Ви­д-во ЛДУ БЖД 37 страница

До основних джерел загроз і небезпек національної безпеки належать:

1) безпосередня агресія і територіальні домагання з боку інших держав;

2) локальні або регіональні конфлікти в безпосередній близькості кордонів Республіки Молдова;

3) неконтрольоване переміщення озброєнь, а також елементів ядерної, бактеріологічної та хімічної зброї на території та в безпосередній близькості від кордонів Республіки Молдова;

4) дії, спрямовані на насильницьку зміну конституційного ладу, підрив або знищення суверенітету, незалежності та територіальної цілісності республіки;

5) дії, спрямовані на підрив або знищення економічного, науково- технічного і оборонного потенціалу країни, а також створення екологічно небезпечних ситуацій;

6) дії, спрямовані на створення соціальної напруженості та соціальних конфліктів;

7) дії, пов'язані з тероризмом, організованою злочинністю розповсюдженням наркотичних речовин, організацією нелегальної імміграції;

8) дії, що мають за мету утиск конституційних прав і свобод громадян.

Система забезпечення національної безпеки представляє собою організаційне об'єднання органів управління військовими і спеціальними формуваннями, що мають відповідне фінансове і матеріально-технічне забезпечення в межах можливостей національної економіки, державного і місцевих бюджетів, а також сукупність нормативних актів і програм діяльності, що забезпечують стабільність публічної влади і захищеність особи, суспільства та держави від зовнішніх і внутрішніх погроз.

Важливим моментом у Концепції є пряма вказівка на те, що основним суб'єктом забезпечення національної безпеки виступає держава.

До основних завдань системи забезпечення національної безпеки належать:

1) прогнозування та виявлення загроз національній безпеці, здійснення комплексу заходів з їх попередження та усунення;

2) створення та підготовка сил і засобів забезпечення національної безпеки;

3) управління силами і засобами забезпечення національної безпеки, зокрема при надзвичайних ситуаціях.

Національну безпеку забезпечують президент Республіко Молдова, парламент, уряд, суди і прокуратура.

До органів, що забезпечують національну безпеку Республіки Молдова належать:

1. Вища рада безпеки;

2. Міністерство закордонних справ;

3. Служба інформації та безпеки Республіки Молдова;

4. Міністерство внутрішніх справ;

5. Міністерство оборони;

6. Департамент цивільного захисту і надзвичайних ситуацій;

7. Служба державної охорони.

У Концепції виділено наступні види безпеки.

Державна безпека – частина національної безпеки, що представляє захищеність суверенітету незалежності, територіальної цілісності та конституційного ладу республіки, економічною, науково-технічного і оборонного потенціалу, прав і законних інтересів особи від розвідувально-підрядної діяльності спецслужб і організацій іноземних держав, злочинних посягань окремих груп і осіб.

Суспільна безпека – частина національної безпеки, що представляє систему заснованих за законі державних і недержавних заходів політичного, соціальної о, економічного, правового і організаційного характеру по усуненню примни і умов, сприяючих здійс нгпню злочинів і інших правопорушень, по їх попередженню, припиненню і розслідуванню, а також здійсненню по них правосуддя.

Воєнна безпека – частина національної безпеки, що становить військову захищеність держави від зовнішніх і внутрішніх військових загроз шляхом проведення оборонної політики, створення збройних сил, здатних відбити можливу збройну агресію.

Окремим видом безпеки є цивільний захист.

Цивільний захист – частина національної безпеки, що представляє систему загальнодержавних заходів і заходів, що здійснюються в мирний і воєнний час для забезпечення захисту населення матеріальних і культурних цінностей від наслідків надзвичайних ситуацій (стихійних і екологічних лих, аварій, катастроф, епіфітотій, епізоотій), а також від застосування сучасних засобів ураження.

Цікавими і змістовними є положення про сприяння в забезпеченні національної безпеки, де розглянуті суб'єкти та форми сприяння.

Зокрема суб'єкти, що сприяють в забезпеченні національної безпеки можуть:

1) направляти безпосередньо або через свої вищестоящі органи Вищій раді безпеки пропозиції з вдосконалення законодавства, організації шляхів і методів забезпечення безпеки;

2) брати участь у пропаганді, направленій на підвищення рівня захищеності особи, суспільства та держави;

3) створювати за рахунок коштів одного або декількох підприємств платні служби безпеки в цілях забезпечення громадського порядку, збереження державної таємниці, недоторканності їх майна.

Характерною рисою КНБ Молдови є те, що в ній не тільки декларується про участь громадян у системі забезпечення національної безпеки, а й передбачені конкретні механізми цієї участі.

Громадяни Молдови мають право:

1) об'єднуватися а асоціації щодо здійснення суспільної правоохоронної діяльності;

2) забезпечувати безпеку за місцем проживання;

3) створювати суспільні секції при військових і спеціальних формуваннях, а також сприяти органам, що забезпечують національну безпеку, як позаштатні співробітники і в інших формах.

Громадяни, що сприяють органам, які забезпечують національну безпеку, користуються гарантіями правового захисту, встановленого для співробітників цих органів.

Дані положення КНБ Республіки Молдова є доцільними для використання у процесі подальшого удосконалення національного безпекознавчого законодавства України, тим більш у контексті сучасних євро-інтеграційних процесів, коли безпека громадянина визначається не тільки через його безпосередній захист з боку держави, а й через безпосередню участь.

8.8. Концепція національної безпеки Республіки Білорусь

Як і в Молдові, Білорусь має власну Концепцію національної безпеки.

Концепція національної безпеки Республіки Білорусь представляє собою систему поглядів щодо напрямів, засобів і способів захисту життєво важливих інтересів особи, суспільства й держави. Вона містить методологічну основу побудови системи забезпечення національної безпеки Республіки Білорусь і призначена для використання при плануванні та здійсненні діяльності державних органів з забезпечення національної безпеки.

Національна безпека – стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх джерел загроз і небезпек.

Життєво важливі інтереси – сукупність потреб, задоволення яких забезпечує існування та можливості розвитку особи, суспільства та держави.

Загроза національній безпеці – дії, явища і процеси (або їх сукупність), що перешкоджають реалізації життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави.

Забезпечення національної безпеки – діяльність державних органів, організацій, зокрема суспільних об'єднань, а також окремих громадян щодо захисту життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави.

Забезпечення національної безпеки включає:

● визначення життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави;

● виявлення чинників, що створюють загрозу національної безпеки;

● формування системи протидії негативним чинникам і виникаючим погрозам.

Принципи забезпечення національної безпеки:

● законність – полягає у дотриманні норм міжнародного права і національного законодавства;

● "загальної безпеки", що припускає взаємне врахування та дотримання інтересів всіх суб'єктів відносин у сфері безпеки як усередині країни, так і на міжнародному рівні;

● дотримання балансу життєво важливих інтересів і взаємної відповідальності особи, суспільства та держави з питань забезпечення національної безпеки;

● постійне інформування громадян республіки з питань стану національної безпеки.

На відміну від КНБ Республіки Молдова і КНБ Республіки Білорусь виділяються не складові національної безпеки, а сфери життєдіяльності, при цьому не національної безпеки, безпеки Республіки Білорусь.

До сфер безпеки Республіки Білорусь належать: 1) політична, 2) економічна, військова, 3) екологічна, 4) інформаційна, 5) гуманітарна.

При цьому структурно, розглядаючи кожну сферу безпеки Республіки Білорусь, в концепції визначаються:

1) життєво важливі інтереси Республіки Білорусь (РБ) саме в цій сфері;

2) чинники, що створюють загрозу безпеці РБ в цій сфері;

3) пріоритетні напрями розвитку системи забезпечення безпеки Республіки Білорусь в конкретній сфері.

Система забезпечення національної безпеки представляє собою сукупність суб'єктів забезпечення національної безпеки, об'єднаних цілями і завданнями щодо захисту життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави, які здійснюють узгоджену діяльність в рамках законодавства.

Суб'єктами системи забезпечення національної безпеки є державні органи, організації, суспільні об'єднання, а також громадяни.

Новими порівняно з багатьма концепціями національної безпеки є вимоги, які висуваються до системи забезпечення національної безпеки. До них належать:

1. Здатність системи до своєчасного реагування на зміни зовнішньої та внутрішньої обстановки і самоудосконалення в міру накопичення інформації про джерела загроз і досвід їх попередження та нейтралізації.

2. Повнота і достовірність інформації про реальні та потенційні загрози, здатність створення організаційних механізмів забезпечення національної безпеки, наявність сил і засобів.

3. Здатність виконання системою заданих функцій в умовах неповної, суперечливої та такої, що нерегулярно поступає, інформації про джерела загроз.

4. Поєднання централізації управління системою національної безпеки з самостійністю її окремих елементів.

5. Оперативність вироблення та ухвалення рішень, їх адекватність загрозам національної безпеки.

6. Здатність ефективного використання сил і засобів системи забезпечення національної безпеки і координації зусиль всіх її елементів.

До функцій системи забезпечення національної безпеки належать:

1) аналіз і оцінка поточного стану національної безпеки;

2) визначення пріоритетних напрямів зміцнення національної безпеки в основних сферах життєдіяльності особи, суспільства та держави;

3) розроблення та здійснення оперативних і довготривалих заходів по попередженню, виявленню і прогнозуванню внутрішніх і зовнішніх джерел загроз і небезпек, а також ухвалення заходів по їх нейтралізації або локалізації;

4) підтримка сил і засобів системи забезпечення національної безпеки в готовності, розроблення та здійснення заходів по їх ефективній взаємодії та використанні в повсякденних умовах і при надзвичайних ситуаціях;

5) контроль за діяльністю державних органів, організацій, зокрема суспільних об'єднань, а також громадян, зайнятих у системі забезпечення національної безпеки;

6) інформування громадян республіки з питань забезпечення національної безпеки.

В пункті 5 чітко простежується недемократичність концепції безпеки РБ, оскільки держава залишає за собою право на здійснення контролю за громадськими об'єднаннями, а також громадянами, які беруть участь у системі забезпечення національної безпеки. Відтак фактично, дана концепція є не стільки знаряддям забезпечення національної безпеки, тобто безпеки не тільки держави, а й суспільства і окремих громадян, скільки інструментом контролю за ними, відтак тоталітарною машиною поневолення громадян держави. Значення останньої має зводитись не до контролю, а до організації діяльності, виробленні механізмів взаємодії, наданні допомоги, включенні громадян у процес забезпеченні безпеки. Тільки такі форми участі громадян можуть розглядатися як демократичні. Ті ж форми, які будуються на контролі, не відповідають гуманістичним прагненням європейської цивілізації до свободи і демократії, які сповідує Україна.

Застарілість багатьох положень даної Концепції обумовлена тим, що вона була прийнята ще 27 березня 1995 і.р., і тоді загалом достатньо повно визначала напрями політики у області забезпечення безпеки держави.

Разом з тим, за останні роки відбулися значні зміни в республіці і в світі в області внутрішньої та зовнішньої політики. Що зумовило потреба в розробленні нової Концепції національної безпеки.

У проекті конкретизовано визначення концепції національної безпеки як системи сучасних поглядів щодо напрямів, засобів і способів захисту життєво важливих інтересів суспільства.

При розробленні даної концепції враховувалися передусім сучасні геополітичні тенденції.

Зокрема, враховувався той факт, що Німеччина, Франція й інші країни упевнені в своїй економічній, у тому числі і військовій потужності, вважають, що вони можуть вирішувати питання власної безпеки самостійно. Більше цього, заяви адміністрації президента СИТА про потребу підтримки демократії в Білорусі, фактично створили в найближчій перспективі умови для впливу на реалізацію Республікою Білорусь стратегічних національних інтересів.

Як резюме можна зазначити, що характерною ознакою Концепції національної безпеки Республіки Білорусь є те, що фактично вона представляє собою не стільки концепцію національної безпеки, скільки концепцію державної безпеки, тобто концепцію безпеки держави Білорусь. Це потрібно для розуміння джерел формування як загроз безпеці, так і пріоритетних напрямів забезпечення безпеки держави, а також органів, що беруть в ній участь.

Громадська участь у системі забезпечення національної безпеки фактично тільки декларується, жодного механізму, окрім можливості здійснення контрою державою над ними, не передбачено. Саме це дає змогу зробити висновок про те, що у методологічному плані в Республіці Білорусь відсутня концепція національної безпеки, у дійсному розумінні цього слова.

8.9. Концепція національної безпеки Російської Федерації

Росія завжди була і буде партнером України, відтак, застосовуючи стратагему Сунь Цзи щодо потреби над пізнання світогляду свого найближчого товариша, окреслимо основні положення КНБ Російської Федерації (РФ).

Концепція національної безпеки Російської Федерації – система поглядів на забезпечення в Російській Федерації безпеки особи, суспільства та держави від зовнішніх і внутрішніх загроз у всіх сферах життєдіяльності. У Концепції сформульовані найважливіші напрями державної політики Російської Федерації.

Національна безпека Російської Федерації – безпека П багатонаціонального народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Російській Федерації.

Структурно концепція викладена дещо в іншій манері, ніж концепції Монголії, Молдови, Білорусії, оскільки текстуально викладаються міркування щодо тих чи інших важливих для національної безпеки питань, які нагадують більше дійсно концепцію, тобто систему поглядів, ніж закон, в якому чітко і догматично сформульовані основні питання.

У першому розділі розкривається положення Росії в світовій спільноті. Зазначено, що воно характеризується динамічною трансформацією системи міжнародних відносин, які стали наслідком закінчення ери біполярної конфронтації.

Акцентується увага на тому, що формування міжнародних відносин супроводжується конкуренцією, а також прагненням ряду держав підсилити свій вплив на світову політику, зокрема шляхом створення зброї масового знищення. Значення військово-силових аспектів у міжнародних відносинах продовжує залишатися істотним. Робиться заявка про те, що Росія є однією з найбільших країн світу з багатовіковою історією та багатими культурними традиціями і не дивлячись на складний міжнародний стан і труднощі внутрішнього характеру, вона через значний економічний, науково-технічний і військовий потенціал, унікального стратегічного положення на Євразійському континенті об'єктивно продовжує грати важливе значення у світових процесах.

Окрему увагу приділено проблемам боротьби з тероризмом, що має транс національний характер і загрожує стабільності у світі. Робиться висновок про потребу об'єднання зусиль всього міжнародного співтовариства, підвищення ефективності наявних методів і засобів боротьби з цією загрозою, вжиття невідкладних заходів по її нейтралізації.

У Другому розділі визначаються національні інтереси Росії. Національні інтереси Росії – сукупність збалансованих інтересів особи, суспільства та держави в економічній, внутрішньополітичній, соціальній, міжнародній, інформаційній, військовій, прикордонній, екологічній і інших сферах. Вони мають довготерміновий характер і визначають основні цілі, стратегічні та поточні завдання внутрішньої та зовнішньої політики держави. Національні інтереси забезпечуються інститутами державної влади, що здійснюють свої функції зокрема у взаємодії з тими, що діють на основі конституції Російської Федерації та законодавства Російської Федерації громадськими організаціями.

Окремо визначені інтереси об'єктів національної безпеки.

Інтереси особи полягають в реалізації конституційних прав і свобод, в забезпеченні особистої безпеки, в підвищенні якості та рівня життя, у фізичному, духовному й інтелектуальному розвитку людини та громадянина.

Інтереси суспільства полягають у зміцненні демократії" в створенні правової, соціальної держави, в досягненні та підтримці суспільної згоди, в духовному оновленні Росії.

Інтереси держави полягають в непорушності конституційного ладу, суверенітету і територіальної цілісності Росії, в політичній, економічній і соціальній стабільності, в безумовному забезпеченні законності та підтримці правопорядку, в розвитку рівноправної та взаємовигідної міжнародної співпраці.

Робиться висновок, що реалізація національних інтересів Росії можлива тільки на основі стійкого розвитку економіки. Тому національні інтереси Росії в цій сфері є ключовими.

Окреслюються національні інтереси у внутрішньополітичній, соціальній, духовній, міжнародній, інформаційній, військовій, прикордонній, екологічній.

Зазначено, що найважливішими складовими національних інтересів Росії є захист особи, суспільства та держави від тероризму, зокрема міжнародного, а також від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру і їх наслідків, а у військовий час – від джерел загроз і небезпек, що виникають при веденні військових дій або унаслідок цих дій.

У третьому розділі окреслюються джерела загроз і небезпек національній безпеці. Дані загрози конкретизуються відповідно до найважливіших сфер життєдіяльності.

У четвертому розділі визначаються завдання системи забезпечення національної безпеки РФ.

До основних завдань в області забезпечення національної безпеки Російської Федерації є:

1) своєчасне прогнозування та виявлення зовнішніх і внутрішніх загроз національної безпеки Російської Федерації;

2) реалізація оперативних і довготермінових заходів по попередженню і нейтралізації внутрішніх і зовнішніх джерел загроз і небезпек;

3) забезпечення суверенітету і територіальної цілісності Російської Федерації, безпеки и прикордонного простору;

4) підйом економіки країни, проведення незалежного і соціально орієнтованого економічного курсу;

5) подолання науково-технічної та технологічної залежності Російської Федерації від зовнішніх джерел;

6) забезпечення на території Росії особистої безпеки людини і громадянина, його конституційних прав і свобод;

7) вдосконалення системи державної влади Російської Федерації, федеральних відносин, місцевого самоврядування та законодавства Російської Федерації, формування гармонійних міжнаціональних відносин, зміцнення правопорядку і збереження соціально-політичної стабільності суспільства;

8) забезпечення неухильного дотримання законодавства Російської Федерації всіма громадянами, посадовцями, державними органами, політичними партіями, громадськими і релігійними організаціями;

9) забезпечення рівноправної та взаємовигідної співпраці Росії перш за все з провідними державами миру;

10) підйом і підтримка на достатньо високому рівні військового потенціалу держави;

11) зміцнення режиму нерозповсюдження зброї масового знищення та засобів його доставки;

12) вживання ефективних заходів з виявлення, попередженню і припиненню розвідувальної та підривної діяльності іноземних держав, направленої проти Російської Федерації;

13) корінне поліпшення екологічної ситуації в країні.

При цьому забезпечення національної безпеки і захист інтересів Росії в економічній сфері є пріоритетними напрямами політики держави.

Визначені завдання по конкретних сферах життєдіяльності.

Особливе значення для забезпечення національної безпеки Російської Федерації має ефективне використання та всебічний розвиток можливостей розвідки і контррозвідки в цілях своєчасного виявлення загроз і визначення їх джерел.

Система забезпечення національної безпеки Російської Федерації створюється та розвивається відповідно до конституції Російської Федерації, федеральних законів, указів і розпоряджень президента Російської Федерації, ухвал і розпоряджень уряду Російської Федерації, федеральних програм в цій області.

Основу системи забезпечення національної безпеки Російської Федерації складають органи, сили і засоби системи забезпечення національної безпеки, що здійснюють заходи політичного, правового, організаційного, економічного, військового й іншого характеру, направлених на забезпечення безпеки осіб, суспільства та держави.

Повноваження органів і сил забезпечення національної безпеки Російської Федерації, їх склад, принципи і порядок дій визначаються відповідними законодавчими, актами Російської Федерації.

У формуванні та реалізації політики забезпечення національної безпеки Російської Федерації беруть участь:

1. Президент Російської Федерації;

2. Федеральні Збори Російської Федерації;

3. Уряд Російської Федерації;

4. Рада Безпеки Російської Федерації;

5. Федеральні органи виконавчої влади;

6. Органи виконавчої влади суб'єктів Російської Федерації.

Характерною особливістю даної концепції є пряме зазначення на можливість застосування ядерної зброї в інтересах попередження агресії будь-якого масштабу. Також вказується на те, що Російська Федерація має володіти ядерними силами, які здатні гарантовано забезпечити нанесення завданої шкоди будь-якій державі-аг-ресору або коаліції держав у будь-яких умовах обстановки.

В епілозі даної концепції зазначено, що Російська Федерація має намір рішуче і твердо забезпечувати свою національну безпеку. Створені правові демократичні інститути, структура органів державної влади Російської Федерації, що склалася, широка участь політичних партій і суспільних об'єднань в реалізації Концепції національної безпеки Російської Федерації – запорука динамічного розвитку Росії в XXI столітті.

Аналіз положень у можливість аналітичного осмислення проголошених цілей і намірів, а також реально закріплених повноважень суб'єктів забезпечення національної безпеки дають підстави дійти висновку про те, що концепції РФ, так само як і концепція Республіки Білорусь фактично за змістом становлять собою документи концептуального характеру щодо захисту держави, а не особи і суспільства. Більше цього, можливість застосування ядерної зброї має враховуватись Україною, яка фактично у воєнному аспекті крокує напрямом до НАТО.

Бензинова криза, яка була спричинена приватними російськими нафтотрейдерами у травні 2005 р. при повному невтручанні російського керівництва, стала добрим уроком для українських любителів політичних міфів, які мріють про дружбу з Росією в усіх сферах життєдіяльності. Повторимо геополітичну максиму: не існує постійних друзів, існують постійні інтереси.

Відтак Росія продемонструвала, що вона може робити що завгодно і коли завгодно, звичайно пояснюючи це смішними аргументами щодо підвищення світових цін. А смішність цих аргументів полягає у тому, що нафта сирець постачається в Україну, на українських підприємствах ця нафта перетворюється на бензин, у тому числі високооктановий, відтак Росія продає нам фактично український бензин, але ж за такою самою ціною, як і для інших країн.

Ми вже не згадуємо про нетактичні вислови голови Ради безпеки цієї країни, котрий недобрими словами висловлювався як про сучасне українське керівництво, так про сам процес його вибору. Тим більш смішними виглядають спроби цієї держави подавати скарги до європейських правозахисник організацій про, начебто, порушення на виборах в Україні й утиск демократії в нашій країні. Напрошується тільки одне риторичне запитання: а судді хто?

Росія зажди була і буде імперією. Вона не здатна функціонувати в рамках істинної демократії. Той час, коли демократія в дійсному розмінні цього слова запанує в Росії, ця держава стане історичним спогадом, оскільки не зможе впоратися із чисельними як зовнішніми територіальними претензіями, так, і це головне, з внутрішніми іманентними тенденціями сепаратизму. Росія може існувати тільки в рамках тоталітарної поліцейської держави, тільки така Росія може зберігати свою могутність і владу над усіма суб'єктами федерації. Імперія може бути демократією тільки за умови бездоганної та безапеляційної економічної могутності, наслідком якої може бути самостійна геополітика, військова могутність, можливість нав'язування власних ідеалів та інтересів іншим державам без їх згоди. Для України це є важливим для розуміння стратегії побудови відносин з цією державою. Дані відносини має будувати нове покоління, не переобтяжене радянським минулим, яке значно вплинуло і продовжує впливати на світогляд керівників старшого покоління. Радянська оскомина має бути збита, зараз час для нових рішень, рішень, які б відповідали українським національним інтересам, а не згадкам про спільне, при цьому короткочасне, минуле.

Наші стосунки з Росією та будь-якою іншої державою мають ґрунтуватися на принципах раціоналізму і прагматизму. Навішування ярликів стратегічних партнерів не робить з них наших партнерів. Головне це зміст відносин, і їх користь для України.

Саме тому у сучасних геополітичних умовах Росія виступає буферною зоною між Україною, як центром європейської цивілізації, і Китаєм, котрий виступатиме центром нової азіатської цивілізації, котра стане відгалуженням від євразійської цивілізації внаслідок геополітичних суперечок між Китаєм та Росією та перемогою перших.

Доцільним для розуміння ренесансу імперіалістичної політики месіанської мети Росії є послання президента цієї держави Федеральним Зборам 2005 р.

У Посланні 2005 р. президент торкнувся ряду принципових ідеологічних і політичних питань. При цьому наголосив на нерозривній єдності послань 2004 та 2005 років, які назвав сумісною програмою на найближче десятиліття.

Головним політико-ідеологічним напрямом проголошено розвиток Росії як вільної, демократичної держави. І водночас президент наголосив: "Прежде всего, следует признать, что крах Советского Союза был наибольшей геополитической катастрофой столетия". Ось така логіка саме і демонструє прихильність сучасного керівництва держави до демократії, тільки тільки в якому її варіанті, коли з одного боку кажуть про демократію, і з іншого – з жалем згадують про Радянський Союз, який був уособленням тоталітаризму, утиску прав і свобод людини, оплотом месіанської ідеї всезагального комунізму?

У посланні наголошується на чинниках, що значно вплинули на ситуацію в країні:

● знецінення накопичень громадян;

● руйнування старих ідеалів;

● швидке реформування багатьох установ;

● терористична інтервенція

● хасав'юртівська капітуляція;

● необмежений контроль олігархічних угрупувань над інформаційними потоками, що обслуговували виключно власні, корпоративні інтереси;

● масова бідність;

● тяжкий економічний спад, нестабільні фінанси, параліч соціальної сфери.

Проголошено основи формування демократичного, вільного та справедливого суспільства та держави. Зазначається на вельми суперечливе положення про те, що Росія була, є і, звичайно, буде найбільшою європейською нацією. Щодо майбутнього нам зазначити важко, але Росія завжди була євразійською державою, про що свідчать не тільки об'єктивний історичний аналіз, а й самі руські дослідники і розробники геополітичної концепції євразійства: М.С. Трубецький, ПМ. Савицький, ІВ. Вернадський тощо. Сучасний зміст даної концепції актуалізують С. Вабурін, Л. Гумільов, О. Дугін та інші.

Зазначено, що для сучасної Росії цінності демократії не менш важливі за прагнення до економічного успіху або соціального благополуччя людей. Робиться висновок, що дотримання принципів справедливості прямо пов'язане з рівністю можливостей, а це, своєю чергою, повинно бути забезпечено не ким іншим, як державою.

Окреслено три напрями дій:

1) заходи по розвитку держави;

2) зміцнення закону і розвиток політичної системи, підвищення ефективності правосуддя;

3) розвиток особи і цивільного суспільства загалом.

Стосовно розвитку держави, основним напрямами є:

● формування розвинених демократичних процедур;

● ідеологічна переорієнтація чиновницького апарату на мову суспільної зацікавленості

● зміцнення Федерації – побудова ефективної держави в існуючих кордонах;

● проведення активної політики лібералізації підприємницького простору: заходи по стабілізації цивільного обороту, кардинальному розширенню можливостей для вільного підприємництва і сфери додатку капіталів.

● ефективна робота податкових і митних органів: пріоритетом у їх діяльності повинні стати перевірка виконання податкового і митного законодавства, а не виконання яких би то не було "планів" по збирання податків і мита.