Особливості проведення слідчих (розшукових) дій у кримінальних провадженнях про злочини проти власності.

При розслідуванні злочинів даної категорії огляд місця події зазвичай проводиться до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Об’єктами огляду можуть бути: приміщення, ділянки місцевості, транспортні засоби, шафи, столи, сейфи, документи. Разом із цим, необхідним є проведення допитів потерпілого, свідків. Допит підозрюваного проводиться після затримання, особистого обшуку, обшуку за місцем проживання. Під час розслідування крадіжок може виникнути необхідність у призначенні та проведенні таких експертиз, як дактилоскопічна, трасологічна, товарознавча, біологічна, хімічна тощо.

3. Характер первинних слідчих при розслідуванні грабежів та розбоїв багато в чому залежить від того, чи затримана підозрювана особа або тільки є інформація про факт вчинення злочину. Якщо є тільки дані про факт вчинення злочину, то розслідування зазвичай починається з допиту потерпілого, огляду місця події, огляду одягу і освідування потерпілого, призначення судово-медичної експертизи щодо нього, допиту свідків-очевидців.

Під час допиту в потерпілого з’ясовується, як він опинився на місці злочину, скільки було злочинців, як вони називали один одного, їхні індивідуальні прикмети (зовнішність, ріст, хода, одяг та ін.).

Завданнями огляду місця події є виявлення слідів злочину (слідів рук, ніг, запахових слідів, слідів застосування вогнепальної зброї тощо). Крім того, при огляді місця події слід звернути увагу на сліди, які можуть свідчити про інсценування. Це: надмірний безлад на місці події, неприродний вигляд і розташування слідів злочину тощо.

Окрім судово-медичної експертизи, можуть бути призначені трасологічна, балістична, біологічна та інші види судових експертиз.

Судовій практиці відомі численні способи заволодіння чужим майном шляхом обману. Досить часто злочинці використовують підроблені документи. Розслідування шахрайства, як правило, починається з допиту потерпілого. Під час допиту з’ясовується, коли і за яких обставин було вчинено обман або зловживання довірою, яким способом, чи був він знайомий зі злочинцем, яке майно, предмети, документи передані шахраю, їхні індивідуальні ознаки, у якому напрямку і за яких обставин злочинці зникли з місця вчинення злочину.

Огляд місця події доцільно проводити в тих випадках, коли є можливість виявити сліди злочину.

Після затримання підозрюваного проводиться його особистий обшук та обшук за місцем проживання (місцем роботи). Допит підозрюваного проводиться негайно. З інших слідчих дій у справах про шахрайство найбільш часто проводяться пред’явлення для впізнання, очні ставки, призначаються судові експертизи.

Слідчому огляду по даній категорії злочинів підлягають: місце пред’явлення вимагачами своїх вимог потерпілому, місце передачі матеріальних цінностей, місце утримання викраденої особи, місце перебування співучасників злочину, які спостерігали за передачею предмета вимагання.

У потерпілого під час допиту з’ясовується: чи відомі йому вимагачі; чи вперше були пред’явлені незаконні вимоги; у якій формі пред’явлені вимоги; що саме вимагали (гроші, майно, право на майно); чи виконував потерпілий раніше вимоги вимагачів; чи звертався потерпілий за захистом від вимагачів (якщо так, то до кого; яким був результат; якщо не звертався, то чому); у чому полягає суть погроз; чи застосовувалося до потерпілого (його родичів) насильство; якщо так, то яке; скільки було вимагачів, особливості їх зовнішнього вигляду; чи мали вони зброю; якщо так, то яку; чи користувалися транспортним засобом; якщо так, то яким (марка, модель, номерний знак); які індивідуальні ознаки цінностей, що були передані злочинцям.

Як свідки в справах про вимагання допитуються: члени родини потерпілого, друзі, колеги, особи, з якими потерпілий перебував в інтимних стосунках; особи, які позичили потерпілому гроші, родичі, друзі, знайомі підозрюваних (обвинувачених) та ін.

При розслідуванні даного злочину можуть призначатися такі експертизи: судово-медична, судово-балістична, техніко-криміналістична експертиза документів, судово-почеркознавча, судово-товарознавча, судово-бухгалтерська та ін.

19. Криміналістична характеристика кримінальних правопорушень у сфері господарської діяльності.Злочини у сфері господарської діяльності мають єдиний родовий об'єкт і являють собою широку класифікаційну групу діянь. У межах даної групи злочинів виділяються підгрупи на підставі особ-ливостей їх видового об'єкту, до яких можна віднести передбачені КК злочини у сфері:

1) фінансово-кредитної і бюджетної системи: Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (ст.199) незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст.200); незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків (208); легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (209); порушення законодавства про бюджет-ну систему України (ст. 210); видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку (ст. 211); ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів (ст. 212); виготовлення, збут та використання недержавних цінних паперів (ст. 224);

2) регулювання підприємницької діяльності: заняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203); незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів (ст.204); порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом (ст.213); порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння (ст. 214);

3) порядку переміщення товарів через митний кордон України: контрабанда (ст. 201);

4) порядку випуску і обігу грошей і цінних паперів: порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів (ст.223); виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів (ст.224).

5) порядку легалізації господарської діяльності: порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю (ст. 202); фіктивне підприємництво (ст. 205); шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222).

6) порядку визнання підприємств банкрутами: фіктивне банкрутство (ст. 218); доведення до банкрутства (ст. 219); приховання стійкої фінансової неспроможності (ст. 220); незаконні дії у разі банкрутства (ст. 221).

7) порядку оподаткування.

8 порядку здійснення підприємницької діяльності: протидія законній господарській діяльності (ст. 206); шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222); незаконне використання товарного знаку (229); розголошення комерційної таємниці (ст. 231).;

9) регулювання порядку приватизації: незаконна приватизація державного, комунального майна (ст. 233); незаконні дії щодо приватизаційних паперів (ст. 234);

10)регулювання інтересів споживачів: випуск або реалізація недоброякісної продукції (ст. 227); обман покупців та замовників (ст. 225);

В умовах формування ринкових відносин кредитно-фінансова діяльність є однією з найважливіших у сфері економіки. Особливу роль у цій діяльності відіграє одна з основних функцій банку — кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян. Крім банків, кредиторами можуть виступати інші кредитно-фінансові установи — фонди, асоціації, ломбарди та ін.

Злочини у сфері господарської діяльності - це умисні діяння, що заподіюють шкоду суспільним відносинам, які складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів, робіт та послуг.

2. Контрабанда - це переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), а також спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації (ст. 201 КК України). Криміналістична характеристика контрабанди:

- предмет злочинного посягання (це можуть бути як товари, інші цінності, які перебувають у вільному обігу, так і предмети, обіг яких обмежено або які взагалі вилучені з цивільного обігу);

- способи вчинення контрабанди:

o переміщення поза митним контролем (об'їзд, обхід митних постів);

o переміщення шляхом приховування від митного контролю (використання тайників, приховування шляхом зміни зовнішнього вигляду предмета, застосування підроблених документів тощо);

- сліди злочину (сліди підфарбовування, розпилу, розрізу, тертя та ін.);

- обстановка вчинення контрабанди (зона митного контролю);

- особа злочинця (більшість злочинів вчинюється чоловіками віком від 18 до 40 років).

Ефективність розслідування контрабанди залежить від своєчасного і тактично грамотного проведення таких слідчих дій, як огляд місця події, освідування, обшук (особистий обшук), допит підозрюваного, свідків. Може виникнути необхідність у проведенні таких експертиз, як дактилоскопічна, судово-почеркознавча, трасологічна, судово-товарознавча, судово-мистецтвознавча, судово-хімічна.

3. Криміналістична характеристика легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом:

- предмет злочинного посягання (доход одержаний внаслідок вчинення предикатного злочину);

- сліди легалізації (різноманітні документи);

- місце, час та обстановка вчинення злочину (місце - місцезнаходження суб'єкта господарювання, час - початок злочинної діяльності, обстановка - особливості функціонування суб'єкта господарювання);

- особа злочинця (більшість злочинів вчинюється чоловіками віком 27-55 років);- спосіб вчинення злочину.

В.А. Журавель виділяє такі типології злочинних схем легалізації (відмивання) доходів кримінального походження:

1) "змішування" законно отриманих грошових коштів зі злочинними надходженнями;2) укладання фіктивних правочинів;3) проведення операцій із цінними паперами;4) застосування псевдоекспортних операцій;

5) здійснення операцій із реалізації контрабандних, контрафактних або незаконно привласнених товарів;

6) використання механізмів псевдоінвестування;

7) використання приватизаційних процесів;

8) використання підконтрольних президентських компаній;

9) використання штучного банківського кредиту;

10) використання благодійних та неприбуткових організацій.

Розслідування даного виду злочинів вимагає проведення таких слідчих дій, як обшук (за місцем роботи та проживання підозрюваних), виїмка (у відповідних установах, організаціях, підприємствах). Особливо ретельно повинні бути проведені допити підозрюваного та свідків. Досить часто виникає необхідність у призначенні судово-економічної, судово-бухгалтерської експертиз.

4. Криміналістична характеристика ухилення від сплати податків, зборів (інших обов'язкових платежів):- предмет злочинного посягання (грошові кошти);- способи підготовки, вчинення та приховування злочину;- слідова картина;- особа злочинця.

Типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування ухилення від сплати податків, зборів (інших обов'язкових платежів):

1) досудове розслідування про ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів почато після проведення документальних перевірок;

2) досудове розслідування про ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів почато після отримання матеріалів оперативно-розшукової діяльності підрозділів податкової міліції;

3) досудове розслідування про ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів почато за матеріалами про порушення податкового законодавства, які отримані в результаті спільних дій співробітників податкової міліції та податкової інспекції (співробітників Пенсійного фонду України, державної контрольно-ревізійної служби);

4) досудове розслідування про ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів почато за результатами розслідування інших злочинів.

Способи злочинів у кредитно-фінансовій сфері, що склалися в кримінальній практиці, можна класифікувати залежно від особи злочинця (кредитор, позичальник), який діє самостійно або в змові.

Першу групу складають способи посягань позичальника на фінансові ресурси кредитно-фінансових установ.

Спосіб 1. Громадянин-підприємець (який зареєстрований як підприємець за місцем проживання та має документи на здійснення підприємницької діяльності), власник, засновник, посадова особа підприємства-позичальника надають кредитно-фінансовій установі фіктивну інформацію (договір виконання робіт, послуг, постачання) з неіснуючим або фіктивно створеним суб'єктом господарювання (з внесенням свідомо фіктивних свідчень до техніко-економічного обґрунтування кредиту, з фальсифікованими даними балансу, на-данням фіктивних документів на майно, що віддано у заставу, та ін.) з метою одержання кредиту та його розкрадання. З метою при-ховання злочину винні особи вдаються до фіктивного банкрутства, ліквідації, реорганізації підприємства, надання підробних і фіктив-них документів тощо.

Спосіб 2. Громадянин-підприємець або засновник чи власник суб'єкта підприємницької діяльності, посадова особа суб'єкта під-приємницької діяльності надає свідомо фіктивну інформацію кре-дитно-фінансовій установі з метою одержання кредиту для його ви-користання в підприємницькій діяльності: купівлі основних засобів, сировини, матеріалів, різноманітної продукції, інвестування та ін.

Другу групу складають способи посягання працівників кредит-но-фінансових установ на фінансові ресурси, що зберігаються в цих установах на рахунках клієнтів.

Спосіб 5. Посадова особа кредитно-фінансової установи без повідомлення клієнта знімає кредитні грошові кошти з його розра-хункового рахунку (якщо кредитні кошти перебувають на розра-хунковому рахунку якийсь час без руху) і використовують в інте-ресах банку. Частіше за все ця операція відбувається, коли банк у результаті невдалих операцій потрапляє в скрутне фінансове ста-новище. Коли виникає необхідність у перерахуванні коштів, пра-цівники кредитно-фінансових установ вживають заходів щодо приховання зловживань: знімають грошові кошти в необхідній кількості з рахунку іншого клієнта або відтягують строк перера-хування під приводом того, що: установа перебуває на картотеці; вичерпано щоденну можливість перерахування коштів; були не-вірно оформлені платіжні документи та ін.

Спосіб 6. Посадові особи кредитно-фінансових установ без повідомлення клієнта знімають кредитні кошти з його рахунку для використання в комерційному обігу шляхом: надання кредиту іншим підприємствам, організаціям, установам; надання фінансо-вої допомоги; участі в угодах на валютній біржі та ін. У разі необ-хідності винні вживають заходів щодо приховання зловживань, аналогічні тим, що передбачені у способі 5.

Третя група способів посягань на кредитно-фінансові ресур-си пов'язана із злочинною змовою представників кредитора та позичальника.

Спосіб 7. Працівник кредитно-фінансової установи видає неза-конний кредит (без належної

Одним із важливих компонентів наслідків кредитно-фінансових злочинів є їх сліди-ознаки, що відображуються в діях, у сталих зв'язках між учасниками кредитних операцій і особливо в докумен-тах. Такі сліди як факти створюються на стадіях: 1) видачі та одер-жання кредиту, 2) його використання та 3) повернення.

1. Видача кредиту кредитором — одержання кредиту позичаль-ником.

Факти: видача кредитів підприємствам, організаціям, що не передбачені як позичальники; складання документів із свідомо фальшивими свідченнями (інтелектуальна фальшивка); наявність у документах слідів виправлень, підчисток, травлення тощо (мате-ріальна фальшивка); надання неіснуючої адреси; сприяння у на-данні звичайного або пільгового кредиту; позаслужбові зв'язки між позичальником та працівниками банку, що здійснюють фінансові, правлінські та контрольні функції (надання кредиту, створення пільгових умов кредитування і повернення кредиту, послаблення контролюючих функцій та ін.); нецільове надання кредиту.

2. Використання кредиту позичальником.

Факти: нецільове використання кредиту і матеріальних цінностей позичальником; демпінгові розрахунки з покупцями продукції, виконавцями робіт та послуг; встановлення документів з фіктивни-ми свідченнями; безтоварне оформлення документів: неоприбуткування на склад товарно-матеріальних цінностей; відсутність доку-ментації здачі — отримання поставленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг; виявлення у позичальника листів, претензій на недопоставлену продукцію, кредиторську заборгованість; вико-ристання необлікованих бланків суворої звітності і заміна їх інши-ми бланками; завищення списання на видаток матеріальних цінно-стей під виглядом втрат на природні збитки, відходи, псування та інші втрати; оприбуткування не одержаних товарів; складання фіктивних документів на списання малоцінних товарів на видаток; нестача матеріальних цінностей; встановлення підроблених підписів в актах на списання товарно-матеріальних цінностей.

3. Повернення кредиту позичальником.

Факти: заплутування звітності; надсилання листів про немож-ливість повернення кредиту; закриття офісу позичальником; роз-продаж майна позичальником; підготовка або від'їзд позичальни-ка в іншу державу; існування у звітних документах даних, що вик-ривлюють свідчення про виконання позичальником обов'язків щодо повернення кредиту.

Обстановка вчинення злочину. Обстановка вчинення злочинів,

пов’язаних з порушенням порядку зайняття господарською діяльністю,

стосується зовнішніх умов, у яких змушені діяти злочинці або злочинні

угруповання, і складається із сукупності чинників, що як перешкоджають

здійсненню злочинних планів, так і сприяють злочинним діям. До них

необхідно віднести такі, як законодавче регулювання окремих видів

господарської діяльності, потреба цього виду діяльності у зазначеному

регіоні, наявність місць виготовлення та збуту ліцензійної продукції,

рівень контролю з боку держави (контролюючих органів) за цим видом

діяльності, зв’язки з постачальниками і продавцями тощо.

У криміналістичній методиці певним чином висвітлюється питан-

ня щодо компонентів обстановки вчинення злочинів, пов’язаних з

економічною діяльністю. так, на думку Г. А. Матусовського, до них

насамперед належать законодавчі акти регулятивного характеру, що

закладають основи економічних відносин та утворюють галузеве за-

конодавство — цивільне, бюджетне, банківське, приватизаційне, під-

приємницьке, податкове тощо2.

за допомогою такого підходу можна окреслити нормативно-правову

обстановку, зумовлену потребою застосування норм економічного, ре-

гулятивного законодавства та пов’язаних з ним норм кримінального й

адміністративного законодавства. Наприклад, ефективність кредитної діяльності комерційного банку безпосередньо залежить від того, наскіль-

ки якісно здійснена структуризація процесу банківського кредитування,

як чітко визначені завдання основних етапів цього процесу та функції

працівників, котрі відповідають за проведення кредитних операцій1.

Обстановка вчинення злочинів, пов’язаних з порушенням порядку

зайняття господарською діяльністю, залежить від умов, у яких змушені

діяти злочинці, і складається зі значного числа чинників об’єктивного

та суб’єктивного характеру. Ці чинники характеризують: місце і час

дії; якість і властивості матеріальних об’єктів на місці вчинення зло-

чину і пов’язаних з ним місцях; господарський характер установи,

підприємства, організації, порядок їх діяльності; умови і спосіб життя

осіб, які мають відношення до місця вчинення злочину; наявність

зв’язку між суб’єктом і об’єктом посягання, що забезпечує можливість

легального доступу до об’єкта. при цьому обстановку вчинення зло-

чину не можна зводити до сукупності безпосередніх фізичних умов, у

яких діяв злочинець. Обстановка вчинення даного злочину охоплює

більш широке коло явищ на певному об’єкті (підприємстві, установі,

організації), де вчиняється злочин. До них можна віднести: 1) норма-

тивно-правове регулювання окремих видів господарської діяльності;

2) територія здійснення окремих видів господарської діяльності, які

підлягають ліцензуванню; 3) майно, що знаходиться у власності, уп-

равлінні, та його види; 4) структуру і профіль роботи підприємства,

його ділові, виробничі та інші зв’язки; 5) особливості технологічного

процесу виготовлення та реалізації ліцензійної продукції; 6) характер і

вид виконуваних господарських та банківських операцій; 7) документо-

обіг, облік, звітність, контроль, охорону (пропускну систему); 8) склад,

службове становище працівників, їх професійні та особисті якості,

ділові та особисті зв’язки між ними; 9) ставлення працівників до про-

цесу виготовлення та реалізації продукції; 10) діяльність окремих

працівників; 11) наявність (відсутність) різного роду недоліків у діяль-

ності, контролі, обліку окремих видів господарської діяльності, які

підлягають ліцензуванню2

Отже, місце здійснення господарської діяльності, яка підлягає лі-

цензуванню, являє собою адміністративно-територіальну одиницю

(місто, селище та ін.), в якій планується виконувати цю діяльність.

Якщо виробничий процес є досить складним і потребує окремого

приміщення, підбирається окрема будівля. так, для здійснення банківсь-

ких операцій необхідне окреме приміщення або його частка. Для виго-

товлення окремих видів неліцензійної продукції використовуються га-

ражі, особисті домоволодіння, квартири та інші приміщення, які досить

важко встановити правоохоронним органам. Ознаки місця злочину виз-

начаються видом посягання та його способом. Відтак, взаємозв’язок

місця вчинення злочину і способу злочинного посягання визначають

саме вид господарської операції, на яку потрібна ліцензія.

Час вчинення злочину в більшості випадків, залежить від виду

господарської діяльності, яка підлягає ліцензуванню. за досить корот-

кий час може бути виготовлена і реалізована ліцензійна продукція,

потрібна в цьому регіоні, наприклад, виготовлення та реалізація ліків

під час епідемії хвороби. Але операції можуть тривати і досить значний

час, наприклад, залучення грошових внесків на депозит без одержан-

ня відповідного дозволу Національного банку України, побудова у місті

споруд, надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі

тощо. На наш погляд, у процесі розслідування необхідно враховувати

та виявляти не одну операцію, наприклад, факт однієї продажі ліцен-

зійних ліків, а весь ланцюг злочинного механізму в часі — від реєст-

рації й одержання ліцензії до реалізації товарів.

Особа злочинця. Розглядаючи загальну криміналістичну класифі-

кацію осіб, які вчиняють економічні злочини, Г. А. Матусовський

спочатку виділяє загальні закономірності особи «економічного» зло-

чинця; надалі — осіб, що вчиняють економічні злочини, які об’єднані

в типові групи або підгрупи (злочини проти власності, підприємництва,

кредитно-банківської діяльності тощо); потім — характеризує суб’єктів

окремих видів економічних злочинів, що входять до цих груп і підпа-

дають під ознаки відповідних статей КК (розкрадання, фіктивне під-

приємництво та ін.). Окремий рівень класифікації охоплює категорії

осіб, які вчиняють економічні злочини, об’єднані за спеціальними

ознаками залежно від спеціальних характеристик особи (наприклад,

посадові розкрадання) або від сфери господарювання, фінансової

діяльності, виду виробництва тощо1

. До останньої (об’єднаної) класи-

фікаційної групи слід віднести характеристику осіб, які вчиняють

злочини, пов’язані з порушенням порядку зайняття господарською та

банківською діяльністю. Отже, з огляду на викладене серед злочинців,

які вчиняють злочини, пов’язані з порушенням порядку зайняття гос-

подарською та банківською діяльністю треба виділити такі категорії:

1) особи — представники юридичної особи (підприємства, органі-

зації), які здійснюють господарську діяльність;

2) посадові особи — представники банківської установи, а також

представники організацій, які займаються професійною діяльністю на

ринку цінних паперів та операцій небанківських фінансових установ1;

3) представники фізичних осіб — суб’єктів підприємницької

діяльності, яка пов’язана з ліцензійним виробництвом (виготовленням)

продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт;

4) представники третіх осіб — організації, інші приватні особи, які

пов’язані з ліцензійною діяльністю та дії (операції) яких стосуються

підготування, вчинення та приховування злочинів, пов’язаних з пору-

шенням порядку зайняття господарською та банківською діяльністю.

першу класифікаційну групу складає великий контингент з числа

громадян-підприємців, засновників або власників суб’єктів підприємни-

цької діяльності, посадових осіб підприємств усіх форм власності. злочи-

ни, що вчиняються цією групою, є досить різноманітними і вчиняються,

як правило, в способи, пов’язані з порушеннями умов ліцензування.

Друга група включає посадових осіб банківських та інших фінан-

сових установ. посадовий і соціальний статус притягнутих до кримі-

нальної відповідальності осіб свідчить про те, що більшість з них

займають високе службове становище і мають великі доходи2. До них

належать: керівники суб’єктів господарської (підприємницької) та

банківської діяльності; головні бухгалтери; засновники та власники

підприємств; інші посадові особи, такі як начальники структурних

підрозділів; технічні працівники (економісти, технологи, інші фахівці);

колишні працівники.

У деяких випадках у вчиненні злочинів на окремих етапах злочинної

діяльності беруть участь підставні особи. На таку «роль» організатори

в кожному конкретному випадку підбирають відповідні типи осіб з

числа громадян, які не мають постійної роботи та певного місця прожи-

вання, ведуть аморальний спосіб життя, психічно хворих тощо3

. Всіх осіб, які вчиняють злочини, пов’язані з порушенням порядку

зайняття господарською діяльністю, залежно від окремих елементів

криміналістичної характеристики злочину вважаємо за доцільне поді-

лити на три категорії.

І. Особи, які уособлюють реально діюче підприємство і входять до

складу працівників підприємств (керівники, бухгалтери, інші посадові

особи, технічний персонал), а також колишні працівники (або такі, що

офіційно не входять до штату підприємства, але фактично працюють у

ньому) за умови наявності змови між ними та штатними працівниками.

II. Особи, які створюють фіктивне підприємство або використову-

ють підроблені документи іншого підприємства (реально існуючого,

але такого, що не має до їх діяльності жодного відношення) з метою

приховування свого походження.

III. Особи, які займаються господарською діяльністю без створення

підприємства та без одержання ліцензії. У переважній більшості такі

особи мають стійку антисоціальну спрямованість, яка найчастіше вини-

кає внаслідок певних невдач у легальному бізнесі, і домінуючу корис-

ливу злочинну орієнтацію1

. Це фізичні особи, громадяни України, що

постійно проживають на території України і виступають як приватні

особи, котрі здійснюють без відповідного дозволу окремі види госпо-

дарської чи банківської діяльності, що підлягають ліцензуванню2

Наш погляд, досить слушно окреслив кримінологічний портрет

особи злочинця даного виду злочинів Ю. М. Демідов, котрий запропо-

нував таку диференціацію типів особи злочинців, які:

а) вчинили злочин унаслідок дії сукупності зовнішніх чинників

впливу, ситуації безконтрольності і хитливої моральної орієнтації

особи при одночасній наявності в цілому позитивної орієнтації;

б) вчинили злочин унаслідок переважно антигромадської корисли-

вої орієнтації особи з використанням сприятливих зовнішніх умов;

в) вчинили злочин відповідно до злочинної установки особи на

корисливе заволодіння чужим майном і внаслідок умисного створення

ситуації, пошуку і створення умов, що сприяють вчиненню злочину

Типові сліди. Спектр об’єктів слідоутворення, що зберегли на собі

інформацію про подію злочину, в справах про злочини, пов’язані з

порушенням порядку зайняття господарською діяльністю, є досить

широким і залежить від: виду господарської діяльності (операції), на

яку потрібний дозвіл; умов одержання необхідного дозволу на здійс-

нення діяльності; особливостей технології здійснення господарської

діяльності; документального оформлення господарської діяльності;

способу вчинення злочину, який полягає в описанні не тільки дій, за

допомогою котрих досягнуто мету злочинного посягання, а й типових

наслідків застосування того чи іншого способу, тобто характерних

слідів і місць їх локалізації1

; особливостей виготовлення, зберігання

та реалізації ліцензійних товарів; особливостей діяльності злочинців

та співробітників підприємства та ін.

Особливо значущими для всіх видів злочинів, пов’язаних з пору-

шенням порядку зайняття господарською діяльністю, є сліди, які ві-

дображаються в документах. Важливими є ті з них, що містять відо-

мості про те, до якої ліцензійної операції належить документ, яким

видом господарської діяльності він передбачений, скільки примірників

складено, як можна перевірити закріплені у ньому дані та який орган

його видав. з цієї позиції важливо визначити зв’язок ланок у системі

«ліцензія (документ) — яка відображена ліцензійна діяльність — яка

саме здійснюється діяльність — які документи складались у результаті

здійснення ліцензійної операції — виконавець ліцензійної діяльності».

Для розроблення системи типових слідів у документах необхідним є

системне уявлення про документообіг і документи, котрими оформ-

люються відповідні ліцензійні операції як господарської, так і банківсь-

кій діяльності, із зазначенням «найуразливіших» місць, що викорис-

товуються для внесення неправомірних записів, а також виправлень.

Необхідно розрізняти документи, зміст яких є предметом злочин-

ного посягання; документи, що є засобом вчинення злочину; докумен-

ти, за допомогою яких приховується злочин; документи, що характе-

ризують особу злочинця; документи, що містять інформацію про інші

обставини справи2

. Крім того, треба мати на увазі, що сліди можуть

зберігатися не тільки в документах, які відображають ліцензійну гос-

подарську діяльність, а також в матеріальних цінностях, виготовлених

у разі здійснення такої діяльності. До них належать товари та продук-

ція, побудовані споруди, виконані окремі послуги та види робіт, які

потребують ліцензування. Сліди даного виду злочину можуть зберіга-

тися в приміщеннях (складських, офісних, жилих та ін.), де виготов-

лялась ліцензійна продукція або здійснювались ліцензійні операції.

Однією з проблем криміналістики є встановлення наслідків учине-

них господарських злочинів. Криміналістичний аспект дослідження

наслідків передбачає два основні напрями:

1) встановлення характеру та розміру шкоди, завданої злочином;

2) особливості процесу слідоутворення та слідів в їх широкому

розумінні (включаючи будь-які зміни в матеріальній обстановці й іде-

альні відображення — інформація про обставини, що залишилась у

пам’яті певних осіб)1

.

проблема обчислення матеріальних збитків, заподіяних корисли-

вими злочинами у сфері економічної діяльності, хоча й була предметом

окремих дисертаційних досліджень2

, проте не дістала однозначного

вирішення. Визначення загальної матеріальної шкоди від злочинів,

пов’язаних з порушенням порядку зайняття господарською діяльністю,

й дотепер ще залишається надто складною проблемою з огляду на

високий рівень їх латентності. Серед російських вчених — кримі-

налістів єдність позицій із цього приводу також відсутня. На думку

одних, доход у незаконному підприємництві слід розуміти як різницю

між прибутком і витратами (тобто чистий доход)3

. Інші вважають такий

підхід помилковим і наполягають на визначенні доходу4

від незакон-

ного підприємництва без урахування витрат, яких зазнав підприємець

у ході такої діяльності. Дослідження Н. О. Гуторової з цього питання

привели до висновку про те, що встановлення розміру шкоди, завданої

злочином, передбаченого ст. 202 КК України, — отримання доходу1 у

великому розмірі — слід визначати як усю суму надходжень, одержа-

них у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі без урахуван-

ня витрат, пов’язаних зі здійсненням господарської чи банківської

діяльності2Останню точку зору ми вважаємо найбільш переконливою. Але

треба враховувати, що у кожному конкретному випадку розслідування

перед слідчими постають проблеми суб’єктивної оцінки завданої шко-

ди та визначення розміру шкоди у разі вчинення злочинів, пов’язаних

з порушенням порядку зайняття господарською діяльністю.