Поняття соціальної безпеки і соціального захисту

Об'єктивний діагноз соціального стану українського суспільства свідчить про те, що головні соціальні ризики (бідність, майнова диференціація населення, відчуженість значної кількості громадян від суспільного життя, звуження їхнього доступу до освіти, медицини і культури) досягли масштабів, які можуть становити реальну загрозу національній безпеці держави. Практично за всіма найважливішими соціальними показниками світового цивілізаційного розвитку Україна залишається на небезпечній межі.

Довготривала невирішеність соціальних проблем у переважної частини українського громадян суспільства сьогодні виступає як один з головних чинників виникнення та розвитку низки загроз в різних сегментах національної безпеки.

Володіючи значними людськими й територіальними ресурсами, Україна займає лише 80-е місце у світі за показниками людського розвитку. Третина наших співвітчизників потерпає від бідності (більш ніж 40% населення у 2002 році мали середньодобові витрати нижчі, аніж встановлена ООН стандартна межа злиденності - 1 дол. США на добу), понад 10% працездатного населення - від безробіття. Вкрай негативними є показники стану здоров'я українського населення, його демографічні та інші життєво важливі характеристики.

Стале, безпечне існування соціуму залежить від правового, ненасильницького і безконфліктного вирішення соціальних суперечностей між соціальними суб'єктами, які виникають завдяки такій соціальній цінності, як справедливість. Громадянські цінності в такому суспільстві мають перевагу над цінностями державно-політичними.

Таким чином, життєво важливі інтереси соціальної структури, які домінують у відносинах з чинниками розвитку національно-державних структур є головним системним компонентом національної безпеки. Вказані інтереси структур взаємодіють з інтересами її базових елементів, що виступають як соціальні групи, еліта, державні і громадські організації, партії, релігійні й етнічні утворення, рухи тощо. Антагоністичні чи невирішені протиріччя інтересів окремих домінуючих соціальних структур є загрозою стабільному існуванню чи сталому розвитку всієї соціальної системи.

Соціальний чинник – різноаспектне поняття, що повинне включати, по-перше, оцінку соціальної напруги, загострення якої може призвести до масштабних соціальних вибухів та колапсу національної економіки; по-друге, це виснаження інтелектуального потенціалу України; по-третє, – необхідність проведення постійного моніторингу щодо ступеня соціальної напруженості населення.

Серед основних напрямків сучасної соціальної політики в контексті забезпечення національної безпеки України можна виділити наступні:

- пряма підтримка доходів через систему соціального забезпечення (об'єкт впливу – найнужденніші верстви населення);

- створення умов для трудової активності, стимулювання зайнятості та заробітної плати (об'єкт впливу – економічно активне населення);

- розвиток особистості, підвищення освітнього та культурного рівня, надання послуг через систему соціальної структури (об'єкт впливу – все населення України).

Соціальні чинники національної безпеки стають актуальними і важливими, ніж традиційні військові, політичні чи інші аспекти національної безпеки України, оскільки без соціуму саме поняття безпеки втрачає будь-який сенс. Наразі в українському суспільстві спостерігається загрозлива тенденція, коли окремі соціально-економічні стратегії та програми розвитку підпорядковуються специфічним інтересам еліт і корпоративних груп, які все менше кореспондують з об'єктивними національно-державними інтересами України, що незважаючи на порівняно невисокий рівень масової активності, призводить до зростання суспільного невдоволення, песимізму, соціально-психологічного напруження.

Що ж розуміють під соціальною безпекою?

Соціальна безпека – це сукупність видів безпеки, зумовлена структурою людської діяльності, її сферами. Це взаємостосунки окремих людей, груп людей, побудовані так, щоб у процесі їхнього розвитку не створювалася небезпека для кожного. Соціальна безпека розуміється як стійке функціонування соціальних інституцій країни, що забезпечують стабільний розвиток суспільства. При цьому підтримується максимально можлива відповідність потреб і умов існування людини. Як мотиви індивідуальної поведінки, що визначають специфічне ставлення особистості до динаміки суспільного процесу, виступають потреби, інтереси, погляди, ідеали.

Соціальна структура включає в себе розподіл населення за національними, професійними, класовими, майновими, територіальними, статевими, віковими та іншими ознаками. Між різними елементами, суспільними групами цієї структури, а також між народом і владою можуть бути стосунки співпраці, конфлікту й боротьби. Будь-які перетворення, що зачіпають корінні, життєво важливі інтереси, тією або іншою мірою диференціюють суспільство за векторами економічної, соціальної, правової нерівності, роз’єднують його за конфесійними, національними, етнічними ознаками. Усі ці вектори – суть основи системоутворення механізмів соціальної напруженості. Тому дуже важливо знайти технології максимального пом’якшення наслідків такої диференціації суспільства. Зрозуміло, що повністю проблем уникнути не можливо, але мінімізувати негативні наслідки, супутні ефекти необхідно, щоб не допустити соціального вибуху.

Один з каналів, що найчастіше використовується для викиду негативної соціальної енергії, зниження рівня соціальної напруженості, є вибори, референдуми, опитування. Вони дають можливість різним верствам суспільства виявити протиріччя в системі відносин інтересів в ньому, стимулювати політичну активність населення, визначити в суспільстві соціальну базу різних політичних груп, добитися в мирній конкурентній боротьбі якісно іншого розташування політичних сил у суспільстві.

Соціальна безпека гарантується поліпшенням якості життя для задоволення потреб людей, своєчасним і адекватним реагуванням держави і суспільства на кризові явища і протиріччя, що загострюються, модернізацію застарілих соціальних структур і інституцій і пристосуванням їх до нових умов, підвищенням соціально-психологічної компетентності владних органів і всього суспільства, подоланням деформацій системи відносин.

Соціальний захист – це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах. Організаційно-правові заходи передбачають створення інститутів соціального захисту і законів, які повинні керувати їхньою діяльністю, економічні – формування механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та інших платежів і трансфертів. Отже, з позицій економіки соціальний захист – це правила перерозподілу суспільного багатства на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства: від багатих до бідних, від здорових до хворих, від молодих до літніх.

У найширшому трактуванні соціального захисту до нього включають також заходи з охорони здоров'я, соціальну роботу тощо. Отже, соціальний захист передбачає певний рівень матеріальної забезпеченості, тобто підтримку доходів, захист добробуту. Результатом цих заходів є стан захищеності (або безпека) людини, особи. Зазвичай розглядають соціальну безпеку не лише окремої особи, а й суспільства загалом. Вона є, як вже зазначалося, складовою національної безпеки, що визначає стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства й держави від внутрішніх і зовнішніх загроз, а також від загрози соціальним інтересам.