РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВНУТРІШНЬОГО І ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА МЕНЕДЖМЕНТУ

З М І С Т

ВСТУП ………………………………………………………………………….. ..3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВНУТРІШНЬОГО І ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА МЕНЕДЖМЕНТУ

1.1. Змінні внутрішнього середовища організації………………………………5

1.2. Структура ,технологія та персонал організації.............................................9

1.3. Зовнішнє середовище організації………………………………………....16

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ВНУТРІШНЬОГО ТА ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ОРГАНІЗАЦІЇ ПАТ «ВКФ»

2.1.Загальна характеристика ПАТ «ВКФ». ……………………………………20

2.2.Аналіз внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства………...24

РОЗДІЛ 3. ЗАХОДИ ЩОДО УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПАТ «ВКФ»

3.1. Заходи щодо удосконалення системи управління……………..………….34

3.2. Загальні пропозиції щодо стратегічного розвитку підприємства……..…45

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...49

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………. .....52

Вступ

Актуальність даної теми обумовлена тим, що сучасне зовнішнє середовище підприємства характеризується високим ступенем складності, конкуренції і невизначеності. Здатність пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі - основна умова в бізнесі. Внутрішнє середовищеорганізації,в свою чергу, є джерелом її життєвої сили. Вономістить в собі той потенціал, який дає можливість організації функціонувати, існувати і виживати в певному проміжку часу.

Одним з найважливіших завдань умілого керування бізнесом є визначення стратегії поведінки організації і проведення цїєї стратегії в життя, керівництво повинно мати поглиблене уявлення, як про внутрішнє середовище організації, так і про зовнішнє середовище, тенденції його розвитку і місця, що займає в ній організація . При цьому і внутрішнє середовище і зовнішнє оточення вивчаються стратегічним управлінням в першу чергу для того, щоб розкрити ті загрози і можливості, які організація повинна враховувати при визначенні своїх цілей і їх досягненні.

На сьгоднішній день, кожна організація – своєрідний живий організм. Організація має життєвий цикл, а її “здоров’я” та її діяльність залежать від зовнішніх та внутрішніх чинників. До факторів внутрішнього впливу належать: місія і цілі, організаційна структура, технологія і персонал. Фактори зовнішнього впливу включають: законодавчі та політичні зміни, загальна економічна ситуація в країні, постачальники, конкуренти, споживачі, соціальні та культурні чинники.

Об'єкт дослідження – теоретичні, методичні підходи до системи внутрішнього і зовнішнього середовища ПАТ «ВКФ».

Предмет дослідження внутрішнє і зовнішнє середовище ПАТ «ВКФ» та менеджменту вцілому.

Метою роботи єоцінка внутрішнього і зовнішнього середовища ПАТ «ВКФ».

Поставлена мета обумовила вирішення наступних задач:

- вивчення змінних внутрішнього середовища організації;

- дослідження структури, технології та персоналу організації;

- вивчення теоретичних матеріалів щодо зовнішнього середовища організації;

- дати загальну характеристику ПАТ «ВКФ»;

- проаналізувати внутрішнє та зовнішнє середовище ПАТ «ВКФ»;

- з`ясувати потрібні заходи щодо удосконалення системи управління;

- висунути загальні пропозиції щодо розвитку підприємства

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВНУТРІШНЬОГО І ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА МЕНЕДЖМЕНТУ

1.1. Змінні внутрішнього середовища організації

Відповідно до системного підходу до управління, організація, як відкрита система, функціонує й розвивається завдяки наявності в ній певних елементів, які дають змогу своєчасно і адекватно реагувати на сигнали зовнішнього оточення. Ці елементи і являють собою її внутрішнє середовище. Воно формується під впливом різних факторів. З одного боку – це особливості ринку, вимогам якого внутрішнє середовище має відповідати, з другого – розміри організації. Великі підприємства з тисячами працівників вимагають зовсім іншого управління, ніж підприємства малого бізнесу

Діяльність будь-якої організації має бути підпорядкована завданню забезпечити ефективне господарювання, яке вирішується по-різному за однакових умов. Тому можна стверджувати, що внутрішнє-середовище організації створюється її керівниками відповідно до їхніх уявлень про спроможність системи бути життєздатною й досягати поставлених цілей у конкретному оточенні.

Відомі різні підходи до структурування внутрішнього середовища організацій. Найчастіше в ньому виокремлюють п'ять змінних, до яких належать: цілі організації, її структура, технологія, завдання й люди, що здійснюють виконання завдань за допомогою відповідної технології в межах створеної структури з метою досягнення поставлених цілей.

Внутрішні перемінні - це ситуаційні фактори всередині організації. Оскільки організації являють собою створені людьми системи, то внутрішні змінні в основному є результатом управлінських рішень. Це, однак, зовсім не означає, що всі внутрішні змінні повністю контролюються керівництвом. Часто внутрішній фактор є щось «дане», що керівництво повинно перебороти у своїй роботі.

Цілі і завдання

Організація, за визначенням, це, принаймні, 2 особи з усвідомленими загальними цілями. Організацію можна розглядати як засіб досягнення цілей, що дозволяє людям виконати колективно те, чого вони не могли б виконати індивідуально. Цілі є конкретні кінцеві стану або бажаний результат, якого прагне досягти група, працюючи разом. Фахівці стверджують, що правильне формулювання цілей і постановка завдань на 50% зумовлюють успішність рішення.

У ході процесу планування керівництво розробляє цілі і доводить їх до відома членам організації. Цей процес являє собою потужний механізм координування, тому що він дає можливість членам організації знати, до чого вони повинні прагнути.

В організації можуть бути різноманітні цілі, особливо це стосується організацій різних типів. Організації, які займаються бізнесом, зосереджені, головним чином, на створенні певних товарів або послуг в рамках специфічних обмежень - за витратами і одержуваного прибутку. Ця їхня задача відображена в таких цілях, як рентабельність (прибутковість) і продуктивність. Державні органи, навчальні інститути та некомерційні лікарні не прагнуть отримувати прибуток. Але їх хвилюють витрати. І це знаходить відображення в наборі цілей, сформульованих як надання конкретних послуг в межах певних бюджетних обмежень. Однак що лежать в їх основі етичні поняття в поєднанні з гострим почуттям соціальної відповідальності часто є скоріше філософією конкретних організацій, ніж наслідком їхньої природи як комерційних чи некомерційних організацій. Ця різноманітність спрямованості діяльності простирається далі, оскільки великі організації мають багато цілей. Для того щоб отримати, наприклад, прибуток, бізнес повинен сформулювати цілі в таких областях, як частка ринку, розробка нової продукції, якість послуг, підготовка і відбір керівників і навіть соціальна відповідальність. Некомерційні організації також мають різноманітні цілі, але, ймовірно, будуть більше приділяти уваги соціальній відповідальності. Орієнтація, що визначається цілями, пронизує всі наступні рішення керівництва. У підрозділах, так само як і у всій організації, необхідне вироблення цілей. Наприклад, метою фінансового підрозділу може бути зменшення кредитних втрат до 1% від суми продажу. Підрозділ маркетингу в тій же організації може мати на меті скорочення кількості скарг споживачів на 20% у наступному році. Цілі підрозділів у різних організаціях, які мають подібну діяльність, будуть ближче між собою, ніж цілі підрозділів в одній організації, що займаються різними видами діяльностіПотрібно не забувати, що цілі підрозділів повинні скласти конкретний внесок у цілі організації як цілого, а не вступати в протиріччя з цілями інших підрозділів.

Основною метою роботи більшості організацій є отримання прибутку. Прибуток це ключовий показник організації. Прийнятий у 1995 р. Цивільний кодекс Росії (ст. 50 ч. I) зафіксував, що основною метою комерційних організацій є отримання прибутку. Виділяють три основні типи орієнтаціїорганізації на прибуток:

-Максимізацію прибутку;

-Отримання «задовільного» прибутку, тобто суть полягає в тому, що при плануванні прибутку вона вважається «задовільною», якщо буде враховуватися ступінь ризику;

- Мінімізацію прибутку. Цей варіант позначає максимізацію мінімуму очікуваних доходів поряд з мінімізацією максимуму втрат.

Але не у всіх організацій отримання прибутку є головною метою. Це стосується некомерційних організацій, наприклад церков, благодійних фондів. Однак, як і в попередніх випадках, фірма може існувати тільки в умовах її прибутковості. Тільки замість максимізації доходу зростання норми прибутку виражений в інших показниках:

-Задоволення споживача або користувача послуг;

-Позиція на ринку, часто пов'язана з бажанням ринкового лідерства;

-Умови добробуту працюючих і розвиток хороших відносин серед персоналу;

- Публічна відповідальність і імідж організації; -

-Технічна ефективність, високий рівень продуктивності праці, надання особливої ​​уваги науковим дослідженням і розробкам;

-Мінімізація витрат виробництва і т.д.

Ще одним напрямком поділу праці в організації є формулювання завдань. Завдання - це запропонована робота, серія робіт або частина роботи, яка повинна бути виконана заздалегідь встановленим способом у заздалегідь обумовлені терміни. З технічної точки зору завдання пропонуються не працівнику, а його посаді. На підставі рішення керівництва про структуру кожна посада включає ряд завдань, які розглядаються як необхідний внесок у досягнення цілей організації. Вважається, що, якщо завдання виконається таким способом і в такі терміни, як це запропоновано, організація буде діяти успішно.

Завдання організації традиційно поділяються на три категорії. Це робота з людьми, предметами, інформацією. Наприклад, на звичайному заводському конвеєрі робота людей складається з роботи з предметами. Завдання ж майстри - це восновному робота з людьми. У той же час завдання скарбника корпорації в основному пов'язані з інформацією. Два важливих моменти вроботі - це частота повторення даної задачі і час, необхідний для її виконання. Машинна операція, наприклад, може складатися у виконанні завдання з свердління отворів тисячу разів на день. Щоб виконати кожну операцію, потрібно всього лише кілька секунд. Дослідник виконує різноманітні і складні завдання, і вони можуть зовсім не повторюватися жодного разу протягом дня, тижня чи року. Для того щоб виконати деякі з завдань, досліднику потрібно кілька годин або навіть днів. Загалом можна сказати, що управлінська робота носить менш монотонний, повторюваний характер і час виконання кожного виду роботи збільшується в міру переходячи управлінської роботи від нижчого рівня до вищого. Зміни в характері і змісті завдань тісно пов'язане з еволюцією спеціалізації. Як показав у своєму знаменитому прикладі про виробництво шпильок Адам Сміт, фахівець може істотно збільшити продуктивність праці. У нашому столітті технологічні нововведення і системне поєднання техніки і спеціалізації праці зробили спеціалізацію завдань поглибленої та складної до такої міри, про яку й думати не міг Сміт.