Загальні поняття інформаційного простору

Якщо виходити з латинського значення слова «інформувати» — це «зображати, складати уявлення про що-небудь», то неважко додуматися, що «інформаційний простір (поле)» саме і означає те середовище, в якому і завдяки якому виробляється, існує, циркулює, обертається інформація.

_____________________

¹⁷⁸Див.: Гриценко О., Шкляр В. Основи теорії міжнародної журналістики. — К., 2002. — С 22-23.

Ст. 240

І це поняття не космічне (хоча повітряний і космічний простір можуть входити і входять до складу інформаційного поля), не географічне (хоча територія є його невід'ємною частиною), не технічне (хоча уявити його поза науково-технічним прогресом неможливо), не економічне (хоча тісно пов'язане з економікою і є важливим її складником). Це поняття — соціально-політичне і вбирає в себе як територіальний, космічний, технічний, економічний фактори, так і людський, оскільки суспільна інформація призначається для людини, людина — її споживач, без людини вона втрачає свій сенс.

Отож, коли йдеться про інформаційне поле конкретної держави (а кожна держава його має), то його межі зазвичай ототожнюються з її кордонами, охоплюючи національні територію, акваторію, повітряний простір та економіку. Саме у цих сферах діють засоби інформації, які й інформують, тобто повідомляють, зображають, складають про щось уявлення. А от що саме повідомляють, як саме зображають і яке саме уявлення складають, — це вже стосується сфери політики й залежить від інформатора. Наприклад, українське телебачення і радіо та московське про одну і ту саму подію нерідко розповідають по-різному. Ані дивуватися з цього, ані тим більше обурюватися цим не варто: українське телебачення має виражати інтереси української держави, московське ж — російської, а ці інтереси, як відомо, не збігаються. А от дивуватися та обурюватися тим, що чужоземний інформатор нерідко використовує наш національний інформаційний простір проти нашої ж держави, варто і потрібно.

Загалом же поняття державного інформаційного простору не обмежується самою тільки територією країни. До складу цього поняття входять його суб'єкти, все матеріально-технічне середовище, вся інтелектуально-інформаційна власність цих суб'єктів. Це досить великий і складний комплекс.

Суб'єктами національного інформаційного простору є передусім юридичні особи. Це:

— державні та недержавні інформаційні агентства;

— органи державної влади, інші державні і недержавні установи (організації)— через створені ними у встановленому порядку інформаційні служби;

Ст. 241

— державні та недержавні установи, служби і центри збирання, зберігання, дослідження та поширення статистичної, соціологічної, економічної, іншої суспільно значущої інформації,

— спеціальні галузеві та міжгалузеві (проблемні, банково-інформаційні, довідкові тощо) установи і центри (бюро) наукової та науково-технічної інформації;

— державні та недержавні аудіовізуальні і друковані засоби масової інформації, структури, які їх об'єднують (компанії, корпорації, асоціації, спілки

тощо);

— видавництва всіх типів, різних форм власності;

— професіональні творчі об'єднання громадян у галузях науки, літератури і мистецтва, винахідницької та раціоналізаторської діяльності, збереження й охорони історико-культурної спадщини, інформаційного обслуговування (творчі спілки, товариства, асоціації тощо);

— виставкові організації та центри;

— бібліотечні, музейні, клубні та інші культурно-просвітницькі установи, що використовуються в інформаційній діяльності;

— поліграфічні підприємства;

— підприємства зв'язку та іншого матеріально-технічного забезпечення життєздатності національного інформаційного простору, збирання, дослідження та поширення інформації;

— торговельні та інші установи з розповсюдження матеріальних носіїв інформації (книжкової продукції і преси, компакт-дисків, відео та аудіо касет);

— зарубіжні і міжнародні організації, представництва, спільні підприємства, належним чином зареєстровані (акредитовані) в Україні;

— органи захисту державних таємниць, національного інформаційного простору та охорони інформації;

Ст. 242

— філії (представництва) суб'єктів національного інформаційного простору України за кордоном;

— інші причетні до збирання, зберігання, дослідження і поширення інформації державні та недержавні формування, створені і зареєстровані в Україні відповідно до чинного законодавства¹⁷⁹.

Суб'єктами національного інформаційного простору визнаються також фізичні особи — громадяни України та інших країн, які здійснюють відповідно до законодавства України професіональну творчу діяльність у галузі інформації індивідуально.

Національний інформаційний простір — надзвичайно важливе політичне поняття, яке у вартісній шкалі соціальних цінностей можна поставити на друге місце після державної незалежності. Держава зобов'язана забезпечити використання свого інформаційного поля в інтересах саме держави та її громадян. Якщо вона цього не зробить, то її інформаційний простір буде використаний проти неї самої. І це ми бачимо на власному досить сумному прикладі.

До розпаду Радянського Союзу на всій його території, з Україною включно, був єдиний комуністично-радянський інформаційний простір, що суворо охоронявся і куди не допускалась жодна інформація, що не вкладалась у рамки панівної ідеології. З цією метою була створена система компартійної преси та розгалужені ретрансляційні теле- і радіомережі. Коли Україна стала незалежною, в її інформаційному просторі за традицією продовжували безперешкодно хазяйнувати інформатори іншої країни. У перші роки незалежності наша держава зі свого дірявого бюджету навіть фінансувала теле- і радіопередачі з Москви, які дуже часто мали, як, до речі, і нині мають, антиукраїнське спрямування.

___________________

¹⁷⁹Див.: Москаленко Анатолій. Теорія журналістики. — К., 1998. — С 45-46.

Ст. 243