Правові форми екологічної безпеки. Екологічна політика

Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави (ст. 16 Конституції України). Громадяни України мають право на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Державою гарантується екологічно безпечне навколишнє середовище. Відповідно до цього розроблені основні напрямки державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки.

Забезпечення екологічно і технічно безпечних умов життєдіяльності суспільства віднесені до пріоритетних національних інтересів, тому що нинішня екологічна ситуація в Україні характеризується як кризова. Особливістю екологічного стану в Україні є те, що екологічно гострі локальні ситуації ускладнюються регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її тривалими медико-біологічними, економічними, екологічними та соціальними наслідками стала причиною виникнення на Україні цієї кризи.

Відносини по забезпеченню екологічної безпеки тісно пов’язані з раціональним і ефективним використанням природних ресурсів, охороною природного середовища, з використанням екологічно небезпечних територій та об’єктів, що обумовлює комплексність змісту поняття екологічної безпеки, яке включає в себе: а) певний стан природного об’єкта (безпека природи) і б) систему гарантій держави громадянам по забезпеченню нормальної життєдіяльності людини.

Екологічна безпека — категорія соціальна, притаманна людському суспільству, яка формується в межах суспільних відносин, хоча відносини, які виникають у сфері екологічної безпеки, регулюються правом, і таким чином вона має певні правові форми.

Дана категорія характеризується, по-перше, як вічна цінність людського суспільства, яка ґрунтується на певній системі гарантій екологічної безпеки співіснування природи і людини. Йдеться про безпеку людини в процесі: взаємодії з природним середовищем з небезпечними речовинами (радіоактивними, хімічними тощо), використанням руйнівних або небезпечних технологій і процесів, здійсненням різноманітних впливів на довкілля і т. д. Однак вона також пов’язана і з не контрольованими людиною процесами (стихійні сили природи).

По-друге, при забезпеченні екологічної безпеки враховуються закони природи, за якими розвиваються екологічні об’єкти. При цьому всі природні об’єкти в сукупності створюють єдину екологічну систему з внутрішньою диференціацією, обумовлену природними особливостями самих об’єктів довкілля.

По-третє, екобезпека здійснюється під контролем держави, яка створює цілу систему спеціальних органів. Це диктується об’єктивною необхідністю, яка виражається в забезпеченні безпечного екологічного стану в країні і в досягненні гармонійної взаємодії природи і суспільства.

По-четверте, основною правовою формою є екологічне право як самостійна правова галузь; крім того, правове забезпечення екобезпеки є одним з основних принципів цього права.

Навколишнє природне середовище вважається безпечним, коли його стан відповідає встановленим у законодавстві критеріям, стандартам, лімітам і нормативам, які стосуються його чистоти (незабрудненості), ресурсомісткості (невиснаженності), екологічної стійкості, санітарних вимог, видового різноманіття, здатності задовольняти інтереси громадян.

За якісними показниками стан довкілля можна поділити на три рівня. Найвищий якісний рівень природного середовища являє собою чисте природне середовище. При даному рівні забруднення природного середовища має мінімальні розміри, які не тягнуть за собою змін нормального екологічного стану в певному регіону. Таких регіонів мало, оскільки технологія промислового виробництва не досягла ще високих показників екологічної чистоти. До другого рівня слід віднести сприятливе природне середовище. Суть його полягає в тому, що забруднення природного середовища можливе в межах, які не впливають на стан здоров’я людини, і відсутні будь-які неприємні фактори, викликані специфікою окремих виробництв, які, однак, негативно впливають на психіку людини (наприклад, запахи ефірних масел і речовин при їх виробництві є нешкідливими для здоров’я людини, однак у деяких людей вони викликають подразнення і алергічні реакції). До третього рівня можна віднести безпечне природне середовище. На відміну від другого рівня тут допускається можливість наявності в природному середовищі певного регіону незагрозливих для людини негативних факторів.

Екобезпека природних об’єктів пов’язана з безпекою громадян у сфері екології, що є передумовою здійснення природного і невід’ємного права людини на сприятливе природне середовище, можливість проживати в навколишньому природному середовищі, що не завдає шкоди його здоров’ю і життю, а в разі порушення цього права — вимагати його захисту у встановленому порядку. Це загальне визначення охоплює всі основні ознаки даного суб’єктивного права: по-перше, право проживання у сприятливому навколишньому природному середовищі, безпечному для здоров’я і життя людини; по-друге, право вимагати усунення різних перешкод при здійсненні цього права у встановленому законодавством порядку; по-третє, право на звернення у відповідні органи за захистом порушеного права з метою його поновлення; по-четверте, здійснення захисту порушеного права шляхом встановлених державою правових гарантій. Тільки комплексний розгляд завдань раціонального, ефективного і невиснажливого природокористування, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки може гарантувати право громадян на сприятливе навколишнє природне середовище, нейтралізувати загрозу виснаження природних ресурсів, погіршення екологічної ситуації в Україні і вирішити, таким чином, питання її національної безпеки. У результаті пошуку шляхів реалізації екологічних прав людини формується відповідна екологічна політика держави.

Екологічна політика - це система політичних, економічних, юридичних та інших заходів, спрямованих на врегулювання стану навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів на будь-якій території або світу загалом (глобальна політика).

Центральне місце в процесі формування загальної концепції екологічної політики посідають проблеми створення ефективних механізмів регулювання як найважливішого засобу політики у сфері природокористування, за допомогою яких реалізуються її соціальні, економічні та власне політичні начала. Практична реалізація екологічної сфери державної політичної діяльності, яка сьогодні практично в усіх країнах розглядається не тільки як найважливіша умова підтримання необхідної якості оточуючого середовища життя, екологічної рівноваги у природі і раціонального використання її ресурсів, але й як самостійна сфера суспільних відносин, пов'язаних з реалізацією національних і глобальних цілей, соціально-економічного розвитку сучасного суспільства.

Щоб формувати ефективну екологічну політику треба володіти цілою низкою екологічних знань, що можуть забезпечити її.

Екологічна політика має певні рівні та сфери дій. Вона може бути глобальною, регіональною, національною та локальною, може бути спрямована на збереження тієї чи іншої екосистеми або біосфери загалом, стосуватися різних аспектів людської діяльності.

Екополітика на практиці - це політика, що здійснюється в різних сферах суспільного життя і спрямована на зменшення екологічного ризику.

Підсумовуючи, політика екологічної безпеки є типом розвитку суспільства (як суб'єкта екосистеми), що реалізується в умовах інтенсивно-коеволюційного розвитку, тобто в інтересах як суб'єкта екосистеми, так і об'єкта (середовища), і відповідає певним характеристикам.

Формулювання основних принципів політики екологічної безпеки та поліпшення стану навколишнього середовища має грунтуватися на результатах міждисциплінарних наукових досліджень відносин природи і суспільства та можливості комплексного вирішення проблеми збереження та захисту природного середовища.

Безумовне дотримання принципу примата безпеки. Нині проблема безпеки населення держави, а також цивілізації загалом є одним з найважливіших критеріїв соціального розвитку, і можна сказати, що нині концепція прогресу поступається місцем концепції безпеки. Це стало очевидним, коли виявилося, що прогрес в економіці або культурній сфері пов'язаний з екологічним регресом.

Докорінна зміна характеру виробничих відносин з точки зору їхніх екологічних наслідків. При цьому враховуються екологічна ємність територій при розміщенні господарських комплексів; необхідність зіставлення можливості екосистем окремих регіонів України, врахування цього в демографічній, регіональній і національній політиці; послідовне та чітке вжиття природоохоронних заходів; впровадження ресурсозбереження й енергозбереження; екологобезпечних і бeзвідходних технологій, що застосовуються в промисловості та сільському господарстві.

Дотримання невід'ємного права на здорове навколишнє середовище.

Інтернаціоналізація екологічної безпеки. Захист навколишнього середовища - природне поле співробітництва всіх держав, вільного від конфронтації, суперництва та взаємних підозрювань.

Новий погляд на проблему споживання, його раціоналізацію. Поліпшення рівня життя людей має відчуватися не коштом природи, а супроводжуватися збереженням і відтворенням умов існування тваринного та рослинного світу.

Нові підходи до розв'язання багатьох соціальних завдань, пов'язаних передусім із шкодою і збитком для здоров'я людей через руйнування навколишнього середовища.

Закріплення пріоритету загальнолюдських цінностей, впровадження в заклади освіти та виховання дисциплін екологічного змісту. Сприйняття людиною себе як частки природи.

Для реалізації розвитку такого типу суспільства необхідне дотримання цілої низки умов. Однією з них є нагальність зменшення антропогенного тиску за допомогою розробки та впровадження технологій, що зменшують забруднення середовища, а також біологічного, економічного, юридичного та політичного обгрунтування ефективних заходів щодо охорони навколишнього середовища. Іншою умовою є високий рівень фундаментальних досліджень закономірностей і механізмів, що визначають стійке функціонування біологічних систем різного рівня в процесі взаємодії з соціальним середовищем, продуктами антропогенного походження та природними ландшафтами.

Запитання та завдання для самоконтролю знань:

1. Розкрийте поняття "екологічна безпека".

2. Охарактеризуйте головні риси і критерії екологічної безпеки.

3. Здійсніть аналіз системи екологічної безпеки України.

4. Правові форми екологічної безпеки.

5. Що таке екологічна політика та приципи її формування?