Перспектива розвитку і правова підтримка енергетики в ЄС

Досягненню надійності енергопостачання служить також пошук нових і стимулювання використання існуючих альтернативних джерел енергії. Провести такі заходи покликана Директива 2001/77/ЄС від 27 вересня 2001р. про стимулювання надходжень електрики, виробленої з поновлюваних джерел енергії, на внутрішній ринок електропостачання. Під поновлюваними джерелами енергії Директива розуміє альтернативні джерела енергії, непов'язані зі спалюванням палива (вітер, сонце, хвилі та інші джерела гідроенергії, джерела геотермальної енергії тощо). На держави-члени покладено обов’язок підготувати та опублікувати доповіді, у яких відображені національні цілі в області виробництва електрики від поновлюваних джерел енергії, а також розробити конкретні заходи щодо розвитку такого виробництва на основі принципів транспарентності та недискримінації.

Цьому ж питанню була присвячена Директива Європейського парламенту і Ради 2003/30/ЄС від 8 травня 2003 р. про підтримку використання біологічного палива та інших поновлюваних джерел енергії на транспорті. Саме транспорт, що споживає енергоресурси, одержувані державами-членами переважно ззовні, є слабо захищеним щодо цих видів енергії. Використання енергії для потреб транспорту також значно впливає на стан навколишнього середовища. У цьому зв'язку принциповим питанням є перехід транспортної інфраструктури на більш надійні джерела енергії. Одним з них є біопаливо. Біологічним паливом за змістом ст. 2 Директиви, є рідке або газоподібне паливо, вироблене з біомаси, природних відходів сільського або лісового господарства й пов'язаних з ними виробництв.

На стимулювання раціонального використання енергоресурсів і використання альтернативних джерел енергії в значній мірі спрямований й механізм «зелених податків», уведений Директивою Ради 2003/96/ЄС від 27 жовтня 2003 р. про реструктуризацію рамок Співтовариства з оподатковування енергетичних продуктів і електрики. Уведений Директивою механізм відображає економічний метод регулювання в області забезпечення надійності енергопостачання шляхом істотного впливу на ціноутворення в енергетичному секторі.

Подальші заходи Співтовариства з регулювання процесів постачання електроенергії були закріплені Директивою 90/547/ЄЕС від 29 жовтня 1990 р. про транзит електрики через енергосистеми. Відповідно до Директиви 90/547/ЄЕС, держави-члени повинні вжити заходів для полегшення транзиту електрики через лінії високовольтних передач відповідно до умов Директиви. Директива 90/547/ЄЕС регулює передачу електроенергії тільки в межах Співтовариства. Такий транзит електроенергії має місце при наявності трьох обставин:

– передача здійснюється між особами, відповідальними в конкретних державах-членах за високовольтні системи енергопостачання;

– початковий і кінцевий пункти передачі електроенергії перебувають у межах Співтовариства;

– передача електроенергії провадиться хоча б через один внутрішній кордон Співтовариства.

Контракти на енергопостачання електроенергії, що передбачають подібний транзит, повинні укладатися не рідше ніж раз на рік між особами, відповідальними в державах-членах за високовольтні системи передач. Список таких організацій наводиться у додатку до Директиви 90/547/ЄЕС. Умови згаданих контрактів не повинні бути дискримінаційними, включати несприятливі для сторін і протиправні положення, порушувати безпеку поставок і якість послуг. Держави-члени зобов'язані повідомляти Комісію про транзит електроенергії на основі контрактів, про результати виконання подібних контрактів, а також про зриви укладення таких контрактів і їх причини.

З метою сприяння реалізації положень Директиви про транзит електроенергії Співтовариством був створений Комітет експертів по транзиту електрики між енергосистемами, що здійснює свою діяльність на положеннях Директиви 92/107/ЄЕС від 4 березня 1992 р. Цей Комітет консультує Комісію з технічних, фінансових і правових умов транзиту електроенергії. Комітет контролює імплементацію державами-членами Директиви 90/547/ЄЕС. У його завдання входить також сприяння досягненню компромісу між сторонами, що домовляються про транзит електроенергії в межах ЄС.

Таким чином, визначені основні положення, що регулюють ринок електроенергії в Європейському Співтоваристві. Насамкінець, варто зазначити, що спеціальний правовий режим генерації й безпеки виробництва електроенергії атомними електростанціями встановлюється Договором про Євратом 1957 р. і рядом актів, прийнятих Євратомом у розвиток положень його установчого договору.

Що стосується правового регулювання газопостачання й нафтопостачання, то сучасне правове регулювання ринку постачання природним газом на рівні Співтовариства бере початок у вже згадуваній Директиві 90/377/ЄЕС від 29 червня 1992 р. щодо прозорості цін на газ і електроенергію для кінцевого споживача.[28] Директива 90/377/ЄЕС установила аналогічні вимоги про надання інформації про ціни на природний газ і на електроенергію. Завдяки даному акту «промислові споживачі зараз одержали доступ до зібраних даних про оплату за вироблений газ і електроенергію всіма категоріями споживачів по всьому Співтовариству, що дає їм інструмент для укладення більш вигідних контрактів з постачальниками» [29].

Іншим найважливішим документом у цій області є Директива 91/296/ЄЕС від 31 травня 1991 р. про транзит природного газу через газотранспортні мережі.[30] За своїм змістом ця директива є «близнюком» Директиви про транзит електрики, основні правила транзиту збігаються практично повністю. Директива 91/296/ЄЕС пропонує державам-членам полегшити транзит природного газу по системах газотрубопроводів. Як і Директива про транзит електрики, Директива поширює свої положення тільки на транзит газу, здійснюваний у межах Співтовариства, даючи ідентичне визначення поняття «транзит» і встановлюючи схожі вимоги щодо укладання контрактів і інформації про транзит природного газу.

Єдиною відмінністю Директиви 91/296/ЄЕС є відсутність обмеження по терміну контрактів, що передбачають транзит газу між особами, відповідальними за системи газопостачання в державах-членах. Так, стаття 18 Директиви 98/30/ЄС від 22 червня 1998 р. передбачає, що спочатку ринок газопостачання буде відкритий для підприємств, що виробляють електроенергію, а дорівнює для тих, які споживають понад 25 млн. кубічних метрів газу в рік. Через п'ять років після набрання Директивою чинності цей критерій для газоспоживаючих підприємств був знижений до 15 млн. кубометрів газу на рік, через 10 років – до 5 млн. кубометрів на рік. Спочатку газовий ринок у державах-членах повинен бути відкритий на 20%, через 5 років цей параметр повинен відповідати 28%, через 20 років – 33%. Згідно ст. 25, ця Директива не буде застосовуватися у випадках, якщо доступ до газопроводів може привести до серйозних економічних і фінансових труднощів для держав-членів і зриву контрактів на умовах «бери – або – плати», що становлять основу поставок природного газу в країнах ЄС. Зазначена Директива у відповідності зі ст. 26 також не буде спочатку застосовуватися до держав-членам, у яких існує тільки один постачальник газу (Греція, Португалія, Фінляндія).

Проведення згаданих заходів буде сприяти зниженню як цін на газ у кінцевих споживачів в Співтоваристві в цілому, так й підвищенню енергоефективності на ринку газу. Однак газова криза 2008 - 2009 року свідчить про проблеми газотранспортування для Співтовариства, бо в країнах-членах ЄС немає не тільки власного газу, але виникають проблеми газопостачання для закупленого газу, які залежать як від Росії, так і від України.

На відміну від правового регулювання ринку газопостачання, правове регулювання ринку постачання нафти менш розвинене й деяким чином навіть випадає із загального контексту правового регулювання внутрішнього енергетичного ринку. Взагалі, ринок нафтопостачання інтегрований на рівні Співтовариства в меншому ступені, ніж інші сектори внутрішнього енергетичного ринку. Це пов'язане з величезною часткою імпорту нафти і нафтопродуктів на ринок держав-членів. Останнє, у свою чергу, є наслідком нестачі власних нафтових ресурсів для покриття потреби по Співтовариству в цілому.

Найважливішим актом в області нафтопостачання є вже згаданий Регламент 2964/95 від 20 грудня 1995 р., що вводить реєстрацію в Співтоваристві імпорту й подачі неочищеної нафти. Принципове значення для забезпечення газопостачання й постачання нафтою має Директива 94/22/ЄС від 30 травня 1994 р. про умови надання й використання дозволів на розвідку, дослідження й розробку вуглеводнів. Вуглеводні є найважливішими компонентами природного газу й нафти. Гармонізація правил щодо їхньої розвідки й розробки є істотним кроком для підтримки функціонування внутрішнього енергетичного ринку.

Ряд директив, прийнятих Співтовариством на початку 1990-х років, був спрямований на гармонізацію законодавчих положень держав-членів щодо процедури поставок розробниками в енергетичному секторі.

Особливих правових змін заслуговує питання щодо наслідків газової кризи 2009 року і протилежні позиції в цьому питанні України та Росії. Так, частина політиків з країн ЄС більш менш явно поклали відповідальність за зрив постачань на Україну, в їх числі були лідери Італії, Румунії, Чехії. Цієї точки зору дотримуються і представники більшості газових компаній. Лідери Польщі і Литви звинуватили Росію в прагненні чинити політичний тиск на Україну. Позиція більшості країн ЄС, зокрема Німеччини і Франції: у зриві постачань до Європи винні і Росія, і Україна. Врешті-решт європейські компанії не мають договорів на постачання «Нафтогазом України», - у них є контракти з «Газпромом», за якими вони регулярно платять і розраховують так само регулярно одержувати газ. І якщо «Газпром» не зумів домовитися з українським транзитером, то в цьому провина саме «Газпрому». Щодо Договіру до Енергетичної хартії, учасником якої є Україна, то він не може забезпечити стабільності в цій сфері, бо Росія, як відомо його не ратифікувала.

Серед правових чинників недотримання принципів права у газових відносинах України та Росії можна зазначити наступні:

– невиконання українсько-російської Міжурядової угоди від 4 жовтня 2001 року про прийняття щорічних міжурядових протоколів і заміна їх не на урядовому, а на корпоративному рівні, що має наслідком переведення відносин у газовій сфері з міжурядового рівня до рівня корпоративних відносин та відсутності урядових гарантій;

– побудова україно-російських відносин у газовій сфері на короткостроковій основі (на річний термін);

– недодержання європейських принципів в організації транзиту природного газу територією України: адже організація транзиту газу має здійснюватися його споживачами, а не постачальниками.

– визначення цінових параметрів україно-російського співробітництва у газовій сфері не на європейських принципах, а на суб’єктивній позиції.

У зв'язку з викладеним вище, ЄС має ініціювати розробку нової міжнародно-правової бази у області енергобезпеки, враховуючи те, що на сьогодні між Україною і Євросоюзом немає договірної бази щодо транзиту російського газу.

Впродовж останніх трьох років після попереднього конфлікту 2006 року, коли в України була подібна ситуація з газом, Європейський Союз почав процес створення єдиної енергетичної політики: необхідне було при цьому включити Україну в частину цієї енергетичної політики аби сторони мали взаємні зобов'язання. Саме нинішня ситуація підштовхує Єврокомісію і Україну до оперативної підготовки «взаємних правил гри». Існуючий газовий Меморандум не є юридично зобов'язуючим документом; отже, повинні бути чіткі двосторонні домовленості між Україною і ЄС в енергетичній сфері.

Підсумовуючи, слід підкреслити, що Україна на найближчий час залишатиметься головною транзитною країною для поставок російського газу до ЄС. Тому Європейський Союзу недоцільно відкладати питання врегулювання поставок газу з Росії до ЄС територією України, а варто докласти зусиль для його вирішення, зокрема через підписання відповідної угоди, інвестицій в українську газотранспортну систему і прискорення з свого боку інтеграції України до Енергетичного Співтовариства. Важливим кроком з інтеграції українського і європейського енергетичних ринків може стати реалізація рішення Європейського Парламенту від 2 лютого 2009 р., яким на Європейську Комісію покладено завдання до кінця 2009 року здійснити перегляд директиви 2004 року стосовно безпеки постачання газу і закликав до укладення тристоронньої угоди між ЄС, Росією і Україною про транзит російського газу до ЄС. Така угода могла б забезпечити гарантії поставок російського газу і збільшити прозорість поставок, що є вигідним для всіх сторін. Для Європейського Союзу в цій угоді має бути передбачено механізм моніторингу поставок, механізм попередження про можливі перебої в поставках технічних, природних та інших причин, комплекс дій на випадок непередбачених припинень поставок, а також заходи відносно сторони, дії якої призвели до таких порушень. Вигідність подібної угоди для ЄС полягає в збільшенні можливості для моніторингу ситуації з поставками і, як результат, у підвищенні рівня їх гарантій. Україні, в свою чергу, така угода дозволила б уникати необґрунтованих звинувачень у відборі чи в зупинці транзиту газу, розширила б поле енергетичного співробітництва з ЄС і надала б можливості в подальшому утримувати позиції головної газотранзитної в регіоні країни.

Очевидним стає те, що не зважаючи на залежність від імпорту енергоресурсів, гармонізація енергетичного права Співтовариства і його всебічне вдосконалення і відпрацювання на міжнародному рівні є одним з основних пріоритетів ЄС. Постконфліктна діяльність ЄС, включаючи і правову, спрямовується на цьому етапі головним чином на зменшення енергетичної залежності ЄС від Росії за рахунок диверсифікації шляхів і джерел поставок газу, і відносне зменшення його споживання, збільшення використання альтернативних джерел.

Контрольні запитання

1. У чому сутність правового регулювання енергетичної політики Європейського Союзу?

2. Якими є основні принципи здійснення енергетичної політики ЄС?

3. Охарактеризуйте енергоефективность та сформулюйте її з позицій права ЄС.

4. В чому полягають правові основи забезпечення надійності енергопостачання в Європейському Союзі?

5. Охарактеризуйте особливості правового регулювання електропостачання в ЄС.

6. Охарактеризуйте особливості правового регулювання газопостачання й нафтопостачання в ЄС.

7. В чому ви бачите правове вирішення «газових» конфліктів між виробниками, постачальниками і споживачами в ЄС та за його межами?

[1] Право Европейского Союза: Учебник для вузов. Под. ред. С.Ю. Кашкина.– М., 2003.– С. 256.

[2] Договір про заснування Європейського об’єднання з вугілля і сталі 18 квітня 1951 року, 251 UNTS 167 із змінами відповідно до Амстердамського договору Official Journal C-340/01 (1997) (далі в тексті Договір про ЄОВС). Строк договіру скінчився у 2002 році.

[3] Договір про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії 25 марта 1957 року, 298 UNTS 167 із змінами внесеними Амстердамським договором Official Journal C-340/01(1997).

[4] Energy Law in Europe, National, EU International Law and Institutions. By Roggenkamp, A.Ronne, C. Redgwell. Oxford University Press, 2001. – P. 546.

[5] Директива Ради 75/339/ЄЕС від 20 травня 1975 р., що накладає зобов'язання на держави-члени підтримувати мінімальні запаси твердого палива на теплоелектростанціях.

[6] Директива Ради 75/404 і 405/ЄЕС (Official Journal 1975 L 178/24, 26), що вимагає попереднього схвалення компетентними державними органами держав-членів відносно контрактів і будівельних проектів, де природний газ і пальне використовуються для виробництва електроенергії. Директива (включаючи обмеження відносно природного газу) була скасована директивою Ради 91/148/ЕЕС, Official Journal 1991 L 75/52.

[7] Директива Ради 73/238/ЄЕС про заходи, направлені на пом'якшення наслідків, пов'язаних з труднощами в постачанні сирої нафти і нафтопродуктів; рішення Ради 77/706/ЕЕС про встановлення цілей Співтовариства по скороченню споживання основних джерел енергії у разі перебоїв в постачаннях сирої нафти і нафтопродуктів // Official Journal 1977 L 292/9.

[8] Commission of the European Communities “The Development of an Energy Strategy for the Community”, COM (81)540 final.

[9] Single European Act // Official Journal L 169, 29/06/1987 p. 1-28.

[10] Understanding the Politics European Energy Policy: The Driving and Stopping Forces, the Politics of Europe Energy, the Energy of European Politics and Maastricht II. By Christian Egenhofer // CEPMLP International Journal.– Volume 2, Article 9.

[11] OJ L 380, 31.12.1994, OJ L Council Decision 98/537, OJ L 252, 12.09.1998 та Council Decision 2001/595, OJ L 209, 02.08.2001

[12] Договір про Європейський Союз, (Official Journal C-224 1,1992), із змінами внесеними Амстердамським договором (Official Journal C-340/01(1997)).

[13] The Internal Energy Market. Commission Working Document. СОМ (88) 238 final (2 травня 1988 р.).

[14] СОМ (88) 238 final (2 травня 1988 р.).

[15] Official Journal C-65/04

[16] Official Journal C-65/13 (1992

[17] СОМ (91) 548 final (21 лютого 1992 р.).

[18] Договір, про заснування Європейського економічного співтовариства від 25 березня 1957 року, 298 UNTS 167 із змінами внесеними Амстердамським договором (Official Journal C-340/01(1997)).

[19] СОМ (93) 685 final (1994).

[20] European Commission "Trans-European energy networks: policy and actions of the European Community" (1997).

[21] Regulation (EC) No 1655/1999 of The European Parliament and of The Council of 19 July 1999// Official Journal L 197/1, 29/7/1999.

[22] Енергетичне законодавство: Збірник нормативно-правових актів.// Ю.С. Шемшученко і В.П. Нагребельний – у 2-х томах: Том 2. Збірник правових актів ЄС – К.: 2003. – С.32-41.

[23] Directive 2003/55/EC of the European Parliament and of the Council of 26 June 2003 concerning common rules for the internal market in electricity and repealing Directive 96/92/EC// Official Journal of the European Union L 176/37, 15.07.2003;

[24] Regulation (EC) No 1228/2003 of the European Parliament and the Councilof 26 June 2003 on conditions for access to the hetwork for cross-border exchanges in electricity // Official Journal of the European Union L 176/1, 15.07.2003.

[25] Directive 2003/55/EC of the European Parliament and of the Council of 26 June 2003 concerning common rules for the internal market in natural gas and repealing Directive 2003/55/EC// Official Journal L 176, 15.07.2003 P. 0057-0078.

[26] European Commission, Energy Efficiency in the European Community: Towards a strategy for the ration use of energy, COM (98) 246 final.

[27] Communication from European Commission to the Council, the European Parliament, the Economic Committee, Social Committee, and Committee of the Regions – Action Plan to improve energy efficiency in the European Community, COM (2000) 247 final.

[28] Енергетичне законодавство: Збірник нормативно-правових актів.// Ю.С. Шемшученко і В.П. Нагребельний – у 2-х томах: Том 2. Збірник правових актів ЄС – К. 2003. – С.32-41.

[29] Cardoso e Cunha A. Energy Policy – The European Community Dimension // European Community energy law. L., 1994. – P.16.

[30] Енергетичне законодавство: Збірник нормативно-правових актів // Ю.С. Шемшученко, В.П. Нагребельний / у 2-х томах: Том 2. – К., 2003 – С. 46-52.