Форми державного устрою

Форма державного устрою - це територі­ально-організаційна структура держави, яка характеризує співвідношення цілого і частин, центральних і регіональних органів влаои. за цією озна­кою розрізняють унітарні (прості, національні), федеративні (союзні, багатонаціональні), конфедеративні держави та імперські утворення.

Унітарна держава - єдина, політично однорідна організація, яка складається з адміністративно-територіальних одиниць, які не мають власної державності. У такій державі єдина конституція і громадянство, а всі державні органи діють на основі єдиних правових норм і утворюють єдину правову систему. Унітаризм утвердився в основному в країнах з мононаціональним населен­ням. Унітарні держави бувають централізованими: місцеві, низові органи тут не мають автономії і безпосередньо підкорюються центральній владі (Великобританія, Данія, Швеція, Україна). У децентралізованих унітарних державах великі регіони користу­ються широкою автономією і навіть формують власні адміністра­тивно-управлінські структури; вони самостійно вирішують надані їм у ведення центральними органами влади питання в галузі освіти, комунального господарства, громадського порядку тощо (Франція, Італія, Іспанія).

Федерація — сталий союз держав (державний союз), самостійних у межах компетенцій, розподілених у федеральній конституції між ними і центром, держав, що мають власні законодавчі, виконавчі та судові органи, і відповідно власну конституцію та навіть подвійне громадянство.

Головна відмінність федерації від унітарної держави полягає в тому, що джерелом влади і суб'єктами державного суверенітету є великі територіальні утворення (штати, землі, кантони) і весь народ, що складається з рівноправних громадян. В унітарній державі презентований лише один суб'єкт суверенітету - народ.

Федеральний принцип державного устрою покликаний забез­печити вільне об'єднання і рівноправну взаємодію спільнот, які відрізняються за своєю специфікою, і створити оптимальні можливості для саморегуляції регіонів та етнічних меншин, а та­кож наблизити владу і управління до громадян.

Федерація створюється на основі розподілу функцій між її суб'єктами і центром, що зафіксовано в союзній конституції. При цьому виникає феномен трирівневої компетенції: частина питань є виключною компетенцією союзних органів, друга - суб'єктів федерації, третя - спільної компетенції. Кількість конституцій у федерації визначається за формулою: «федеральна конституція + конституції її членів».

Члени федерації - співучасники загальнодержавного суверенітету і фактично не мають індивідуального суверенітету і права односто­роннього виходу із союзної держави. В СІЛА конституційна проце­дура виходу (сецесії) з федерації надзвичайно ускладнена, що робить її практично нездійсненною. У Канаді жителі провінції мають конституційне право на проведення референдуму з питання виходу із Канадської федерації. У Квебеку це право було реалізоване, але результат був негативний: громадяни-франкофони не змогли набра­ти потрібної кількості голосів. Федерація, на відміну від конфедерації, в переважній більшості випадків довела свою життєздатність.

Конфедерація - постійний союз суверенних держав, створю­ваний для здійснення конкретних спільних цілей економічного, воєнного, дипломатичного чи іншого характеру. її члени повністю зберігають свій державний суверенітет і передають у компетенцію союзу вирішення обмеженої кількості питань, найчастіше в царині зовнішньої політики, оборони, транспорту і зв'язку, грошової си­стеми. У цьому союзі відсутні єдині органи державної влади і управління, але створюються спеціальні установи для координації дій учасників союзу щодо реалізації намічених спільних завдань.

Конфедерації двічі виникали і діяли в США в 1776-1787 pp. та в період громадянської війни 1861-1865 pp., яка велась Конфедерацією південних штатів проти північних штатів. «Священна римська імперія германської нації», яка виникла на уламках колишніх територій Римської імперії, була «тінню» конфедерації у вигляді конгломерату державних утворень. Конфедерації існували у Швейцарії до 1848 p., у Німеччині в 1815-1867 pp. та в деяких латиноамериканських і африканських країнах (Велика Колумбія, Танзанія, Сенегал, ОАЕ тощо). Ця форма об'єднання нетривка і трансформується у федерацію або розпадається. Співдружність Незалежних Держав є прикладом кволої аморфної конфедерації - якогось передконфедераційного ста­ну колишніх державних утворень СРСР, яка відрізняється слабки­ми механізмами координаційної взаємодії.

Імперія - державне утворення з різнорідним етнічним складом населення, сформоване на основі великих територій, з концентра­цією влади, асиметричними відносинами панування (домінування) і підкорення між центром та периферією. Імперії виникають внаслідок територіальних прирощень до початкового ядра, яке здійснило експансію. Таким ядром могло бути місто чи національна держава (Рим, Македонія). Імперії - держави-ефемериди, тобто недовготривалі структури, від початку приречені на розпад. Однак імперія як функція відносно довговічна, що проявляється у вигляді залишкової імперської політики збереження втрачених прерогатив. Як приклад - Фолк-лендсько-Мальвінська криза початку 80-х років XX ст., коли Великобританія розв'язала збройний конфлікт з Аргентиною. Метрополія - одна з суттєвих ознак імперії. Через відсутність цієї ознаки колишній СРСР не «дотягує» до рівня «класичної» імперії, оскільки вся «метрополія» СРСР обмежувалась кремлівськими стінами і Старою площею.