Тема: Основи екологічної безпеки

План:

1. Загальна характеристика поняття "екологічна безпека".

2. Екологічна безпека та її головні риси і критерії.

3. Система екологічної безпеки України – новий елемент національної безпеки.

4. Правові форми екологічної безпеки. Екологічна політика.

Ключові поняття: атмосфера, біосфера, гідросфера, екологічна безпека, екологічна політика, літосфера, навколишнє середовище, природне середовище, оточуюче середовище, техносфера, урбосередовище,

1. Загальна характеристика поняття "екологічна безпека"

Екологічна проблематика є не стільки боротьбою з негативними наслідками діяльності людини, скільки забезпеченням нормальних умов для життя людини. Екологічна складова національної безпеки як комплексна проблема стосується передусім економіки країни та її соціальної сфери. Конкурентоспроможність країни залежить від екологічного чинника – адже будь-яка техногенна катастрофа перекреслює попередні здобутки та унеможливлює повноцінний розвиток на майбутнє. В свою чергу виснажені ресурси та нераціональне використання їх роблять країну залежною від зовнішніх сил, що призводить до втрати національного суверенітету. Відповідно, від здоров’я нації та раціональної системи господарювання залежить перспектива країни.

На сьогодні позитивний імідж країни потребує ефективної природоохоронної політики, адже відношення людини до природи – це не просто показник цивілізованості, а ще й турбота окремої нації про нашу планету. Сьогодні внесок людини до природоохоронної сфери повинен бути таким, щоб забезпечити наступним поколінням нормальні умови для існування. Незважаючи на науково-технічній прогрес та його беззаперечні здобутки, людство знаходиться на межі катастрофи. Тому безпека набуває нових вимірів – військова обороноздатність та потужність армії перестали бути чинниками, що захищають людину від загроз.

У сучасних умовах сформувалися нетрадиційні чинники, які суттєво впливають на стан національної безпеки і яким дуже важко протидіяти. Це насамперед – інтенсивне забруднення навколишнього середовища та порушення рівноваги в екосистемах. Встановлено, що упродовж минулого століття температура на планеті підвищилася на 0,6^оС і це є наслідком так званого "парникового ефекту", головною причиною якого є викиди в атмосферу двоокису карбону внаслідок спалювання твердого палива. Поряд з цим повітря забруднюють ще кілька десятків токсичних сполук та газів. Кліматичні зміни, пов'язані з глобальним потеплінням, "озоновою дірою", кислотними дощами загрожують погіршенням погодних умов, сприятливих для сільського господарства. В свою чергу, ядерні випробування призвели до появи радіоактивної плівки над планетою. Радіація накопичується у ґрунті, воді, рослинах, живих організмах, призводячи до незворотних змін. Декілька десятиліть існують ядерні "кладовища", куди скидають радіоактивні відходи, – радіоактивність ґрунту в таких районах у 15 разів вища, ніж у Хіросимі. На дні океанів лежать, наче бомби уповільненої дії, затоплені ракети з отруйними речовинами, уламки ядерних реакторів. На кожному кроці ми можемо побачити свідчення людської недбалості та недалекоглядності.

Екологічна небезпека має безпосереднє відношення й до здоров’я людини, що має свій прояв не лише в окремих забруднених регіонах, але й у глобальних масштабах. Частота захворювань і голоду, породжуваних головним чином екологічними чинниками, зростає. Так, збільшення кількості онкологічних та алергічних захворювань тісно пов'язане з погіршенням якості природного середовища. Найродючіші українські чорноземи (понад 70% території) забруднені пестицидами й нітратами. Середня концентрація забруднення на 1 км² у нас у 6,4 раза більша, ніж у США і у 3,2 раза більша, ніж у країнах ЄС (які мають співмірну густоту населення).

Звичка жити одним днем та нещадно експлуатувати природні ресурси поставила Україну на межу прірви. Споживацьке ставлення до природи – це загроза національній безпеці, тому екологія повинна нарешті стати пріоритетом в державній політиці. Лише в такому випадку людина та її інтереси будуть захищені.

Отож, національна й міжнародна безпека неможлива без урахування екологічного чинника.

З точки зору глобального підходу до питання безпеки, будь-який аспект, що загрожує виживанню планети і її природі, мусить розглядатися як загроза безпеці. Загибель внаслідок ядерної катастрофи й загибель від браку повітря – це все одно загибель. Навіть маючи необмежені ресурси, не можна відновити озоновий шар, чи "заклеїти" "озонову дірку". Не усунувши причин, не можна зупинити глобальне потепління. Безумовно, різниця рівнів економічного розвитку впливає на можливості захисту від екологічних загроз, а деградація довкілля впливає на економічний розвиток, послаблюючи його потенціал. Екологічні загрози не піддаються чіткому визначенню у причинно-наслідкових зв'язках, проте вони досить тісно пов'язані між собою й з іншими соціальними, політичними й економічними чинниками, що також впливають на стан безпеки. Посилення боротьби за володіння та користування чистим повітрям, водою, орною землею, рибними та харчовими ресурсами, що колись розглядалися як безкоштовні, нині вже є реальною загрозою для регіональної безпеки. Загрозами екологічного характеру, спроможними порушити міжнародну стабільність, є і масова міграція населення з районів природних та техногенних катастроф (приміром з районів засухи у Східній Африці чи Чорнобильської аварії), і та величезна шкода, яку завдають довкіллю промислові викиди, знищення лісів, знищення біологічних видів і, нарешті, кліматичні зміни.

Визнання екологічної безпеки рівнозначною, або навіть важливішою за військову, сприяє уважнішому ставленню до проблем навколишнього середовища. В рамках стратегії поступального розвитку проблема збалансування економічного зростання та збереження довкілля є проблемою номер один. Якими б прекрасними не були сучасні рішення економічних проблем, вони одразу ж зазнають краху, якщо не вдається поєднати їх із розв'язанням глобальних проблем.

Дієва охорона довкілля неможлива без міжнародного співробітництва у світових масштабах.

Згідно з Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» екологічна безпека – це такий стан навколишнього природного середовища, коли забезпечується попередження погіршення екологічної ситуації та виникнення небезпеки для здоров’я людей, що гарантується здійсненням широкого комплексу взаємопов’язаних екологічних, політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів (ст. 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Екологічна безпека розглядається як:

- захист людини і навколишнього середовища від шкідливого впливу; умова збереження здоров’я людей і забезпечення стабільного соціально-економічного розвитку;

- баланс розвитку екосистем; діяльність по захисту життєво важливих екологічних інтересів;

- складова частина міжнародної екологічної безпеки тощо.

Екологічна безпека є однією з найважливіших складових національної безпеки. Забезпечення екологічної безпеки спрямоване на запобігання екологічним негативам, а національної безпеки – передбачає не тільки запобігання, а й виявлення та нейтралізацію реальних та потенційних загроз національним інтересам, у тому числі й екологічного характеру. Екологічна безпека як складова національної безпеки забезпечує захищеність життєво важливих інтересів людини, суспільства, довкілля та держави від реальних або потенційних загроз, що створюються антропічними чи природними чинниками стосовно навколишнього середовища. Вона гарантується законодавчими актами держави.

Екологічна безпека – це сукупність дій, станів і процесів, що прямо чи опосередковано не призводять до серйозних збитків (або загроз таких збитків), які завдаються природному середовищу, окремим людям і людству загалом. Це комплекс станів, явищ та дій, що забезпечують екологічний баланс на Землі і у будь-яких її регіонах на рівні, до якого фізично, соціально-економічно, технологічно та політично готове людство.

Екологічна безпека – це сукупність певних властивостей навколишнього середовища і умов, що створюються цілеспрямованою діяльністю людини, за яких з урахуванням економічних, соціальних чинників і науково обгрунтованих допустимих навантажень на об'єкти природи на мінімально можливому рівні ризику утримуються антропічний вплив на навколишнє середовище і негативні зміни, що відбуваються в ньому, забезпечується збереження здоров'я людей і виключаються віддалені наслідки цього впливу для нинішнього і наступних поколінь. Першочерговими нині є питання збереження генофонду людства, виживання, забезпечення права на життя і сприятливе природне середовище.

Об'єктами екологічної безпеки є навколишнє і природне середовище та громадяни (їхнє життя і здоров’я), а також все, що має життєво важливе значення для суб'єктів безпеки. Людина виступає не лише суб’єктом відносин із забезпечення екобезпеки, а й об’єктом, який і на собі відчуває негативний вплив і потребує правового захисту.

Суб'єктами екологічної безпеки є індивід, суспільство, біосфера, держава. Суб’єктами правовідносин у сфері екологічної безпеки є держава (в особі компетентних органів), юридичні особи, громадяни України, а також іноземні громадяни та іноземні юридичні особи, особи без громадянства.

Головною метою екологічної безпеки України є забезпечення стратегії раціонального природокористування та захисту навколишнього середовища, а також втілення їх у практику з метою сталого економічного та соціального розвитку держави. Держава, виступаючи гарантом забезпечення життя і здоров’я громадян від шкідливого впливу, в нормативному порядку визначає перелік видів діяльності і об’єктів, що являють підвищену екологічну небезпеку. Знання екологічно небезпечних видів діяльності і об’єктів сприяє розробці оптимальних заходів по забезпеченню екологічної безпеки.

Екологічну безпеку можна розглядати в глобальних, регіональних, локальних і умовно точкових межах, тобто в межах держав і будь-яких їхніх регіонів. Фактично вона характеризує екосистеми різного ієрархічного рангу – від окремих біогеоценозів (природних, агро- та урбоценозів) до біосфери загалом.

За територіальними ознаками розрізняють глобальну (міжнародну), національну (державну), регіональну та локальну екологічну безпеку.

За способами забезпечення – техногенно-екологічну (радіоекологічну), соціо-екологічну, природну та економіко-екологічну безпеку.

За об’єктами охорони – екологічну безпеку навколишнього середовища і його складових та екологічну безпеку суспільства та людини.

Невирішені екологічні проблеми становлять серйозну загрозу повноцінному існуванню будь-якої країни. Для України питання екологічної безпеки набувають пріоритетного значення, оскільки саме екологія визначає і визначатиме у найближчому майбутньому норми і стиль життя суспільства.

Екологічна політика – це система політичних, економічних, юридичних та інших заходів, що спрямовані на врегулювання стану довкілля і раціонального використання природних ресурсів на будь-якій території будь-якої держави або світу загалом (глобальна екологічнаполітика).

Головним у процесі формування концепції екологічної політики є створення ефективних механізмів регулювання у сфері природокористування, за допомогою яких реалізуються її соціальні, економічні та власне політичні начала. Практична реалізація екологічної сфери діяльності держави практично в усіх країнах розглядається не лише як найважливіша умова підтримання необхідного стану довкілля для життя людини, екологічної рівноваги у природі і раціонального використання її ресурсів, але й як самостійна сфера суспільних відносин, що пов'язані з реалізацією національних і глобальних цілей соціально-економічного розвитку суспільства.

Для формування ефективної екологічної політики необхідно володіти цілою низкою екологічних знань, без яких неможливо забезпечити її. Ще до середини ХХ ст. екологія розвивалася як біологічна дисципліна. Нині ж її розглядають як всеохоплюючу галузь знань. Терміном «екологія» позначають науку про взаємозв’язки у природі між живими і неживими її компонентами. у зв’язку з чим розрізняють поняття "навколишнє середовище" і "природне середовище".

Навколишнє середовище – це комплекс усіх об`єктів, явищ і процесів, зовнішніх по відношенню до певного організму, популяції (частина особин будь-якого виду, яка відокремлена від інших частин, у межах свого ареалу) або сукупності організмів. Взаємодія всередині такого комплексу здійснюється через колообіг речовин. Таким чином, навколишнє середовище включає речовини і організми біоти (сукупність всього живого), з якими взаємодіє організм, популяція або сукупність організмів. Навколишнє середовище характеризується передусім концентраціями хімічних сполук, що їх споживають живі організми.

Природне середовище – це мало змінене діяльністю людини навколишнє середовище, тобто сукупність природних умов, постійно зазнають прямого чи опосередкованого впливу людини через її господарську діяльність.

Природне середовище є джерелом найважливіших природних ресурсів, передусім таких як: продуктивні ґрунти, вода, мінерали, носії тепла (нафта, газ, вугілля, уран, торф), що забезпечують існування та розвиток біосфери (нижня частина атмосфери, вся гідросфера і верхня частина літосфери Землі, які заселені живими організмами).

Поняття "навколишнє середовище" і "природне середовище" не збігаються за обсягом. Поняття "навколишнє середовище" ширше, воно включає всі складові біосфери, а з поняття "природне середовище" вилучається частина біосфери, яка перетворена людиною в об`єкти господарської діяльності.

Крім понять "навколишнє середовище" і "природне середовище" розрізняють ще поняття "оточуюче середовище",абоурбосередовище–середовище життялюдини (будинки, дороги, механізми, рілля та інші господарські угіддя, промислові і побутові відходи, зелені насадження тощо).

Щоб розібратися у цих поняттях, треба чітко розуміти, що таке біосфера. Біосфера – це відкрита система, здатна до самоорганізації та активного перетворення речовинного і енергетичного потенціалу літосфери, гідросфери й атмосфери завдяки постійній діяльності живих організмів.

Вчення про біосферу розробив В.І.Вернадський. Воно розкриває закономірності історичного розвитку живого на планеті Землі, що є необхідною умовою для прогнозування напрямів її подальшого розвитку за умови становлення ноосфери. Під ноосферою (від грец. noos – розум) розуміють етап розвитку біосфери, коли людина здійснюватиме свою діяльність, дотримуючись законів природи, тобто екологічних законів.

Ще без розуміння одного терміну, а саме терміну "техносфера", не можна зрозуміти події, що відбуваються у біосфері.

Техносфера – це частина біосфери докорінно перетворена людиною шляхом прямого чи опосередкованого впливу (будинки, дороги, механізми, підприємства тощо з метою найповнішої відповідності соціально-економічним, але не екологічним, потребам людини).

На жаль, людина для задоволення своїх потреб у комфортному житті, розвиваючи техносферу і недотримуючись законів природи, призводить до негативних наслідків розвитку біосфери, що в свою чергу створює загрози для її ж існування.

Загроза – це явище чи подія, що можуть бути навіть прогнозованими, але неконтрольованими небажаними і які у певний момент часу в межах даної території можуть завдати шкоди здоров’ю людей, спричинити матеріальні збитки, зруйнувати довкілля.

Таким чином, термін "загроза" відображає можливість виникнення деяких умов технічного, природного, економічного або соціального характеру, за наявності яких можуть настати несприятливі події та процеси (наприклад, техногенні катастрофи на промислових підприємствах або стихійні лиха, економічні або соціальні кризи тощо). Загрози поділяють на зовнішні та внутрішні. Вони виникають за надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, а також під час воєнних конфліктів.

Зовнішні загрози пов’язані з глобальними природно-техногенними катастрофами транскордонного характеру на території іноземних держав, з транскордонною міграцією забруднюючих речовин, поширенням особливо небезпечних хімічних сполук та інфекційних хвороб, а також при розв’язанні війни, збройних конфліктів тощо.

Внутрішні загрози спричинюютьсянадзвичайними ситуаціями техногенного і природного характеру, а також терористичними діями, диверсіями, хуліганськими вчинками, халатністю тощо.

Джерелом загрозможе бути будь-яка діяльність чи-то стан довкілля, які здатні призвести до реалізації загрози і появи в навколишньому середовищі чинників, що є уражуючими.

До таких загроз належать: аварія, катастрофа природного або антропічного характеру, стихійні явища, що можуть бути короткотривалими (тайфуни, смерчі, зсуви, лавини, землетруси, виверження вулканів, цунамі тощо), і довготривалими (засухи, масове розмноження шкідників, повені, снігові замети тощо). Стихійні лиха набувають соціально-економічного змісту, оскільки вони виникають здебільшого у місцях активної господарської діяльності людини. Зі зростанням населення і розвитком господарства зростає як частота появи, так і обсяг збитків та кількість жертв, що пов’язані з ними.

Стихійні лиха можуть призвести до необхідності надання окремим територіям термінової загальнодержавної допомоги та оголошення президентом України надзвичайного стану.