Одяг, взуття і спорядження

Подорожуючи різними районами, людина повинна постійно піклуватися про стан ніг і взуття. Добре підігнане і в міру розношене взуття не викликає серйозних потертостей. Воно має підганятися так, щоб пальці ніг мали повну свободу. Взимку в північних районах і в горах взуття підганяється на дві шкарпетки, а в чобіт (черевик) рекомендується вкладати устілку (краще повстяну). Якщо виникає необхідність розпрямити складки взуття, слід розрівняти їх металевим предметом або каменем, не порушуючи цілісності швів. У тому місці, де взуття натирає, потрібно наклеїти на ногу лейкопластир. Якщо шкарпетки сильно просочені потом, слід змінити їх, оскільки, будучи мокрими, вони швидше викликають потертості. На великому привалі треба обов'язково прополоскати у воді і просушити шкарпетки, а також вимити ноги. Потертості або намини необхідно обмити, накласти тонкий шар вати і заклеїти лейкопластиром. Якщо дозволить час, наклейку можна зняти і підсушити садно, а потім, змінивши вату, знову заклеїти. Пухирі, що з'явилися на ногах, потрібно проколоти, випустити рідину і заклеїти лейкопластиром. Взуття вимагає ретельного погляду, особливо в сирих кліматичних умовах і взимку. Його потрібно часто просушувати, але обережно, позаяк при швидкому сушінні (на вогні багаття, біля гарячої печі) воно може зіпсуватися. Те ж саме буде якщо воно залишиться на морозі. Хорошим способом сушіння є заповнення взуття нагрітими (так, щоб не обпалювало) дрібними камінчиками, галькою, піском. Взуття можна набити папером, сухим сіном або мохом, що сприяє швидшому сушінню і перешкоджає деформації. Допустиме в крайньому випадку надягання сирих чобіт (черевик) на сухі шкарпетки, але не навпаки. Необхідно регулярно змащувати взуття тонким шаром шевського крему. Його можна замінити несолоним салом, дьогтем, жиром водоплавних птахів і риби, милом, рослинним маслом. Для отримання дьогтю потрібно нагрівати бересту в банці над вогнем до тих пір, поки не утвориться темна рідина.

Як одяг, так і намети потребують просочення спеціальними складами. Існують три способи просочення для кращого їх збереження. Перший — за допомогою хімічних складів. При такій обробці тканини її нитки стають непроникними для води, але проміжки між ними не заповнюються. Добре натягнутий намет з просоченої тканини при куті нахилу не менше 35° не пропускає води. Але якщо речі, що лежать у наметі, стикаються з тканиною, то вода проникає через пори, і вони намокають. Просочення повинне поновлюватися щороку, якщо сезон подорожей досить тривалий і буває багато дощів. Хімічними способами можна просочувати також і мотузки (стропи), щоб вони не намокали і не гнили. Другий спосіб — просочення тканини масляним або воскоподібним складом, що заповнює всі проміжки. В результаті вона стає абсолютно непроникною для повітря і води, але більш важкою і вогненебезпечною, а при низьких температурах — негнучкою. Іскри, що падають на тканину, можуть легко пропалити її або навіть спричинити пожежу. Такому способу просочення піддаються тканини, що застосовуються головним чином для підлоги намету, внутрішньої обшивки спального мішка, обшивки в'ючних мішківі сумок, іноді рюкзаків. При дбайливому поводженні з тканиною просочення зберігається кілька років. Третій, проміжний спосіб — просочення складами, що містять риб'ячий або столярний клей або казеїн. В результаті тканини стають щільними і придатними для виготовлення з них як одягу і наметів, такі підлоги полегшеного типу.

Однією з найбільш важливих деталей спорядження є рюкзак. Конче важливо правильно його заповнювати речами: дрібні предмети потрібно укладати до спини, тверді і важкі — в нижній половині рюкзака. Лямки слід підганяти за зростом таким чином, щоб нижній край місця, де прикріплений вантаж, прилягав до крижів тулуба. Підігнаний таким чином рюкзак не б'є по спині і не дуже
натирає плечі. При важкому вантажі (більше 20 кг) необхідно подбати про
м'які прокладки під наплічні ремені з поролону, повсті або моху. При подорожах взимку потрібно ретельно стежити за справністю одягу, утримувати його сухим і оберігати від пропалювання.

Найбільш частою причиною зволоження одягу є сильне потовиділення. При його появі слід зняти з себе зайві речі (обов'язково зберігши верхній вітрозахисний шар), і, якщо є можливість, зменшити фізичне навантаження. Одяг при тривалих подорожах, особливо в холодних кліматичних умовах, слід просушувати, вивішуючи у верхній частині притулку, заздалегідь витрусивши сніг, що накопичився в складках. Якщо немає умов для прання одягу і білизни, їх необхідно витрусити, а потім повісити на 1,5—2 год. на відкритому повітрі. Щоб в завірюху і заметіль до одягу не прилипав сніг і він не промокнув, рекомендується зверху надягати капронові панчохи, халат, накидку, виготовлені з капронової парашутної тканини. Таким чином за потребою забезпечується маскування. Головним для підтримки життєдіяльності в полярних районах є збереження тепла. Тому одяг повинен виконувати одну функцію — оберігати людину від дії холодного повітря, допомагати уникнути переохолодження. Одягання і зняття одягу (при необхідності), допомагає регулювати температуру тіла. Внутрішні шари утримують тепле повітря, а зовнішній одяг, що не продувається, не дає можливості холодному повітрю проникати через одяг і охолоджувати тіло.

Слід пам'ятати: одяг, що дуже щільно прилягає, зменшує зону нерухомого повітря навколо тіла і перешкоджає вільному кровообігу. Потіння небезпечне, оскільки воно знижує ізоляційну здатність одягу, насичуючи його вологою,після випаровування якої тіло охолоджується. Запобігти перегріванню можна, знявши частину одягу або розстебнувши його на шиї, зап'ястяхі на грудях. Руки і ноги охолоджуються швидше, ніж інші частини тіла, і тому вимагають більшої уваги. Руки за можливістю повинні бути закриті. Зігріватиїх слід під пахвами, на внутрішній частині стегна або на грудях. Оскільки ноги швидко потіють, щоб уникнути їх переохолодження, краще носити взуття більшого розміру, яке дозволяє надягати не менше двох шкарпеток.

У тропіках і субтропіках тіло людини через спеку захищене погано. Тому вона може піддатися нападу комах і п'явок, одержати удари, подряпини, порізи. Для подорожей в таких умовах необхідно мати таке спорядження: одяг, достатньо вільний для того, щоб його можна було заправити в рукавички і шкарпетки, а також міцну, пристосовану для переходу через джунглі сітку від комарні і рукавички для захисту від шпильок (накомарник повинен бути жовтого або якого-небудь іншого світлого кольору, якого комарі бояться, на відміну від чорного та інших темних тонів (що привертають їх); мішки, куди можна покласти необхідні речі, наприклад карти, компас, сірники; чоботи або високі армійські черевики, зручні для носіння в джунглях. У пустинних районах необхідно захищати тіло від дії прямих сонячних променів, щоб уникнути надмірного потовиділення, а також від укусів численних комах, що мешкають у пустелі. Вдень рекомендується закривати тіло і голову, а також шию шматком матерії, носити довгі штани і сорочку з довгими рукавами. Одяг повинен бути вільним. Знімати його слід лише в тіні, оскільки навіть відбите сонячне світло може викликати опік. Проте, готуючись до подорожі, треба пам'ятати, що ночі в пустелі холодні.

Захист ніг в пустелі — це життєво важливе питання. Потрібно витрушувати пісок і комах з взуття і шкарпеток, навіть якщо для цього доводиться робити часті зупинки. За відсутності чобіт можна зробити обмотки з будь-якого підручного матеріалу. Необхідно вирізати дві смуги шириною 7—10 см і завдовжки 120 см, а потім обернути ними ноги у вигляді спіралі поверх взуття. Це обереже від попадання в нього піску. Можна виготовити імпровізовані сандалі з боковини старої шини (за наявності пошкодженого транспорту). Проте, якщо взуття, що зносилося, завдає неспокою, краще укріпити підошви черевик (чобіт) міцним матеріалом. Під час відпочинку бажано роззувати і шкарпетки (онучі). Робити це треба обережно, оскільки ноги можуть набрякати, що утруднить подальше надягання взуття. Ходити босоніж не рекомендується, оскільки можна натерти ноги піском. Крім того, пересування босоніж по солончаках або грязі загрожує лужними опіками. Для захисту ніг необхідно зробити дерев'яні черевики, прикріпивши до шматка дерева цвяхом ремінець. Треба захищати ноги від дії сонця. Для оберігання очей від сонячних променів слід вирізати з тканини парашута (брезенту) стрічку завдовжки 15—20 см і зробити в ній вузькі отвори для очей. Закріпити окуляри на обличчі можна за допомогою гумок, а краї прорізів зачорнити сажею.

Особисте спорядження. Спорядження повинне бути легким, міцним, надійним, «ручним у застосуванні і з розумним ступенем універсалізації. До найнеобхідніших речей належать: одяг, взуття, спальне приладдя. Пухова куртка або жилет - від холоду і вологи. Светр, вовняні штани, шкарпетки — від холоду. Светр має бути теплим, з коміром. Шкарпетки повинні бути м'які, облягати ногу, без складок. На вовняні шкарпетки краще одягнути еластичні, щоб на шкіру ніг не потрапляв дорожній пил, пісок, дрібні камінчики. Штормовка і брюки (брезентові або з щільної матерії) — для пересування по лісистій місцевості з переважанням чагарнику. Вітрозахисний костюм (болонєвий або подібний) — для захисту від холодного вітру. Плащ-накидка (поліетиленова, з прогумованого капрону або подібна) — для захисту від дощу себе і рюкзака. Поліетилен легше, але не міцний. Прогумований капрон міцний, але важкий. Шорти, панама, бавовняна сорочка з довгими рукавами — для сонячної погоди. Основне взуття: туристичні черевики на профільованій підошві типу «Вібрам» — найбільш зручні для походів.

Загальні принципи підбирання взуття: наявність місця для додаткової устілки і вовняних шкарпеток; взуття не повинне тиснути на пальці (щоб пальці могли вільно ворушитися); при затягнутому шнуруванні черевики мають облягати гомілковостопний суглоб; низький каблук; товста гумова підошва (пластмасова може зламатися); міцні шнурки. Окрім цього, черевики повинні бути перед походом розношені. Швидко розносити черевики можна, носячи їх 2—З дні на мокрі вовняні шкарпетки. Для більшої водонепроникності черевики можна змащувати жиром. На нескладних маршрутах можна носити інше міцне взуття. В період весняно-осіннього бездоріжжя краще мати гумові чоботи.

Спальний мішок. У нескладних походах можна використовувати мішок-ковдру. Під спину у будь-якому випадку необхідно покласти пінополіуритановий килимок (можна і надувний матрац, але він набагато важчий). Спати в спальнику завжди тепліше без одягу, в прохолодні ночі треба надіти вовняні брюки, тільник, шкарпетки. Рештою одягу можна укритися. Основний принцип організації сну — збереження тепла (повітряного прошарку).

Рюкзак. Рюкзак — це пристосування для перенесення різних речей протягом тривалого часу. Тому критерієм вибору рюкзака є: зручність ходіння (чим пряміша постава, тим легше ходити); зручність передачі навантаження (широкі плечові ремені, поясний і лобовий ремені значно знижують тиск на плечі); зручність у перенесенні речей різної ваги і габаритів.

Основними характеристиками рюкзаків є: наближення центру тяжіння до спини; складаність; форма рюкзака при різному наповненні; здатність передачі навантаження на людину; матеріал виготовлення.

Існуючі типи рюкзаків: «круглий», станковий, «банан». Кожний з названих типів має свої переваги і недоліки, які виявляються в різних умовах експлуатації, що дуже важливо враховувати при виборі рюкзака. До умовно «круглих» рюкзаків можна віднести «Абалаковський», «Експедиційний», різні брезентові рюкзаки меншого об'єму. До їх достоїнств слід віднести компактність у згорнутому вигляді, зручність у наповненні і можливість перенесення об'ємних речей. До недоліків слід віднести відсутність поясного ременя, знижений центр тяжіння, складність пакування різнорідними предметами. Станкові рюкзаки краще прилягають до спини, у них центр тяжіння вийде і ближче до спини, вони легко заповнюються будь-якими речами і це не позначається на зручності перенесення, але вони дуже великогабаритні в складеному вигляді, і не мають поясного ременя. Рюкзаки типу «банан» дуже чутливі до пакування при різному наповненні, проте добре центровані і мають поясний ремінь.

Сучасний тип рюкзака повинен відповідати таким вимогам:

- максимально витягнута конструкція для підняття центру тяжіння;

- розподіл несучої функції між лямками поясним ременем (іноді головним);

- бічні затягування або шнури для додання жорсткості рюкзаку при різному наповненні;

- наявність додаткових притягаючих ременів, розташованих зверху на плечових, для притягання верхньої частини рюкзака вгору і вперед;

- наявність кишень (бажано тільки в задній частині рюкзака, для зменшення його ширини) для швидкого та зручного доступу до необхідних речей.