Протипожежна автоматика та пожежна сигналізація.

Засоби протипожежної автоматики поділяють на дві основні групи:

• установки автоматичного пожежогасіння;

• установки автоматичної пожежної сигналізації.

Установки автоматичного пожежогасіння, залежно від вогнегасильного складу, можуть бути:

• водяними;

• порошковими;

• пінними;

• газовими;

• хладоновими.

Для гасіння пожеж на підприємствах застосовують стаціонарні водяні установки автоматичного пожежогасіння. Ця установка складається з мережі водопроводів, запасних резервуарів, насосної станції, водозабірних споруд. На трасах трубопроводів як зовніш­ньої, так і внутрішньої мережі змонтовано пожежні крани, до яких приєднують рукави з брандспойтами. У приміщеннях, де зберігаю­ться горючі матеріали, споруджують спринклерні або дренчерні установки. Це система трубопроводів, що розташовані під стелею приміщення і обладнані зрошувальною системою. Спринклерна установка завжди заповнена водою під тиском 0,4 МПа. Спринк­лерні зрошувачі вмикаються автоматично, якщо у приміщенні виникає пожежа і температура повітря підвищується до гранич­ної межі. Всі зрошувальні головки мають спеціальний легко­плавкий замок, який, нагріваючись до температури (72, 93, 141 °С) плавиться і відкриває отвір, з якого вода у вигляді зрошувального факела подається до зони горіння. Спринклерні установки обладнані також сигнальним пристроєм для визову пожежної команди.

Дренчерна установка подібна до спринклерної, але має зрошу­вальні головки відкритого типу. Дренчерна установка вмикається вручну або за допомогою автоматичного пристрою.

Пожежна сигналізація використовується для виявлення і подачі сигналу про пожежу та виклику пожежних команд.

Основними елементами пожежної сигналізації вважають:

• повідомлювачі (сигнал тривоги про пожежу), які встановлюю­ться всередині споруди або поза нею;

• приймальні апарати або установки, контрольно-приймальні пульти для приймання і фіксації сигналів від повідомлювачів, а також контролю справності повідомлювачів та ліній зв'язку;

• повітряні або кабельні лінії, які з'єднують повідомлювачів з пожежною службою (найчастіше це звичайний телефонний зв'я­зок за номером 01).

Пожежна сигналізація буває:

• променева, за якої кожен повідомлювач приєднується до ок­ремої пари проводів;

• кільцева, де всі повідомлювачі приєднуються до одного за­гального проводу (кільця).

Пожежні повідомлювачі можуть бути автоматичні та ручні. Автоматичний повідомлювач — це прилад оповіщення, який реагує на характерні фактори пожежі: дим, радіаційне випромі­нювання, підвищення температури. Радіоізотопний повідомлювач реагує на ультрафіолетове випромінювання. Димові повідомлю­вачі працюють на фотоелементах або іонізаційних камерах.

Ручний пожежний повідомлювач — це повідомлювач, який при­водиться в дію ручним способом. Всі пожежні повідомлювачі з'єднані лініями зв'язку із пожежним приймальним пультом. Пульт постійно контролює справність пожежних повідомлювачів і ліній зв'язку (обрив, коротке замикання, несправність або відсутність пожежного повідомлювача).

У випадку спрацьовування пожежного повідомлювача від по­жежі на пульті вмикається внутрішня світлова і звукова сигна­лізація «Тривога».

Якщо є зв'язок пожежної станції з пожежною частиною, сиг­нал «Тривога» подається автоматично і до пожежної частини. У населених пунктах, на підприємствах, організаціях є телефон­ний зв'язок з пожежною частиною, який входить до системи пожежної сигналізації.