Ви­д-во ЛДУ БЖД 33 страница

У критичному стані перебуває виробничо-технологічний потенціал оборонної промисловості. Відсутність фінансування фактично блокує створення зброї нового покоління. При існуючому рівні фінансування, через 2-3 роки можуть бути втрачені сучасні технології, висококваліфіковані фахівці. Підприємства оборонного промислового комплексу загалом будуть не здатні проводити озброєння та військову техніку.

Таким чином, аналіз стану законодавчої бази і практичних дій державних органів і громадських організацій в питаннях забезпечення воєнної безпеки, сьогоднішнього соціально-політичного і економічного стану України дає змогу стверджувати, що на даний час вельми необхідним є процес глибокої перебудови системи забезпечення воєнної безпеки України, котрий ґрунтується на удосконаленні як законодавчої бази України, так і практичної діяльності органів державної влади і громадських організацій.

Аналіз ходу військового будівництва показує, що різні компоненти воєнної організації до останнього часу існували і розвивалися автономно, без належної координації з боку держави. Паралелізм і дублювання, розрізненість, роз'єднаність систем управління та зв'язку, технічного і тилового забезпечення, інфраструктури, подеколи містечковий підхід до вирішення загальнодержавних задач привели до диспропорцій, нераціональних витрат, збільшення складу і чисельності різноманітних військ і військових формувань при загальному зниженні ефективності рішення задач оборони і безпеки. Збереження подібних підходів до військового будівництва суперечить вимозі проведення єдиної державної політики в області оборони.

Основними чинниками, що впливають на бойову здатність і бойову готовність Збройних сил України є: оснащеність озброєнням, військовою технікою і їх якісний стан, укомплектованість особовим складом і ступінь його навченої, наявність і стан запасів матеріальних засобів, а також стан мобілізаційних ресурсів.

Таким чином можна дійти висновку: можливості України зокрема її Збройних сил з запобігання і силовому припиненню воєнних загроз постійно знижуються.

Висновки

1. Найважливішим елементом воєнної безпеки України є система забезпечення воєнної безпеки, під якою розуміється механізм, що перетворює прийняту державою стратегію у області воєнної безпеки на скоординовану діяльність конкретних відомств, організацій, громадських об'єднань і громадян на основі чинного законодавства.

2. Забезпечення воєнної безпеки держави сьогодні залежить не тільки від наявності адекватного вірогідному супротивнику власного військового потенціалу, але і все більш базується на якісно інших чинниках, перш за все економічного, інформаційного, технологічного, політичного і соціального характеру.

3. Система воєнної безпеки органічно вписана в загальну систему забезпечення національної безпеки, схильна до впливу внутрішніх і зовнішніх джерел загроз і небезпек, реалізується через різні форми і способи дій структурних її елементів, базується на законодавчому забезпечення воєнної безпеки.

4. Важливе значення в системі забезпечення воєнної безпеки відіграє наявність єдиного органу, що здійснює координацію діяльності елементів системи.

5. Існуюча система забезпечення воєнної безпеки не в повному обсязі вирішує поставлені перед нею задачі і потребує оптимізації. Можливості країни і її Збройних сил з запобігання і силовому припиненню воєнних загроз Україні та її союзникам продовжують неухильно знижуватися.

7.3. Перспективи розвитку і шляхи вдосконалення системи забезпечення воєнної безпеки України

Під впливом еволюції поглядів на засоби і способи забезпечення національної безпеки росте розуміння необхідності кардинального переосмислення підходів до формування системи забезпечення воєнної безпеки, переконання в тому, що без її вдосконалення неможливо добитися головної мети – забезпечити національну безпеку (стабільне міжнародне і внутрішньополітичне положення країни, її суверенітет і територіальну цілісність, захист і реалізацію національних інтересів) як невоєнних заходів, так і воєнної сили.

Для досягнення цієї мети необхідні розроблення та послідовне проведення реалістичного військово-політичного курсу, підвищення рівня соціально-економічного розвитку, зміцнення воєнної організації держави, виходячи з військових погроз його національним інтересам, визначення та використання найбільш ефективних можливих форм і способів їх нейтралізації. Прагнення до комплексного і взаємозв'язаного обліку перерахованих чинників при організації функціонування системи забезпечення воєнної безпеки дає змогу розглядати її як механізм, покликаний реалізовувати прийняті в країні концептуальні погляди і політичні установки у області забезпечення національної безпеки шляхом координації діяльності органів законодавчої, виконавчої влади і всіх інших елементів воєнної організації держави.

7.3.1. Основні напрями реформування Збройних сил України

Основні напрями вдосконалення воєнної організації держави визначаються загальною орієнтацією на підвищення її ефективності, зміцнення морально психологічного стану, поліпшення матеріально-технічного і соціального забезпечення та включають:

● оптимізацію системи органів військового управління, структури, складу і чисельності воєнної організації, збалансований розвиток її компонентів;

● зведення до мінімуму кількості міністерств і відомств, яким дозволено мати в своєму складі війська і військові формування;

● удосконалення стратегічного планування, при ведення обсягу й змісту завдань воєнної організації відповідно до реальних потреб оборони і безпеки України, виключення невластивих військовій організації держави функцій і завдань;

● удосконалення систем бойової та мобілізаційної готовності, мобілізаційної підготовки у воєнній організації України;

● підвищення ефективності системи оперативної та бойової підготовки, виховання військовослужбовців;

● перехід на єдину систему замовлень озброєння та воєнної техніки загального застосування;

● структурне, технологічне і якісне перетворення матеріально-технічної бази воєнної організації, оборонного промислового комплексу;

● перехід до єдиної, інтегрованої та уніфікованої системи тилового забезпечення всіх компонентів воєнної організації держави;

● підвищення соціального статусу військовослужбовців;

● проведення активної державної політики по зміцненню авторитету військової служби, а також з військово-патріотичного виховання громадян і підготовки їх до військової служби;

● удосконалення нормативної правової бази розвитку військової організації, її правовідносин з цивільним суспільством і державою на демократичних засадах.

Мета і задум реформування ЗСУ полягають в створенні високо оснащених, таких, що володіють достатнім потенціалом стримування, відповідають сучасним вимогам професійної та морально-психологічної підготовки, боєздатних, компактних і мобільних збройних сил оптимального складу, структури і чисельності, приведенні їх у відповідність з сучасними військово-політичними реаліями і економічними можливостями держави.

Це дасть змогу забезпечити системний підхід до будівництва Збройних сил України і скоординувати зусилля силових міністерств і відомств в організації оборони.

Основний шлях досягнення мети будівництва ефективної воєнної організації – додання їй оптимальних характеристик: за чисельністю, бойовим складом, організаційно-штатною структурою, системами управління та всіх видів забезпечення. Одна з неодмінних умов – оптимізація витрат матеріальних ресурсів і грошових коштів, що спрямовуються на забезпечення воєнної безпеки, підвищення ефективності їх використання на основі взаємопов'язаного, скоординованого реформування всіх компонентів воєнної організації держави.

У військовій сфері необхідно визначити характер і спрямованість військового будівництва, основні вимоги до Збройних сил за рішенням стратегічних завдань в можливих військових конфліктах, основні принципи забезпечення безпеки держави в оборонній області, а також напрями їх будівництва і розвитку. Очевидно, що склад, структура і стан Збройних сил держави повинні відповідати обсягу і ступеню складності завдань, що покладаються на них.

Збройні сили не зможуть виконувати завдання в тому обсязі, який визначений Воєнною доктриною, якщо вони не будуть оснащені сучасними типами озброєння та воєнної техніки. При цьому основними напрямами їх вдосконалення повинні бути:

● розвиток інтегрованих систем і засобів розвідки, висвітлення обстановки, управління та зв'язку, координатно-метричного й інших видів забезпечення, створення інтегрованого інформаційного середовища і розроблення єдиної для всієї військової організації держави системи зберігання та обміну даними;

● розвиток високоточної зброї;

● універсалізація, інформатизація, "інтелектуалізація" озброєння та воєнної техніки, їх інтеграція і комплексування для надання їм багатофункціональних властивостей;

● створення малогабаритних і надмалих засобів на основі мікромініатюризації, особливо в сферах розвідки, контррозвідки і бойового управління;

● зниження всіх видів помітності зразків озброєння, воєнної техніки і військових об'єктів;

● підвищення мобільності та транспортабельності озброєння та воєнної техніки;

● зниження експлуатаційних витрат на озброєння та воєнну техніку на основі впровадження передових засобів і методів технічного обслуговування;

● автоматизація процесів управління та матеріально-технічного забезпечення військ, створення єдиної, інтегрованої та уніфікованої системи тилового забезпечення всіх компонентів воєнної організації.

Відсутність протягом тривалого часу єдиного розуміння в питаннях національної, політичної і, як наслідок воєнної безпеки, призвело до того, що в України практично були відсутні вірогідні супротивники, існували тільки "стратегічні партнери, сусіди". Саме за цих умов почалося тотальне скорочення Збройних сил України, коли головним аргументом була не доцільність і відповідність реальним загрозам і небезпекам, а фінансова криза.

Але ані агресія США і НА ТО проти Югославії, бойові дії Росії проти Чечні не сприяли усвідомленню керівництва країни щодо можливості агресії проти України. А заява міністра оборони у березні 2005 р. про відсутність у найближчій перспективі можливих реальних воєнних загроз взагалі перетворюють реформу на знищення боєздатних Збройних сил України.

Основним недоліком існуючого підходу до питань будівництва армії є суб'єктивний, волюнтаристський підхід до питань її будівництва, а точніше нинішнього "реформування", яке здійснюється відповідно до об'єктивних і швидше ідеальних критеріїв, ніж відповідно до суб'єктивних, притаманних нашій державі, її функціонування та розвитку.

Встановлення оптимальної чисельності особового складу, озброєння та воєнної техніки повинне проводитися тільки після рішення ряду завдань:

1. Оцінка військово-політичної обстановки, визначення місця України в сучасному світі та регіоні.

2. Аналіз можливих загроз для України та оцінка ставу збройних сил держав – потенційних супротивників.

3. Визначення завдань Збройних Сил України з відбиття можливої зовнішньої агресії.

Структурно армія повинна мати дві компоненти: стратегічні ядерні сили й сили загального призначення.

При цьому необхідно знати, стратегічна ядерна зброя повинна враховуватися разом і з обліком сукупного (ядерного плюс неядерного) потенціалу. Ігнорування цієї обставини недопустимо навіть у вигляді політичних, гасел, оскільки направлено на підрив фактичного балансу стратегічних сил у сучасному світі і дезорієнтує наших військових і військово-промислових фахівців.

7.3.2. Особливості реформування Збройних сил України

У реформуванні Збройних сил України на особливу увагу заслуговує період, що був започаткований затвердженням Президентом України у січні 1997 р. Державної програми будівництва та розвитку Збройних сил України. Ця програма надала процесу військового будівництва більш цілеспрямованого характеру, чітко окреслила його пріоритетні напрями та завдання, а головне – об'єднала в єдиний комплекс будівництво Збройних сил із загальним процесом державотворення. В основу Державної програми покладено створення структури Збройних сил з урахуванням оборонної достатності, економічних можливостей держави, а також досвіду військового будівництва розвинутих держав. Виконання заходів Програми передбачається здійснити протягом 9 років, що поділені на три етапи: перший – 1997-1998 рр.;

другий – 1999-2000 рр.;

третій – 2001-2005 рр.

На першому етапі проведено такі заходи: прийнято нові та внесено зміни та доповнення до вже існуючих законодавчих і нормативних актів із військових питань;

визначено загальну структуру та чисельність Збройних сил;

уточнено завдання Збройних сил відповідно до законодавчих актів про оборону держави;

прийнято програми будівництва та розвитку видів Збройних сил, родів військ і спеціальних військ;

здійснено перехід до єдиної системи забезпечення усіх військових формувань.

На другому етапі передбачалося: відпрацювати та втілити в життя принципово нові системи: підготовка військ, комплектування Збройних сил особовим складом, оперативного, технічного, тилового та інших видів забезпечення військ.

На третьому етапі має відбутись: поступове переоснащення військ сучасними зразками озброєння, військової техніки;

розроблення та реалізація на практиці сучасних методів підготовки військ і ефективних способів їх застосування;

створення єдиної автоматизованої системи управління Збройними силами України.

На кінець 2000 р. Збройні сили України скоротили свою чисельність до 350 тисяч чоловік у складі трьох оперативних командувань, п'яти армійських, двох авіаційних корпусів та трьох корпусів ППО. Чисельність основних типів озброєння та військової техніки не перевищує чисельності, що визначена договором ЗЗСЄ. Істотною різницею між змістом організаційних заходів, проведених у минулі роки і передбачених Державною програмою, є перехід від простого, так би мовити, арифметичного, механічного скорочення чисельності військовослужбовців у рамках наявної структури воєнних установ до структурної перебудови наших Збройних сил.

Головною метою Державної програми будівництва та розвитку Збройних сил України є створення нової моделі Збройних сил, оптимальних за чисельністю, мобільних, добре озброєних і всебічно оснащених. У будівництві Збройних сил України Міністерство оборони використовує досвід війн і воєнних конфліктів минулого і сучасності, але цього не достатньо. Інтенсивний розвиток засобів збройної боротьби, форм і способів застосування військ (сил), який спостерігається останнім часом, призведе до кардинальних змін самого характеру воєнних дій і має враховуватись при розробленні моделі сучасних Збройних сил України.

Найважливішими значними заходами щодо оптимізації структур Збройних сил, проведених за минулий рік, треба вважати: переформування управлінь військових округів і Північного оперативно-територіального командування в оперативні командування (ОК). Створення ОК та чітке визначення його статусу, функцій і завдань знімає питання: хто відповідає за оборону, підготовку до оборони та результати воєнних дій на суші, в повітрі і навіть у морській зоні, що прилягає до узбережжя. Створення ОК виключає проміжні лавки у загальній системі управління Збройних сил, тому що командувач військами ОК повністю відповідає за оборону в межах території. Залишається оптимальна ланка управління Генерального штабу ОК, що призведе до значного підвищення оперативності та ефективності управління військами загалом |155].

Одним із основних напрямів будівництва та розвитку Збройних сил України є удосконалення та підвищення ефективності системи управління зі створенням системи управління Збройних сил, яка була б спроможна без перебудови і розгортання додаткових органів управління забезпечити безперебійне, оперативне та стійке управління військами (силами).

Одним із важливих напрямів будівництва та розвитку Збройних сил України є подальше вдосконалення системи соціально-правового забезпечення військовослужбовців та членів їхніх сімей. Загалом вдалося залишити на попередньому рівні соціальний захист військовослужбовців і членів їхніх сімей, хоча були спроби позбавити їх деяких пільг.

У травні 2000 р. нові положення Програми були схвалені Радою національної безпеки і оборони України, а 28 липня 2000 р. Указом Президента Програма була затверджена. По суті Державна програма розвитку ЗС розпочала третій етап реформування ЗС України, спрямований на удосконалення діючих елементів військового організму за рахунок поліпшення їх якісних параметрів.

Державна програма розвитку ЗС до 2005 р., па відміну від попередніх, має певний механізм її виконання. Вона містить уточнений прогноз воєнно-політичної та воєнно-стратегічної ситуації у світі та біля кордонів України. На підставі цього прогнозу дійшли висновку про малоймовірність широкомасштабного застосування воєнної сили проти України у найближчій перспективі.

Однак у певних умовах зберігається можливість виникнення локальних конфліктів на окремих ділянках (напрямах) її кордонів або втягування нашої держави у регіональні воєнні конфлікти. На цьому висновку базується положення Програми про відмову від організації "рівномірної кругової оборони" території держави і планується зосередити зусилля на відбитті можливої агресії тільки на кількох оперативних напрямах, на яких можливе виникнення воєнної загрози. Зміна воєнно-стратегічних підходів викликає потреба адаптації функції Збройних сил України. У сучасних умовах вони мають забезпечувати стримування збройної агресії проти України та давати їй відсіч, забезпечувати охорону сухопутного і повітряного простору держави та територіального моря України. Нові функції необхідно закріпити на законодавчому рівні.

На підставі розширення функцій Збройних сил України у Державній програмі конкретизовані їхні завдання. їх суть полягає у досягненні Збройними силами спроможності нейтралізувати воєнний конфлікт низької інтенсивності складом військ (сил) мирного часу та забезпеченні мобілізаційної готовності до ведення локальної або регіональної війни. Одночасно Збройні сили мають бути постійно готові до участі у миротворчих і гуманітарних операціях під егідою міжнародних організацій силами до однієї бригади (чисельністю 2-3 тис. чоловік). Відповідно до завдань Збройних сил у Державній програмі уточнено їх структуру, встановлено рацілонально не співвідношення між видами Збройних сил та родимо військ. Так, структура Збройних сил України включає:

● Міністерство оборони України, яке с центральним органом виконавчої влади і військового управління. У його підпор лакуванні перебувають Збройні сили України;

● Генеральний штаб Збройних сил України як основний орган військового управління;

● Види Збройних сил України ■ – Сухопутні війська, повітряні сили. Військово-морські сили;

● об'єднання, з'єднання, військові частини, військові навчальні заклади, установи та організації, що не належать до водій Збройних сил України.

До основних родів військ Збройних сил України належать: Сухопутні війська найбільш чисельний вид Збройних сил, бере участь у виконанні практично усього спектру завдань Збройних сил:

1) механізовані війська

2) танкові війська;

3) аеромобільні пінська;

4) ракетні війська та артилерія;

5) армійська авіація;

6) війська протиповітряної оборони сухопутних військ;

Повітряні Сили найбільш мобільний вид Збройних сил. Його

з'єднання та військові частини призначені ятя захисту від ударів з повітря важливих об'єктів держави, угруповань Збройних сил і нанесення ударів по угрупованнях військ (сил) та об'єктах противника, висадки повітряних десантів, перевезення військ (вантажів) повітрям, а також виконання спеціальних завдань;

1) бомбардувальна авіація;

2) винищувальна авіація;

3) штурмова авіація;

4) розвідувальна авіацій;

5) транспортна авіація;

6) зенітні ракетні війська;

7) радіотехнічні війська.

Військово Морські Сили – забезпечують недоторканність морських і прибережних територій України і дають змогу їй зберігати статус розвинутої морської держави:

1) надводні сили;

2) морська авіація;

3) берегові ракетні війська;

4) війська берегової оборони;

5) морська піхота.

До функціональних структур Збройних сил У країни належать:

1) об'єднані сили швидкого реагування – призначені для негайного реагування на зміни воєнно-стратегічної обстановки та нейтралізації збройного конфлікту низької інтенсивності;

2) основні сили оборони – призначені для застосування у збройному конфлікті середньої інтенсивності;

3) стратегічні резерви – призначені для відновлення та підсилення військ;

4) з'єднання та військові частини, що не належать до функціональних структур.

Пріоритетним напрямом розвитку ЗС України є розроблення перспективних систем, які б максимально відповідали вимогам сучасної збройної боротьби. Види Збройних сил виконують завдання у тісній взаємодії між собою, застосовуючи специфічні засоби збройної боротьби, форми і способи ведення бойових дій, а також беруть участь у здійсненні заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, виконанні заходів по ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, наданні військової допомоги іншим державам, виконують заходи міжнародного військового співробітництва та міжнародних миротворчих операціях відповідно до міжнародних договорів.

Державною програмою передбачено також створення у складі Збройних сил на базі військових комендатур, підрозділів охорони та військової інспекції дорожнього руху військової поліції.

Військова поліція є важливим компонентом системи підтримання правопорядку та військової дисципліни у Збройних силах, боротьби зі злочинністю. Окрім цього, її створення дасть змогу підвищити ефективність охорони важливих військових об'єктів та поліпшити якість патрульної дорожньої служби. Зміни характеру збройної боротьби, форм і способів застосування військ (сил) у сучасних воєнних конфліктах викликали потребу мати у складі Збройних сил міжвидові компоненти за функціональним призначенням. Саме тому Державною програмою передбачається створення у складі Збройних сил України функціональних структур: передові та основні сили оборони та стратегічні резерви. Передові сили оборони – найбільш боєздатна функціональна структура Збройних сил України, що призначена для негайного реагування на зміни воєнно-стратегічної обстановки та застосування у збройному конфлікті з метою його нейтралізації на ранній стадії та недопущення переростання у локальну або регіональну війну. До складу передових сил оборони входять: стратегічні неядерні сили стримування, сили швидкого реагування та війська прикриття. Стратегічні неядерні сили стримування евентуального агресора від намірів застосувати проти України військову силу шляхом постійної загрози нанесення таких збитків, що не відповідатимуть очікуваним результатам агресії. Зокрема, до цих сил увійшла нещодавно створена 1-а ракетна дивізія.

Призначення сил швидкого реагування полягає у підтримці бойового потенціалу Збройних сил України на рівні, достатньому для запобігання агресії, та ведення самостійних операцій і бойових дій у збройних конфліктах або локальній війні. Основними завданнями сил швидкого реагування визначено: локалізація та воєнно-силова нейтралізація збройних конфліктів ще на ранній стадії, а також забезпечення розгортання основних сил оборони. До їх складу мають увійти найбільш боєздатні мобільні з'єднання та частини усіх Збройних сил, укомплектовані високопрофесійним особовим складом, сучасним озброєнням і військовою технікою.

7.3.3. Проблеми реформування Збройних сил України

Досвід реформування ЗС країн Центральної та Східної Європи, а також Росії дає змогу визначити коло питань, що істотно впливають на головні напрями воєнної реформи в Україні, а саме:

1. Хід реформи Збройних сил України свідчить про те, що завдання проміжного етапу повністю не виконані. В основі цих невдач знаходиться ряд обставин, а саме:

● реформа Збройних сил збіглася з процесом створення основ української оборонної політики, що й досі не завершився. Держава і суспільство загалом не визначили для себе довготермінові цілі внутрішньої та зовнішньої політики, місце України в системі регіональної й глобальної безпеки, систему потенційних і реальних джерел загроз і небезпек, а також засоби, за допомогою яких держава має намір підтримувати свою безпеку на необхідному рівні;

● погіршення економічних умов розвитку держави об'єктивно викликало згортання оборонних програм і фінансування Збройних сил по залишковому принципу. Відсутність чіткого уявлення про субординацію пріоритетів на найближчу і тривалу перспективу в розвитку армії з урахуванням економічних можливостей держави блокує будь-яку програму реформи Збройних сил і врешті-решт перетворить армію з інструмента забезпечення безпеки на чинник нестабільності;

● завдання реформування Збройних сил з самого початку не відповідали реаліям. У цих умовах монополія військових на розробку подібних проектів і відсутність альтернативних програм за участю цивільних фахівців і незалежних експертів і надалі будуть народжувати фантастичні, відірвані від дійсності документи;

● в умовах перехідного суспільства, у яких перебуває Україна, будь-який перспективний документ, у тому числі й Концепція військової реформи, можуть тільки визначати пріоритетні завдання й проміжні орієнтири з постійним їхнім коригуванням залежно від конкретних реалій внутрішнього розвитку країни і особливостей міжнародної ситуації.

2. ЗС України націлені на виконання функцій, які держава у найближчі 10-16 років не зможе забезпечити матеріально та фінансово. Наголошується при цьому на виконанні зовнішньої функції в той час, як за всіма ознаками внутрішні конфлікти на етнічному, політичному, релігійному ґрунті створюють головні джерела загроз національній безпеці держави.

3. Українські ЗС трансформуються, виходячи з вимог ведення широкомасштабної регіональної війни четвертого покоління. Реальні джерела загроз збройного нападу іноземних країн на Україну у сучасних умовах – надзвичайно низька. Враховуючи всі можливі шляхи розвитку подій у майбутньому, можна виділити три умовні варіанта залучання ЗС для упередження зовнішнього збройного нападу.

Перший – відбиття агресії ЗС західних країн (а також Туреччини), які межують з Україною, або надають свою територію третім країнам для здійснення збройного нападу. Такий варіант може бути наслідком воєнно-політичної інтеграції України у Ташкентський договір за умов посилення силового протистояння Росії з НА ТО. У цьому випадку Збройні сили України матимуть справу не з польськими, угорськими, турецькими, або румунськими (Румунія теж найближчим часом стане членом Альянсу) військами, а з об'єднаною військовою силою європейської спільноти, яка має змогу вести війни шостого покоління з використанням високоточної зброї та новітніх технологій. Сподіватись на те, що українська армія виконає поставлені перед нею завдання – не доводиться.

Другий віртуальний варіант – відбиття збройного нападу з боку Росії. За кількісними та якісними показниками російська армія має значні переваги над українською, і ці переваги в майбутньому тільки зростатимуть. Маючи на озброєнні стратегічні та тактичні системи ядерної зброї та визначивши можливість їх застосування у звичайному збройному конфлікті, Росія не може програти війну. У цій ситуації знову ж таки проглядається розбіжність у підходах до можливого збройного конфлікту з точки зору чіткої позиції держави у визначенні питання: до якої війни мають бути готові ЗС?

Третій варіант з самого початку виключає вплив ЗС України на розвиток подій, якщо Росія та НАТО спробують вдатися до тактики з'ясування відносив на "нейтральній території", як це мало місце за часів біполярного протистояння. Для цієї ролі найкраще підходить країна-буфер, що має для цього всі необхідні умови: російську військово-морську базу на своїй території (будь-яка провокація збройного нападу на російську військово-морську базу може призвести до розгортання збройних дій на території України); самопроголошений нейтралітет, населення, одна частина якого спрямована на Захід, інша на Схід; вищі законодавчі та виконавчі органи держави, які конкурують між собою у визначенні зовнішньополітичних пріоритетів, наявність сильних регіональних еліт, які проводять самостійну, подеколи таку, що суперечить державній, політику і таке інше.

5. Поза увагою військових, які, по суті, перебрали на себе проведення воєнної реформи, залишилися питання ведення так званої "безкровної війни", а саме: розробку новітніх комп'ютерних технологій впливу на економічний та військовий потенціал можливого супротивника, ведення радіоелектронної боротьби та використання ЗМ1 для досягнення тактичних і стратегічних цілей.

6. Найактуальніші для національної безпеки України питання – гарантоване забезпечення країни енергоносіями, розвиток системи транспортних коридорів – не увійшло у пріоритетні завдання силових міністерств. Проблеми забезпечення військової безпеки транспортних коридорів не мають адекватного відображення у планах реформування військової сфери. Загалом проблема забезпечення воєнної безпеки України має багато аспектів: політичних, економічних, соціальних, правових і чисто військових. Більшість із них необхідно вирішувати під час воєнної реформи.