Висновки. Технологія адміністрування жодною мірою не применшує управлінської ініціативи і творчості людей, її завдання — надати організації всієї діяльності

Технологія адміністрування жодною мірою не применшує управлінської ініціативи і творчості людей, її завдання — надати організації всієї діяльності усвідомленого, науково обґрунтованого характеру, можна констатувати:
— технологія адміністрування — це своєрідний механізм сполучення знань з умовами їх реалізації. Саме через технологізацію знань виявляється ставлення людей до організації їхньої діяльності, спрямованої на реалізацію поставлених завдань і цілей;

— це сукупність способів, методів, засобів розв'язання сутнісної суперечності між взаємо- і самореалізацією людей у процесі виробничої діяльності;

— сутність обраного способу полягає в послідовно операційному здійсненні управлінської діяльності;

— операції розробляються заздалегідь, свідомо і планомірно;

— сама розробка проводиться на основі і з використанням наукових знань;

— під час розробки враховується специфіка галузі, в якій здійснюється діяльність;

- технологія постає в двох формах: як процес, що містить процедури і операції, і як сама діяльність, побудована відповідно до цього проекту;

- технологія — елемент людської культури, вона виникає двома шляхами: або «виростає» в культурі еволюційно, або будується за її законами як штучне утворення, головна функція якого сьогодні — поєднання науки і практики;

- як явище практики вона являє собою комплекс прийомів, що забезпечують досягнення сприятливих умов життя людей, їхньої організованості, ефективної взаємодії, задоволення суспільного інтересу, який тією або іншою мірою відповідає вимогам соціального часу.

Контрольні питання та завдання

§ Що включає в себе поняття “техніка та тех­но­логія адміністративної діяльності ”?

§ Сформулюйте основні сфери використання технологій адміністрування.

§ Виділіть основні типи технологій адміністрування .

§ Дайте характеристику основним типам технологій в управлінській практиці.

Рекомендована література

1. Райченкр, А.В. Административный менеджмент: Учебник / А.В. Валуев. – М.: ИНФРА-М, 2007.

2. Фомичев, А.Н. Административный менеджмент: Учебник / А.Н. Фомичев. – М.: «Дашков и К», 2006.

3. Спивак В.А. Управление персоналом для менеджеров: Учеб. пособие/ В. Спивак. - М.: Эксмо, 2007.

Додатки до лекції з т. 1.Загальне поняття про техніку та технології адміністрування.

Багато адміністративних рішень менеджера обов´язково по­винні приймати ту чи іншу конкретну юридичну форму:

· наказу;

· розпорядження;

· положення;

· інструкції;

· інструктивного листа.

Це забезпечує їм дієвість і тягне відповідальність за невико­нання цих актів.

Значна частина поточної адміністративної діяльності має оперативний характер і не приймає форму правового акту.

Менеджер не повинен ігнорувати юридичного аспекту прий­нятих рішень, щоб не створювати у майбутньому складнощі у роботі. Для цього він повинен систематично підвищувати свою правову культуру, приймати поради юрисконсульта.

Правові норми допомагають формувати волю менеджера, шляхом визначення, що дозволено, а що ні, з точки зору закон­ності.

Правові норми діляться на :

· забороняючі;

· установочні;

· альтернативні.

Це дозволяє менеджеру гнучко діяти при прийнятті та вико­нанні рішень.

До правових актів відносяться:

· Конституція;

· Закони;

· Укази;

· Кодекси;

· Постанови;

· Правила (внутрішнього трудового розпорядку та ін.).

У роботі менеджера важливу роль мають всі галузі права, а особливо необхідні знання адміністративного, трудового пра­ва, господарського законодавства.

У правовому порядку вирішуються багато проблем, з якими має справу менеджер у процесі адміністративного керівництва. Це стосується вимог до працівників, добору і розстановки пер­соналу, правил заміщення посад і порядку звільнення, оцінки працівників і регулювання службової діяльності, правового по­ложення молодих працівників, праці жінок, інвалідів та ін.

Для правильної організації адміністративного впливу особ­ливе значення має чітке уявлення про компетенції, юридичне закріплених правах та обов´язках менеджера.

Діяльність менеджера проходить у рамках компетенції орга­ну, від особи якого він виступає носієм цих прав та обов´язків і є менеджер. Тому компетенція менеджера регламентується поло­женням про орган, який він очолює. Але менеджер сам не реалі­зує всю компетенцію очолюваного органу. Він передає багато прав своїм заступникам, а якщо необхідно — окремим працівникам.

Таким чином, повноваження менеджера — це його право на владно-розпорядчу діяльність, видання актів управління.

До повноважень менеджера відносяться також встановлен­ня дисциплінарної та адміністративної відповідальності, прий­няття заходів по недопущенню порушень дисципліни та ін.

Серед прав менеджера є право відміняти, призупиняти, змінювати свої раніше прийняті рішення, а також рішення ниж­чих керівників або органів.

Права та повноваження менеджера повинні бути визначені дуже чітко. Не треба допускати неясності у питанні про те, хто повинен і зобов´язаний приймати те чи інше рішення і які по­вноваження надаються при виконанні того чи іншого доручен­ня. Тут важливо звернути увагу на обов´язок діяти, тому що ухи­лення від необхідних дій зустрічається значно частіше, чим ті або інші порушення компетенції.

Неприйняття рішень, ухилення від використання наданих прав — це також порушення законності.

Менеджер має право давати працівникам завдання і покла­дати на них відповідальність. Є декілька видів відповідальності менеджера:

· адміністративна;

· дисциплінарна;

· матеріальна;

· кримінальна.

Ними треба уміло користуватись.