Типи технологій роботи менеджера.

Залежно від загального характеру управлінської діяльності розрізняють такі технології:

Технології, орієнтовані на суспільство в цілому:

- соціальне проектування;

- PR-технології (участь у семінарах, тренінгах та науково-практичних конференціях; проведення брифінгів і прес-конференцій керів­ни­цтва з актуальних питань; проведення веб-конференцій через мережу Інтер­нет-видань, “прямих телефонних ліній”; виступи на телебачені, радіо, газети.

Технології, орієнтовані на певні групи осіб:

- технології роботи з претендентами на заняття певних посад, кадровим резервом;

- технології роботи з працівниками, які адаптуються;

- технології роботи з досвідченими працівниками;

- технології роботи з особами, схильними до порушень трудової дисципліни;

- технології роботи з креативними особами тощо.

Технології індивідуальної діяльності (бесіди, переконання, консультації, поради, вимоги, спосте­ре­ження, тощо).

Залежно від психолого-педагогічних методів (впливів), що по­кладено в основу технологій, розрізняють:

Технології формування свідомості особистості: бесіда, пояс­нення, дискусія, переконання, консультування, рольові ігри, моделювання ситуацій морального переживання та оцінки певних вчинків, обговорення ситуацій, аналіз і вирішення конфліктів, демонстрація зразків бажаної поведінки та можливих життєвих перспектив, активізація інтересу до соціально-правових явищ.

Технології організації життєдіяльності: навчання, вклю­че­ння в трудову діяльність, життєві та трудові завдання, допомога та патронаж, доручення, створення спеціальних виховних ситуацій, вправи, формування певних стилів поведінки, привчання до вста­но­вленого порядку або виконання певних нормативних вимог, моде­лювання соціальних відносин (методи руйнування кругової поруки, виведення або свідоме введення особи в певні групи або колективи).

Технології стимулювання соціально виваженої поведінки індивіда або групи осіб: соціальний контроль, вправляння, сти­му­лю­вання та гальмування, заохочення (вираження довіри, під­бадьо­рю­вання, похвала, подяка), попередження щодо неприпустимості певних дій, заборони, доручення, покарання (докірлива міміка і жести, усні докори, попередження, зауваження, психологічні сан­кції тощо), вимоги, розкриття особистісних перспектив.

В основі класифікації організаційно-адміністративних методів лежить їх групування за певними ознаками. За роллю в процесі уп­равління виділяють три основні групи організаційно-адміністра­тивних методів: регламентуючі, розпорядчі та дисциплінарного впливу (схема ).

Схема . Система організаційно-адміністративних методів менеджменту

Сутність регламентуючих методівполягає в установленні стійких організаційних зв'язків між елементами системи шляхом закріплення за ними певних обов'язків та загальної регламентації.

Регламентуючі методи передбачають регламентування, норму­вання та інструктування.

Регламентування- це жорсткий тип організаційного впливу, який передбачає додержання конкретних показників законодавчих положень, статутів підприємств, правил внутрішнього розпорядку та інших регламентуючих документів. Регламентування як метод здійснення впливу має свої недоліки. Широке його застосування призводить до втручання в діяльність структурних підрозділів, бю­рократизму та інших негативних явищ.

Нормування- менш жорсткий тип організаційного впливу. Його суть полягає в установленні норм та нормативів, які є орієнтирами для діяльності підприємства.

Інструктування- найгнучкіший спосіб організаційного впли­ву, який передбачає роз'яснення, ознайомлення (з умовами роботи, завданнями й обов'язками працівників) та консультування щодо виконання тих чи інших дій.

Розпорядчі методиуправління охоплюють поточну організа­ційну роботу, яка базується на сформованій за допомогою регла­ментування основі. їх метою є вирішення конкретних ситуацій, пе­редбачених регламентуючими документами або такими, що вини­кають в результаті розпорядчої діяльності. До таких документів відносяться директиви, постанови, накази, розпорядження, резо­люції.

Розпорядчий вплив за терміном дії може мати довгостроковий (стратегічний), середньостроковий (тактичний) та короткостроко­вий (оперативний) характер.

Методи дисциплінарного впливувідносять до третьої групи ор­ганізаційно-адміністративних методів управління. Дисципліна - це обов'язкове для кожного працівника виконання законів, правил, регламентів. Існує кілька видів дисципліни: виробнича, трудова, технологічна, планова, виконавча, фінансова.

Методи дисциплінарного впливу доповнюють регламентуючі та розпорядчі. Вони призначені для підтримки стабільності органі­заційних зв'язків шляхом дисциплінарних вимог та систем відпові­дальності. Поєднання різних видів відповідальності за порушення дисципліни є важливим моментом правильного використання організаційно-адміністративних методів управління.

Зазначені групи методів використовують як окремо, так і в су­купності, доповнюючи один одним.

Організаційно-адміністративні методи від інших методів відрізняються чіткою адресністю директив, обов'язковістю щодо виконання розпоряджень та вказівок, невиконання яких визна­чається як пряме порушення виконавської дисципліни й тягне за собою дисциплінарні стягнення. По суті, організаційно-адміністративні методи - це методи примусу, які зберігають свою силу доти, поки праця не перетвориться на першу життєво необхідну потребу працівників.

Система організаційно-адміністративних методів складається з двох рівнозначних елементів: дії на структуру управління(регла­ментація діяльності й нормування в системі управління) й дії на процес управління(підготовка, прийняття, організація виконання й контроль за виконанням управлінських рішень).

Залежно від завдань, які вирішують управлінці, можна виділити такі типи технологій:

Технології отримання інформації: біографічний опис, аналіз доку­ментів, контент-аналіз, спостереження, опитування, анкетування тощо.

Технології оцінювання і вимірювання об’єкта, його сторін, властивостей, зв’язків і відносин: соціальна експертиза, вивчення громадської думки щодо певних явищ, системний моніторинг.

Технології контролю: власне нагляд, заснований на безпосередній або опосередкованій присутності; контроль, здій­снюваний ззовні; громадська думка; контроль, здійсню­ва­ний соціальними інститутами (сім’єю, навчальним закладом, гро­мад­ською організацією, трудовим колективом тощо); формальний та неформальний нагляд (гнучкий, жорсткий, послаблений, універ­сальний тощо).

Технології прогнозування: визначення об’єктів, завдань, віро­гід­ності місця та часу виникнення певних подій, можливостей досяг­нення певних станів, поведінки, очікуваних результатів; роз­робка прогнозних моделей.

Технології прогнозування є досить складними в силу специфіки поведінки особи та суспільства різноманітності неконтрольованих впливів на них. Результатом застосування технологій прогнозування виступає ймовірне судже­ння про стан об’єкта в майбутньому; у вузькому розумінні слова – перспективи розвитку об’єкта, з кількісними оцінками і з указівкою більш-менш визначених термінів зміни цього об’єкта.

Будь-який прогноз передбачає не менш трьох варіантів май­бут­ніх перспектив у розвитку об’єкта. Так, наприклад, якщо роз­ви­ток прогнозованого об’єкта передбачається при виникненні більш сприятливих для цього умов, то така перспектива є оптимальною. Якщо передбачається розвиток об’єкта в умовах, що погіршуються, то його перспектива має характер песимістичної. У випадку ж коли існуючі умови пролонгуються без змін, така перспектива зветься “середньої альтернативи”. При цьо­му кожна перспектива має різний набір варіантів свого здійснення, що і впливає на моделювання об’єкта та вибору способу впливу на нього.

Отримані прогнозні варіанти розвитку конкретного об’єкта є вхідною інформацією для розробки конкретних його моделей.

Технології проектування розвитку: формування нормативно виважених життєвих перспектив і життєвих стратегій, розробка планів заходів.

Проектування може мати різні форми:

- як програма певних дій;

- як варіант рішення певної конкретної проблеми.

Проектування розглядається як технологія побудови й аналізу моделей – як реально існуючих об’єктів і явищ, так і конструйо­ва­них (уявних) об’єктів для полегшення пізнання чи поліпшення їхніх характеристик, раціоналізації способів їхньої побудови, керу­ва­ння ними (перетворення) і т.п. Як правило, залежно від характеру того аспекту об’єкта, що піддає моделюванню, розрізняють моде­лю­вання самого об’єкту, структури поведінки, функціонування процесів, що відбуваються у ньому, тощо.

Сутність технології моделювання по­ля­гає в тому, що досліджуваний і перетворений об’єкт у рамках даної технології проходить конкретні етапи змін. Перший з них (етап формування моделі) пов’язаний з виділенням у ньому основ­них властивостей або процесів чи структури функцій, щодо яких буде здійснюватися його модельне дослідження, – перетворення. При цьому відбираються найбільш істотні ознаки і властивості об’єкта; інші ж залишаються поза полем зору. На цьому ж етапі здійснюється формулювання припустимих спрощень у роботі з об’єктом: представлення не в повному обсязі його властивостей, а в сукупності лише найбільш значимих, про­від­них; зосередження уваги суб’єкта на одній чи декількох, суворо обмежених завданнями моделювання, сторонах (одиницях аналізу) об’єкта (структура, функції, процеси, властивості); представлення об’єкта моделювання в наочно-образній знаковій формі (опис, схе­ма, таблиця, графік і т.д.), що забезпечують однозначність тракту­ва­ння вихідних і кінцевих результатів моделювання, і інші спро­щення. Так формується модель об’єкта – спрощеної, обмеженої, що конкретизує лише найбільш істотні сто­ро­ни відображуваного об’єкта управлінської практики.

Технологія планування становить собою сукупність заходів (опе­рацій) з розробки плану, що виступає як заздалегідь намічений порядок, послідовність здійснення якої-небудь програми виконання робіт, проведення заходів, вхідною інформацією для практичної специфічної діяльності з реалізації плану.

Технології розробки планів реалізації проектів є самостійною скла­довою проектування. Можна виділити три основні технології розробки планів, кожна з яких має право на вико­ри­стання:

1. “Мета і план згори” – план, завдання та конкретні дії, які слід здійснити виконавцям, формулюються вищими організаціями. Такий підхід має як свої переваги (він орієнтований на загальносуспільні проблеми та спонукає своїми вимогами всіх потенційних учасників на вирішення поставлених завдань), так і недоліки (неможливість конкретизувати дії кожного окремого фахівця, врахувати його мож­ли­вості стосовно реалізації поставлених завдань).

2. “Мета і план знизу” – сам фахівець визначає мету своєї діяльності і сам складає план її досягнення. В цьому випадку пози­тив­ним є те, що фахівець добре знає конкретні про­бле­ми та враховує всі свої можливості щодо їх вирішення, однак недоліком є те, що можливий різнобій у визначені основних завдань професійної діяльності, фахівець може помилятися з вибо­ром пріоритетів у своїй діяльності, можливо навіть свідомо буде уникати складних і відповідальних задач.

3. “Мета згори – план знизу” – передбачається, що мета формулюються вищими інстанціями або керівництвом, а способи її досягнення розробляються кожним фахівцем окремо, виходячи з конкретних умов.

Вибір технологій управлінського впливу залежить від специфіки конкретних обставин і завдань.

Розкриємо окремі аспекти технологій з наведених типологій.

Так, система технологій впливу на особистість може включати цілу систему прийомів:

ЗАГАЛЬНІ ПРИЙОМИ

§ Формування перспективи.

§ Опори на позитивне в особі.

§ Подвійного результату.

§ Зворотного неочікуваного ефекту.

§ Переключення активності особи (з одної діяльності на іншу).

§ Поетапного впливу.

§ Розвінчання лідера.

§ Співставлення поведінки.

§ Управління увагою.

§ Врівноваження впливів і сил.

§ Ситуації морального вибору.

ЧАСТКОВІ ТАКТИЧНІ ПРИЙОМИ

§ Неочікування «атаки» в лоб.

§ Провокування природних нестримних реакцій.

§ Гротеску та іронії.

§ Демонстрації аналогій.

§ Розкриття логічних наслідків.

§ Контрасту.

§ Переключення уваги.

§ Підміни очікуваної дії неочікуваною.

§ Зміщення акцентів

§ Авансування довіри.

§ Гіперболізації проступку (поступку).

§ Подвійного впливу.

§ Відстроченого покарання.

§ Відстрочки обіцяної дії або не завершення дії.

§ Полярного сприйняття (негативне через позитивне).

§ Підстановки перспективи.

§ Зразку дії (поведінки) керівника для повторення іншою особою.

§ Взаємної залежності.

§ Доведення поступку до абсурду.

§ Оціночних суджень.

§ Особистої переваги.

§ Підтримання і стимулювання позитивних емоції.

§ Ретроспективного аналізу.