Пішохідний туризм

Пішохідний туризм — наймасовіший і найдоступніший вид туризму. Проте він не найбільш безпечний, тому потребує вжиття заходів щодо забезпечення безпеки туриста. Цей вид туризму поділяється на плановий і самодіяльний.

Туристичний похід поєднує здоровий відпочинок, пізнання і освоєння навколишнього світу, що ставить його в ряд найбільш ефективних методів комплексного відпочинку.

Плановий пішохідний туризм, тобто такий, що планується туристичним підприємством, наприклад турбазою, для групи туристів має відповідати всім нормам безпеки життєдіяльності туристів на природі.

Контингент групи

Кількість туристів може бути довільною. Але вирушати в пішохідний похід можуть, звичайно, тільки добре фізично розвинені люди, що не мають медичних протипоказань до занять активним туризмом. Тому перед організацією походу необхідно проконсультуватися з лікарем, а в інших випадках і з родичами з питання допуску до походів і одержати на кожного клієнта медичну довідку — дозвіл займатися пішохідним туризмом. Треба враховувати і ступінь підготовленості.

Зміст і методика пішохідного туризму

Перед походом необхідно повідомити туристам початкові відомості з організаційних питань підготовки і проведення походу, основні відомості про місцевість, яку планується відвідати, елементарні поняття про орієнтування на місцевості, знання основ топографії, гігієни туриста, першої долікарської допомоги при захворюваннях і травмах.

Підготовка походів включає вивчення і розробку маршруту, розподіл обов'язків, організаційну і господарську підготовку. Маршрути походів мають будуватися так, аби група могла познайомитися з визначними місцями краю. Маршрути повинні знайомити туристів з найбільш характерними за природними умовами куточками області (відвідання заповідника, водного господарства, біостанції, лісництва тощо). В результаті походів туристи набувають знань з охорони природи, пам'ятників історії і культури. Керівник має бути готовий навести цікаві факти, розповісти легенди, пов'язані з місцями, де проходять маршрути.

Обов'язки між учасниками походу слід розподіляти так, щоб кожен був зайнятий посильною і цікавою для нього справою.

При підготовці до походу обов'язково потрібно навчити туристів основним елементам туристичної техніки і навиків похідного побуту. Тут слід приділити спеціальну увагу відпрацюванню таких елементів похідної техніки, як встановлення туристичних наметів у звичайних умовах і на швидкість, розведення багаття в різних умовах, перехід через річку по колоді та убрід, орієнтування по карті, компасу і зіркам, ходьба по заболоченій місцевості, по густому дрібноліссю, підйоми і спуски по заліснених схилах, визначення сторін горизонту за місцевими ознаками і за сонцем. За час походу туристи мають добре засвоїти систему організації руху маршрутом похідного бівуачного побуту: правильне укладання рюкзака, приготування їжі, миття посуду, особиста гігієна, заготівка палива тощо.

Програма для більш підготовлених та витривалих туристів може передбачати подальше вдосконалення, поглиблення і розширення знань, накопичення досвіду, вдосконалення навичок і умінь, необхідних кожному грамотному і культурному мандрівнику.

Безпека в пішохідному туризмі

Безпека в пішохідному туризмі (поході, експедиції, екскурсії) складається з кількох складових: вплив природного середовища і стихійних лих; вплив людського чинника; вплив суспільства загалом.

Виявляється, що основну частину нещасних випадків у туристичних походах спричиняє саме людський чинник, пов'язаний з незнаннями, невміннями тощо.

Подорожі повинні проводитися відповідно до законодавства України, законодавства країни, по якій проходить маршрут, хартії туризму та інших міжнародних документів з туризму.

Вимоги безпеки перед проведенням туристичного походу, екскурсії, експедиції. Питання техніки безпеки життєдіяльності в пішохідному туризмі розглядаються перед кожним походом. Короткі бесіди з цих питань повинні проводитися і під час самих походів, тренувань, практичних занять на конкретному матеріалі правильних і неправильних дій туристів.

Учасник повинен пройти відповідну підготовку, інструктаж з техніки безпеки, медичний огляд і надати керівнику довідку про стан свого здоров'я.

Учасник має виходити на маршрут в тій формі і з тим спорядженням, яке вказане керівником.

При розробці маршруту туристичного походу необхідно передбачити запасні та аварійні варіанти маршруту.

При закупівлі продуктів харчування, медикаментів перевіряти термін їх зберігання.

При зміні складу групи, маршруту керівник повинен повідомити про зміни адміністрації туристичної організації, яка організувала похід, маршрутно-кваліфікаційній комісії, пошуково-рятувальній службі.

При проведенні туристичного походу в районі, де діє пошуково-рятувальна служба (ПРС), керівник групи зобов'язаний повідомити про свій маршрут підрозділу ПРС, після закінчення — зняти групу з контролю.

Обоє 'язки мандрівника. Мандрівник повинен:

— знати чинники природного середовища, що впливають на безпеку проходження маршруту (стан снігу, рівень води, прогноз погоди) і стан свого організму;

— добре уявляти небезпеки і труднощі маршруту;

— розраховувати свої можливості в наданні самостійної допомоги собі або потерпілому, не чекаючи прибуття рятувальників;

— знати ознаки перевтоми, переохолодження і обмороження;

— здійснювати контроль за своїм здоров'ям, уміти оцінювати рівень своєї підготовленості і відповідно до нього рівень своїх спортивних амбіцій;

— при нещасному випадку, ознаках захворювання негайно повідомити про це керівнику;

— вживати заходи щодо запобігання і ліквідації аварійної ситуації, надавати першу долікарську медичну допомогу потерпілим;

— нести відповідальність за безпеку подорожі і не здійснювати дій, що можуть завдати шкоди іншим і собі;

— при підготовці подорожі відвідати маршрутно-кваліфікаційну комісію для отримання консультації щодо району подорожі та оформлення маршрутних документів;

— повідомити про свою (мандрівника або керівника походу або керівництва туристичної фірми) подорож офіційні служби (в Україні — пошуково-рятувальні служби МНС) і близьких;

— розуміти яку відповідальність несе керівник (гід-провідник) і мати мужність відмовитися від подорожі або проходження його окремих небезпечних ділянок, якщо є підозра про неготовність до нього;

— ставитися до учасників походу з повагою, взаємною підтримкою, відповідальністю тощо;

— своєю поведінкою, діями на маршруті сприяти встановленню дружніх відносин з учасниками туристичної групи і місцевими жителями, враховувати їх традиції, звичаї і особливості культури;

— не псувати гірські схили і скелі, не вирубувати живі дерева і чагарники, зупинятися на нічліг переважно на вже наявних стоянках і використовувати наявні місця для розведення багаття;

— не залишати ні свого сміття, ні того, яке було знайдене (за можливістю утилізувати);

— не порушувати умови життя тварин і рослин; не руйнувати споруд (загороджувальні огорожі, стінки для зміцнення доріг і стежок, хатини та інші споруди, крюки на маркірованих маршрутах).

До туристичних походів, екскурсій, експедицій допускаються туристи, що мають медичний допуск і пройшли інструктаж з техніки безпеки.

При проведенні туристичних походів, екскурсій, експедицій необхідно враховувати можливу дію на учасників таких небезпечних чинників:

— потертості ніг при неправильному підбиранні взуття;

— травми і рани при неправильному використанні гострих і ріжучих предметів, вогню і кип'ятку;

— зараження шлунково-кишковими захворюваннями при вживанні води з неперевірених відкритих водоймищ;

— отруєння отруйними рослинами, плодами, грибами;

— самовільне залишення учасниками місця розташування групи.

При проведенні туристичних походів, екскурсій, експедиції в групі повинна бути медична аптечка з набором необхідних медикаментів.

Можливість проходження дальніх і багатоденних туристичних походів і експедицій слід погоджувати з маршрутно-кваліфікаційною комісією.

Тривалість і протяжність походів, графік проходження, природні перешкоди мають відповідати віковим можливостям учасників і підготовці групи.

Сигнали лиха

При пішохідному туризмі, як і в деяких інших видах туризму (наприклад, мисливському, екологічному), які характеризуються віддаленням від населених пунктів, необхідно вміти подавати сигнали лиха.

На жаль, історія аварій знає чимало прикладів, коли невміння подати сигнал лиха коштувало людям життя. Тим часом, існує цілий арсенал засобів залучення уваги рятувальних команд, а також літаків, що випадково опинилися в районі лиха, вертольотів, суден. Не станемо описувати складні сигнали лиха, які вимагають застосування спеціальних радіо- і світлосигнальних засобів. Поведемо мову про прості, які можна застосувати в пішохідному туризмі.

Піротехніка. Мало знайдеться аварійних наборів, в комплект яких не входили б одна або кілька парашутних ракет. Для того щоб привести ракету в дію, треба затиснути її в лівій руці, відтягнути захисний ковпачок, направити сопло в небо і висмикнути запальний шнур. Сигналом лиха в даному випадку слугує червоний, малиновий одно- або багатозірковий яскравий спалах в небі. В деяких випадках — поєднання ракет інших кольорів. До недоліків ракет можна віднести їх значні розміри і вагу.

Зараз замість парашутних ракет іноді використовуються невеликі патрони-мортирки, що запускаються за допомогою спеціального механізму розмірами трохи більше авторучки. При пострілі мортирка, вибухаючи на висоті 50—75 метрів, утворює яскраву «зірочку».

Заслуженим визнанням користуються патрони сигнальні нічної-денної дії (ПСНД). Принцип дії у них той само, що і ракет. Патрон приводиться в дію висмикуванням запального шнура. Межа виявлення нічного сигналу (яскраво-оранжеве або малинове полум'я) досягає 10—15 кілометрів. Денний сигнал (малиновий дим) добре помітний на тлі снігу, льоду, води, але, наприклад, в пісках пустелі або густолісся його можна не помітити в трьох сотнях кроків. Дія сигнального патрона короткочасна — не більше 10—20 секунд.

Крім того, існують спеціальні фальшфейери, факельні свічки, димові шашки, які горять довше, іноді до десяти і більше хвилин.

Необхідно пам'ятати, що парашутні ракети, ПСНД і деякі інші піротехнічні сигнальні засоби конструктивно підготовлені до пострілу і тому поводитися з ними слід як із зарядженою зброєю, дотримуючись особливої обережності. У разі осічки патрони викидаються. Намагатися ремонтувати їх украй небезпечно і тому неприпустимо. Для подання сигналу біди, особливо димової, слід вибирати піднесені точки рельєфу. При цьому треба намагатися, щоб з підвітряної сторони був відкритий простір — водоймище, льодовик, поляна.

При подачі сигналу будь-який піротехнічний засіб слід тримати у витягнутій руці, розвернувши соплом від себе. З підвітряної сторони не повинні стояти люди, знаходитися легкозаймисті і вогненебезпечні предмети. Категорично неприпустимо направляти ракети і патрони у бік рятувальних літаків, вертольотів, суден. Окрім прямого призначення, піротехнічні сигнальні засоби можуть з успіхом використовуватися для відлякування хижих тварин — білих і бурих ведмедів, вовків тощо.

Слід також відзначити, що більшість піротехнічних засобів мають разову дію, тобто, подавши сигнал один раз, повторити його неможливо. Тому подавати сигнал треба з максимально близької відстані і лише коли є впевненість, що його помітять. Якщо необхідність у подачі сигналу відпала, запальний шнур з кільцем треба обережно укласти в гніздо і загвинтити захисний ковпачок. Під час руху сигнальні засоби слід зберігати в захищеному від ударів і атмосферних опадів і, водночас, досяжному місці.

Сигнальне дзеркало. Інженери підрахували, що яскравість світлового сигнального зайчика при куті стояння сонця в 90 градусів складає майже сім мільйонів свічок. Спалах сигнального дзеркала в безхмарний сонячний день спостерігається з літака, що летить на висоті 1—2 кілометра на відстані в 20-25 кілометрів, а в деяких випадках — до 40 кілометрів. До речі, сигнальним дзеркалом можна давати аварійний сигнал не лише вдень, але і вночі при повному місяці.

Сигнальне дзеркало в роботі — достатньо складний «інструмент», тому навчитися з ним поводитися бажано наперед. Саморобне сигнальне дзеркало можна виготовити з жерсті, металевої фольги, обгортки від шоколаду і цукерок, кількох звичайних кишенькових дзеркал, осколків слюди тощо. Далеко видно блиск широкого леза ножа, дна консервної банки, полотна пили тощо.

Світловідбиваючі властивості металевої фольги можна з успіхом використовувати не тільки в сигнальних дзеркалах. Наприклад, у безпосередній близькості від табору буде корисно розвісити смужки фольги на вітках окремого дерева. Поблискуючи на сонці, вони здалеку привертатимуть увагу.

З тією ж метою можна розкладати на схилах пагорбів листи фольги, заздалегідь несильно їх зім'явши для утворення множини відбиваючих площин.

Нарешті, можна прикріпити фольгу до шматка фанери, дошки або роздвоєної на кінці вітки і одержану пластину, що блищить, вільно підвісити на відкритому місці на верхівці вбитої в землю високої жердини. Пластина, постійно обертаючись на вітру, даватиме добре помітні світлові сигнали.

Справі порятунку людей може слугувати й повітряний змій. Раму, зроблену з кількох тонких дощечок, треба обтягнути легким папером, тканиною або поліетиленом — і ось вже над лісом парить здалеку помітний повітряний змій. Якщо до «хвоста» змія прив'язати смужки строкатої тканини або фольги, він стане помітніший.

Можна також порадити біля табору, на вершинах окремих дерев, або дерев, що підносяться над лісовим масивом, повісити прапори — сигнали, зшиті із строкатих шматків тканини, з розпоротих наметів, одягу. Добре помітні зверху великі оранжеві або строкаті полотнища, розтягнуті за допомогою довгих мотузок над озером або річкою паралельно поверхні води. Одна сторона полотнища прив'язується до кущів і дерев, що ростуть на березі, інша — до колів, вбитих в дно водоймища. Над неширокими водоймищами тканина розтягується від одного берега до іншого. Як сигнальний засіб можна з успіхом використовувати кишеньковий електричний ліхтарик. Сигнал, поданий сильним ліхтарем читається за 3—4 кілометри, слабким — до 2 кілометрів. Періодичність сигналу повинна бути 6 разів на хвилину.

Відповіддю є сигнал «Виклик прийнятий, допомога йде!», Він подається з періодичністю 3 рази на хвилину, а також будь-яким доступним способом. Знаючи азбуку Морзе, за допомогою ліхтаря, відкриваючи і закриваючи відбивач, можна передавати сигнал лиха та інші повідомлення. І навіть у найбільш, здавалося б, безнадійних випадках, коли у потерпілих зовсім немає ніякої піротехніки, немає матеріалу для виготовлення сигнальних дзеркал і навіть тканини на прапори-сигнали, вони не безпорадні. За наявності сірників та дров можна розпалити багаття.

Багаття. Багаття — це найпростіший і, напевно, найдревніший спосіб сигналізації.

Ефективність сигнального багаття прямо пропорційна місцю його розведення. Багаття, розкладене на відкритій, добре видимій з землі і повітря місцевості — високому голому пагорбі, узліссі лісу, великій поляні, незалісненому острівці посеред водоймища, скелі, що підноситься над лісовим масивом, тощо — видно здалеку.

Краще приготувати не одне багаття, його можна прийняти за випадкове, а кілька, розташувавши їх у формі якої-небудь геометричної фігури. Наприклад, три багаття утворюють трикутник, п'ять — букву «Т». Відстань між багаттями повинна бути не менше 20—30 метрів. Біля кожного багаття необхідно скласти додатковий запас дров. У даному випадку економити сили і час не варто. Хай краще пропадуть даремно декілька кубів заготовлених дров, ніж у найвідповідальніший момент для підтримки вогню не відшукається сухого поліна. Під час сильного снігопаду або дощу вогнище та запасні дрова необхідно захистити від намокання, накривши шматком поліетиленової плівки, тканиною або товстим шаром ялинового гілля. У безпосередній близькості від костра треба обладнати цілодобовий наглядовий пост, де розпалити і підтримувати постійний вогонь у невеликому запальному багатті.

При видимості літака, судна, що пропливає річкою або морем, будь-якого іншого транспортного засобу або людей за допомогою вугілля і полін, що горять, витягнутих з «запального» багаття, швидко розпалюються великі сигнальні багаття. Саме «запальне» багаття у цей момент завалювати додатковим паливом не слід, а треба спробувати роздути полум'я або кількома ударами по дровах, що горять, підняти сніп іскр. Одиночне багаття рекомендується періодично прикривати шматком тканини або пучком ялинового гілля, в крайньому випадку, загороджувати своїм тілом. Переривистий сигнал звертає на себе більше уваги, ніж постійний. Таким само способом можна передавати сигнал лиха за допомогою азбуки Морзе.

В ясну сонячну погоду добре помітний білий дим, що кублиться. Для його отримання в багаття, що розгорілося, підкидаються зелені вітки, мох, трава. У похмуру погоду краще видно чорний дим — у вогонь додаються зелене листя, шматки гуми, покришки і камери від коліс автотранспорту, ялинове гілля, сирий мох, масляні ганчірки. У сумнівних випадках краще давати комбінований сигнал — білий і чорний дим еід двох прилеглих одне до одного багать. У пустинній місцевості для подачі димового сигналу можна використовувати місткості, наполовину наповнені піском, просоченим змащувальними матеріалами, соляркою, бензином. Вночі можна підпалювати зібрану і зв'язану в пучки суху траву, чагарник. Багаття, що яскраво горить у ночі, пілот літака або вертольота, який пролітає, може помітити за 20 кілометрів. При спостереженні із землі багаття видно за 8 км.

Як сигнал лиха можна використовувати факели. До речі, вони і від звіра допоможуть уберегтися, і багаття під дощем розвести. Щоб виготовити сигнальний факел, треба з нестарої, краще загиблої берези, надрати більше сухого береста, скрутити його в тугий сувій і насадити на довгу палицю. Такий берестяний факел горітиме дуже довго, даючи навколо себе яскраве, рівне світло. Якшо їм розмахувати над головою або періодично закривати полум'я, сигнал буде помітніший.

Тривалість горіння факела та інтенсивність свічення залежать від кількості береста, товщини і щільності сувою. У пустелі факел виготовляється з порожньої консервної банки, прив'язаної до палиці і наповненої піском, просоченим бензином або соляркою. Вдень для отримання густого диму в банку треба додатково плеснути масла або кинути кілька невеликих шматків гуми. Вночі — використовувати чистий бензин або інше пальне, що дає яскраве полум'я. Вогонь багаття, що горить, або факела можна спробувати «відбити» у бік літака, що летить, за допомогою сигнального дзеркала. І навіть елементарна свічка може слугувати сигнальним засобом. Хоч це на перший погляд і здається дивним, але світло свічки краще помітне, коли вона горить усередині тканинного (особливо, якщо тканина світлих тонів) або сніжного притулку. Просочуючись крізь мікроскопічні отвори в матеріалі або крізь сніг, особливо в місцях стиків сніжних блоків, світло примушує стіни притулку яскраво світитися в темноті. Такі освітлені зсередини сніжні притулки або намети видно значно далі, ніж просто засвічену на відкритому просторі свічку. А якщо усередині намету запалити три або чотири свічки одночасно, то межа виявлення світлового сигналу в ясну погоду при спостереженні з повітря може зрости до кількох кілометрів.

Міжнародна кодова таблиця. Для потерпілих, позбавлених аварійно-сигнального «інструментарію», придуманий ще один спосіб аварійної сигналізації — міжнародна кодова таблиця.

Сигнали кодової таблиці викладаються на відкритих, добре помітних з повітря місцях — на схилах пагорбів, полянах. Розмір одного сигналу повинен бути не менше трьох метрів, інакше його буде складно розібрати з великої висоти. Обмежень в інший бік немає, чим більший сигнал, тим вища вірогідність, що його помітять.

Сигнал можна зробити практично з будь-чого: з розкладених на землі спаль-ників, розрізаного намету, запасного одягу, рятувальних жилетів, шматків тканини, закріплених за допомогою вбитих у грунт кілочків або накладених зверху каменів, з уламків транспортного засобу, каменів, ялинового гілля і віток дерев. Можна сигнал не викладати, а, наприклад, викопувати — зняти за допомогою лопати або ножа дерен і заглибити траншею. При цьому сам дерен потрібно акуратно укласти уздовж траншеї на траву, внутрішньою, темною стороною вгору. На снігу сигнал «малюється» за допомогою золи від багаття, або видавлюється підошвою взуття. Дно витоптаних траншей бажано вистилати гіллям дерев та іншим темним матеріалом. У пустелі, де будівельний матеріал вибирати не доводиться, нагрібаються невисокі вали з піску. Такий знак «працює» двічі в добу — вранці та ввечері, коли сонце стоїть низько над горизонтом. Густі тіні, відкинуті штучними піщаними валами, достатньо добре читаються з повітря.

У всіх випадках треба прагнути забезпечити максимальний контраст колірного сигналу і тла, на якому він розкладений. Інакше кажучи, на світлому грунті знаки повинні бути якомога темнішими, на темному — світлими.

Кожен знак кодової таблиці має одне єдине, відоме пілоту пошукового літака, значення. Вигадувати власні сигнали не слід, а якщо ви з якої-небудь причини забули, як розшифровується той або інший знак, можна викласти на землі загальновідомий сигнал SOS.

В аварійній ситуації не можна обмежуватися встановленням одного або двох сигналів. Сигналізація повинна бути різноманітною і, якщо так можна виразитися, багатоступінчатою, тільки тоді вона дієва. Наприклад, спіймавши на склі кабіни відблиск від сигнального дзеркала, льотчик уважніше огляне, помітить вирізану в чагарнику геометричну фігуру. Знизившись, розбере знаки кодової таблиці і дим сигнального багаття і, нарешті, розгляне самих людей. До речі, останні повинні поклопотатися про те, щоб їх було добре видно — надіти яскравий, краще оранжевий, а в пустелі білий одяг, вийти з тіні дерев на сонячне, відкрите місце, розмахувати над головою яскравими шматками тканини, вночі — факелом або ліхтариком. Пілот, помітивши людей, обов'язково зробить над ними коло або кілька разів гойдне крилами літака.

Після того як літак відлетить, потерпілим необхідно приготуватися до евакуації — відновити сигнальні багаття, що прогоріли, пакувати речі, за можливістю підготувати посадковий майданчик для рятувального вертольота. Єдине, що вони не повинні робити, це змінювати свій спосіб життя — залишати притулки, з'їдати на радощах НЗ продуктів, безперервно спостерігати за небом. Допомога може прибути не дуже швидко. Рятувальні операції нерідко розтягуються на години, а при несприятливій погоді на добу і навіть тижні.

Посадочний майданчик для вертольота повинен бути розміром не менше 35x35 м і розташовуватися горизонтально або з малим ухилом над схилом або на вершині куполу, звідки можливий так званий літаковий зліт, тобто з розгоном. Під схилами нерідкі низхідні потоки, що утруднюють або роблять неможливою посадку. Поверхня майданчика має бути достатньо твердою. Сніг треба утоптати так, аби при ходьбі не провалювалися ноги. У зоні посадки не повинно бути перешкод — дерев, каменів, предметів, що вертикально стирчать. Всі легкі речі, а також намети необхідно закріпити за допомогою кілочків, вбитих у ґрунт, і каменів. Пілоту вертольота бажано вказати напрям вітру за допомогою саморобного прапорця, сигнального патрона, диму багаття, шматка тканини. Сигнальник повинен завжди ставати спиною до вітру. Підходити до вертольота, що сів, можна тільки за командою пілота або після повної зупинки несучого і рульового гвинтів і лише спереду в межах видимості пілота.

Якщо потерпілі з тих або інших причин вирішили, не чекаючи допомоги рятувальних команд, вибиратися до людей самостійно, то місце, де сталася аварія, необхідно позначити за допомогою описаних способів, а у напрямку руху в обов'язковому порядку викласти добре помітний з повітря знак з міжнародної кодової таблиці.

Одночасно на землі, на видному місці, з каменів, шматка льоду, колод споруджується далеко видимий тур — башточка. На його вершині закріплюються кілька півтора-двометрових палиць, до яких прив'язуються яскраві клапті тканини, фольга, консервні банки. Під туром або поряд з ним, у захищеній від негоди ємності — в пляшці із залитою стеарином свічки шийкою, потрійному поліетиленовому мішку, гумовій повітряній кульці тощо — залишається записка, в якій вказуються: повні дані тих, що потерпіли аварію (прізвища, імена, домашні і робочі адреси), стисло описується аварія, перераховується майно, що є у розпорядженні групи, і спорядження (продукти, вода, сигнальні засоби, зброя, одяг тощо), обґрунтовується вибраний напрям руху. Обов'язково вказується рік, число і час, коли залишена записка. В основі туру з каменів або товстих віток викладається кілька стрілок — покажчиків, направлених вістрям у бік передбачуваного напрямку руху.

Всі непотрібні речі залишаються біля туру на видному місці. Вантаж у дорогу, окрім обов'язкових засобів сигналізації і орієнтування, зброї, поліетилену (за допомогою якого можна чудово захиститися від опадів, вітру, холоду, а в пустелі добути воду), слід брати, виходячи з конкретних кліматичних і географічних умов маршруту, але не забуваючи мудре правило — сподіваючись на краще, готуйся до найгіршого!

Під час руху необхідно якомога частіше мітити свій маршрут — обломлювати вітки, робити затеси на стволах дерев, складати в помітних місцях непотрібні речі тощо. У важкопрохідній місцевості мітки повинні розташовуватися в межах прямого виявлення — від однієї мітки повинно бути видно іншу. В місцях зміни напрямку руху слід ставити дві-три «великих» мітки — великий затес на стволі дерева, тур, смуги яскравого матеріалу, закріплені на вітках дерева, поряд з міткою викладати стрілку, що вказує напрямок руху. Раз на добу необхідно залишати в добре помітних місцях, захистивши від негоди, записки із зазначенням свого маршруту та іншою важливою для рятувальників інформацією і датою залишення записки. Слід пам'ятати, що часто поставлені мітки полегшують пошук зниклої групи.

Слід також зазначити, що завжди залишається вірогідність, що поданий сигнал, окрім самих потерпілих, ніхто не помітить. Особливо це характерно для випадків, коли потерпілих спеціально не шукають. Отже, слід завжди бути готовим до самопорятунку — виходу до найближчого населеного пункту.