Ви­д-во ЛДУ БЖД 42 страница

Правові основи місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, законами України та іншими нормативно-правовими актами. Важливими актами, що вирішують принципові питання місцевого самоврядування, є статути конкретних муніципальних утворень. Статути визначають також структуру і порядок формування органів місцевого самоврядування, найменування та повноваження виборчих і інших органів місцевого самоврядування, посадових осіб місцевого самоуправління.

Органами місцевого самоврядування в Україні є сільські, селищні, районні, міські, районні у містах і обласні ради. Вони наділяються власною компетенцією щодо забезпечення національної безпеки, в межах якої діють самостійно. Голови сільських, селищних, районних, міських, районних у містах і обласних рад і очолювані ними виконавчі комітети у порядку і в межах, визначених Законом, здійснюють делеговані їм повноваження державної виконавчої влади у системі забезпечення національної безпеки.

Правовий статус органів місцевого самоврядування характеризується тим, що вони:

● відділені від держави і не входять до системи органів державної влади, взаємодіють з ними на основі права, їх загальний статус, принципи організації, основні варіанти організаційних форм, а також важливі повноваження встановлені правом;

● органам місцевого самоврядування надано право вирішувати самостійно питання місцевого значення, володіння, користування та розпорядження муніципальною власністю в межах Конституції та законів України;

● загальні принципи і гарантії місцевого самоуправління встановлені Конституцією України і не можуть бути самовільно обмежені будь-яким органом державної влади.

Органи місцевого самоврядування самостійно визначають напрями використання та витрачання коштів своїх бюджетів, а також збільшують в межах наявних у них коштів норма видатків на утримання органів внутрішніх справ, які є складовим елементом державної системи забезпечення національної безпеки. Доходи, додатково одержані при виконанні бюджетів місцевого самоврядування, а також суми перевищення доходів над видатками, що утворюються внаслідок перевиконання доходів або економії у видатках, залишаються в розпорядженні органів місцевого самоврядування, вилученню не підлягають і використовуються за їх розсудом, а отже, органи місцевого самоврядування можуть спрямовувати дані кошти на посилення заходів і зміцнення системи забезпечення національної безпеки.

Органи місцевого самоврядування мають право створювати підприємства для здійснення господарчої діяльності. Вони визначають цілі, умови та порядок їх діяльності, здійснюють регулювання цін і тарифів на їх продукцію, затверджують їх статути, призначають керівників. Що стосується питань забезпечення безпеки, безперечно, важливе значення має віднесення до повноважень місцевого самоуправління таких функцій, як:

● отримання від підприємств, розташованих на території муніципального утворення, необхідних відомостей про проекти планів підприємств, обов'язкове узгодження цих планів у відповідних органах структури місцевого самоврядування;

● внесення пропозицій по проектах планів промислових підприємств з питань, пов'язаних із задоволенням потреб населення: розгляд планів розташування, розвитку і спеціалізації підприємств;

● створення за рахунок коштів, що є, промислових підприємств змішаного типу;

● підготовка пропозицій про приватизацію муніципальних підприємств;

● розміщення підприємств на підвідомчій території;

● створення підприємств для здійснення господарської діяльності, визначення порядку їх діяльності, затвердження їх статутів;

● надання у довічне спадкове володіння, постійне і тимчасове користування земельних ділянок;

● реєстрування права власності на землю;

● планування та контроль за використанням земель;

● отримання платні за користування землею.

Велика робота проводиться щодо створення екологічно безпечних умов життя громадян. Взагалі можна зазначити, що органи місцевого самоврядування покликані забезпечувати життєво необхідні інтереси особи.

Загалом ж можна резюмувати, що органи місцевого самоврядування є важливою складовою недержавної системи національної безпеки. Даний висновок підкріплюється не тільки аналізом основних функцій цих органів, а й їх органічним взаємозв'язком у системі забезпечення національної безпеки із елементами державної системи, зокрема з органами внутрішніх справ. Органи самоорганізації населення

Необхідно також зазначити і про органи самоорганізації населення, правовий статус, порядок організації та діяльності яких закріплено у Законі України "Про органи самоорганізації населення" від 11 липня 2001 р. Згідно з даним Законом органи самоорганізації населення – представницькі органи, що створюються жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їх частин, для вирішення завдань, передбачених цим Законом. Згідно зі ст. З Закону орган самоорганізації населення є однією з форм участі членів територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах у вирішенні окремих питань забезпечення безпеки на місцевому рівні. До основних завдань органів самоорганізації населення належать:

1) створення умов для безпосередньої участі жителів у вирішенні питань забезпечення безпеки на місцевому рівні в межах Конституції та законів України;

2) задоволення потреби у безпеці жителів через сприяння у наданні їм відповідних послуг;

3) участь у реалізації програм щодо забезпечення безпеки на відповідній території.

Цікавим аспектом є дві форми повноважень органу самоорганізації населення: власні повноваження та делеговані органу самоорганізації населення повноваження.

Що стосується власних повноважень, то згідно зі ст. 14 цього закону до них у контексті забезпечення національної безпеки можна віднести:

● представляти разом з депутатами інтереси жителів будинку, вулиці, мікрорайону, села, селища, міста, що стосуються забезпечення безпеки, у відповідній місцевій раді та її органах, місцевих органах виконавчої влади;

● сприяти додержанню Конституції та законів України, реалізації актів Президента України та органів виконавчої влади, рішень місцевих рад та їх виконавчих органів, розпоряджень сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті (у разі її створення) ради, рішень, прийнятих місцевими референдумами, що стосуються забезпечення безпеки;

● вносити у встановленому законом порядку пропозиції до проектів місцевих програм щодо забезпечення безпеки відповідних адміністративно-територіальних одиниць та проектів місцевих бюджетів, у яких передбачається цільове виділення коштів на дану діяльність;

● організовувати на добровільних засадах участь населення у здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, проведення робіт з посилення охорони житлових будинків, озеленення та утримання в належному стані садиб, дворів, вулиць, площ, парків, кладовищ, братських могил, обладнанні дитячих і спортивних майданчиків, кімнат дитячої творчості, клубів за інтересами тощо;

● з цією метою можуть створюватися тимчасові або постійні бригади, використовуватися інші форми залучення населення;

● організовувати на добровільних засадах участь населення у здійсненні заходів щодо охорони пам'яток історії та культури, ліквідації наслідків стихійного лиха, будівництві та ремонті шляхів, тротуарів, комунальних мереж, об'єктів загального користування Із дотриманням встановленого законодавством порядку проведення таких робіт;

● надавати допомогу навчальним закладам, закладам і організаціям культури, фізичної культури і спорту у проведенні культурно-освітньої, спортивно-оздоровчої та виховної роботи щодо забезпечення безпеки серед населення, розвитку художньої творчості, фізичної культури і спорту;

● сприяти збереженню культурної спадщини, традицій народної культури, охороні пам'яток історії та культури, впровадженню в побут нових технологій забезпечення особистої безпеки;

● надавати необхідну допомогу органам пожежного нагляду в здійсненні протипожежних заходів, організовувати вивчення населенням правил пожежної безпеки, брати участь у здійсненні громадського контролю за додержанням вимог пожежної безпеки;

● сприяти відповідно до законодавства державним і недержавним інституціям у системі забезпечення національної безпеки;

● вести облік Громадян за віком, місцем роботи чи навчання, які мешкають у межах території діяльності органу самоорганізації населення та володіють знаннями та навичками щодо забезпечення безпеки у будь-якій сфері життєдіяльності;

● інформувати громадян про діяльність органу самоорганізації населення щодо забезпечення безпеки громадян та їх майна на відповідній території, організовувати обговорення проектів його рішень з питань забезпечення безпеки.

Іншу групу становлять делеговані повноваження – повноваження сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, якими вона додатково наділяє орган самоорганізації населення.

Сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада може додатково наділяти частиною своїх повноважень щодо забезпечення безпеки орган самоорганізації населення з одночасною передачею йому додаткових коштів, а також матеріально-технічних і інших ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень, здійснює контроль за їх виконанням. Водночас вона не може делегувати органу самоорганізації населення повноваження, віднесені законами України до виключної компетенції місцевої ради.

Позитивним моментом є те, що орган самоорганізації населення самостійно використовує фінансові ресурси, отримані з місцевого бюджету, на цілі та в межах, визначених відповідною радою. Це означає можливість більш повної участі цього органу в процесі забезпечення безпеки.

Таким чином, з аналізу безпосередніх повноважень органу самоорганізації населення вбачається можливість його активної участі у процесі забезпечення безпеки на конкретній території. Більше цього, диференціація повноважень на власні та делеговані дає усі підстави стверджувати про закладення міцного фундаменту щодо взаємодії з питань забезпечення безпеки органу самоорганізації населення та органів місцевого самоврядування в обличчі сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради. Ураховуючи зазначене вище, а також беручи до уваги наш висновок про наявність у загальній структурі суб'єктів недержавної підсистеми національної безпеки органів місцевого самоврядування можна стверджувати, що органи самоорганізації населення є органічною складовою недержавної системи національної безпеки.

Об'єднання громадян

Участь громадських об'єднань у системі забезпечення національної безпеки безпосередньо визначена у Законі України "Про об'єднання громадян". Згідно з даним Законом об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів безпеки для спільної реалізації громадянами своїх законних прав і свобод.

Відповідно до ст. 20 цього закону для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані об'єднання громадян користуються правом:

● виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права;

● представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних і громадських органах;

● брати участь у політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо);

● ідейно, організаційно та матеріально підтримувати інші об'єднання громадян, що здійснюють свою діяльність у сфері забезпечення безпеки, надавати допомогу в їх створенні;

● створювати установи та організації з забезпечення безпеки;

● одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для забезпечення безпеки об'єкта;

● вносити пропозиції до органів влади і управління що стосуються покращання стану забезпечення безпеки;

● розповсюджувати інформацію та пропагувати свої ідеї та цілі, що стосуються забезпечення безпеки;

● засновувати засоби масової інформації з метою інформаційного забезпечення управління системою безпеки.

Громадські організації мають право засновувати підприємства по наданню послуг в сфері забезпечення безпеки. Об'єднання громадян користуються іншими правами, передбаченими законами України.

Отже, об'єднання громадян, не будучи прибутковою організацією, можуть виконувати значне навантаження щодо організації функціонування недержавної системи національної безпеки, їхній потенціал є вагомим внеском у загальний коефіцієнт її потужності, дієздатності та ефективності, тому вони є органічною її частиною.

Професійні спілки

Однією з форм об'єднання громадян є профспілки. Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок визначаються Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

Професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. У більш широкому розумінні профспілка – добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами щодо забезпечення безпеки.

Відповідно до ст. 8 цього закону з метою виконання своїх статутних завдань профспілки, їх організації (якщо це передбачено статутом) мають право на добровільних засадах створювати об'єднання (ради, федерації, конфедерації тощо) за галузевою, територіальною або іншою ознакою, а також входити до складу об'єднань та вільно виходити з них.

Згідно зі ст. 13 Закону держава забезпечує реалізацію права громадян на об'єднання у професійні спілки та додержання прав та інтересів профспілок. Держава визнає профспілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів, співпрацює з профспілками в їх реалізації, сприяє профспілкам у встановленні ділових партнерських взаємовідносин з роботодавцями та їх об'єднаннями.

Держава сприяє навчанню профспілкових кадрів, спільно з профспілками забезпечує підвищення рівня їх знань щодо правового, економічного та соціального захисту працівників.

У своїй діяльності профспілки є незалежними від органів державної влади, органів місцевого самоуправління та інших громадських об'єднань, непідконтрольні та непідзвітні їм. Вони здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян;

● здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках;

● ведуть колективні переговори, здійснюють укладання колективних договорів, генеральної, галузевих, регіональних, міжгалузевих угод від імені працівників у порядку, встановленому законодавством;

● захищають право громадян на працю, беруть участь у розробленні та здійсненні державної політики у галузі трудових відносин, оплати праці, охорони праці, соціального захисту;

● беруть участь у розробленні державної політики зайнятості населення, державних і територіальних програм зайнятості;

● беруть участь у визначенні головних критеріїв життєвого рівня, прожиткового мінімуму, а також мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, соціальних виплат, політики ціноутворення, розробленні соціальних програм, спрямованих на створення умов, які забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини та соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом;

● беруть участь в управлінні державним соціальним страхуванням як представники застрахованих осіб;

● представляють права та інтереси працівників у відносинах з роботодавцем в управлінні підприємствами, установами, організаціями, а також у ході приватизації об'єктів державної та комунальної власності, беруть участь у роботі комісій з приватизації, представляють інтереси працівників підприємства-боржника в комітеті кредиторів у ході процедури банкрутства;

● мають право па організацію та проведення страйків, зборів, мітингів, походів і демонстрацій на захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників відповідно до закону;

● мають право одержувати безоплатно інформацію від роботодавців або їх об'єднань, органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань, що стосуються трудових і соціально-економічних прав та законних інтересів своїх членів, а також інформацію про результати господарської діяльності підприємств, установ або організацій;

● для вирішення актуальних проблем профспілкового руху, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації профспілкових кадрів, з метою захисту прав та інтересів членів профспілок профспілки та їх об'єднання мають право за рахунок власних коштів створювати навчальні, культурно-освітні заклади, дослідні, соціально-аналітичні установи, а також правові, статистичні, соціологічні навчальні центри та центри незалежних експертиз;

● здійснюють громадський контроль за реалізацією прав членів профспілки у сфері охорони здоров'я, медико-соціальної допомоги.

Профспілки, їх об'єднання беруть участь у діяльності експертних, консультативних і наглядових рад при органах і закладах охорони здоров'я, а також можуть брати участь у розвитку масової фізичної культури, спорту, туризму, створенні та підтримці спортивних товариств і туристичних організацій;

● беруть участь в охороні довкілля, захисті населення від негативного екологічного впливу, сприяють діяльності громадських природоохоронних організацій, можуть проводити громадські екологічні експертизи, здійснювати іншу не заборонену законом діяльність у цій сфері (ст. ЗО).

Приватний нотаріат

Свою лепту у забезпечення національної безпеки вносить і приватний нотаріат, порядок правового регулювання якого встановлюється Законом України "Про нотаріат". Взагалі нотаріат в Україні – система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). Характерною особливістю є те, що документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

Приватні нотаріуси відповідно до ст. 36 Закону можуть вчинювати наступні дії у сфері забезпечення безпеки:

● посвідчувати угоди у сфері безпеки (договори, заповіти, доручення та ін.);

● видавати свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, окрім випадків смерті одного з подружжя;

● видавати свідоцтва про придбання жилих будинків з прилюдних торгів;

● видавати дублікати документів, що стосуються забезпечення безпеки об'єкта, які зберігаються у справах нотаріальної контори;

● засвідчувати вірність копій документів, що стосуються забезпечення безпеки об'єкта, і виписок з них;

● засвідчувати справжність підпису на документах, що стосуються забезпечення безпеки об'єкта;

● засвідчувати вірність перекладу документів, що стосуються забезпечення безпеки об'єкта, з однієї мови на іншу;

● посвідчувати факт, що громадянин є живим;

● посвідчувати факт перебування громадянина в певному місці;

● посвідчувати тотожність громадянина з особою, зображеною на фотокартці;

● посвідчувати час пред'явлення документів, що стосуються забезпечення безпеки об'єкта;

● передавати заяви фізичних і юридичних осіб іншим фізичним і юридичним особам;

● приймати у депозит грошові суми та цінні папери;

● вчиняти виконавчі написи;

● вчиняти протести векселів;

● пред'являти чеки до платежу і посвідчувати несплату чеків;

● вчиняти морські протести;

● приймати на зберігання документи, що стосуються забезпечення безпеки об'єкта.

Основні завдання нотаріату полягають у тому, щоб надавати допомогу громадянам, підприємствам, установам і організаціям у забезпечення їх безпеки через сприяння у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснення прав і обов'язків, попередження про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду;

● зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв'язку з вчиненням нотаріальних дій;

● відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам.

Отже, можна зробити висновок про те, що діяльність приватного нотаріату здійснює безпосередній вплив на матеріальне і духовне благополуччя громадян, сприяє зміцненню системи управління безпекою як фізичних, так і юридичних осіб України. Звичайно, значення приватного нотаріату не є основною і вирішальною, водночас без нього недержавна система забезпечення національної безпеки не буде цілісною. Тому нотаріат загалом є органічним структурним компонентом у загальній системі національної безпеки, згідно з цим приватний нотаріат є складовим елементом недержавної системи національної безпеки. Адвокатура

Звичайно, не можна не зазначити і про адвокатуру, яка покликана виконувати найважливіші функції, пов'язані із забезпеченням. передусім, юридичної безпеки, основний зміст якої полягає у певному стані управління джерелами загроз і рівнями їх небезпек у сфері надання реалізації фізичними та юридичними особами юридичної допомоги. Порядок функціонування адвокатури визначений у Законі України "Про адвокатуру". Адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод і представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.

Відповідно до ст. 5 Закону адвокати надають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні та письмові довідки щодо законодавства;

● складають заяви, скарги та інші документи правового характеру;

● посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть;

● здійснюють представництво в суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами;

● подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям;

● здійснюють правове забезпечення безпеки громадян і юридичних осіб, виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та досудового слідства.

Таким чином можна зробити висновок про те, що адвокатура також є невід'ємною частиною недержавної системи національної безпеки, виконуючи покладеш на неї функції, вона здійснює захист прав, свобод і законних інтересів громадян, а отже сприяє забезпеченню їх безпеки.

Приватні детективні та охоронні підприємства Необхідно зазначити, що в Україні поки не створена належна правове база щодо нормального функціонування охоронних і детективних служб, хоча у класифікаторі професій і значиться професія "детектив". Тому знову ж таки, звернемося до вже існуючого досвіду і на прикладі Росії, окреслимо у постановочному плані значення приватних детективних і охоронних служб у системі забезпечення національної безпеки.

Відповідно до ст. 1 Закону Російської Федерації "Про приватну детективну і охоронну діяльність в Російській Федерації" приватні детективні та охоронні агентства надають фізичним і юридичним особам на відплатиій договірній основі послуги з метою захисту законних прав і інтересів своїх клієнтів. Характерною особливістю даної діяльності є те, що вона доповнює ту діяльність, яку здійснюють уповноважені органи державної влади щодо захисту фізичних і юридичних осіб від протиправних посягань. Отже, якщо остання здійснюється на підставі законодавчого уповноваження, тобто є прямим функціональним обов'язком чітко окреслених державних органів, то для перших це представляє собою окремий вид підприємницької діяльності. Більше цього, громадяни, які займаються приватною детективною діяльністю, не мають права здійснювати будь-які оперативно-розшукові дії, віднесені законом до виключної компетенції уповноважених органів державної влади. Ще одна особливість полягає у тому, що на державу покладено обов'язок щодо забезпечення безпеки будь-яких категорій осіб, не зважаючи на їх матеріальне становище та соціальний статус, водночас як послугами приватних детективних і охоронних агентств щодо забезпечення законних прав та інтересів можуть скористатися тільки ті, хто здатний сплатити за їх надання.

Згідно зі ст. З згацього закону приватна детективна і охоронна діяльність здійснюється для розшуку та охорони. З метою розшуку дозволяється надання таких видів послуг:

● збирання відомостей по цивільних справах на договірній основі з учасниками процесу;

● вивчення ринку, збір інформації для ділових переговорів, виявлення некредитоспроможних або ненадійних ділових партнерів;

● встановлення обставин неправомірного використання у підприємницькій діяльності фірмових знаків і найменувань, недоброякісної конкуренції, а також розголошення відомостей, що складають комерційну таємницю;

● з'ясування біографічних і інших, що характеризують особу, цих про окремих громадян (з письмового дозволу) при укладанні ними трудових або інших контрактів;

● пошук зниклих безвісті громадян;

● пошук втраченого громадянами або підприємствами, установами та організаціями майна;

● збір відомостей по кримінальних справах на договірній основі з учасниками процесу.

З метою охорони дозволяється надання таких видів послуг:

● захист життя та здоров'я громадян;

● охорона майна власників, у тому числі при його транспортуванні;

● проектування, монтаж та експлуатаційне обслуговування засобів охоронно-пожежної сигналізації;

● консультування та підготовка рекомендацій клієнтам з питань правомірного захисту від протиправних посягань;

● забезпечення порядку у місцях проведення масових заходів. Цікавим є той момент, що згідно з даним законом суміщення функцій охорони та розшуку одними й тими ж особами заборонено. Через це будь-яка служба безпеки має створювати як мінімум чотири групи: групу охорони та супроводження, групу детективів, технічні групу та групу режиму.

Необхідно також зазначити, що приватні детективні та охоронні підприємства можуть сприяти правоохоронним органам у системі забезпечення національної безпеки на договірній основі. Цікавим є той момент, що приватні детективи не можуть суміщати власну діяльність з державною службою або з виборчою посадою, що оплачується. За свідченнями російських авторів, нині у Роси вже склалася недержавна система забезпечення безпеки підприємництва, власності, особи і суспільства. Приватні охоронні підприємства є різноманітними за своїми цілями і завданнями, формами організації діяльності, якісному та кількісному складу, що є основною проблемою при вирішенні питання про розширення ступеню сприяння їм з боку держави.

Наведене вище дає усі підстави говорити про те, що приватні детективні та охоронні підприємства є вагомою складовою недержавної системи національної безпеки.

9.6. Сутність та зміст менеджменту недержавної системи національної безпеки

Важко надати єдине абсолютно чітке та повне визначення поняття "менеджмент". Функції, сфери, рівні менеджменту та ситуації у яких вони реалізуються значно різняться між собою. Аби з'ясувати сутність поняття менеджменту недержавної системи національної безпеки на нього необхідно подивитись з різних боків:

● філологічного;

● емпіричного (практичного), тобто як виду професійної діяльності;

● точки зору системи знань, тобто виникнення та розвитку науки управління;

● безпекознавчого, тобто виникнення та розвитку науки безпекознавства.

Усе це визначає логіку викладання матеріалу в даному підрозділі. Спочатку з'ясуємо причини, які обумовлюють потреба менеджменту недержавної системи національної безпеки, далі розглянемо сучасні підходи до визначення поняття "менеджмент недержавної системи національної безпеки", і нарешті – сутність та зміст менеджменту недержавної системи національної безпеки.

9.6.1. Поняття "менеджмент" і потреба управління недержавною системою національної безпеки

Для визначення діяльності з координації роботи людей на практиці використовують різні поняття: "управління"; "менеджмент"; "адміністрування"; "керування" тощо.

Управління – найбільш загальне поняття. Воно поширюється на велике коло різноманітних об'єктів, явищ і процесів і охоплює: технічні біологічні та соціальні системи. Менеджмент – поняття, яке використовують переважно для характеристики процесів управління господарськими організаціями (підприємствами). Адміністрування – поширюється на управління державними установами або для позначення процесів керування діяльністю апарата управління підприємства. Керування – поширюється на мистецтво тієї або іншої особи (менеджера) впливати на поведінку і мотиви діяльності підлеглих з метою досягнення цілей організації.