Порушення правил ядерної або радіаційної безпеки (ст. 274 КК).

Відповідальність за порушення правил ядерної та радіаційної безпеки спрямована на забезпечення захисту людини, а також природного середовища від шкідливого впливу ядерних та радіоактивних матеріалів.

До підприємств атомної енергетики відносяться місця перебування ядерних установок (спорудження і комплекси з ядерними реакторами, у тому числі атомні станції, судна, космічні і літальні апарати та інші транспортні засоби; спорудження і комплекси з промисловими, експериментальними і дослідницькими ядерними реакторами і ядерними стендами; спорудження, комплекси, полігони, установки і пристрої з ядерними зарядами для використання в мирних цілях, інші утримуючі ядерні матеріали, спорудження й установки для виробництва, використання, транспортування ядерного палива і ядерних матеріалів).

Закон України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 8 лютого 1995 р. роз’яснює такі поняття, як радіаційна безпека, ядерні матеріали, радіоактивні матеріали.

Радіаційна безпека – це дотримання допустимих меж радіаційного впливу на персонал підприємства, населення та навколишнє середовище, які встановлені нормами, правилами та стандартами з безпеки. Недотримання вказаних правил може призвести до радіаційної аварії – події, внаслідок якої втрачено контроль над ядерною установкою, джерелом іонізуючого випромінювання, і яка призводить або може призвести до радіаційного впливу на людей та навколишнє природне середовище, що перевищує допустимі межі, встановлені нормами, правилами і стандартами з безпеки.

Радіоактивні матеріали – це природного або штучного походження джерела іонізуючого випромінювання, радіоактивні речовини і ядерні матеріали, що перебувають у будь-якому фізичному стані в установці або у виробі чи в іншому будь-якому вигляді і щодо яких діють спеціальні правила поводження.

Ядерна безпека – це дотримання норм, правил, стандартів та умов використання ядерних матеріалів, що забезпечують радіаційну безпеку.

Ядерні матеріали – це будь-які вихідні або спеціальні розщеплювальні матеріали (уран, торій у вигляді металу, сплаву, хімічного концентрату, будь-який інший матеріал, що містить зазначені речовини в певній концентрації, або спеціальний матеріал, що розщеплюється).

Джерело іонізуючого випромінювання – це фізичний об’єкт, крім ядерних установок, який містить радіоактивну речовину, або технічний пристрій, який створює або при певних умовах може створити іонізуюче випромінювання.

Небезпека радіоактивних матеріалів як одного з видів джерел загальної небезпеки полягає в тому, що випромінювання шкідливо впливає на живі організми, передусім – на людину. Порушення правил ядерної та радіаційної безпеки можуть призвести до попадання вказаних матеріалів у навколишнє середовище (ґрунт, воду, продукти харчування), що створює велику небезпеку для людей.

Як правила ядерної або радіаційної безпеки, за порушення яких встановлено кримінальну відповідальність за ст. 274 КК, слід розуміти будь-які законодавчі та нормативно-правові акти, які регламентують вимоги безпеки на виробництві щодо робіт з радіоактивними матеріалами, тобто матеріалами, здатними до самовільного поділу, що супроводжується виділенням тепла, а також альфа-, бета- і гамма-випромінюванням, порядок обігу яких регламентовано спеціальними законодавчими і нормативними актами (закони України: від 8 лютого 1995 року N 39/95-ВР “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, від 30 червня 1995 року N 255/95-ВР “Про поводження з радіоактивними відходами”, від 14 січня 1998 року N 15/98-ВР “Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання”, від 19 листопада 1997 року № 645/97-ВР “Про видобування і переробку уранових руд”, від 11 січня 2000 року № 1370-XIV “Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії”; постанова Кабінету Міністрів України від 6 грудня 2000 року № 1782 “Про затвердження Порядку ліцензування окремих видів діяльності у сфері використання ядерної енергії”; Умови та правила провадження діяльності з виробництва джерел іонізуючого випромінювання, затверджені наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 20 березня 2001 р. № 11; Загальні положення забезпечення безпеки атомних станцій, затверджені наказом Державного комітету ядерного регулювання України від 19 листопада 2007 року № 162; Вимоги та умови безпеки (ліцензійні умови) провадження діяльності з використання джерел іонізуючого випромінювання, затверджені наказом цього ж Комітету від 2 грудня 2002 р. № 125, тощо).

Основним безпосереднім об’єктомзлочину є безпека виробництва, на якому застосовуються радіоактивні матеріали, а додатковим обов’язковим об’єктом – життя та здоров’я особи.

Потерпілими від злочину, передбаченого ст. 274 КК, можуть бути як працівники виробництва, на якому використовуються ядерні або радіаційні матеріали, так і сторонні особи.

Оскільки законодавчо встановлені спеціальні правила ядерної і радіаційної безпеки на виробництві фактично зводяться до правил проведення робіт з радіоактивними матеріалами, доступу до них, їх зберігання, використання, утилізації, є підстави вважати, що предметом цього злочинує радіоактивні матеріали.

Об’єктивна сторона злочину характеризується:

1) діянням у вигляді порушення правил ядерної або радіаційної безпеки;

2) наслідками у вигляді створення загрози загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків, заподіянням шкоди здоров’ю потерпілого (ч. 1 ст. 274 КК), або у вигляді загибелі людей чи інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 274 КК);

3) причинним звязком між діянням і наслідками, а також

4) місцем вчинення злочину.

Диспозиція ст. 274 є бланкетною. Для з’ясування, які правила порушені, необхідно звернутись до відповідних нормативних актів, інструкцій, положень.

Норми і правила ядерної та радіаційної безпеки транспортування і зберігання ядерних матеріалів та радіоактивних речовин, фізичного захисту ядерних матеріалів, конструювання та експлуатації обладнання атомних станцій і джерел іонізуючих випромінювань затверджує Міністерство екології та природних ресурсів України.

Для вирішення питання про віднесення конкретної речовини, виробу до радіоактивних матеріалів необхідно призначення експертизи. Це тим більш потрібно, коли зважити на те, що не всі радіоактивні речовини та вироби з їх використанням становлять небезпеку для людей і навколишнього середовища. У випадку призначення експертизи доцільно поставити й питання про найменування радіоактивного матеріалу та про те, якими нормативними актами реґламентується порядок його використання.

Порушення правил ядерної або радіаційної безпеки може бути вчинено шляхом дії – виконання дій або бездіяльності, і полягає, зокрема, у: допуску до робіт в умовах радіоактивного випромінювання працівників, не забезпечених засобами дозиметричного ко­нтролю; непроведенні дезактивації обладнання; порушенні порядку утилізації відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання; використанні ядерної енергії без отримання належних дозволів, передбачених законом.

Під правилами ядерної або радіаційної безпеки слід розуміти будь-які нормативно-правові акти, які регламентують вимоги безпеки щодо робіт з радіоактивними матеріалами.

Ст. 274 КК передбачає порушення правил ядерної та радіаційної безпеки на виробництві, тобто на підприємствах, в установах, організаціях, цехах, які виробляють, зберігають, транспортують, використовують радіоактивні речовини та джерела іонізуючих випромінювань, здійснюють їх захоронення, знищення чи утилізацію зобов’язані дотримуватись норм ядерної та радіаційної безпеки, відповідних санітарних правил, а також норм, встановлених іншими актами законодавства, що містять вимоги радіаційної безпеки.

Відповідальність за ч. 1 ст. 274 настає, коли порушення на виробництві правил ядерної та радіаційної безпеки створило загрозу, тобто реальну можливість загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров’ю потерпілих.

Ч. 2 ст. 274 КК передбачає реальне настання загибелі людей або інших тяжких наслідків, саме тоді цей злочин є закінченим.

Інші тяжкі наслідки – це заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом або більше особам, значних матеріальних збитків державній, громадській організації або громадянам, тривалий простій підприємств, цехів або їх виробничих дільниць, значна економічна шкода внаслідок порушення правил ядерної або радіаційної безпеки на виробництві.

При застосуванні вказаної статті треба встановити наявність причинного зв’язку між діями особи та наслідками, що настали.

Суб’єктом злочину є службова особа, яка згідно з службовими обов’язками зобов’язана виконувати правила ядерної і радіаційної безпеки та забезпечувати їх дотримання іншими.

Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 274 КК, може характеризуватися умислом або необережністю. Особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій щодо порушення правил ядерної або радіаційної безпеки, передбачає те, що ці дії створюють можливість загибелі людей або заподіяння інших тяжких наслідків, і бажає або свідомо допускає створення такої можливості. У випадках несвідомого порушення правил має місце необережність – особа не передбачає, що вона створює можливість людських жертв або інших тяжких наслідків, хоч повинна була і могла це передбачити.

Ставлення особи до тяжких наслідків, що реально настали (ч. 2 ст. 274 КК), може бути лише необережним. Це означає, що особа, порушуючи правила, передбачала можливість загибелі людей або інших тяжких наслідків, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала наслідків, що настали, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 274 КК – обмеження волі на строк до чотирьох років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 274 КК – позбавлення волі на строк від трьох до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.