Кінний туризм

Використання коня в транспортних і військових цілях прискорило прогрес розвитку людства і у зв'язку з цьому виникла наука про коня, що включає правила розведення, утримання, тренінгу, а також мистецтво верхової їзди, спорт і туризм.

Століттями створюване мистецтво верхової їзди до теперішнього часу придбало конкретні форми і підпорядковується суворим правилам і вимогам, прийнятим у всьому світі.

Рівень вершників для даних маршрутів може бути будь-яким. В групі можуть бути як вже досвідчені кінні туристи, так і ті, хто сідає на коня кілька разів на рік. Це не означає, що всі їдуть, чекаючи новачків. Кінь підбирається за рівнем вершника, і, як правило, таким само чином будується маршрут. У випадку різного рівня підготовки група, як правило, розбивається на частини і йде різними алюрами.

Верхова їзда — це складна взаємодія людини і коня. Причому людина в цій системі повинна бути лідером. На практиці часто буває навпаки: молодий, погано виїжджений кінь може виявитися лідером щодо невпевненого в собі або невмілого вершника. Упевненість у собі, що поєднується із спокійною, не грубою, але твердою наполегливістю — ось найважливіша і необхідна умова поводження з конем.

У кінних походах, при польовій їзді вершники часто стикаються з необхідністю долати ті або інші перешкоди. При колективній їзді зміною (групою) можливість подолання перешкод в більшому ступені визначається її складністю і досвідом тренера (головного), ніж вмінням членів групи, оскільки досвідчений кінь у важкій ситуації вивезе сам. Канави, броди, мости, колоди, вузькі проходи, круті підйоми і спуски — різні види перешкод вимагають різної техніки подолання. Основне завдання вершника при подоланні будь-яких перешкод — зберегти рівновагу системи «людина-кінь», тобто не зашкодити йому своїми діями, зберігаючи управління.

Під час стрибку кінь, різко відштовхнувшись, ніби вилітає з-під вершника, який повинен за мить до відштовхування подати корпус вперед. Під час польоту кінь витягає шию, чим вище і далі — тим сильніше.

Вершник повинен відповідно подавати руки вперед, зберігаючи контакт з ротом коня, але не затягуючи повіддя. Для новачка кращим виходом з положення буде підвестися в стременах і вхопитися разом з повіддям за гриву. Тим самим він одержить додаткову точку опори — шию, зможе краще контролювати свою рівновагу і не заважати коню.

При їзді галопом на польовій посадці подолання невеликих перешкод — лежача колода, невелика канавка сприймається як збільшений темп (стрибок). Проте треба мати на увазі, що молодий кінь може перелякатися і зробити закидання (різку зупинку), обхід перешкоди або виконати невідповідний розміру перешкоди сильний стрибок. Тому, долаючи навіть незначні перешкоди, треба бути уважним і зібраним. Кінь, що спіткнувся, потребує підтримки повіддям, без чого і кінь, і вершник можуть впасти.

При подоланні водних перешкод треба знати, що брід завжди кращий за ненадійний, гнилий місток. Невеликі містки будуються з розрахунку на людську вагу і можуть провалитися під вагою коня. Кінь у воді втрачає рівновагу, в'язне, пускається уплав, треба вчасно зіскочити, продовжуючи утримувати повіддя і гриву.

При проходженні складних ділянок маршруту далеко не всякому коневі можна повністю довіряти. Серед деяких порід коней часто зустрічаються тварини, які, будучи вельми самостійними, завжди самі виберуть кращий спосіб подолання важкої ділянки. Проте більшість коней європейських порід стаєнного розведення привчена цілком і повністю покладатися на людину.

Техніка безпеки при використанні коня у поході

Догляд за конем, їзда верхи і в екіпажі пов'язані з певним ризиком. Кінь за своєю природою тварина стадна, швидше полохлива, ніж агресивна, в природних умовах при небезпеці найчастіше рятується втечею. Проте це — жива істота, а отже, воля туриста, навіть при умілому і правильному впливі на коня, не завжди може бути сприйнята, а вимога бездоганно виконана. Водночас кінь у будь-яку мить із власної волі або під впливом обстановки, що створилася, може вчинити небажане для туриста. Небажані дії — удари копитами передніх і задніх кінцівок, укуси зубами, підняття на диби, різкі кидки убік, вперед, різкі зупинки на жвавих алюрах тощо — здійснюють і спокійні, добре виїжджені коні. Все це може спричинити травматизм.

Вимоги гцодо матеріально-технічного забезпечення безпеки

Коні, що використовуються в кінному туризмі, повинні бути здорові, спокійні, довірливі до людини, не полохливі.

При навчанні верховій їзді на коні необхідно, щоб в коня були підковані всі чотири кінцівки.

Місце для навчання верховій їзді має бути обгороджене, з м'яким грунтом і не мати сторонніх предметів. Під'їзні шляхи не повинні проходити уздовж автомагістралей з жвавим рухом і через залізничні переїзди.

Траси маршрутів слід маркувати. Вказівники (покажчики напрямку руху) на літніх маршрутах повинні бути розташовані так, щоб будь-яка розвилка стежки супроводжувалася вказуванням напрямку руху. Бажано, аби в безпосередній близькості від вказівника (віхи) була видимою наступна. На зимових маршрутах від однієї марки повинні бути видимими дві подальші. Це необхідно на випадок раптового снігопаду, що обмежує видимість.

Дозволяється використовувати тільки справні екіпажі, сани, збрую і спорядження для верхової їзди. З особливою ретельністю потрібно щодня перевіряти справність вудил, повіддя, віжок, підпруг і приструг, путліщ і стремен. Сідло кавалерійського зразка для їзди в гористій місцевості має бути укомплектоване підхвістям. На трасах маршрутів не слід використовувати запобіжне взуття (нагавки та ін.) і бинтувати ноги коня. Порушення цілості взуття і бинтів може бути причиною падіння коня, що дуже небезпечно для туриста.

Особиста екіпіровка туриста може бути довільною, але зручною для верхової їзди. Для уникнення потертостей штани і білизна не повинні мати грубих швів із внутрішнього боку. Дозволяється їзда тільки в чоботях. Чоботи повинні вільно входити і виходити із стремен. Забороняється їзда у взутті з рифленою підошвою, що перешкоджає негайному вивільненню ноги із стремена в необхідних випадках. Забороняється їзда в м'якому взутті, при якому можливе проходження ступні через стремено вперед.

Вимоги безпеки при догляді за кіньми

Турист, якому доручається догляд за конем, повинен поводитися з ним лагідно, не роблячи різких, поривчастих рухів, ласощі можна давати на відкритій долоні.

До коня слід підходити, окликнувши його, завжди з лівого боку. Якщо кінь стоїть зліва, потрібно сказати: «прими» і проходити в прохід, що утворився; не слід підходити до коня ззаду, протягувати руки і торкатися тіла коня. Коня обходять спереду. Якщо необхідно підняти лежачого коня, то не можна його лякати, але, окликнувши, треба дати йому можливість самому спокійно піднятися.

Перш ніж виконувати будь-які дії поблизу коня, потрібно надіти на нього наголів'я і прив'язати. Коні під час чищення, огляду копит і сідлання повинні бути прив'язані так, щоб виключалася можливість удару задніми ногами іншого коня і людини, що його обслуговує.

Забороняється виконання будь-яких робіт з догляду за конем під час годування.

При чищенні слід стояти збоку коня впівоберта до нього, стежити за його поведінкою і не застосовувати грубих прийомів чищення, що турбують коня.

Для огляду і очищення копит коня слід прив'язати коротко і використовувати лише рекомендовані прийоми огляду.

Сідлають лише коротко прив'язаного коня. При підтяганні підпруг навіть кінь дуже спокійний, що має непомічені намини, часто виражає невдоволення і може укусити того, хто його сідлає, іншу людину, що знаходиться поблизу, або іншого коня.

Проведення коней в колоні поодинці здійснюють при дистанції' не менше двох корпусів коня (4—5 м). У цей момент забороняється підганяти коня, що йде попереду, помахом руки, батога або хлиста.

На короткочасних привалах турист може тримати не більше двох коней. Забороняється сідати і лягати на землю, намотувати чумбур на руку і захльостувати його петлею.

Спутування коней на пасовищі проводять з лівого боку, накладаючи путо спочатку на праву, а потім на ліву ногу; наголів'я знімають після закінчення опутування.

Триноження коней на пасовищі проводять з лівого боку, накладаючи триногу спочатку на праву передню, потім на ліву передню і далі на ліву задню ноги, після чого знімають наголів'я.

На вільне пасіння коня випускають, заздалегідь повернувши його головою у бік, протилежний тому, де знаходяться коні. При знятті наголів'я стежать, чи випустили коні вудила з рота. Переконавшись в останньому, знімають наголів'я повністю, звільняючи шию від чумбура і спокійно відходять від коня.

Перед взяттям коня з пасовища на нього, насамперед, надягають наголів'я і загнуздують. Звільнення коней від пут і триніг проводять у послідовності, зворотній опутуванню і триноженню.

Не рекомендується доручати туристам лов і забір коней з пригонів. Роблячи це невміло в гущавині коней, вони можуть бути травмовані. На турбазах туристи повинні одержувати виділених їм коней, прив'язаними до конов'язі або у верстатах стаєнь.

У зимовий час для очищення копит від гною і льоду, що намерзнув, використовують спеціальний молоток. Забороняється виконувати цю роботу сокирою та іншими гострими предметами.

Забороняється грубо поводитися з конем, дратувати його, замахувати-ся хлистом, лякати; категорично недопустимою є жорстокість при покаранні коня.

Вимоги до дій туриста під час їзди на коні

Перед посадкою на верхового коня потрібно кожного разу перевіряти натягнення підпруги, якщо це необхідно, підтягати її, перевіряти, чи загнузданий кінь. їзда на незагнузданому коні категорично забороняється.

При їзді на коні верхи турист повинен зберігати міцну посадку на будь-якому алюрі, не розпускати повіддя, не втрачати управління конем і бути готовим будь-якої хвилини застосувати необхідні прийоми управління відповідно до ситуації, що склалася. Забороняється:

— сідати на коня, якщо в пристругах немає двох запасних отворів;

— сідати на коня з правого боку;

— сідати на коня, прив'язаного чумбурним ременем, або при неперекину-тих на шию повіддях, а також при повіддях, які не зібрані, або бовтаються;

— випускати батіг з рук, кидати його на шию коня, закріплювати до сідла, намотувати батіг на руку, поміщати під коліно тощо;

— їхати при дуже короткому стремені, що зсуває коліна вгору, при довгому, або таким, що бовтається, стремені, а також поміщати ноги між ременями пу-тилища;

— рухатися з дистанцією менше ніж один корпус коня, повертати коня задом у напрямі людей і коней, що знаходяться поблизу;

— бити і смикати коня повіддям, примушувати його до руху іншими засобами, піднімати на диби; свідомо збільшувати дистанцію з метою наздогнати коня, що йде попереду, риссю або галопом; обганяти коней, що йдуть попереду, якщо це не викликано необхідністю, і здійснювати інші дії, не передбачені програмою руху;

— засовувати руки в кишені, а хлист у чобіт;

— провозити в кишенях гострі, ріжучі і колючі предмети, якіможуть травмувати при падінні;

— їхати на хворих, шкутильгаючих конях, з травмованими спиною і загривком;

— їхати з підковою, що бовтається.

У русі і на зупинках категорично забороняється хаотичне скупчення коней. У разі зосередження вершників на зупинці колона перебудовується в шеренгу.

Ворота і хвіртки дверного типу повинні бути відкриті повністю. Рух через неповністю відкриті ворота або хвіртки забороняється.

При проходженні створу воріт, що закладаються жердинами, головний вершник повинен спішитися і звільнити прохід. Забороняється рух через жердини повалених воріт. Замикаючий вершник відновлює цілісність воріт.

При русі по лісу не слід відводити коня від дерева, упираючись у нього рукою; необхідно стежити за висотою дерев, оберігаючи голову.

При здійсненні конем рухів із власної волі — переході на жвавіший алюр — слід спокійно, упевнено і енергійно батогом присікти його ініціативу на самому початку. Пізніше це зробити значно важче. Якщо кінь вийшов з підкорення, необхідно прагнути утриматися в сідлі і зупинити його, здійснюючи рухи по колу. Керівник походу (інструктор) зобов'язаний негайно надати допомоги туристу, перехопити його коня.

При їзді в екіпажах (санях) під час руху забороняється залишати їх обом сідокам одночасно, випускати віжки з рук, намотувати їх на руки, прив'язувати віжки, або обертати їх навколо ноги тощо.

.Якщо кінь переступив ногою через віжки, потрібно негайно зупинити його; турист, що сидить з лівого боку, повинен вийти з екіпажа (саней), відстебнути необхідну пряжку віжок, виправити її положення, знову пристебнути кінець віжок до кільця вудил і продовжити рух.

Якщо сани нахилилися набік, слід скоротити рух коня, можна зупинити його, вирівняти сани, пересуваючись у санях, і продовжити рух.

Коли кінь в упряжці виходить з покори і збільшує швидкість, потрібно негайно енергійно прийняти його на віжки, звернути убік з дороги, щоб не вчинити наїзд на тих, що йдуть попереду, продовжити рух по колу доки керівник походу (інструктор) не надасть необхідної допомоги.

У будь-якій несприятливій ситуації не слід залишати екіпаж (сани). Перш ніж вийти з екіпажу (саней), слід зупинити коня.

Залізничний переїзд вершники повинні переходити з дистанцією на один корпус коня; запобіжні засоби зобов'язаний застосовувати кожний вершник. Керівник походу (інструктор) організовує проходження переїзду, переконавшись у безпеці руху, враховуючи дорожні знаки, світлову і звукову сигналізацію, положення шлагбауму і після узгодження з черговим по переїзду. Керівник походу зобов'язаний особисто забезпечити безпечний рух туристів через переїзд. Перетинати залізничні шляхи поза переїздами забороняється.

У зимовий час необхідно уважно стежити за станом обличчя, рук і ніг і не допускати випадків обмороження, переохолодження і перегріву від ходьби пішки і в теплому одязі, щоб уникнути простудних захворювань.

Керівник походу (інструктор) зобов'язаний попереджати про наближення до небезпечної ділянки траси маршруту і стисло інформувати туристів про необхідність додаткових дій з управління конем і заходи забезпечення безпеки руху. На цих ділянках від вершників потрібна велика уважність і сувора дисципліна.

Всі вершники-туристи повинні знати, що керівнику походу надано право припиняти рух, змінювати маршрут на запасний, повертатися на основні і проміжні бази або до найближчих населених пунктів при різкому погіршенні погоди, під час стихійних лих та за інших обставин, що роблять подальший рух маршрутом небезпечним.

Кінь — істота ласкава і чуйна, покірна і старанна. Такі якості вироблені багатовіковим спілкуванням з людиною. Водночас, фізично — це дуже сильна тварина, яка наділена природою потужними засобами захисту від ворогів: зубами і копитами і дивно швидкою реакцією.

Спілкуючись з конем, слід бути впевненим у собі, в правильності своїх дій, спокійним і довірливим, не боятися коня — і він не стане вас боятися. Не слід робити різкі, поривчасті рухи. Всі рухи повинні бути плавними, спокійними, навіть дещо сповільненими і ніби байдужими щодо коня і до того, що ви в даний момент робите. Все це тварина відразу відчує, ситуація тривоги і оборонні реакції зникнуть, і міцний контакт людини і коня як компаньйонів, що робить кожний свою справу, буде забезпеченим. А разом з цим контактом прийде і гарантія вашої безпеки.

їзда на маршруті — це відпочинок, задоволення. Основний алюр руху на маршруті — крок. Цей алюр визначається вантажем, що перевозиться на верхових і в'ючних конях. Кінною стежкою коні йдуть один за одним ланцюгом.

Планові зупинки в дорозі роблять у цікавих з погляду туризму місцях, але не рідше, ніж через 1—3 години руху. На плановій зупинці туристи спішуються, відв'язують чумбур, відпускають попруги і дозволяють коням щипати траву. Дозволяється одному туристу тримати в поводу двох коней. Якщо є можливість, коней прив'язують. Перед початком подальшого руху поправляють сідла. Розсідлувати коней слід тільки на великих привалах, тривалістю більше години.

Під час денного переходу не слід звертати з кінної стежки без дозволу керівника походу і якщо в цьому немає гострої необхідності за ситуацією, що склалася, особливо при русі лісистою місцевістю або болотистим топким ґрунтом.

Проходження небезпечних ділянок маршруту потребує від туриста-вершни-ка пильності і зібраності, керівник походу має інформувати групу про наближення до небезпечної ділянки.