Корекція психічного розвитку дітей раннього віку.

69. Порушення особистісного росту надзвичайно розповсюджені як в дитячому, так і в дорослому віці. Часто виявляється, що за тим чи іншим порушенням когнітивних процесів (відставання в розвитку розумових здібностей в дитини) приховується порушення особистісного розвитку (Г.М.Бреслав, 1990).

Можливо, це будується на тому, що в практичній педагогіці більш уваги приділяється розвитку когнітивних процесів, а не особистості. Спроби цілеспрямованого формування особистості найчастіше зводяться до пояснень дитині, що вона повинна здійснювати моральні вчинки і переживати моральні почуття. Такі обставини і обумовлюють різні психологічні проблеми і навіть відхилення від розвитку.

Поняття відхилення в особистісному розвитку охоплює велике коло явищ: формування антисоціальної мотивації, появу емоційних порушень (страхів, агресивності) і порушень вольової сфери (слабка воля, капризи, впертість, негативізм), низький рівень соціальної компетентності.

Порушення формування особистості, як в емоційній, так і в інших сферах, умовно можуть бути розділені на два класи:

- специфічні для певного вікового етапу (наприклад, відсутність комплексу пожвавлення в 2-3 міс. є серйозною перешкодою для подальшого розвитку дитини);

- неспецифічні (загальні) – такі порушення у будь-якому віці підлягають корекції, наприклад, відсутність ситуативності емоцій.

Г.М.Бреслав (1990р.) описує ряд специфічних проявів, емоційних порушень в дитячому віці, які є показниками відхилення в особистісному розвитку.

В немовлячому віці емоційними порушеннями особистості є:

• відсутність “комплексу пожвавлення”(діагностується в 4 міс.)

• затримка у появі різноманітних форм зовнішнього прояву емоцій, відсутність чітких мімічних реакцій, зокрема, посмішки, яка в нормі виникає в 3 міс.

• неадекватна емоційна реакція на дію дорослого (наприклад, плач у відповідь на догляд матері);

• апатія і байдужість дитини в ситуації взаємодії з іншою людиною.

На другому році життя емоційними порушеннями є:

• відсутність емоційного підключення, яке є основою спілкування дитини з дорослим; відсутність сингонії на 2 році життя рахуватися серйозною аномалією процесу розвитку особистості;

• висока інтенсивність і довго тривалість емоційного підключення, “застрягання” емоційного процесу, який в нормі в дитини раннього віку достатньо швидко виникає і зникає;

• відсутність чітко диференційованої емоційної реакції на різних людей (існує тісний зв’язок між рівнем активності і симпатією);

• відсутність позитивних емоцій при появі нових іграшок;

• побоювання безпечних предметів і через мірна обережність;

• емоційна фіксація на якомусь одному предметі;

• депресія, тривалість якої неадекватна силі впливу;

• амбівалентна поведінка (дитина не знає, що вибрати, проявляючи хвилювання, тривогу).

У дошкільному віці:

• відсутність емоційної децентрації, яка проявляється в нездібності співпереживати іншій людині ні в реальній ситуації, ні при слуханні, наприклад, казки;

• відсутність сингонії (здібність відкликатися на емоційний стан іншої людини);

• відсутність специфічного феномену емоційної саморегуляції для дошкільного віку “почуття вини”, пов’язаного з новим типом самосвідомості («я це зробив») і здібністю емоційно повертатися в минуле;

• багато негативних емоцій і фобій дитини.

Специфіка роботи психолога з маленькими дітьми.

В чому полягає специфіка роботи психолога з маленькими дітьми?

Ø Дитина не здібна самостійно заявити про свої проблеми, - вони проявляються непрямо через відставання у розвитку, капризність, агресивність;

Ø Дитина не може усвідомлено поставити перед собою ціль позбутися від своїх психологічних проблем і порушень. Дитина буде співпрацювати з психологом тільки тоді, коли їй буде цікаво (використання ігрових моментів;

Ø Відсутність рефлексії викликає необхідність працювати “тут і зараз” з переживаннями дитини.

Робота психолога починається з діагностики:

- обстеження,

- осмислення результатів.

Важливо працювати не з окремими порушеннями, а з реальними феноменами психологічних труднощів

Завдання не в тому, щоб усунути негативну поведінку, а в тому, щоб виявити і усунути причину.

Важливо провести чітку границю між порушенням і нормою.

Врахувати, що конкретна дитина – це унікальний неповторний випадок.

Визначити прояв порушень можна за наступними ознаками:

1. Порушення будь-якої сфери особистості, психіки дитини завжди впливає на інші сфери, в результаті чого ті деградують або уповільнюють свій розвиток.

2. Порушення проявляється в поведінці, тобто його можна відслідкувати при спостереженні. В критичні періоди (0,1,3,7,13,17р.) дорослим потрібно бути терпимішими, не прагнути переробити дитину, так як можуть її “зламати”.

3. Психічні порушення призводять до соціальної дезадаптації.

4. Психічні порушення можуть бути бар’єром на шляху виховних впливів. Таким чином, задача усунення порушень є первинною по відношенню до власне виховання.

5. Порушення психіки і особистості часто призводять до психосоматичних захворювань. Гармонія чи дисгармонія емоційно-мотиваційної і вольової сфери визначає все життя дитини, її психічний розвиток, спілкування, взаємодію, діяльність.

Для того, щоб легше було орієнтуватися у визначенні видів порушень, можна класифікувати за двома такими критеріями:

1. Характер причин порушень.

Причини “зовнішні” і “внутрішні” відповідно порушення – первинні і вторинні.

“Зовнішні” – негативні впливи (стресори, фрустратори, негативні стосунки),

“внутрішні” – вплив порушеної частини психіки на здорову. Так, фрустрованість, як емоційне порушення деформує пізнавальну сферу особистості, знижує здібності до навчання.

2. Характер появи порушень.

Порушення може проявитися як деформація вже розвинутих структур психіки або як їх недорозвиток.

- первинні порушення, що сформувалися в результаті негативного впливу на дитину (наприклад, страх собак);

- первинні порушення, що сформувалися в результаті негативного ставлення оточуючих до дитини, це призвело до відсутності в психіці дитини соціально важливих структур, здібності до співпереживання, соціальної компетентності;

- вторинні порушення будь-якої сфери особистості чи психічних процесів внаслідок появи якоїсь деформації психіки. Наприклад, підвищення тривожності дитини в результаті розлучення батьків може дезорганізуюче вплинути на розвиток довільності мислення. Ф.Блум описав випадки, коли батьки не займалися вихованням дитини з народження, і дитина знаходиться в тотальній деривації: сенсорній і емоційній.