Ви­д-во ЛДУ БЖД 44 страница

Авторами запропоновано у широкому плані під системою забезпечення національної безпеки розуміти множину інтересів особи, суспільства і

держави, джерел загроз і небезпек, внутрішніх і зовнішніх чинників, що впливають на стан безпеки, умови їх генезису, еволюції та балансу, сукупність норм права і створених на їх основі інститутів (державних і недержавних, призначених забезпечувати національну безпеку) і механізмів взаємодії з метою досягнення цілей національної безпеки. Водночас під системою забезпечення національної безпеки ми розуміємо широкий спектр державних і недержавних інститутів, що здійснюють свою діяльність в інтересах досягнення необхідного рівня управління системою національної безпеки.

На підставі застосування формально-логічного, структурно-функціонального методу, а також методології синергетики, було аргументовано позицію щодо потреби здійснення менеджменту недержавної системи національної безпеки, з огляду на що розглянуті сутність та зміст менеджменту недержавної системи національної безпеки.

Загалом ж по роботі можна зробити декілька важливих висновків:

1) безпека як форма соціального життя і як результат суспільної діяльності перебуває у безпосередній залежності від мети і засобів, які використовуються по її досягненню;

2) безпека як соціальна категорія повністю залежна від характеру засобів впливу, застосованих у системах, які мають на меті забезпечення безпеки у різних сферах соціального життя; засоби управління реалізуються з допомогою відповідних організаційних процедур, тому можна говорити і про специфічні механізми, процедури управлінського впливу, які мають на меті забезпечення безпеки;

3) соціальна безпека вимагає відповідного механізму її реалізації. Механізм управління у сфері безпеки становить цілісну форму дій учасників процесу безпеки і є природною властивістю соціального буття, невід'ємною його частиною;

4) безпека не обмежується тільки захисними діями, а й включає активні дії щодо управління джерелами загроз і рівнями їх небезпек, нейтралізації небезпекогенних джерел;

б) громадянське суспільство неідентичне державі й останнє покликано служити йому;

6) недержавна система безпеки є невід'ємною складовою частиною цілісної системи забезпечення національної безпеки і разом з державною системою утворюють той збалансований організм, що дає змогу повноправного і всебічного розвитку, інтеграції та широкомасштабної реалізації інтересів особи, суспільства та держави, – систему забезпечення національної безпеки;

7) тільки в поєднанні цих двох систем стає можливим успішне вирішення цілого комплексу проблем, пов'язаних із забезпеченням національної безпеки України;

8) ретельний аналіз основних завдань недержавної системи національної безпеки дав змогу дійти висновку про стійку взаємодію державних і недержавних інституцій у системі забезпечення національної безпеки, що у більш загальному плані ще раз підтвердило взаємо-потребу і взаємодоповнюваність державної та недержавної підсистем забезпечення національно безпеки;

9) до структури недержавної системи національної безпеки включають: український народ, органи місцевого самоврядування, органи самоорганізації населення, об'єднання громадян, професійні спілки, приватний нотаріат, адвокатуру, приватні детективні та охоронні підприємства.

Сильна держава немислима без недержавної системи національної безпеки, тому її формування зміцнить могутність нашої країни, додасть громадянам впевненості в їхньому безпечному майбутті, а Україні – солідний імпульс у розвитку і становленні регіональним лідером.

Контрольні запитання для самоперевірки

1. Поняття та зміст недержавної системи національної безпеки.

2. Стан національної безпеки та основні завдання недержавних суб'єктів з їх забезпечення.

3. Види джерел загроз і небезпек національній безпеці, управління якими може здійснювати недержавна система забезпечення національної безпеки.

4. Напрями розвитку системи забезпечення національної безпеки недержавною системою.

5. Структура та компетенція основних складових недержавної системи національної безпеки України.

6. Поняття менеджменту недержавної системи національної безпеки.

7. Зміст менеджменту недержавної системи національної безпеки.

Завдання для самопідготовки

1. Сформуйте Доктрину недержавного забезпечення національної безпеки.

2. Окресліть механізми взаємодії недержавних і державних суб'єктів забезпечення національної безпеки.

3. Сформулюйте професіограму фахівця в ескері управління національною безпекою.

Список рекомендованої літератури

Нормативні джерела

1. Про адвокатуру: Закон України // Відомості Верховної Ради України, 1993. – № 9. – Ст. 62.

2. Про нотаріат: Закон України // Відомості Верховної Ради України, 1993. – № 39. – Ст. 383.

8. Про об'єднання громадян: Закон України // Відомості Верховної Ради України, 1992. – № 34. – Ст. 504.

4. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України // Відомості Верховної Ради України, 1999" – № 45. – Ст. 397.

б. Про участь громадян в охороні громадського порядку і дерясавного кордону: Закон України // Відомості Верховної Ради України, 2000. – № 40. – Ст. 338.

Доктринальні джерела

1. Oxford advanced Learner's dictionary Oxford University Press, 1995. – 1481 p.

2. Абрамов B.C. Коммерческая безопасность предприятий (теория и практика). – М.: AP-СИН ЛТД, 1998. – 76 с.

3. Алексеенко В., Саржин А Проверка персонала и партнёров как часть системы комплексной системы защиты коммерческого объекта. – М.: Секьюрити, 1997. – 51 с.

4. Алешенков М.С., Родионов ВН. Секьюритология: Монография. – М.: МГУЛ, 2000. – 104 с.

6. Белов П. Вызовы национальной безопасности России в XX веке // Обозреватель. – № 4. – 2000. – С. 36‑44.

в. Василькова В.В. Порядок и хаос в развитии социальных систем (Синергетика и теория социальной самоорганизации). Серия мир культуры истории и философии. – СПб: Лань, 1999. – 480 с.

7. Герасимчук АА. Тимошенко ЗЛ. Шейко СВ. Философские основы менеджмента и бизнеса. Курс лекций. – К.: ЕУФИМБ, 1998. – 111 с.

8. Герчикова ИН. Менеджмент: Учебник. – 2-е изд., перераб. и до пол.

– М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. – 480 с.

9. Гончаренко А., Джангужин Р., Лисицын Э. Гражданский контроль и система национальной безопасности // Зеркало недели. – № 35 от 14.09.02.

– С. 12.

10. Гулыга АЛ. Гердер и его "идеи к философии истории человечества" // Гедер И.Г. Идеи к философии истории человечества. – М., 1977. – 176 с.

11. Доронин АЛ. Разведывательное и контрразведывательное обеспечение финансово-хозяйственной деятельности предприятий. – Тула, 2000.

– 116 с.

12. Драчёв С.С. Основы корпоративной безопасности. – СПб.: ООО Издательство Полигон, 2000. – 240 с.

13. Духов ВЛ. Экономическая разведка и безопасность бизнеса. – К.: НВФ "Студцентр", 1997. – 176 с.

14. Князева ЕН. Одиссея научного разума. Синергетическое видение научного прогресса. – М., 1995. – 230 с.

16. Князева ЕН., Курдюмов СЛ. Основания синергетики. Режимы с обострением, самоорганизация, темпомиры. – СПб: Алетейя, 2002. – 414 с.

16. Козаков ИД. Безопасность и синергетика // Безопасность. – 1994.

– № 4. – С. 61‑69.

17. Копан 0£. Забезпечення внутрішньої безпеки України: теоретико-управлінські засади. Введення в поліцейську стратегію: Монографія. – К.: НАВСУ, 2001. – 424 с.

18. Копан О.В. Загально-філософська категорія "справедливість" у тео-ретико-управлінському аспекті безпеки // Науковий вісник НАВСУ. – 2002. – №1. – С. 32‑35.

19. Копан ОЛ. Соціальна безпека – результат управлінського впливу / / Вісник АПіСВ. – 2001. – № 3. – С. 46‑61.

20. Копан ОМ. Соціальна безпека і процедурні засади управління // Вісник НУВС. – Харків, 2001. – № 14. – С. 280‑284.

21. Кузнецов С А. Значення негосударственных структур в обеспечении региональной безопасности Российской Федерации // Национальная безопасность и геополитика России. – 2001. – №2-3. – С. 87‑89.

22. Кун Т. Структура научных революций: Пер. с англ. / Т. Кун;

Сост. В.Ю. Кузнецов. – М.: ООО "Издательство АСТ", 2001. – 608 с.

23. Лесков МА. Гомеостатические процессы и теория безопасности // Безопасность. – 1994. – № 4. – С. 64‑72.

24. Липкан ВА. Информационный фаст-фуд – приятного аппетита // Бизнес и безопасность. – 2002. – № 5. – С. 4‑5.

25. Ліпкан ВА. Матриця: проблема свободи у матриці // Міліція України. – 2002. – № 2. – С. 26‑27.

26. Ліпкан ВА. Методологія формування правового поля системи забезпечення національної безпеки України // Держава і право. – 2002. – № 18. – С. 70‑76.

27. Ліпкан ВА. Національна безпека України у світлі теорії самоорганізації // Держава і право. – 2002. – № 16. – С. 142‑148.

28. Ліпкан ВА. Неопарадигма національної безпеки // Право України. – 2002. – №11. – С. 19‑23.

29. Ліпкан ВА. Правове забезпечення управління системою національної безпеки // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2002. – № 3. – С. 19‑24.

30. Ліпкан ВА. Системний підхід до побудови еталонної моделі системи забезпечення національної безпеки // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2002. – № 2. – С. 19‑24"

31. Ліпкан ВА. Складові національної ідеї // Право і безпека. – 2002. – № 2. – 182‑183.

32. Ліпкан В А Сучасний зміст української національної ідеї // Держава і право. – 2002. – № 17. – С. 463‑466.

33. Ліпкан В А та ін. Боротьба з тероризмом. – К.: Знання, 2002. – 254 с.

34. Лобанов С. Безопасность предпринимательства по новому руслу // Мир безопасности. – 2001. – № 2. – С. 8‑14.

35. Любкемейер Э. Безопасность в мире после Берлинской стены: немецкая точка зрения // Національна безпека країн перехідного періоду: Навчальний посібник. – К.: ІЗМН, 1996. – 136 с.

36. Манилов В. Угрозы национальной безопасности России // Военная мысль. – 1996. – Nbl. – С. 7‑17.

37. Манилов ВЛ. Исследование проблем национальной безопасности: вопросы методологии // Военная мысль. – 1995. – № 5. – С. 9‑18.

38. Мескон М., Альберт М., Хедуори Ф. Основы менеджмента: пер. с англ. – М.: Дело, 1993. – 702 с.

39. Морозов ИЛ. Геоэкономические реалии и безопасность. – М.: Молодая гвардия, 2001. – 192 с.

40. Нижник Н.Р., Ситник ГЛ., Білоус В.Т. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку): Навчальний посібник / За заг. ред. П.В. Мельника, Н.Р. Нижник. – Ірпінь, 2000. – 304 с.

41. Общая теория национальной безопасности: Учебник / Под общ. ред. АА. Прохожева. – М.: Изд-во РАГС, 2002. – 320 с.

42. Плішкін ВМ. Теорія управління органами внутрішніх справ України. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 1999. – 702 с.

43. Прыгунов ПЛ. Психологическое обеспечение специальных операций: ролевое поведение: Учеб. пособие. – Изд-во Европейського ун-та, 2000.

– 303 с.

44. Прыгунов ПЛ. Эффективное осуществление ролевого поведения – как составляющая профессиональных умений менеджеров по безопасности предпринимательства (психологический аспект) // Недержавна система безпеки підприємництва як суб'єкт національної безпеки України: 36. матеріалів наук.-практ. конф. Київ, 16-17 травня 2001 р. – К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2001. – С. 422‑428.

45. Синергетическая парадигма. Нелинейное мышление в науке и искусстве. – М.: Прогресс-Традиция, 2002. – 496 с.

46. Соснин АС, Прыгунов ПЛ. Менеджмент безопасности: Учеб. пособие. – К.: Изд-во Европ. ун-та, 2002. – 367 с.

47. Тимошенко ИЛ., Соснин АС. Менеджер организации. Учебное пособие для менеджера. – К.: ЕУФИМБ, 1999. – 350 с.

48. Тимошенко ИЛ., Соснин АС. Мотивация человеческих ресурсов. -К.: Изд-во Европ. ун-та, 2002. – 676 с.

49. Тимошенко II., Лаптев СТ., Ліпкан ВА, Оншценко Г. Закон України "Про недержавне забезпечення безпеки особи та підприємницької діяльності в Україні" // Недержавна система безпеки підприємництва як суб'єкт національної безпеки України.– К.: Вид-во Європ. ун-та, 2001. – С. 466‑477.

50. Тоффлер Э. Третья волна: пер. с англ. / Э. Тоффлер. – М.: ООО "Издательство ACT", 2002. – 776 с.

51. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1998. – Т. 1. – 672 с.

52. Ярочкин ВЛ. Секьюритология – наука о безопасности жизнедеятельности. – М.: "Ось-89", 2000. – 400 с.

Розділ 10. БЕНЧМАРКІНГ – інноваційна технологія забезпечення національної безпеки УКРАЇНИ

Своєму навчайтесь,

та чужого не цурайтесь

Т. Шевченко

За умов формування нового геополітичного курсу, важливим постає збудувати таку систему забезпечення національної безпеки, яка б передусім ґрунтувалася на забезпеченні українських національних інтересів. Причому це стосується як державного, так і недержавного сектора, які, органічно доповнюючи один одного, формують і представлять економічну систему нашої держави. Причому принципи конкуренції закладеш в геополітиці дуже вдало використовуються та в підприємництві.

За радянських часів голови підприємств навіть не задумувалися про конкуренцію, про підвищення ефективності, про збільшення прибутку, тому що підприємства не були власністю ані начальника ані директора. Нині ж політика підприємства цілком змінилася та керівництво змушене включати в апарат управління службу маркетингу.

Служба маркетингу займається розробкою тактики організації та здійсненням товарної, цінової, збутової політики та стратегії просування товару на ринку. Маркетингова діяльність як найважливіша функція в сфері підприємництва має забезпечувати стійке, конкурентоздатне функціонування та розвиток того чи іншого суб'єкта маркетингової системи на ринку товарів і послуг з урахуванням стану внутрішнього і зовнішнього середовища. У цьому аспекті маркетингова діяльність припускає проведення маркетингових досліджень і на їхній основі розробку стратегії та програми маркетингових заходів, що використовуються з метою підвищення продуктивності фірми й ефективності задоволення потреби кінцевого споживача або клієнта. Однак усі результати маркетингових досліджень призначені керівництву для прийняття підприємницьких рішень загалом" і маркетингових рішень зокрема, пов'язані з невизначеністю поведінки суб'єктів маркетингової системи, водночас, як їхнє прийняття супроводжується, як правило, ризиком. Уникнути ризику практично неможливо, його необхідно передбачити та знайти можливості знизити до мінімуму дію його негативних наслідків. Дія того, щоб передбачати можливий вплив ризику на функціонування організації, необхідно виявити проблемну ситуацію, що виникла або може виникнути в процесі маркетингової діяльності або взагалі діяльності організації.

Під проблемною ситуацією в даному випадку розумітимемо ринкову суперечність, яка вимагає певного впливу для нош ми рішення або застосування маркетингової стратеги. Саме тому майже очевидним є той факт, що тепер на підприємстві або в організації вже не досить мати інформацію тільки про внутрішній стан фірми, її виробничо-економічну діяльність – нині це не відповідає вимогам часу і відділи збуту, котрі довгий час були відповідальними за зв'язки зі споживачами, рекламу і розподіл продукції також потребують докорінних змін у напрямах і підходах у своїй діяльності. У даному аспекті необхідно постійне як стратегічне, так і оперити ниє планування усієї виробничої, маркетингової, контролінгової діяльності фірми, що ґрунтується на достовірній, репрезентативній маркетинговій інформації. Аналіз практики дає змогу резюмувати про потребу поділу функцій окремих відділів і служб з метою виділення спеціалізованої служби по організації контролінгової діяльності, на яку, в першу чергу, покладаються завдання щодо проведення контролінгових досліджень і розробленні контролінговнх програм.

Розвиток підприємництва в Україні супроводжується поглибленням економічних перетворень, що визначає підвищений інтерес до нових теорій і напрямків розвитку контролінгу, маркетингу і менеджменту, чільне місце серед яких, на думку автора, мають посідати менеджмент безпеки та бсичмаркінг безпеки.

Адже класичне визначення маркетингу, що включає відомі 4 Р (Product, Price, Place, Promotion), стає недостатнім, оскільки не зачіпає процес взаємодії всіх суб'єктів ринкової системи. У даному розділі розглядатимуться сучасний стан та тенденції розвитку бенчмаркінга в Україні, більше цього, з урахуванням специфіки нашого навчального закладу (Інститут безпеки підприємництва Європейського університету), чільну увагу буде приділено бенчмаркінгу національної безпеки як новою напряму безиекових досліджень і практики їх реалізації.

Бенчмаркінг є новим напрямом розвитку бізнесу і забезпеченням безпеки. Він пов'язаний передусім з пошуком і вивченням найкращих методів і способів досягнення успіху у будь-якій сфері життєдіяльності, зокрема і безпеки, для якнайкращої організації та формування власного бізнесу. У даній роботі із застосуванням інтеграції універсальних, загальнонаукових та спеціально наукових методів, розглядатимуться поняття та зміст бенчмаркінгу, механізм бенчмаркінгу, який включає цілі, функції, завдання, принципи та методи, а також бенчмаркінг національної безпеки, як новітній напрям теоретичних і практичних розвідок. Причому, зважаючи на поліморфність теорії безпеки, ми опиратимемося на методологію міждисциплінарного підходу, через що бенчмаркінг розглядатиметься нами як міждисциплінарне утворення. Отже методологія спеціально наукових методів пізнання міститиме і методи маркетингу, менеджменту, контролінгу, безпекознавства та інших теорій та наукових напрямів.

10.1. Поняття та сутність бенчмаркінгу

10.1.1. Історичні основи бенчмаркінгу

Бенчмаркінг – дослідницько-аналітичний вид діяльності. Сам термін бенчмаркінг, який характеризує самостійний вид діяльності, з'явився у 70-і роки минулого століття, хоча і раніше успішно діючі організації активно вивчали і брали на озброєння передовий досвід підприємств партнерів і конкурентів. Родоначальниками бенчмаркінгу вважають японців, що навчилися ідеально копіювати чужі досягнення. Популярність цього методу дуже легко пояснюється: бенчмаркінг допомагає відносно швидко і з найменшими витратами удосконалювати бізнес-процеси, а у більш широкому сенсі, просто удосконалювати власну діяльність.

Відповідно до класичного визначення бенчмаркінг (benchmarking) – спосіб оцінки стратегій і цілей роботи організації порівняно з першокласними підприємницькими організаціями для визначення свого місця на конкретному ринку. Бенчмаркінг, який у деяких наукових школах (наприклад, у французькій) називають бенчмаркетінг, видається як використання методів управління, які успішно використовуються підприємницькими організаціями після того, як внаслідок порівняння з іншими сферами підприємницької або діяльності конкурента були виявлені слабкі сторони своєї організації. При використанні бенчмаркінга виробничі і маркетингові функції стають більш керованими, тому що після досліджень впроваджуються кращі методи і технології інших підприємницьких організацій.

Історично бенчмаркінг спочатку був відомий як модель з назвою вАР-аналіз: проста методика оцінки "розриву" між важливими параметрами фірми і бажаних результатів (в якості таких можуть виступати і якості головного конкурента) використовувалася для оцінки слабких сторін фірми.

Водночас бенчмаркінг – технологія дуже небезпечна. її можна застосовувати тільки яке один із засобів для аналізу, але не для розроблення програми конкретних дій.

Припустимо, у нашому прикладі виявилося, що у вашого конкурента широка мережа з надання послуг із забезпечення безпеки, і ви вирішили піти цим шляхом. Нехай у вас був імідж фірми, де працюють тільки висококваліфіковані фахівці, які закінчили трійку елітних вузів України в галузі безпеки (Національна академія внутрішніх справ України, Національна академія Служби безпеки України, Інститут безпеки Європейського університету). Очевидно, що якщо ви, копіюючи дії конкурента, також розгорнете в короткий термін мережу дилерських представництв, ви не зможете зберегти імідж фірми, де працюють тільки професіонали високого рівня. Адже фахівці цих трьох вузів користуються великою повагою і великим попитом на ринку безпеки. Отже, ви почнете залучати фахівців, що закінчили інші заклади. Відтак Ви втратите свою сильну сторону (імідж), і ще не відомо, чи придбаєте те, що є в конкурента.

Бенчмаркінг суперечить головній методології стратегічного управління – методології ситуаційного підходу, а тому він є небезпечним. Дійсно, під час контролінгу ми порівнюємо стан об'єкта управління (їм може бути певний рівень безпеки) зі стандартом. Відмінність результатів оцінки від стандарту є сигналом для проведення корекції алгоритму управління. Однак стандарт (еталон) має розроблятися на основі аналізу потенціалу фірми і всього ринку загалом, а не тільки порівняння фірми з одним конкурентом, нехай і головним.

Бенчмаркінг створює своєрідну аналогову базу, що може бути використана як еталонний об'єкт поглибленого предметного дослідження. Причому цілі, що переслідують підприємці, використовуючи інструментарій бенчмаркінга, можуть бути різними:

● поліпшити позицію стосовно конкурентів;

● знизити витрати;

● зміцнити конкурентну позицію;

● підвищити ступінь задоволеності покупців;

● впровадити новітні технології безпеки або збільшити ефективність тих, що вже використовуються;

● визначити слабкі місця процесу;

● розробити нові ідеї;

● поліпшити організацію тощо.

Бенчмаркінг використовується для аналізу неочевидних, тобто прихованих від очей спостерігача ринкових процесів і явищ.

Його особливість полягає в зборі якомога повної, у тому числі конфіденційної та напівконфіденційної інформації про діяльність різних суб'єктів ринкового середовища. Зібрана інформація дає змогу одержати більш широке уявлення про характер підприємницької діяльності лідерів конкурентного середовища і причинах та чинниках їхнього успіху, які мають бути узагальнені та використані в процесі побудови моделі ефективного підприємництва.

У згаданому аспекті бенчмаркінг (benchmarcing) – збір і аналіз інформації про діяльність найкращих підприємств партнерів і конкурентів, а також про методи управління, що ними використовуються.

Мета бенчмаркінга – підвищення ефективності власної діяльності та завоювання переваг у конкурентній боротьбі. В даний час бенчмаркінг, зокрема, використання його головного принципу "від кращого до найкращого", повертає до життя, до успіху багато фірм США, Японії, Західної Європи.

Предметом бенчмаркінга є технологія, виробничі процеси, методи організації виробництва та збуту продукції, а також забезпечення безпеки. Результати бенчмаркінга поряд з результатами маркетингових досліджень використовуються при виробленні цілей і стратегій діяльності організацій.

Для більшості компаній бенчмаркінг не є новим, адже він здійснювався в рамках конкурентної розвідки, хоча бенчмаркінг є більш деталізованою, формалізованою й упорядкованою функцією за метод або ггідуід конкурентного аналізу в межах конкурентної розвідки – необхідна функція успіху будь-якої організації.

Є багато думок щодо можливостей бенчмаркінгу і його ролі у певних сферах життєдіяльності.

Наприклад, бенчмаркінг у логістиці дає змогу швидко і з малими витратами виявити проблемні ситуації у логістичних системах, у сферах, близьких до покупця, з виконання замовлень і транспортування (Р. Bauer).

Бенчмаркінг допомагає здійснювати маркетинг директорові, коли на ного фірмі чи на ринку виникли проблеми з витратами та якістю, чи вона не пасе задніх у своїх конкурентів. Він розкриває проблеми в роботі, конкретизує їх, так вважають G. Revea і Е. Pfleger.

У корпорації "Ксерокс" переконані, що бенчмаркінг має бути постійним процесом, націленим не тільки на відповідність конкуренції, але й на перемогу над нею. У рамках бенчмаркінга підприємницькі функції аналізуються як процеси, що створюють товар чи послуги і просувають їх на ринок. Сфера застосування бенчмаркінга включає розробку стратегії, операції й управлінські функції, однак основним джерелом відомостей про ринок і про конкурентів залишається покупець.

Бенчмаркінг розглядається та як спосіб оцінки стратегій і цілей роботи порівняно з першокласними підприємствами, щоб гарантувати довготермінове положення на ринку.

W. Krokovski вважає, що бенчмаркінг служить для забезпечення конкурентоздатності та створення передумов перевірки продуктивності фірми в умовах інтернаціоналізації процесу закупівлі сировини і матеріалів. При цьому йдеться про порівняння результатів.

Бенчмаркінг як такий є дуже спорідненим із конкурентною розвідкою, стратегічним плануванням, теорією ефективності, тому вважаємо за доцільне розглянути історичне підґрунтя виокремлення бенчмаркінга в окрему сферу наукових досліджень і практичної діяльності.

Зазначимо, що процес еволюції бенчмаркінга аналогічний класичній моделі "переходу від мистецтва до науки".

У науковій літературі розрізняють декілька поколінь еволюції бенчмаркінгу.

Перше покоління бенчмаркінга інтерпретується як реінжиніринг або ретроспективний аналіз продукту. Що стосується сфери безпеки то реінжиніринг безпеки полягає у реконцептуалізації заходів, що вживаються для забезпечення безпеки. Це означає, що вони переосмислюються та виправляються відповідно до нових реалій.

Друге покоління, бенчмаркінг конкурентоздатності – розвивається як наука (1976-1986 р.), завдяки діяльності фірми Ксерокс.

Третє покоління бенчмаркінга розвивається в період 1982-1986 р., коли підприємства – лідери якості з'ясовують можливість повчитися більш просто в підприємств поза їхнім сектором або галуззю, ніж досліджуючи конкурентів.

Четверте покоління бенчмаркінга – стратегічний бенчмаркінг, що розглядається як систематичний процес, спрямований на оцінку альтернатив, реалізацію стратегій і удосконалення характеристик продуктивності на основі вивчення успішних стратегій зовнішніх підприємств партнерів.

П'яте покоління – глобальний бенчмаркінг розглядається майбутшм інструментом організації міжнародних обмінів з урахуванням культури і національних процесів організації виробництва.

Еволюція бенчмаркінгу є неминучою, з огляду, на розвиток новітніх технологій у різних сферах життєдіяльності, формування інформаційної цивілізації, а також ескалацією процесів глобалізації. Водночас знання витоків і початку виділення в окрему галузь знання дає змогу по-новому підходити до розгляду його можливостей, зокрема в сфері безпеки.

10.1.2. Поняття про бенчмаркінг

Одразу ж зазначимо, що не претендуємо на вичерпне визначення цього поняття, втім зробимо не тільки аналіз існуючих підходів, а й окреслимо власне бачення вирішення цієї проблеми.

Бенчмаркінг – планомірне вивчення кращої практики конкурентів і лідируючих компаній, порівняння власного бізнесу з еталонними зразками з метою впровадження кращих методів ділової практики. Бенчмаркінг може використовуватися у фінансах, маркетингу, при управлінні персоналом і в багатьох інших сферах діяльності компанії.

Термін "бенчмаркінг" утворився від англ. "benchmark", позначає оцінку на фіксованому об'єкті, наприклад, карб на стовпі, що вказує висоту н.р.м., і не має однозначного перекладу на українську мову. У найбільш загальному розумінні benchmark – щось, що володіє визначеною кількістю, якістю і здатністю бути використаним як стандарт або еталон при порівнянні з іншими предметами.

У нашому випадку – систематичний пошук, оцінка, навчання на кращих прикладах діяльності підприємств, незалежно від їхнього розміру, сфери бізнесу і географічного положення, адаптація отриманого досвіду до своєї специфіки і його застосування.

Дійсною причиною здійснення бенчмаркінга і проведення досліджень у цій сфері завжди було прагнення кампаній до досягнення конкурентоздатності. Бенчмаркінг довів свою заможність як діючий процес, що дає змогу перетворити неефективне виробництво на виробництво ефективне та прибуткове.

Існує кілька загальних визначень бенчмаркінга, що припускають різне його розуміння.

Визначення" прийняте в компанії Ксерокс. бенчмаркінг – безупинний процес визначення рівня нашої продукції та послуг, методів порівняно з результатами наших головних конкурентів або компаній, які посідають лідируючі позиції.

Визначення поняття на основі якості. Стандартний процес, що використовується для оцінки ступеня задоволення вимог клієнта.

Визначення зі словника. Стандарт, стосовно якого може проводитися яке-небудь порівняння. Раніше визначена контрольна точка, що використовується як орієнтир.

Загальне визначення. Основа для визначення раціональних цілей діяльності за допомогою пошуку кращих методів організації виробничих процесів у галузі з метою досягнення найбільшої ефективності.

На нашу думку, спільним для цих визначень є те, що бенчмаркінг пов'язаний:

1) із можливістю ідентифікувати успіх свого конкурента;

2) наявності проблем у власній організації та бажанні їх вирішити;

3) успіхом та ефективністю процесів;

4) позитивними результатами. Саме це дає змогу зробити висновок про можливість і потреба розроблення нового наукового напряму "Бенчмаркінг національної безпеки".