Українська присутність в Інтернеті

Говорячи про інформаційний простір, неможливо обминути такий феномен сучасної комунікативної сфери, як глобальна інформаційна система Інтернет. її родовід бере початок від 1961 року — часу публікації Леонардом Клейнроком першої статті з теорії пакетної комунікації. А вже через 11 років Роберт Кан організував міжнародну конференцію з питань комп'ютерних комунікацій, що стала першою демонстрацією на публіці нової мережної технології. Цього ж 1972 року з'явилась електронна пошта¹⁸⁸.

З цього часу «всесвітня павутина», як назвали мережу Інтернет, розвивається семимильними кроками. Можливості Інтернету безмежні. Мережа не має кордонів і повсюдно доступна. Для неї не існує відстаней. її функціональні можливості постійно розширюються. Ми ще під враженням можливостей Інтернет-пошти, а на порозі уже видніються ще більші дива: Інтернет-телефонія та Інтернет-телевізія.

Сьогодні неможливо уявити життя без комп'ютеризації та інтернетизації всіх його сфер. Молодь уже переконалась: хто не володіє комп'ютером, не вміє «ходити» по Інтернету, той зупинився у своєму розвитку у вчорашньому дні і не має перспективи повної самореалізації в майбутньому.

_____________________

¹⁸⁸http://www.jetinfo.ru/1997/14/l/articlel. 14.199740. html.

Ст. 260

Інтернет успішно завойовує країну за країною. Не обминула ця доля й нашу державу. Фахівці вважають, що у нас уже закладена достатня технічна база для успішного входження у світову інтернетівську мережу, а саме:

— доступ до Інтернету мають жителі понад 100 міст;

— сьогодні щорічний продаж персональних комп'ютерів зростає на 40 відсотків;

— нині вже є понад 40 тисяч сайтів УАНету.

Цікавий якісний склад української інтернет-аудиторії. За статтю переважають чоловіки (їх — 69%, жінок — 31%); за віком більше молоді (до 40 років — 75%); за родом занять — левову частку становлять освічені люди (спеціалістів різних галузей — 55%, керівників — 21%, службовців — 12% )¹⁸⁹.

Приріст української Інтернет-аудиторії відбувається високими темпами: понад 100 тисяч користувачів щомісяця. Якщо у лютому 2005 року їх було 5 млн 546 тис.¹⁹⁰, то вже у березні цього ж року — 5 млн 653 тисячі¹⁹¹.

Інтернет може дуже багато, його переваги передусім полягають:

— у можливості охоплення якнайширшої аудиторії;

— у швидкості доступу до інформації та полегшенні її пошуку;

— у можливості користуватися ним у будь-який час і з будь-якої точки;

— у забезпеченні прямого і швидкого зв'язку;

— у використанні для безперешкодного поширення інформації;

— у застосуванні як інструмента для проведення точних опитувань і вивчення громадської думки;

— в необмежених можливостях використання для поширення традиційних засобів масової інформації(газет, журналів, радіо- та телепередач) і створення інтернет-видань.

— в існуванні легкодоступного архіву оприлюднених матеріалів, якими можна скористатися і простежити динаміку розвитку подій чи політичних висловлювань.

__________________

¹⁸⁹Див.: http://www.vseprosto.com.ua/?page=4.

¹⁹⁰Див.: http://ru.proua.com/news/2005/03/ll/190831.html.

¹⁹¹Див.: http://novosti.dn.ua/print/11779.

Ст. 261

Останнім часом роль Інтернету у формуванні громадської думки справді надзвичайно зросла. Цьому сприяє низка факторів.

По-перше, бурхливо зростає кількість користувачів. Фахівці прогнозують, що у 2012 році вона досягне 12 млн.

По-друге, швидкими темпами розвиваються Інтернет-видання, деякі з них досягають впливовості найтиражніших газет (наприклад, заснована Георгієм Ґонґадзе Інтернет-газета «Українська правда»).

По-третє, все більше друкованих видань та теле- й радіокомпаній створюють власні сайти та розміщують на них свої випуски повністю чи вибірково, а інформаційні випуски — як правило. Газета «Вечірній Київ» свого часу однією з перших в Україні почала подавати свій інтернетівський варіант, а тепер кожна редакція, що себе поважає, має власний сайт (радіо «Свобода», Бі-Бі-Сі, основні центральні телеканали, більшість впливових газет).

По-четверте, відбувається взаємопроникнення інформації з традиційних ЗМІ в інтернет-видання і навпаки — з Інтернету в традиційні форми мас-медіа. Так, приміром, Інтернет-видання «Українська правда» оприлюднює найцікавіші публікації з «України молодої» та інших газет або посилається на них. Навзаєм, газети нерідко передруковують повністю або фрагментами інтернетівські матеріали, не кажучи вже про численні цитування та посилання на різні сайти. Тобто, намітилося нове явище в медіа-просторі — своєрідний симбіоз традиційних засобів масової інформації та Інтернету, що посилює вплив тих і інших на суспільну свідомість.

Ст. 262

Дослідники відзначають різноманітність тематичних напрямків, стилів та впливовості найпопуляр-ніших сучасних українських Інтернет-видань:

«І якщо «Українська правда» у повинних стрічках балансує на межі відвертої публіцистики, «ПроЕвропа» спирається у своїх судженнях на європейський досвід «нульового коментаря» та ілюструє аналітику здебільшого європейським поглядом, то «Репортер» Уколова віддає перевагу «гарячій десятці фактів», що зближує його з «Кореспондентом» та з порівняно новим сайтом «Укрінфомбюро» http://www.uknn-form.info/, котрий досить ефектно позиціонує себе журналістськими розслідуваннями...

Леся Мазаник, керівник інформаційно-аналітичного сайту «KopecnoHdeHm.net», коментуючи подібне питання львівській «Медіакритиці», називає кількість відвідувачів «Кореспондenm.net» в межах 70-80 тисяч осіб. Такі показники, якщо порівнювати з традиційною пресою, абсолютний рекорд для вітчизняних ЗМІ»¹⁹².

До найбільших переваг Інтернету слід віднести повну відсутність цензури та контролю з боку влади. Тому в Інтернеті, як ніде в інших ЗМІ, можна знайти найнищівнішу критику влади (незалежно від того, які сили при владі), розвінчання кумирів, оприлюднення фактів, які, м'яко кажучи, не роблять честі владоможцям.

Водночас, як це часто в житті буває, ця справді позитивна риса, що є уреальненням свободи слова, перетворюється у свою протилежність. Через Інтернет завдяки цій свободі зливається компромат на політиків, подаються «смажені» факти, які не відповідають дійсності, себто, іде косяком «чорнуха», яку навіть далека від цноти бульварна преса не завжди може собі дозволити. Таким чином, безперечна перевага «світової павутини» стає водночас її безперечним ґанджем.

________________

¹⁹²Див.: http://www.telekritika.kiev.ua/comments/?id=22534

Ст. 263

Владу лякає як вільнодумність в політичних оцінках інтернет-видань і відсутність суттєвих важелів впливу на діяльність цих ЗМІ, так і наповнення Інтернету «чорнухою» та порнографією. Та ще на тлі динаміки збільшення їхньої читацької аудиторії. Звичайно, «правила гри» в Інтернеті повинні бути законодавчо врегульовані. Адже не можна вважати нормальним той факт, що Інтернет-видання, попри їх поширеність і вплив, навіть не узаконені як засоби масової інформації.

Однак влада намагається врегулювати їх на власну користь — встановити якомога дійовий контроль над інтернет-сайтами. Іншими словами, запровадити своєрідну цензуру в Інтернеті. Саме так розцінила журналістська громадськість сумнозвісний наказ екс-міністра транспорту і зв'язку Євгена Червоненка «Про затвердження порядку проведення державної реєстрації електронних інформаційних ресурсів», який, попри його антиконституційність, пройшов реєстрацію Міністерства юстиції. І це не поодинока така спроба. 2004 року схоже розпорядження, що затверджувало Положення про Національний реєстр електронних інформаційних ресурсів, підписав тодішній прем'єр Віктор Янукович.

Під тиском різкої критики громадськості Червоненко змушений був зупинити дію свого наказу. Цензура не пройшла. Однак це зовсім не означає, що законодавство повинне бути осторонь регулювання такої важливої справи, як інформаційний Інтернет-ресурс.

Зі сказаного напрошується однозначний висновок: український сегмент Інтернету став повноправним складником національного інформаційного простору, а світове павутиння UA-зони набрало неабиякої політичної ваги.

Президентські перегони 2004 року зайвий раз переконали, що, по-перше, національний простір країни має бути підпорядкований національним інтересам народу, що встановлення антиукраїнськими та антинародним силами контролю над ЗМІ може призвести до катастрофічних наслідків для держави; по-друге, Помаранчева революція і журналістський спротив довели відданість більшості українського народу принципам справедливості і демократії, показали силу населення, яке відчуло себе нацією.

Ст. 264

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Актуальні проблеми інформаційної безпеки України // Національна безпека і оборона. — 2001. — № 1.

Гриценко Олена. Суспільство, держава, інформація. — К., 2001.

Гуманітарні технології. Конспект лекцій (За ред. В. В. Різу-на). — К., 1994.

Драч Іван. Як облаштувати інформаційний простір // Людина і влада. — 2001. — № 1-2. — С 68.

Зернецька О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини. — К., 1999.

Карпенко Віталій. Журналістика: Основи професіональної комунікації. — К.: Нора-прінт, 2002.

Лаврухин А. Н. «Информационное общество»: надежды и результаты информатизации // Сб. трудов ВНИИСИ. — М., 1989. — Вып. 12.

Лизанчук В. В. Єдиний національний інформаційний простір України: реальність чи міф? // Українська періодика: історія і сучасність. — Львів, 1995.

Мелещенко О. К., Різун В. В. Сучасні інформаційні мережі. — К., 1992.

Мелещенко О. К. Комп'ютерні і телекомунікаційні технології як гарант інтеграції журналістики України у світовий інформаційний простір. — К.: Центр вільної преси, 1998.

Москаленко Анатолій. Теорія журналістики. — К., 1998.

Москаленко А. 3., Губерський Л. В., Іванов В. Ф., Вергун В. А. Масова комунікація. — К., 1997.

Нагорняк М. В. Проблеми формування інформаційного простору України. — Вісн. Київ, ун-ту. Сер.: Журналістика, 1997. — Вип. 5.

Соціокультурні аспекти права на комунікацію. — К.: ЦВП, 1997.

Чічановський А. А., Шкляр В. І. Національний інформаційний простір: потенціал і ресурси // Вісн. Київ, ун-ту. — Сер.: Журналістика, 1997. — Вип. 4.