КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Еволюція теоретичних уявлень про державуДержава є вихідним пунктом і епіцентром політичної думки. Уявлення про її соціально-політичну сутність видозмінювались протягом усієї історії політичної думки. Феномен держави отримав дуже різні тлумачення, а діапазон його визначень, функціональної природи і відносин з суспільством є надзвичайно широким. Згідно з теологічною концепцією, держава походить від Бога, а земні порядки являють собою невід'ємну частину космічного порядку, що має божественне походження. У давньокитайській міфології імператор Китаю, верховний правитель Піднебесної, був єдиною точкою зв'язку земного з вищими, небесними силами. У давніх євреїв їхній єдиний Бог знаходився в особливих договірних стосунках з єврейським народом, був його главою і царем. В іудаїзмі присутня класична тріада, яка включала відносини між небесним і земним, виглядає таким чином: Бог - посередник (Мойсей) - народ. У Старому Заповіті підкреслюється, що закони єврейського народу отримані Мойсеєм прямо від Бога. В теологічній концепції повністю виключається значущість людського начала, оскільки ірраціональне трактування джерела влади неминуче ігнорує роль земного. Фома Аквінський вніс корективи в цю концепцію. Вчений-тео-лог синтезував християнську доктрину держави з ученням Арістотеля. Він запозичив з Арістотелевої «Політики» положення про те, що людина за природою є «твариною суспільною і політичною». В людях, підкреслював Фома Аквінський, одвічно закладене прагнення жити в державі, а заснування держави є аналогічним процесу створення світу. Він виокремив три елементи влади - принцип, спосіб і здійснення. Перший іде від Бога, другий і третій є похідними від людського права і виходять з народу. Це був крок уперед в усвідомленні соціальної суті держави: божественне право давало владу не одній людині, а великій кількості людей. Цей дуалістичний підхід, що виразився в поєднанні божественної і людської волі, невидимого провіденційного управління і людських зусиль, сприяв розширенню уявлень про соціальний простір політики і влади. Однак визнання владних повноважень божества як утвердження пріоритету духовної влади над світською означало внутрішню обмеженість і несвободу владних домагань людей. Тоталітарні режими XX століття скопіювали логіку політичних взаємовідносин людей і держави, обґрунтовану Фомою Аквінським. Вони не могли функціонувати без жорсткої ієрархійності своїх політичних та ідеологічних систем і визнання вищих авторитетів, яким довірено «згори» тлумачити і нести в народ недоступні для непосвячених великі ідеї націонал-соціалізму, класичного фашизму тощо. Раціональна концепція держави пов'язана з іменем Заратуст-ри. Давньоперський учений стверджував, що все у світі визначається боротьбою двох початків - добра і зла. Початок добра уособлюється небесним царством світлого божества Ормузда, а початок зла - царством темного божества Арімана. Держава, згідно з Заратустрою, покликана стати земним втіленням царства Ормузда, монарх - служитель Ормузда, він зобов'язаний захищати підданих від зла та насаджувати в державі добро. Це робить його правління раціональним. Творчість Конфуція представляє патріархальну концепцію держави. У конфуціанстві держава трактується як велика розгалужена сім'я, а влада імператора уподібнюється владі батька - глави сім'ї, її патріарха, відносини правлячих і підданих - сімейним відносинам. Конфуцій поєднав людяність і державність; у Китаї завжди цінували інститут сім'ї, тому його вчення знайшло сприятливе середовище в усіх верствах китайського суспільства. Це пом'якшило принцип нерівності людей, закладений у соціально-політичну ієрархію такої держави, в якій «темні», «низькі» і «молодші» повинні підкорюватись «кращим», «вищим» і «старшим». В Європі англієць Р. Фільмер у праці «Патріархія, або природна влада короля» (1680) стверджував, що влада короля виходить безпосередньо від прабатька людського роду Адама. Тому володар не призначається, не обирається і не усувається підданими, оскільки вони є його дітьми. Монархічна влада, за його трактуванням, походить через Адама від Бога і не підлягає людським законам. У договірних теоріях держави (Т. Гоббс, Д. Локк, Ж.-Ж. Руссо) підкреслюється, що основою будь-якої законної влади є угоди людей. їх виразником є суспільний договір. Він полягає в тому, що кожна людина віддає себе під вище керівництво волі і тим самим стає її учасником. Окремі волі створюють сукупну волю, втілену в суверені, який створюється з учасників угоди. Найбільш повно ідею народного суверенітету розвинув Руссо. Органічна теорія Г. Спенсера ґрунтується на проведенні аналогії між державою і біологічним організмом. У його тлумаченні держава («політичний агрегат», «політичне суспільство») є організмом; постійні відносити між його частинами аналогічні зв'язкам між частинами живого організму. Як і кожне живе тіло, «політичний агрегат» має два основні процеси - диференціацію і спеціалізацію. Диференціація означає розвиток від однорідного до різнорідного: держава зростає, ускладнюється її будова і т.ін. Спеціалізація супроводжується об'єднанням індивідів у групи-орга-ни, що виконують певну функцію. У результаті утворюється система органів «політичного тіла». Марксистська концепція держави (К. Маркс) є різновидом соціологічного підходу до держави. К. Маркс співвідніс появу і розвиток держави з іншими сферами суспільства - економікою і соціально-класовою структурою. За його схемою держава є продуктом і результатом суспільного виробництва, утвердженням інституту приватної власності, майнової поляризації суспільства, експлуатації та виникнення непримиренних класових інтересів. Держава як політична надбудова стала органом захисту класових привілеїв власників - рабовласників, феодалів, буржуазії. Сильною стороною вчення К. Маркса про державу є його історизм. Це розглядання держави в її історичному контексті як безперервної низки змінюючих одна одну конкретних історичних форм. Слабка сторона — апологетика орієнтації на соціалістичну державу як вищий тип державності. Теорія «держави загального благоденства». її творець англійський економіст Д. Кейнс (1883-1946). Суть теорії полягає в осмисленні активної соціально-економічної політики держави: її втручання в капіталістичну економіку з метою приборкання кризових явищ, проведення політики повної зайнятості, соціальних послуг, соціального забезпечення тощо. Саме така політика обумовила високий рівень у розвинених капіталістичних країнах у післявоєнний період. Концепція правової держави стала теоретичною кульмінацією безлічі моделей і проектів державного устрою. Уявлення про панування права в суспільстві та його реалізація в державі з'явились ще в античності. Давньогрецький архонт Солон у VI столітті до н.е. твердив про необхідність закону, обов'язкового для всіх громадян. Біант, один із «семи мудреців», підкреслював, що громадяни повинні боятись закону, як тирана. Піфагорійці визнавали за правом рівну міру нормування нерівних відносин і нерівних індивідів. Д. Локк вважав закон головною конституюючою державу ознакою. Типологічні риси правової держави фіксуються в такому визначенні: правова держава - це заснована на верховенстві закону, повазі до гідності і непохитності прав, свобод і законних інтересів особистості суверенна політико-територіальна організація влади всього народу. У політичному світі є не так багато держав такого типу, але можна виділити їх спільні ознаки як орієнтири для інших країн: • Наявність розвиненого громадянського суспільства. • Обмеження сфери діяльності держави охороною прав і свобод особистості, суспільного порядку, створенням правових умов для підприємництва. • Затвердження світоглядного індивідуалізму (відповідальність кожного за своє благополуччя). • Правова рівність громадян і пріоритет прав індивіда над законами держави. • Загальність права, тобто поширення права на всіх громадян і всі суспільні інститути. • Конституційно-правова регламентація суверенітету народу і держави, це означає, що народ є первинне і кінцеве джерело влади, а державний суверенітет має представницький характер. • Розподіл влади, що не виключає єдності дій всіх гілок влади на основі конституційних норм. • Пріоритет методу заборони перед методом дозволу в державному регулюванні громадянських відносин, що означає дію щодо громадян принципу «дозволеним є все, що не заборонено законом»; метод дозволу застосовується лише відносно самої держави, зобов'язаної діяти в межах дозволеного - формально зафіксованих повноважень. • Свобода і права інших людей як єдине обмеження свободи індивіда.
|