Хто є зараз універсальним класом?

На початку ми згадували теорії зникнення пролетаріату у „соціальних державах” другої половини ХХ ст. Не будемо їх зараз аналізувати: все одно у ХХІ столітті це – фікція, перекреслена новою, і досить стрімкою, пролетаризацією тих, хто працює за наймом[31] - точніше, пауперизацією, бо пролетарями, у сенсі відсутності в них власності на засоби виробництва, вони є все одно.

Ще до виходу „Маніфесту”, Маркс у брюссельському робітничому союзі 1847 року читав лекції під назвою „Наймана праця й капітал”.[32] У вступі 1891 року Ф.Енґельс справедливо писав, що ця робота ще не містить поняття продажу найманим працівником робочої сили, а називає це продажем праці, що є серйозною помилкою з точки зору теорії зрілого (після 1859 року) марксизму.[33] Фактично, таємниця додаткової вартості тоді ще Марксу була невідома, і те, що найманому працівникові оплачується не вся його праця, а лише та її частина, котра необхідна для відтворення його здатності працювати (розбирати термінологію пізнього Маркса на кшталт „необхідна праця” – „необхідний робочий час” - „змінний капітал” тут не будемо, ця тема заслуговує на окрему розвідку), ясно ще не було. Тим не менш, сама назва відповідає ситуації, де зараз знаходимося ми. Знов-таки можна довго сперечатися на такі теми:

- чи виробляє, чи не виробляє вартість будь-яка наймана праця, і яка саме новостворена вартість має братися до уваги?

- зменшує чи збільшує експлуатацію жіноча праця? Чим обертається на ринку праці, так само як у структурі робітничого (й середньостанового) домогосподарства, скасування колишньої „сімейної зарплатні”[34] і зайнятість обох потенційних членів родини у сфері найму? На цю ногу кульгав, як відомо, не лише капіталізм, який так називався, але й радянський держкапіталізм перших п’ятирічок, який так не називався. Наймати замість одного члена родини обох і платити обом в сумі так, як раніш одному, хатню роботу при цьому витісняючи в уявну сферу „фабрик-кухонь” і т.п., фактично роблячи її дармовим придатком до праці суспільної, - заняття дуже й дуже сталіністське.

- Чи зможемо коли-небудь зняти (по-гегелівському й по-марксівському, aufheben) не саму проблему найманої праці, як у „Німецькій ідеології”, а бодай протистояння національної праці, захищеної профспілковими здобутками, законодавчим мінімумом і т.п., та нелегального ринку мігрантів, нічим не захищеного і, у свою чергу, руйнівного для ринку захищеного (де й проростає коріння фашизму)?

Як би не вирішили ми ці та ще багато непростих питань – скажімо, проблематику так званої „самозайнятості”[35], дрібнобуржуазної власності робітника на свої засоби праці, при тому що, не найнявшися разом з ними до когось, він нічого виробити і продати не спроможний (спектр - від аутсорсингу великих фірм до елементарного ремонту сантехніки), - категорія найманої раці залишатиметься завжди вирішальною. Протистоїть же їй капітал.

Дрібна буржуазія, на зразок самозайнятого слюсаря, реалізатора на базарі або фрілансера з інтелектуальними компетенціями, не є специфічним класом капіталізму. Вона існувала до нього, від античних Афін (метеки-торгівці, софісти – навчителі судової казуїстики) до царської Росії, й існуватиме завжди, бодай у вигляді хакерів – провідників копілефту. Структуроутворюючий же антагонізм розташовується на сьогодні точнісінько між найманою працею і капіталом. Байдуже якою працею, продуктивною чи ні – інформаційне суспільство утилізує все. Байдуже яким капіталом – приватним чи знеособленим (державним та/або корпоративним), – експлуатуватиме він незалежно від своїх юридичних мутацій.

Тож варто повертатися до Марксових лекцій 1847 року й відверто казати: наймана праця незалежно від усіх її модифікацій є нинішнім універсальним класом, і нижнім, і „новим середнім”, хоч і не здатним до жодної революції, але своє ніщо спроможним відчувати й артикулювати. Запорукою тому є пенсійна реформа.

«Буржуазія, позбавлена капіталів»

Підзаголовок цього розділу запозичуємо у відомого соціалістичного діяча Жореса, як його цитує Жорж Сорель[36]. Цитаті більше за сто років; стосувалася ж вона найбільш класово невизначеної верстви – так званої інтелігенції. Тих самих „лікарів та чиновників”, чиєю долею так переймався Маркс у третьому томі „Капіталу”.

З точки зору щойно обстоюваної нами теорії епістемологічного визначення класів як позицій у системі виробництва і суспільного самовідтворення, „буржуазія без капіталу” – це нонсенс, contradictio in adjecto. Бо ж капітал визначає буржуазію. Нема його – нема і буржуазної здатності експлуатувати, наймати когось, аби він виробляв для тебе щось (додаткову вартість). Є тільки потяг до буржуазної функції, так би мовити, „компетенція експлуатувати”. Про це приблизно в той же час, що і Жорен з Сорелем, блискуче висловився П.О.Кропоткін: „Вірно, що інтелігент часто отримує зарплатню меншу, ніж кондовий (рос. «махровый”) робітник. Але кожен інтелігент, починаючи зі 150 чи 100 франків на місяць, живе у надії піднятися (курсив Кропоткіна – М.С.), тобто перейти до лав тих, хто недвозначно живе за рахунок праці робітника.”[37]

Переважно, сучасна інтелігенція асоціює себе ще зі сталінським уявленням про інтелігенцію як провідника інтересів панівних класів.[38] А також із добре описаним А.В.Луначарським дрібнобуржуазним характером інтелігентського виробництва, яке важко усуспільнюється[39] й провокує до індивідуалістичних уявлень про своє місце в світі.

А проте, чим насправді є на сьогодні інтелігентна праця?

Згідно із другим томом „Капіталу”, існує виробництво засобів споживання і виробництво засобів виробництва. Засоби виробництва – „підрозділ І”, засоби споживання – „підрозділ ІІ”.[40] Згідно з першим томом, капітал ділиться на „постійний” ( c ) та „змінний” ( v ), тобто на вартість мертвої праці, вкладеної у матеріальні засоби виробництва, і живої праці (робочої сили – зарплатня), необхідної для того, аби все запрацювало. Яке до цього має відношення інтелігент? Безпосереднє, бо бере участь - принаймні, інституціолізований університетський інтелігент, - у виробництві живої робочої сили, у перетворенні студента на кваліфіковане знаряддя виробництва. Тобто, він відтворює у І підрозділі змінний капітал обох підрозділів. Бо ж не секрет, що не одною фізичною працею на сьогодні створюється вартість (розумію, що це – одне з найважчих питань Марксової теорії, але переглядати його давно настав час). Справа не у тому, що, як добре показав свого часу Л.Альтюссер, університетська інтелігенція сприяє відтворенню виробничих відносин, ідеологічному позиціонуванню майбутніх суб’єктів цих самих відносин. Справа у тому, що кваліфікація, яку отримує студент у сучасному університеті, є не стільки „компетенцією експлуатувати”, скільки компетенцією щось створити для найновітнішого ринку вартостей. На кшталт програмного продукту. На кшталт кіномрій у 3D. На кшталт реклами сайту, де можна знайти всю інформацію про те, як навчитися створювати рекламу будь-чого будь-де

Звісно ж, інтелігенція вважає, що її засоби виробництва належать їй, на відміну від пролетаріату, котрий їх позбавлений. Чи це правда? Не думаю. Засоби виробництва – це не тільки і не стільки домашня бібліотека і знання у голові інтелігента. Це, перш за все, аудиторії як аналог цехів, це їх устаткування як аналог станків, це, нарешті, - вже вибачайте за цинізм, - студент як аналог сировини для обробки. А зроблять з нього стандартизованого копірайтера для реклами сайту, де...

І в чому ж відмінність університетського інтелектуала від слюсаря, що здатний виробити з сировини стандартизовану деталь – як на роботі (цех, станки, сировина), так і вдома, якщо в нього є тисочки із напильничком, замість домашньої бібліотеки, і компетенція в руках, замість знань в голові?

„Універсальний клас” поширюється і на інтелектуалів теж. Варто забути їм про свою спадкоємність від жерців, що вміли передбачити розливи Нілу; тим паче що і передбачити вони вже мало що спроможні, та й не хочуть, у постмодерністській версії інтелектуального ковзання означниками по поверхні. Варто визнати свою приналежність до універсального класу найманої праці, що протистоїть так само універсальному класові тих, хто наймає. От тільки слово „пролетаріат” навряд чи інтелігент стане застосовувати до себе: з часів екранізації „Собачого серця” М.Булгакова інтелігенція вважає, що пролетарі походять від собак. Хоча насправді від собак походять будь-які супутники переможців у будь-якій боротьбі. Не пролетаріатом називатимемо клас найманих працівників, то й байдуже. Тим паче що у праці інтелектуала є ознаки ще докапіталістичного розподілу на своє й не-своє. Як казав Маркс у першому томі „Капіталу”, панщинний селянин завжди знає, коли працює на своєму полі, а коли на панському. Це помітно. А от у найманого пролетаря не помітно, коли кінчається праця на себе й починається праця на наймача.[41] Інтелектуал так само, зі своїми „знаряддями виробництва” (знаннями в голові, хоча їх краще зіставляти з навичками у руках пролетаря), приходить сіяти добре та вічне, як селянин приходив сіяти гарне та вигідне. Як прошарок за видом конкретної праці, і лікарі, і чиновники, і вчителі існували за всіх формацій, отже знов-таки не є специфічним класом капіталізму. Але базовий антагонізм кожної з тих формацій, де функціонує інтелектуал, підхоплює і його й включає у стосунки суспільного виробництва в обох сенсах – виробництва благ для суспільства і виробництва самого суспільства.

Як підсумок. Повернення чого?

Універсальної простої опозиції: одні працюють за наймом, інші мають зиск. Клас – визначення конкретної ситуації, у якій опиняється кожен із нас у кожній зі своїх взаємодій у дихотомії „зиск-праця”. Коли отримуємо відсотки або здаємо щось в оренду – зиск. Коли приходимо на роботу – праця. У дрібнобуржуазних ситуаціях, де праця на продаж і праця на себе співпадають, варто подивитися на покупця/замовника й перейменувати „роботу на себе” на „самоексплуатацію”.

У будь-якому разі, капітал і наймана праця були, є й залишаються тими двома валентностями, за якими впорядковуються формули взаємодій між суб’єктами розширеного відтворення сучасних суспільних відносин.

[1] Маркс К., Енґельс Ф. Маніфест комуністичної партії. – Львів: Видавництво Української соціялістичної партії, 1902. – С.5.

[2] Там само.

[3] Фицпатрик Ш. Срывайте маски! Идентичность и самозванство в России ХХ века. – М.: РОССПЭН, 2011. – С.41.

[4]Там само. – С.42.

[5] Там само. – С.89.

[6] Там само. – С.95.

[7] Маркс К. и Энгельс Ф. Письма: 4-е изд. – М.:Соцэкгиз, 1932. –С.68.

[8] Цитую виступ К.Клеман за: Воейков М.И. За критический марксизм: Полемика с учеными. – М.:ЛИБРОКОМ, 2011. – С.163.

[9] Маркс К. Капитал. - М.: Партиздат, 1936. – Т.3. – С. 779.

[10] Там само. – С.780.

[11] Маркс К. Капитал. - М.: Партиздат, 1934. – Т.1. – С. 60.

[12] Жижек С. Размышления в красном цвете. – М.: Европа, 2011. – С.221.

[13] Удальцов А. К теории классов у Маркса и Энгельса // Архив К.Маркса и Ф.Энгельса. – 1924. – Книга 1. – С.401.

[14] Ленин В.И. Полн. Собр. Соч. – М.:Политиздат, 1970. – Т.39. – С.15..

[15] Фицпатрик Ш. Срывайте маски! Идентичность и самозванство в России ХХ века. – М.: РОССПЭН, 2011. – С.49.

[16] Жижек С. Размышления в красном цвете. – М.: Европа, 2011. – С.222-223.

[17] Ойзерман Т.И. Возникновение марксизма. – М.:Канон-плюс, 2011. – С.224.

[18] Маркс К., Енґельс Ф. Маніфест комуністичної партії. – Львів: Видавництво Української соціялістичної партії, 1902. – С.6.

[19] Ойзерман Т.И. Возникновение марксизма. – М.:Канон-плюс, 2011. – С.378.

[20] Жижек С. Размышления в красном цвете. – М.: Европа, 2011. – С.218-219.

[21] Маркс К. Капитал. - М.: Партиздат, 1935. – Т.2.. – С. 311.

[22] Маркс К. Критика Готской программы. – М.:Партиздат, 1933. – С.23-24.

[23] Маркс К., Энгельс Ф. Святое семейство, или критика критической критики. – М.: Политиздат, 1956. – С.35.

[24] Прудон П,Ж. Французская демократия. – М.: КРАСАНД, 2011. – С.210. (пор. С.13-14 та 61).

[25] Штирнер М. Единственный и его собственность. – СПб.: Азбука, 2001. – С.131-132.

[26] Маркс К. К критике Гегелевской философии права// Маркс К. Нищета философии. – М.: Мир книги, 2007. – С.57.

[27] Маркс К., Энгельс Ф. Немецкая идеология. – М.: Партиздат, 1934. – С,55.

[28] Ленин В.И. Полн. Собр. Соч. – М.:Политиздат, 1970. – Т.39. – С.15..

[29] Прудон П.Ж. Французская демократия. – М.: КРАСАНД, 2011. – С.220.

[30] Там само. – С.166-169.

[31] Пор. зразкову працю по Франції: Кастель Р. Метаморфозы социального вопроса. Хроника наемного труда. – СПб.: Алетейя, 2009. – С.444 – 555.

[32] Маркс К. Избранные произведения. – Т.!. М.: Партиздат, 1933. – С.189-214.

[33] Там само. – С.181-188.

[34] Голдман В. Женщины у проходной. Гендерные отношения в советской индустрии (1917-1937 гг.) – М.:РОССПЭН, 2010. – С.259-260.

[35] Воейков М.И. За критический марксизм: Полемика с учеными. – М.: ЛИБРОКОМ, 2011. – С.167.

[36] Сорель Ж. Социальные очерки современной экономики: Дегенерация капитализма и дегенерация социализм. – М.: КРАСАНД, 2011. – С.121.

[37] Кропоткин П.А. Рабочие и интеллигенты //Кропоткин П.А. Взаимная помощь среди животных и людей как двигатель прогресса. - М.:ЛИБРОКОМ, 2011. – С.277-278.

[38] Сталин И. Вопросы ленинизма. – М.:ОГИЗ, 1947. – С.607.

[39] Луначарский А.В. Мещанство и индивидуализм. – М.:ГИЗ, 1923. – С.89-90.

[40] Маркс К. Капитал. - М.: Партиздат, 1935. – Т.2.. – С. 284.

[41] Маркс К. Капитал. - М.: Партиздат, 1934. – Т.1. – С. 270.