Клас, класова боротьба, експлуатація

„Ціла суспільність розділює ся чим раз більше на два великі ворожі табори, на дві великі противні собі кляси – буржоазию і пролетарият.”[18] Оця цитата з „Маніфесту” мала б підтверджувати, що класова боротьба іманентна виробничим відносинам капіталізму взагалі й не відрізняється від феномену експлуатації як такої. Ясно, що той, кого наймають, змушений піддаватися експлуатації, інакше не став би найматися, а працював би тихенько на себе (ну добре, на продаж – але не робочої сили як товару, а товару як кінцевого результату своєї праці). Ясно, що той, хто наймає, той і експлуатує, інакше навіщо наймав би? Без додаткової вартості немає і стосунків найму. Але чи тотожні вони класовій боротьбі?

Боротися можна, і як Ф.Енґельс, на протилежному до свого класового інтересу боці. А можна й не боротися, як корифеї британського лейборизму на чолі з Рамсеєм Макдональдом, котрий закликав своїх співпартійців-пролетарів у парламенті „робити лише те, що дозволяє робити суспільна думка, і не виходити за межі того, чого вона хоче”.[19]

І зовсім вже безглуздо, за зразком вже вкотре згадуваного С.Жижека, зводити класи до епіфеномену класової боротьби, змішуючи докупи Д.Лукача, А.Бад’ю і Л.Альтюссера (обтяжувати читача текстуальними цитатами не будемо. Суть в тому, що класова позиція – начебто наслідок класової боротьби: на чиєму боці ти в неї вступив, тим ти і є)[20]. „Підкуркульник” якраз і вступав у боротьбу на боці куркуля – але чи мав він з того капіталістичний зиск7 Прибуток, рента, зарплатня аж ніяк не залежать від того, на чиєму боці ти. Вони залежать від того, що в тебе є і з яких стартових позицій ти вступаєш у відносини суспільного самовідтворення (виробничі в найширшому сенсі).

Забігаючи трохи наперед: робочий клас може і не прагнути „стати всім”. Стосунки найму та експлуатації можуть компенсуватися перерозподілом прибутків через соціальні програми, як у країнах соціал-демократії, або як у нашому донедавна діючому Законі .України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 № 400/97-ВР.Робітник і взагалі може мріяти про те, що його діти чи онуки „зможуть зробити це”, тобто розбагатіти, як заведено мріяти в Америці (цитую за усним виступом Ренати Салецл), а тому бути проти будь-яких соціальних програм. Але коли його чіпають за живе пенсійною реформою, котра скасовує Закон „Про збір” і багато чого ще – тоді помітно, що таке класова боротьба. Ні, не найманого працівника проти експлуатації, він здебільшого безпорадно розводить руками і впадає у відчай. Стає зрозумілим, що таке класово боротьба капіталу проти найманого працівника – і той одразу розуміє, ким він є.

Невисока масовість протестів проти пенсійної реформи пов’язана якраз із суб’єктивною свідомістю постперебудовного суб’єкта, який все ще вважає, що без нього і за нього все зроблять як треба. Зрозуміло, що спрацьовує ще і сталінська „класова” схема „два з половиною” (робітники, селяни плюс прошарок), у якій просто немає місця капіталові – а тому нечисленні маніфестанти радісно вигукують: „Тигіпка – на мінімальну пенсію”, не розуміючи, що капіталові пенсія не потрібна взагалі. Пенсія – справа найманих працівників, капіталіст же має інше джерело доходів.

Щоправда, у пенсійній реформі є ще одна спокуса для класу найманих працівників. Полягає вона в тому, що недержавні пенсійні фонди, на які все переводиться, начебто мають зробити всіх отримувачами відсотків, тобто представниками фінансового капіталу. Хто ж би цього не хотів? Але питання – а хто ж тоді створюватиме новостворену вартість (як додаткову, так і необхідну для відтворення робочої сили, відшкодування Марксового так званого „змінного капіталу”)[21]? – лишається риторичним.

Ми недарма тут посилаємося саме на другий том „Капіталу”, присвячений проблематиці відтворення: за відсутності чіткого класового поділу – хтось працює, а хтось інвестує, - воно стає вельми проблематичним.

Експлуатація відбувається завжди, вона – та формула, валентностями у якій є класові „позиції”. Фактично, експлуатація тотожна виробничим відносинам (не тільки капіталістичним; красномовний перелік некапіталістичної додаткової вартості – „відрахувань” – є у „Критиці Готської програми” К.Маркса).[22] Боротьба ж виявляє себе не завжди, не усюди й не обов’язково адекватно – як ситуації, так і класовим позиціям. Тож створювати класи вона явно не спроможна.