Ви­д-во ЛДУ БЖД 38 страница

● Росія украй зацікавлена в масштабній притоці приватних, зокрема іноземних, інвестицій. Це наш стратегічний вибір і стратегічний підхід.

Стосовно політичної системи і правосуддя.

Основний акцент робиться на необхідності впливу на джерела терористичної агресії. Зазначено, що за останніми роками було зроблено достатньо багато серйозних кроків у боротьбі з терором. Але загроза ще дуже сильна, Росія ще пропускає дуже чутливих ударів, злочинці здійснюють ще жахливі лиходійства, метою яких є залякування суспільства.

Головною мотивацією щодо роботи правоохоронних органів визнано якість захисту прав і свобод громадян.

Апелюючи до колишніх держав СРСР, використовуючи такі чинники, як єдність історичної долі, російську мову і велику культуру* Росія не може залишатися осторонь від загального прагнення до свободи. Таким чином, Росія лишає за собою право на "допомогу в прагненні до свободи" щодо пострадянських країн. Ця позиція є майже дзеркальною позиції США, які під приводом встановлення демократії, порушуючи норми міжнародного права, починають військові дії проти країни, яка, на їх думку, не сповідує цінностей демократії в американській трактовці. Фактично керівництво Росії дало зрозуміти, що воно буде відстоювати інтереси свободи у будь-якій пострадянській державі, а приводом можуть стати банальні, так звані, ущемлення російськомовного населення. Знову ж таки, якщо є політичний інтерес, то привід щодо його реалізації знайдеться. Саме вступ України до НАТО необхідно розглядати певною запорукою від прямого втручання Росії у внутрішні справи України.

Метою на міжнародній арені проголошено безпеку кордонів і створення сприятливих зовнішніх умов для вирішення внутрішніх російських проблем.

Причому прямо зазначено, що цивілізаторськая місія російської нації на євразійському континенті повинна бути продовжена. Вона полягає в тому, щоб демократичні цінності, помножені на національні інтереси, збагачували й зміцнювали російську історичну спільність.

Окремий наголос зроблено на підтримку в забезпеченні прав російських співвітчизників за кордоном. Як принцип забезпечення цих прав було проголошено: не мають права вимагати дотримання прав людини від інших ті, хто сам їх не поважає, не дотримує і не може забезпечити.

Проголошено курс на ефективне партнерство зі всіма країнами у вирішенні глобальних проблем: від пошуку дієвої відповіді на погіршення навколишнього середовища до освоєння космосу, від запобігання глобальних техногенних катастроф до усунення загрози розповсюдження СНІДу. І, звичайно, до єднання зусиль в боротьбі з такими викликами сучасному світопорядку, як міжнародний тероризм, транс гранична злочинність і наркоторгівля.

Стосовно громадянського суспільства пріоритетним визнано забезпечення право громадян на об'єктивну-інформацію.

Розглянуті проблеми демографічної безпеки, наслідки алкоголізму і наркоманії, низька народжуваність.

Окреслені адекватні напрями їх вирішення: проведення осмисленої демографічної політики, створення умов, сприятливих для народження дітей, зниження смертності та впорядкування міграції.

Окрема увага приділена ціннісним орієнтирам, зокрема рівню суспільної моральності та культури. Характерним є те, що у посланні думки щодо тих чи інших питань, підтверджуються посиланнями на російських вчених правників, що підкреслює патріотичність змісту цього документу. Причому робиться висновок, що корупція є одним з наслідків дефіциту довіри і моральної сили суспільстві.

Кінцевий висновок, котрий підбито у посланні: Росія стане процвітаючою тільки тоді, коли успіх кожної людини стане залежати не тільки від рівня його добробуту, але і від його порядності та культури. Наш народ бився проти рабства, бився за право жити на своїй землі, за право говорити рідною мовою, мати свою державність, культуру і традиції. Він бився за справедливість і свободу. Він відстояв своє право на самостійний розвиток. Він дав тоді нашій Батьківщині майбутнє. І від нинішніх поколінь, від нас з вами, залежить, яким воно буде.

Висновки

Аналіз зарубіжного досвіду управління національною безпекою дає змогу зробити наступні висновки, котрі можуть буди корисними для формування українського національного безпекознавчого законодавства.

1. Концепція національної безпеки має бути висхідним документом у сфері управління національною безпекою. Такий підхід репрезентують такі країни, як США, Росія, Монголія, Молдова, Естонія, Білорусь тощо.

2. Положення стосовно управління національною безпекою у конкретних сферах життєдіяльності мають розвивати відповідні доктрини (Доктрина інформаційної безпеки, Доктрина воєнної безпеки, Доктрина геополітичної безпеки тощо).

3. У Концепції необхідно чітко визначити національні інтереси, шляхи формування державної політики, пріоритети, вектори зосередження головних зусиль.

4. Необхідно не тільки зазначати на таких суб'єктів управління національною безпекою як громадяни та громадські організації, як це зроблено в Законі України "Про основи національної безпеки", КНБ Росії, Білорусі тощо, а визначити потреба і органічну обумовленість формування недержавної підсистеми національної безпеки, а отже, внести до переліку суб'єктів забезпечення національної безпеки: органи самоорганізації населення, приватний нотаріат, адвокатуру, громадські об'єднання тощо, передбачивши конкретні форми їх участі. Вдалим прикладом цього є КНБ Молдови, Китаю тощо.

5. Монополія на управління національною безпекою – атавізм тоталітарних держав. Ніхто не забирає у держави права здійснювати загальну координацію забезпечення національної безпеки, ініціювати залучення громадян до тих чи інших заходів, втім держава не має права забирати права у громадян на вільний вибір в рамках закону засобів і суб'єктів власного захисту тільки за державними інституціями.

6. Необхідно витримувати домірність між ціною і ризиком, які можуть бути витрачені на захист національних інтересів зі ступенем їх важливості: успішна політика національної безпеки має бути заснована на дотриманні розумного балансу між її цілями і можливостями для їх досягнення. Причому даний принцип розповсюджується для вирішення як зовнішніх, так і внутрішніх завдань. Політика Франції, коли будь-які інтереси захищаються якнайбільшими силами та засобами є не досить ефективною і раціональною.

7. Необхідно передбачити механізм розповсюдження на європейському континенті української мови й українських цінностей, що слугуватиме запорукою її органічного не тільки входження, а н формування системи загальноєвропейської безпеки, а згодом і формування європейською цивілізації, системоутворювальним елементом якої має виступати Україна.

8. Необхідно передбачити взаємодію із розвідками інших країн і, передусім, у рамках Західноєвропейського і Північноатлантичного союзу. Позитивним є досвід Росії, яка у концепції прямо зазначає на важливість використання розвідки та контррозвідки для забезпечення національної безпеки.

9. Доцільно розробити критерії важливості при диференціації національних інтересів, застосовуючи принцип домірності.

10. Виникає потреба у перегляді векторів небезпеки: на сучасному етапі найбільшу загрозу для України становлять зовнішні загрози. Наприклад, бензинова криза у травні 2005 р., хоча і мала внутрішні ознаки, такими вони були тільки за формою, за змістом вони були зовнішніми, оскільки стали проявом політики Москви щодо Києва. Відтак, причинами внутрішніх проблем почасти стали виступати зовнішні чинники.

11. Необхідно передбачити конкретну адресність інформації та аналітики, отриманих розвідспівтовариством, та їх безпосередній вплив на прийняття рішень у системі забезпечення національної безпеки. З цією метою потребує перегляду статус та призначення РНБО України, яка має виконувати не тільки функції координації та контролю, а й організації та реалізації заходів у сфері управління національною безпекою.

12. Доречно структурувати напрями управління національною безпекою із характером загроз. Позитивним у даному плані є використання досвіду Білорусі.

13. Корисним є зазначення на можливості використання м'якої сили для досягнення українських національних інтересів.

14. Доцільно, в контексті реалізації політики євроінтеграції, констатувати про потребу участі України у формуванні нових та участі в уже створених системах колективної міжнародної та глобальної безпеки. Причому національна безпека України має розглядатися як частина міжнародної та загальноєвропейської безпеки.

15. Необхідно виділити проблеми багаточинникності впливу на сучасну ситуацію в світі, обумовлену революцією в області технології, засобів зв'язку; сфері організаційних структур, у відносинах між країнами, урядом і народом в окремих країнах; у здатності багатонаціональних корпорацій та інших неурядових організацій чинити вплив на хід розвитку подій на міжнародній арені.

16. Здатність ефективного управління системою національної безпеки має бути на пряму пов'язана зі здатністю ефективної координації різних відомств, державних і недержавних інституцій, які забезпечують або сприяють в забезпеченні національної безпеки.

17. Ключовим, і це має бути відображено у КНБ, має стати переоцінка ролі аналітичних центрів, які у майбутніх системах безпеки будь-якого рівня гратимуть найголовнішу значення. Вірна інформація стосовно системної безпеки України дозволятиме приймати ефективні управлінські рішення, котрі слугуватимуть реалізації національних інтересів, передусім за кордоном.

18. Україна, вбачаючи себе природним компонентом структури загальноєвропейської системи безпеки, ураховуючи неефективність дії ОБСЄ, має задекларувати у КНБ те, що вона виступає за формування нового сильного міждержавного утворення з метою формування та реалізації політики європейської безпеки. Одним з дійових інструментів для реалізації даної ідеї є підписання Україною нових договорів колективної безпеки зі своїми партнерами.

19. З урахуванням важливості внутрішньополітичної стабільності необхідно зосередити увагу на таких чинниках, як: рівень довіри до структур державної влади і соціально-політична стабільність суспільства, які мають розглядатися у тісному взаємозв'язку.

20. Загалом концепція має опиратися не тільки на загально визнані, гуманні цінності, а й передусім враховувати національні особливості України. Корисним для використання є досвід Монголії, в концепції національної безпеки якої розглядається безпека монгольської культури та способу життя

21. Вважається доцільним визначити у концепції структурні елементи системи національної безпеки (особиста безпека, державна безпека, суспільна безпека) та окреслити зміст і основні завдання у кожній з них. Позитивний досвід цього можна запозичити з КНБ Росії, Монголії. Це є важливим моментом для відтворення конкретних інтересів особи, суспільства та держави, формування механізму взаємоузгодження їхніх інтересів на підставі концепції національного інтересу.

22. Доцільним є окреслення кола суб'єктів, які сприяють забезпеченню національної безпеки, їх завдань та форм сприяння. Це стане конкретним втіленням положень про участь у системі забезпечення національної безпеки громадян і громадських об'єднань. Досвід цього є в КНБ Молдови.

23. Розглядаючи принцип неподільності безпеки як один з базових під час формування загальноєвропейської системи безпеки, Україна має виходити із власних національних інтересів: стабільна Європа потрібна стабільній Україні.

24. Концепція має закласти фундамент для формування докт-ринального мислення та слугувати базою для підготовлення доктринально-управлінських, а не адміністративних документів у сфері управління національною безпекою.

25. У контексті реалізації концепції на євроінтеграцію має знайти відображення механізм не тільки інституціонального, а й громадянського контролю за діяльністю системи забезпечення національної безпеки.

Знання психології як противника, так і товариша допомагає зрозуміти характер концепції національної безпеки, політику безпеку держави. Відтак більш глибоке опанування основних положень безпекознавчої політики зарубіжних країн сприятиме усвідомленню слабких і сильних сторін, що має бути використано для формування сильної системи національної безпеки України. Остання своєю чергою стане запорукою реалізації національних інтересів не тільки в межах України, а й за кордоном. Відтак безпека прокладає шлях для процвітання.

Контрольні запитання для самоперевірки

1. Основні положення стратегії національної безпеки США.

2. Історичне підґрунтя формування концепції безпеки Китаю.

3. Післявоєнна політика національної безпеки Німеччини.

4. Політика національної безпеки Франції.

б. Основні положення державної стратегії Японія у XXI столітті.

6. Концепція національної безпеки Монголії.

7. Концепція національної безпеки Республіки Молдова.

8. Концепція національної безпеки Республіки Білорусь.

9. Концепція національної безпеки Російської Федерації.

Завдання для самопідготовки

1. Окресліть зміст формування євразійської цивілізації.

2. Проаналізувавши зміст концепцій національної безпеки, складіть власний проект концепції національної безпеки України.

3. Окресліть зміст періодизації світових цивілізацій.

Список рекомендованої літератури

Нормативні джерела

1. О Концепции национальной безопасности Российской Федерации: Указ Президента Российской Федерации от 10.01.2000 р. Ms 24 // Собрание законодательства РФ. – 2000. – № 2. – Ст. 170.

2. О Совете Безопасности Российской Федерации: Указ Президента Российской Федерации от 25.06.96 р. № 1102.

3. National Strategy for Homeland Security: Office of Homeland Security, July 2002.

Доктринальні джерела

1. Deacon Л. The Chinese Secret Service. – New York, 1976.

2. The Mongolian Journal of International Affairs, 1995, N° 2

3. Баграмов Э. Евразийство – национальна идея России? // Обозреватель. – 2001. – N° 9.

4. Белая книга российских спецслужб. – 2-е изд., переработанное. –М.: Междун. неправительственная науч.-исслед. и образов, орг-ция "РАУ-Корпорация", 1996. – 281 с.

5. Загарян П, Стратегия развития России в восточносредиземноморс-кой цивилизации // Обозреватель. – 2000. – № 7.

6. Котляр М.Ф. Давая історія України // УЇЖ. – 1996. – 2. – С. 142;

Толочно П.Я. Київська Русь // УЇЖ. – 1996. – № 6.

7. Лебедев Г.С. Эпоха викингов в Северной Европе. – Л., 1985.

8. Ліпкан В А. Сучасні джерела загроз національній безпеці України: доктрина пантуранізму // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ України. – 2002. – № 3. – С. 168-176.

9. Ліпкан В А Теоретичні основи та елементи національної безпеки України. – К.: Текст, 2003. – 600 с.

10. Ловмянський X. Русь и норманны. М., 1985. С. 230-245;

АвдусинДА. Современный антинорманизм // Вопросы истории. 1988. Ма 7. С. 23-24.

11. Мавродин В.В. Образование Древнерусского государства и формирование Древнерусской народности.

12. Музиченко ПЛ. Історія держави і права України: Навчальний посібник. – К.: Знання, КОО, 1999.

13. Накасонэ Я. Государственная стратегия Японии в XXI веке / Пер. с японск. – М.: НОТАБЕНЕ, 2001. – 312 с.

14. Новосельцев АЛ. Древнейшие государства на территории СССР: Некоторые итоги и задачи изучения // История СССР. – 1985. – Me 6.

16. Подколзин Д., Шатров А Пантуранизм – глобальный вызов России // Обозреватель. – 2001. – № 11. – С. 21.

17. Шаскольский ИЛ. Антинорманизм и его судьбы // Проблемы отечественной и всеобщей истории. – 1983. – Вып. Na 7.

Розділ 9. УПРАВЛІННЯ НЕДЕРЖАВНою системою НАЦІОНАЛЬНОї БЕЗПЕКИ

Гарний той уряд,

який дає максимум свободи

з мінімальним втручанням

у справи суспільства

Китайська мудрість

Управління недержавною системою національної безпеки України представляє собою вагому складову політики національної безпеки. Через це актуальними для розгляду є поняття та зміст недержавної системи національної безпеки, її структурних елементів, джерел загроз і небезпек та напрямів забезпечення.

Положення щодо використання та включення недержавної системи національної безпеки до загальної системи забезпечення національної безпеки розглядалися тільки у постановочному плані. Відтак, наше завдання полягає у тому, щоб не тільки висувати певні ідеї, а й обґрунтовувати потреба їх реалізації. Що і буде зроблено нижче.

9.1. Поняття та зміст недержавної системи національної безпеки України

Неодмінним атрибутом сильної держави є достатня система забезпечення національної безпеки. Варто відразу ж зазначити, що дана система містить у собі найбільш важливі складові: безпека особи та соціуму, а також безпека держави. Саме цей триєдиний організм утворює національну безпеку в сучасному її розумінні.

Зазначу, що на сьогодні Україна не посідає пальму першості в законодавчому забезпеченні національної безпеки, оскільки, не говорячи про відсутність фундаментальних законів: про основи зовнішньої та внутрішньої політики, про недержавне забезпечення національної безпеки і т.д., чинний закон України "Про основи національної безпеки України " не відповідає євро-інтеграційним прагненням України, Так само як і у Стратегії національної безпеки України тільки задекларовано про участь громадян у забезпеченні НБУ, втім не визначено конкретні механізми, а головне напрями взаємодії із державними органами. Більше цього, на сьогодні фактично відсутня ієрархічна система нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в системі забезпечення національної безпеки.

Виникає закономірне питання: а що заважає виробити концептуально і методологічно адекватну концепцію національної безпеки і на її основі розробити дерево доктрин і програм? На наш погляд, відповідь на дане питання знаходиться у методологічній площині.

Варто звернути увагу на той факт, що сам термін "національна безпека" увійшов у науковий обіг порівняно недавно, однак це аж ніяк не є свідченням народження нового феномена. Краще говорити про переосмислення ролі, місця і важливості безпеки в сучасному світі – безпекоренесанс. Водночас народження цього терміна, особливо в нашій державі, поки не знайшло адекватних наукових розроблень. Унаслідок цього, в такому термінологічному вакуумі, його трактування іноді вражає своєю багатогранністю, а іноді неадекватністю суті того явища, що він відображає. Однією із розповсюджених оман є ототожнення національної безпеки з державною, тобто безпекою самої держави. Саме дана позиція зараз практично представлена в нашій державі, тому що про існування недержавної системи національної безпеки як резервної та такої, що органічно доповнює державну систему безпеки пишеться та говориться дуже мало. Тому, на перший погляд, не дуже важливе, з практичного погляду, питання щодо термінології набуває важливого значення внаслідок його застосування.

Відзначимо, що одним з головних акцентів, які мають робитися ігри розгляді цих питань, є усвідомлення того факту, що національна безпека по своїй природі представляє собою дуалістичну систему, представлену двома основними підсистемами безпеки: державною і недержавною.

У нашій країні поки ще складно говорити про наявність чітко функціонуючої системи забезпечення національної безпеки, саме в кібернетичному значенні цього слова. Очевидним є той факт, що держава піклується про конкретну особу і про суспільство загалом, однак не секрет, що багато важливих питань залишаються далеко невирішеними. При цьому варто визнати і ту обставину, що, хоча в чинному законі "Про основи національної безпеки України" і йдеться про таких суб'єктів забезпечення національної безпеки як громадські організації, громадяни і т.д., реально не є відпрацьованим механізм їх безпосередньої участі.

Що ж стосується державної системи безпеки (ДСБ), то її складові компоненти, абсолютно однозначно обмежені тими цілями і функціями, що покладені на них відповідно до закону. Окрім цього, необхідно також зазначити про значний арсенал силових засобів вирішення проблем у суб'єктів цієї системи, що іноді призводить до розбалансованості застосування цих методів поряд з іншими несиловими і наданням переваги першим.

Саме у даному контексті громадянське суспільство має створити багаторівневу і багатофункціональну інфраструктуру. Недержавна система безпеки (НСБ) має розглядатися як така, що органічно доповнює державну, є рівноправною і дієздатною системою, оскільки монополія на безпеку призводить до продукування небезпеки.

Розумний баланс державної та недержавної систем слугуватиме серйозною підмогою для розвитку й ефективного функціонування всієї системи забезпечення національної безпеки, а отже позитивно позначатиметься на можливості більш повної реалізації національних інтересів.

У зв'язку з цим актуалізується потреба у формуванні системи суб'єктів НСБ, на яких можуть бути покладені наступні функції:

● виявлення та попередження дій джерел небезпеки, що зароджуються, джерел загроз і небезпек національній безпеці;

● залучення широких верств населення до процесу забезпечення безпеки;

● формування ідеології безпеки і на її основі здійснення пропаганди громадянської згоди, розвитку громадянської самосвідомості, патріотизму;

● забезпечення погодженого функціонування ДСБ і НСБ як єдиного організму;

● здійснення громадянського контролю як за діяльністю недержавної, так і державної систем безпеки.

Основне призначення недержавної системи національної безпеки вбачається у тому, щоб як можна надійніше захистити особу, суспільство і державу від можливих джерел загроз і небезпек, сприяти формуванню і утвердженню національної ідеї та національних інтересів і на їхній основі національної ідеології, гармонізувати інтереси особи, суспільства та держави. Такої самої думки притримується та російський дослідник С.А. Кузнецову який також вказує на важливе значення у процесі гармонізації інтересів людини суспільства та держави з боку недержавної системи національної безпеки.

Не буде перебільшенням, якщо зазначити про існування гіпертрофованого уявлення про НСБ як у самого населення, так і у деяких посадових осіб держави, які вбачають у ній деякого конкурента, а то і взагалі – зброю опозиції. Річ у тім, що необхідно чітко представляти, що Україна за цього випадку не винаходить велосипед, а крокує вже уторованим цивілізованими країнами шляхом. І справа не стільки в тім, щоб якимось чином критикувати сучасні підходи до управління національною безпекою, скільки в тому, щоб акцентувати увагу українського суспільства, і, насамперед керівництва країни, на тому, що недержавний сектор безпеки існуватиме за будь-якого випадку – питання тільки часу і свідомості політичної еліти, ознака духовного відродження крокування до європейських стандартів безпеки.

Ось наскільки довго затягнеться процес усвідомлення та реалізації цього усвідомлення в життя покаже час. Помічу тільки те, що в європейських державах даний сектор є дійсно розвиненим і істотно допомагає в забезпеченні безпеки. Так, наприклад, при проходженні стажування у Німеччині я ознайомився із організацією охорони громадського порядку при проведенні футбольних матчів, де це завдання покладається не тільки на поліцейських, а й на громадські організації, а також недержавні структури, що займаються забезпеченням безпеки. Таку ж взаємодію я побачив при проходженні стажування в Угорщині, США. У тій же Швейцарії, яка є нейтральною державою, ефективно функціонує недержавна система безпеки, одним із завдань якої є навчання населення безпеці життєдіяльності. У Росії, зокрема в Москві, окрім міліцейських патрулів, можна побачити патрулі громадських організацій, що надають допомогу в охороні громадського порядку на вулицях столиці. Китайська система безпеки взагалі побудована із органічним включенням суспільних організацій в даний процес, оскільки безпека представляє собою ціле, вона є неподільною, відтак і не може бути забезпечена тільки державними органами.

Відтак, дані проведеного нами аналізу світового досвіду з цих питань дає змогу дійти важливого висновку: недержавна система безпеки є органічним компонентом системи забезпечення національної безпеки.

9.1.1. Національні інтереси та їх забезпечення недержавною системою національної безпеки України

Сучасний етап розвитку українського суспільства характеризується все зростаючою роллю сфери безпеки, яка представляє собою сукупність об'єктів і суб'єктів, джерел загроз і небезпек, потреб та інтересів, а також системи, що здійснює управління суспільними відносинами у даній сфері. Сфера безпеки, будучи системоутворювальним чинником життя суспільства, активно впливає на стан політичної, економічної, інформаційної, духовної та інших структурних елементів національної безпеки України. Національна безпека України істотно залежить від успішної діяльності не тільки державних, а й і недержавних інституцій, і з процесами демократизації та євроінтеграції суспільства така залежність збільшуватиметься.

Недержавна система національної безпеки України покликана забезпечити збалансованість реалізації інтересів особи, суспільства та держави.

Інтереси особи полягають у її можливості реалізувати конституційні права і свободи людини і громадянина, забезпечити особисту безпеку.

Інтереси суспільства полягають у забезпеченні інтересів особи, зміцненні демократи, створенні правової соціальної держави, досягненні та підтриманні суспільної злагоди, духовному оновленні України.

Інтереси держави полягають у створенні умов для гармонійного розвитку особи, суспільства та держави, реалізації конституційних прав і свобод особи і громадянина з метою забезпечення особистої, суспільної та державної безпеки, збереженні територіальної цілісності, недоторканності державних кордонів.

Водночас, особиста безпека полягає у можливості реалізації особою власних інтересів через функціонування надійних механізмів управління джерелами загроз і рівнями їх небезпек. Суспільна безпека представляє собою процес управління джерелами загроз і рівнями їх небезпек, згідно з яким уможливлюється реалізація громадянином гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина. Державна безпека представляє собою процес управління джерелами загроз і рівнями їх небезпек, згідно з яким забезпечується недоторканність конституційного ладу, суверенітету і територіальної цілісності України, політичної, економічної та соціальної стабільності, безумовне забезпечення законності та правопорядку, розвитку міжнародного співробітництва, яке відповідає національним інтересам України.

На підставі національних інтересів України формуються стратегічні, тактичні та оперативні завдання внутрішньої та зовнішньої політики держави з забезпечення національної безпеки недержавною системою національної безпеки України.

Виокремлюють 4 основні складові національних інтересів України, участь в управлінні якими бере недержавна система національної безпеки України.

Перша складова національних інтересів України містить в собі дотримання конституційних прав і свобод людини і громадянина, забезпечення духовного оновлення України, збереження та зміцнення моральних і духовних цінностей суспільства, традицій патріотизму, толерантності та гуманізму, культурного та наукового потенціалу країни.

Для досягнення цього необхідно:

● підвищити ефективність використання недержавної інфраструктури в інтересах розвитку українського суспільства, духовного відродження багатонаціональною народу України;

● удосконалити систему формування, збереження та раціонального використання інформаційних ресурсів, що складають основу науково-технічного і духовного потенціалу України;

● забезпечити конституційні права і свободи людини і громадянина;

● зміцнити механізми правового регулювання відносин в сфері забезпечення особистої безпеки, сприяти органам державної влади у створенні необхідних для цього умов;

● гарантувати прозорість і можливість здійснення демократичного цивільного контролю за діяльністю недержавної системи національної безпеки України;

● не допускати пропаганду та агітацію, які загрожують національній безпеці України;

● чітко дотримуватись чинного законодавства щодо збирання, збереження, використання та розповсюдження інформації про приватне життя.

Друга складова національних інтересів України містить в собі забезпечення державної політики національної безпеки недержавними суб'єктами і пов'язана із доведенням до української та міжнародної громадськості інформації про політику в сфері забезпечення передусім особистої та суспільної безпеки, її офіційної позиції по соціально значущим позиціям українського і міжнародного життя, сприяння громадянам у можливості доступу до відкритих інформаційних ресурсів.

Для досягнення цього необхідно:

● зміцнювати недержавні засоби масової інформації, розширювати їх можливості по своєчасному доведенню достовірної інформації до українських та іноземних громадян;

● інтенсифікувати формування відкритих недержавних інформаційних ресурсів, підвищувати ефективність їх використання.

Третя складова національних інтересів України містить в собі розвиток сучасних технологій забезпечення національної безпеки недержавними суб'єктами, створенні умов для реалізації потреб особи і суспільства у безпеці. У сучасній обстановці тільки на підставі формування на рівноправних основах підсистем державного та недержавного забезпечення національної безпеки можлива повномасштабна збалансована дією спеціальних механізмів реалізація інтересів особи, суспільства та держави.