Тема 6. Менеджмент безпеки, правове забезпечення та організаційно–функціональна структура захисту населення та АТО у НС.

Мета: поглибити, узагальнити та систематизувати знання студентів про:

- зонування території за можливою дією вражаючих факторів НС;

- основні показники рівнів небезпеки регіону, де знаходиться ВНЗ;

- застосування захисних бар’єрів та видів цивільного захисту ;

- прийняття й реалізацію рішень пов’язаних з усуненням загрози виникнення НС.

План вивчення теми

1. Зонування території за можливою дією вражаючих факторів НС.

2.Основні показники рівнів небезпеки регіону, де знаходиться ВНЗ.

3.Застосування захисних бар’єрів та видів цивільного захисту: фізичного, постійно-діючого функціонального, природного, комбінованого.

4. Інформаційна підтримка та процедурне забезпечення прийняття й реалізації рішень пов’язаних з усуненням загрози виникнення НС або реагуванням на НС та організації ліквідування її наслідків.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При розгляданні першого питання треба зазначити , що з метою оперативного, адекватного реагування на надзвичайні ситуації Кабінетом Міністрів України 15 липня 1998 року Постановою № 1099 затверджено "Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій".

Відповідно до територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, за класифікаційними ознаками визначаються чотири рівні надзвичайних ситуацій -загальнодержавний, регіональний, місцевий та об'єктовий. У процесі визначення рівня НС послідовно розглядаються три групи факторів:

1) територіальне поширення;

2) розмір заподіяних (очікуваних) економічних збитків та людських утрат;

3) класифікаційні ознаки надзвичайних ситуацій.

Відповідно до територіального поширення та обсягів технічних та матеріальних ресурсів, що необхідні для ліквідації наслідків НС:

- до загальнодержавного рівня відноситься НС, яка розвивається на території двох та більше областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси у обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

- до регіонального рівня відноситься НС, яка розгортається на території двох та більше адміністративних районів (міст обласного значення), Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси у обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менш одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

- до місцевого рівня відноситься НС, яка виходить за межі потенційно небезпечного об'єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси у обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта, але не менш одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно небезпечних об'єктів;

- до об'єктового рівня відноситься НС, яка розгортається на території об'єкта або на самому, об'єкті й наслідки якої не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної зони.

При підготовці другого питання необхідно відзначити що для науково-обгрунтованого управління безпекою необхідно класифікувати суспільства та кількісно вивчити потенційно небезпечні виробництва Дніпропетровської області, а також межі та рівень їхнього технологічного ризику. Необхідно відзначити різницю між екологічно та потенційно небезпечним виробництвом.

I тип –джерела екологічної небезпеки – виробництва відходів, які нагромаджуються у ґрунті, атмосфері, поверхневих та підземних водах. Наближення екологічної кризи при функціонуванні даних даних підприємств відбувається поступово і піддається спостереженню та прогнозуванню.

II тип – потенційно небезпечні – виробництва, які у повсякденному житті можуть бути екологічно малоактивні або взагалі пасивні. Їх негативний вплив проявляється в екстремальних ситуаціях (стихійно лихо, або катастрофа) при порушенні заданого порядку або умов виконання технологічних операцій.

Серед потенційно небезпечних виробництв Дніпропетровської області багато хімічно-небезпечних, металургійних підприємств, паливно-енергетичних комплексів які необхідно розглядати як джерело аварій, катастроф. Також необхідно відмітить що серед основних факторів які впливають на збільшення масштабів наслідків надзвичайних ситуацій слід відзначити рівень технічного стану підприємств, концентрацію виробництва та населення у містах Дніпропетровської області, прорахунки та недоліки в розміщенні виробництв, організацію потенційно небезпечної діяльності в зонах можливих катастроф природного характеру.

При розгляданні третього питання необхідно відмітити, що основою стійкої роботи підприємства є комплекс заходів по застосуванню захисних бар’єрів цивільного захисту. Керівництво всіх об’єктів господарської діяльності, установ та організацій, незалежно від форм власності і підпорядкування, має створити координуючий орган управління із розв’язання завдань запобігання надзвичайним ситуаціям, захисту населення і територій від їх наслідків. Таким органом є комісія з питань надзвичайних ситуацій (далі – об’єктова комісія), яка забезпечує безпосереднє керівництво реагуванням на надзвичайну ситуацію або на загрозу її виникнення.

Роботою комісії керує її голова, а у разі відсутності голови – його перший заступник. Голова комісії, його заступник та персональний склад комісії затверджуються наказом керівника підприємства.

На кожному об’єкті господарської діяльності, незалежно від форм власності і підпорядкування, розробляється положення про комісію з питань надзвичайних ситуацій та план роботи комісії на поточний рік, ведуться протоколи роботи комісії.

Періодичність, термін та місце проведення засідань комісії визначається її головою, але не менше, ніж раз у півріччя. Рішення комісії, прийняті у межах її повноважень, є обов’язковими для виконання підприємством, установою, організацією.

Суб’єкт господарської діяльності має призначити постійний (повсякденний) орган управління з питань цивільного захисту від техногенної небезпеки, до складу якого входить і диспетчерська служба підприємства.

Відповідно до Закону України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру” від 8.06.2000 №1809-ІІІ (стаття 25) суб’єкти господарської діяльності планують і здійснюють необхідні заходи для захисту своїх працівників, об’єктів господарювання та довкілля від надзвичайних ситуацій (НС) техногенного та природного характеру.

Керівництво підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування організовує придбання, комплектування, утримання та забезпечення своїх працівників засобами індивідуального, колективного, радіаційного, хімічного та медичного захисту, виконує інші заходи з цивільного захисту і несе пов'язані з цим матеріальні та фінансові витрати в порядку та обсягах, передбачених законодавством.

Суб’єкт господарської діяльності, незалежно від форм власності і підпорядкування, розробляє Інструкцію з експлуатації, яка регламентує безвідмовну роботу основного устаткування на даному підприємстві. Ця інструкція повинна містити порядок зупинки і пуску устаткування, проведення його технічного обслуговування, проведення зміни працюючих. Улаштування, утримання та експлуатація технічного і технологічного обладнання об'єкта, а також умов поводження на ньому з потенційно небезпечними речовинами, повинні відповідати вимогам чинних нормативів з питань техногенної безпеки.

На кожному потенційно небезпечному об’єкті, в усіх цехах та дільницях повинні бути накази (або інструкції) про безпеку при виробництві використанні, транспортуванні або зберіганні потенційно небезпечних речовин.

При розгляданні третього питання необхідно зосередити увагу перед все на об’єктах підвищеної небезпеки на них має бути створено службу чергового диспетчера, покажчик вітру та табло чергового диспетчера, а також розроблена інструкція черговому диспетчеру щодо порядку дій під час виникнення аварій на об’єктах підвищеної небезпеки.

На потенційно небезпечних об’єктах повинні діяти об’єктові або локальні системи оповіщення, які мають бути сполучені з регіональними системами централізованого оповіщення. Системи оповіщення створюються за кошти суб’єктів господарювання.

Крім того, за рахунок власників підприємств уздовж аміакопроводів, магістральних нафто- і газопроводів створюються спеціальні системи централізованого оповіщення; на гідроелектростанціях Дніпровського каскаду та інших річках також створюються спеціальні системи оповіщення.

На диспетчерському пункті об'єкта має бути схема оповіщення оперативного чергового управління Міністерства з питань надзвичайних ситуацій (МНС), керівників об’єкта, аварійно-рятувальних служб про виникнення надзвичайної ситуації.

Суб’єкт господарювання повинен заключити договір страхування цивільної відповідальності на випадок шкоди, яка може бути заподіяна фізичним та юридичним особам пожежами та аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежевибухонебезпечні об’єкти та об’єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру.

Завдання до самостійної роботи щодо вивчення