Основні критерії екологічної небезпеки. Критичне екологічне навантаження

Нормування взаємовідносин між суспільством та природою набуло нині важливого значення. Відповідно до чинного Закону про охорону навколишнього середовища (ст. 9) кожний громадянин України має право на безпечне для свого життя й здоров'я довкілля. Це право гарантується, крім заходів, спрямованих на запобігання екологічно шкідливій діяльності аваріям, катастрофам, стихійним лихам ще й нормуванням якості навколишнього природного середовища, що є юридичним засобом, при визначенні меж дозволеної поведінки щодо навколишнього середовища.

Екологічне нормування – процес визначення меж (границь) допустимих антропічних навантажень на екосистеми; правове регулювання суб'єкт-об'єктних відносин, що характеризуються активністю дій. Нормування антропічно-техногенних навантажень на екосистеми здійснюється з метою збереження їхнього відносно стійкого стану, при якому не відбувається руйнування механізму їхніх еко- та ресурсовідтворювальних властивостей.

Збереження стійкого стану екосистеми має на меті:

а) управління речовинно-енергетичними зв'язками; неперевищення допустимих величин вмісту антропічних сполук і енергії в екосистемах;

б) управління просторовими взаємозв'язками; оптимальне сполучення різних видів господарського використання чи поєднання кількох функціональних видів природно-техногенних екосистем.

Чинне екологічне законодавство України, зокрема ст. 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» як критерії безпеки навколишнього природного середовища передбачає спеціальні нормативи екологічної безпеки: гранично допустимі викиди та скиди у природне середовище хімічних речовин-забруднювачів, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних і біологічних чинників тощо. У чинних нині в Україні документах про охорону природи здебільшого говориться лише про санітарні норми, що за своєю суттю не можуть забезпечити контроль за збереженням довкілля. Фактична відсутність екологічних нормативів і регламентів, досить нечітке уявлення про ступінь їхнього впливу на довкілля, недопрацьованість єдиних еколого-економічних критеріїв господарської діяльності призводять до втілення екологічно небезпечних і економічно витратних проектів.

Під екологічним нормативом розуміють:

1) обов'язкові границі збереження структури і функції екосистеми будь-якого ієрархічного рівня – від елементарного біогеоценозу до біосфери загалом, а також усіх екологічних складових, що враховуються під час господарської діяльності;

2) ступінь максимально припустимого втручання людини в екосистеми, що гарантує збереження екосистем бажаної структури та динамічних властивостей. Указані границі визначаються як бажаними для людини станами екосистем (фазами їхньої сукцесії чи дигресії), їхньою соціально-біологічною витривалістю, так і господарськими міркуваннями;

3) ступінь максимально допустимого втручання людини в екосистеми, яка забезпечує збереження екосистем бажаної структури і динамічних властивостей;

4) величина антропічного навантаження, розрахована на підставі екологічних регламентів та отримала правовий статус; має тимчасовий характер, зумовлений рівнем розвитку науки, технології та економіки.

Екологічні нормативи є одним з головних засобів управління екологічною безпекою. Нормування вмісту шкідливих хімічних сполук у навколишньому середовищі базується на понятті гранично допустимої концентрації (ГДК). Це така концентрація хімічних сполук у середовищі, яка щоденно впливаючи на організм людини тривалий час не викликає в ньому патологічних змін чи захворювань. Перевищення допустимих антропічних навантажень на природне середовище, перевищення ГДК шкідливих хімічних сполук знижує рівень екологічної безпеки.

Екологічні нормативи встановлюються з урахуванням вимог санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм, гігієнічних нормативів, тобто на пріоритетності захисту людини. Ці принципи є основними для гігієністів, коли вони встановлють ГДК різних сполук у воді, повітрі та продуктах харчування.