози виникнення великомасштабної війни в Європі не виключило можливості зародження та розвитку конфліктних ситуацій, зокрема із залученням в них України. Результатом ескалації цих ситуацій можуть стати і воєнні дії. Більше цього, ці конфлікти можуть таємно провокуватися та підживлюватися іншими впливовими країнами з метою отримання додаткових важелів впливу на політику України. Відтак, однією із загроз воєнній безпеці України є можливість воєнного конфлікту на території Європи.

Суперництво в політичній, економічній і військовій сферах між існуючими і виникаючими центрами сили на континенті, потенційні вогнища напруженості, збройні конфлікти на регіональному рівні, наявність в мирний час у ряді держав могутніх збройних сил, а також ядерної зброї, як і раніше складатимуть серйозним джерелом загрози, у тому числі і військову, для національної безпеки України.

Як одну з потенційних загроз можна розглядати створення відповідно до рішень Європейського союзу європейських сил швидкого реагування, головним завданням яких є проведення операцій на європейському континенті по здійсненню гуманітарних акцій. За певних обставин вони можуть бути використані для вирішення внутрішніх проблем тих чи інших держав (наприклад, для врегулювання етнічних конфліктів), цим самим порушити внутрішню безпеку (наприклад, за умови переходу етнічного конфлікту у площину чи то сепаратизму, чи то іредентизму, чи то реінтеграції).

Іншою проблемою є постійно існуюча ескалація у відносинах між євразійською Росією, Північно-Атлантичним альянсом та європейськими Великою Британією та Францією, які володіють ядерною зброєю. Таким чином, у сфері геополітичних інтересів України перебувають держави, котрі володіють ядерною зброєю та між якими існують суперечності, відтак, створювальни атмосферу перманентної нестабільності. Отже, воєнною загрозою для України є перебування у її безпекознавчому просторі держав з діаметральними геопо-літичними інтересами, котрі не виключають застосування ядерної зброї для забезпечення власної безпеки.

Не необхідно також применшувати загрозу певної втрати самостійності та історико-культурної ідентичності при вступі до НАТО. Проведений авторами аналіз надав можливість стверджувати, що входження тих чи інших держав до НАТО не гарантує відсутності суперечок між ними, більше цього, не слугує стримуючим чинником при застосуванні збройних сил у конфліктних ситуаціях між собою; більше цього, з плином часу, значення НАТО тільки збільшується, відтак створюються умови до формування та становлення нового сильного і могутнього суб'єкта міжнародних відносин. Саме тому не можна виключати той вплив, який чинитиме НАТО на Україну у разі її входження до цієї структури.

Так само загрозою для України є перебування у воєнно-політичних блоках з Росією, яка є одвічним опонентом як НАТО, так і європейських систем безпеки, які до 2010 р. будуть сформовані в якості самостійних і певною мірою балансуючих НАТО. Проголошений курс на євроінтеграцію за цього випадку увійде в дисонанс із перебуванням України у будь-якому військовому блоці, заснованому Росією.

Відтак для зменшення можливості реалізації воєнних джерел загроз і небезпек перебування України у тому чи іншому блоці має корелювати з проголошеним зовнішньополітичним курсом держави. Входження України до НАТО врешті-решт де-юре розв'яже фундаментальне питання щодо геополітичної приналежності України чи то сходу Західних держав, чи то Заходу Росії. Вступ до НАТО де-юре свідчитиме про реалізації поступу України як самостійної та незалежної держави, позбавить не тільки морального права, а й взагалі будь-яких підстав як політиків, так і теоретиків розглядати Україну в яких би то не було концепціях в якості буферної зони між Європою і Росією.

Вступ до НАТО і розміщення на території України стратегічної ядерної зброї відкриє шлях для відновлення Україною статусу ядерної держави, що є вкрай важливим з огляду на стратегічні зміни у світовому лідерстві.

Потенційною загрозою для України є корінна зміна співвідношення військово морських сил на користь сусідніх держав.

Потенційним джерелом виникнення в Європі військово-політичної напруженості залишатиметься проблема неврегульованості територіальних суперечок між суміжними державами. Територіальні претензії у тій чи іншій формі до України висували Росія, Польща, Румунія. Не можна виключати, що заручившись підтримкою США і НАТО, деякі країни можуть почати з більшою наполегливістю добиватися здійснення своїх територіальних і інших домагань до України, що природно, здатне призвести до різкого загострення обстановки. Напруженість, що виникне, може, за певних умов, вийти з-під контролю і перерости у збройний конфлікт, у тому числі і з втягуванням в нього держав ГУАМ, Євросоюзу, членів альянсу НАТО.

На прикладі Югославії, Афганістану, Іраку можна дійти висновку про можливість воєнних загроз від "миротворчої діяльності" США і їх найближчих союзників, передусім Великої Британії, які не відповідають існуючим міжнародно-правовим нормам. Потенційна загроза для України пов'язана з тим, що "миротворчі сили" без санкції Ради Безпеки ООН можуть бути введені на територію України для "підтримання демократії та євро інтеграційного поступу" України.

Збереження великої кількості (загалом близько 140) вогнищ етнотериторіальних конфліктів на пострадянському просторі, передусім у Росії, які, за оцінками експертів, навряд чи будуть врегульовані в найближчому майбутньому, також представляє загрозу для національної безпеки України.