Санітарно-гігієнічна оціка якості сіна і трав’яного борошна.

Санітарно-гігієнічну оцінку якості різних видів кормів здійснюють за допомогою органолептичних і лабораторних методів. Органолептичними методами безпосередньо на місці визначають запах, колір, смак, консистенцію, структуру, однорідність та інші показники корму. Під час лабораторної оцінки будь-якого корму встановлюють вологість, вміст поживних і мінеральних речовин, вітамінів, а в силосі, крім того, — загальну кислотність і наявність вільних кислот — молочної, оцтової та масляної. Одночасно корми досліджують на наявність отруйних рослин, механічних і хімічних домішок та шкідників.

Колір кормів рекомендується визначати на білому папері при нормальному освітленні. Для швидкого і точнішого встановлення запаху використовують гарячу (60 °С) воду. Для цього невели­ку пробу корму вміщують у склянку, заливають водою, закри­вають скельцем і через 2—3 хв. визначають запах.

Доброякісні сіно і солома мають приємний і властивий для них аромат, а зіпсовані — затхлий, гнильний запах; за наявності гризунів — специфічний «мишачий». Проба сіна доброї якості, зеленого кольору різних відтінків залежить від умов зростання трав, заготівлі та зберігання його, а солома, крім властивого кожній культурі кольору, має також особливий блиск. Грубі корми у разі несвоєчасної заготівлі (під дощем) уражуються грибами, втрачають відповідний колір і блиск, а при самозігріванні в копицях і скиртах набувають темного відтінку. В доброякісних кормах має бути збережена структура рослин, з яких вони заготовлені. Корми псуються у разі їх підвищеної вологості. Сіно й солому вважають сухими при вологості 15 % (при скручуванні джгута вони своєрідно тріщать), вологими — 17— 20 %, а якщо вологість перевищує 20 % — сирими (при скручуванні виділяється волога).

Здійснюючи органолептичну оцінку грубих кормів і зерна, звертають увагу на наявність сажки, ріжків та інших грибів, паразитів і отруйних рослин. Якщо в сіні понад 1% отруйних рослин, то його згодовувати не дозволяється. За такими ж органолептичними показниками визначають якість силосу і сінажу. Колір доброякісного силосу й сінажу нагадує колір рослин, з яких вони приготовлені, з легким бурим відтінком, а запах — слабокислий, приємний, ароматний. Значні відхилення щодо запаху й кольору свідчать про зіпсованість цих кормів. У силосі та сінажі доброї якості часточки рослин зберігають свою структуру, вони не мазькі й не ослизлі.

У зоні радіаційного забруднення обов'язковим є радіометричний контроль якості кормів. З цією метою питому радіоактивність кормів можна визначити методом гамма-спектрометрії на аналізаторі АМА-ОЗФ, радіометром РУГ-91 та ін.

Сіно залежно від ботанічного складу та умов вирощування трав буває чотирьох видів: сіяне бобове, сіяне злакове, сіяне бобово- злакове і сіно природних сіножатей.

Усі види сіна за якістю поділяють на три класи: перший, другий і третій (табл. 3.3). Якщо воно не задовольняє вимог класного, його відносять до некласного (нестандартного). У бобовому сіні першого класу має бути не менше ніж 90 % бобових рослин, другого — 75 і третього — 60 %. Таку саму кількість злакових рослин має містити залежно від класу і злакове сіно, а бобово-злакове — бобових трав відповідно 50, 35 і 20 %. Для сіна природних сіножатей допускаєть­ся вміст отруйних і шкідливих трав для першого класу 0,5, другого і третього — 1 %.

Під час органолептичного оцінювання якості сіна визначають колір, запах, фазу збирання трав за наявністю у сіні суцвіття чи на­сіння або за його кольором, облистяність, а також вологість, запиле­ність, уміст неїстівних домішок та ознаки псування. Якщо зразок сіна, взятий для дослідження, має більше ніж 10 % зіпсованого, ви­користовувати його на корм без висновку фахівців ветеринарної ме­дицини не можна.

Облік і оцінка якості сіна.Облік заготовленого сіна треба починати з визначення очікуваного врожаю. Перед початком збирання на кожному типі сінокосів викошують 5-10 ділянок площею 10 м ² кожен. Висушену до кондиційної вологості масу зважують і перераховують на 1 га. Для точного обліку все заготовлене сіно зважують. Якщо цього зробити не вдалося, то облік заготовленого сіна проводять наближеним методом. Для цього обміряють всі скирти та стоги, встановлюють їх об'єм і масу 1 м ³ сіна, а потім, помноживши ці величини, визначають загальну кількість сіна.
При визначенні маси сіна шляхом обмірів помилка може становити 20-25%. Для проведення обліку заготовлених кормів у господарстві створюється комісія, яка встановлює кількість і якість сіна. Перший облік (попередній) проводять через 3-5 днів після укладання сіна на зберігання, а другий - через 1,5-2 місяці після закінчення збирання сіна. Дані першого і другого обмірів вносять до книги обліку кормів і складають акт приймання та передачі заготовленого сіна на зберігання матеріально відповідальній особі.
Для визначення кормового балансу в господарстві важливо знати не тільки кількість заготовленого сіна, але і його якість. Для правильної оцінки корму є ГОСТ 4808-75 на сіно. У залежності від ботанічного складу і умов виростання трав встановлено 4 види сіна: сіяною бобова, сіяні бобово-злакова, сіяння злакове і сіно природних сіножатей.
Сіно кожного виду в залежності від вмісту в ньому бобових і злакових рослин, а також від біохімічного складу підрозділяють на три класи з відповідно до вимог і норм Все інше сіно низької якості відноситься до не класному.
Загальна оцінка сіна робиться на підставі органолептичних і біохімічних показників. Сіно за зовнішнім виглядом і запахом повинне відповідати доброякісному і бути без ознак горіли, а також не містити затхлого, цвілеподібного, гнильного та інших сторонніх запахів.
Колір сіна повинен бути для сіяного бобового і бобово-злакового - від зеленого і зелено-жовтого до світло-бурого, для сіяного злакового і сіна природних сіножатей - від зеленого до жовто-зеленого або зелено-бурого.
Оцінку якості сіна проводять у агрохімічних і ветеринарних лабораторіях. При цьому важливо вибрати методи оцінки. Одним з важливих умов є правильний відбір середньої проби. Пробу сіна взяти значно складніше, ніж інших кормів. Пробу відбирають вручну не пізніше 30 діб після закладання сіна на зберігання. Зовнішній вигляд і колір сіна, відібраного з внутрішніх шарів тюків і скирт, визначають при природному денному освітленні. Ботанічний склад встановлюють шляхом зважування наважки сіна і розбору на наступні фракції: бобові, злакові, отруйні та шкідливі рослини. Вологість сіна визначають висушуванням наважки сіна в сушильній шафі при температурі 100-105 ° С до постійної ваги, вміст сирого протеїну та мінеральної домішки визначають за ГОСТ 13495-75, а каротин - за ГОСТ 18691-73, сирої клітковини - за вдосконаленою методикою ЦИНАО.

Оцінка якості трав'яного борошна.Трав'яне борошно та різання зазвичай використовують у раціонах сільськогосподарських тварин і птиці в якості добавок, що покривають дефіцит у тих чи інших поживних речовинах і вітамінах. Тому якість цих кормів повинна відповідати вимогам ГОСТ 18691-88. У залежності від складу і поживності трав'яне борошно ділять на п'ять класів.
Якість трав'яного борошна визначають за зовнішнім виглядом, звертаючи увагу на колір, запах, помел, діаметр і довжину гранул. Крім того, в трав'яний борошні визначають зміст каротину, протеїну, клітковини і вологи.
Трав'яне борошно згодовують всіх видах сільськогосподарських тварин, а трав'яну різання - великій рогатій худобі, вівцям, коням і кроликам. Оптимальними нормами трав'яного борошна і різки є: коровам: борошна - не більше 3 кг, різання - 5 кг, молодняку ​​великої рогатої: кота: борошна - 0,3-1,0 кг, різання - 0,5-2,0 кг, вівцям дорослим: борошна - 0,3-0,5 кг, різання - 0,5-0,7 кг, молодняку ​​овець: борошна - 0,07-0,1 кг, різання - 0,08-0,2 кг, свиням дорослим: борошна - 0,2-0,5 кг, молодняку ​​свиней: борошна - 0,05-0,2 кг, коням дорослим: борошна - 2-3 кг, різання - 3-4 кг, кроликам дорослим: борошна - 0,2-0,1 кг, різання - 0,2-0,3 кг, птаха: борошна - 10-15 г на добу. Трав'яне борошно вводять в повнораціонні комбікорми для птахів та поросят в кількості 2-7%, в комбікорми для супоросних і підсисних маток - 5-10% від маси корму.