Треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору і як суб'єкти цивільного процесуального права.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору — це особи, які вступають у вже розпочатий процес, якщо рішення по справі може вплинути на їх права або обов'язки по відношенню до однієї із сторін.

Характерні риси третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

1) така особа не є суб'єктом спірного матеріального правовідношення, існуючого між позивачем і відповідачем;

2) підстава участі в справі третьої особи — матеріально-правова заінтересованість (можливість регресу, інший інтерес);

3) третя особа може вступити у справу за власною ініціативою або бути залученою до неї згідно з ухвалою суду;

4) треті особи діють у процесі самостійно, вони незалежні від сторін, не повинні погоджувати з ними свої дії;

5) рішення суду не зачіпає суб'єктивних прав третіх осіб, тому має преюдиціальне значення;

6) вступ до справи третьої особи не тягне за собою розгляду справи спочатку (ст.35 ЦПК);

7) третя особа не може пред'явити зустрічний позов. Такий позов не може бути пред'явлений і до неї.

Оскільки третя особа не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, то метою її участі в чужій справі (процесі) є захист не суб'єктивного права, а свого юридичного інтересу. Іншими словами, об'єктом судового захисту для третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, виступає охоронюваний законом інтерес, який, як правило, носить цивільно-правовий характер.

Юридичний інтерес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, до участі в чужій для неї справі (процесі) може виявлятися в різних формах. Найпоширенішою формою юридичної заінтересованості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, виступають регресні правовідносини. Через регресне правовідношення третя особа без самостійних вимог вступає або притягується в чужий для неї процес для того, щоб своєю участю в чужій справі, по-перше, запобігти можливості настання в майбутньому несприятливих наслідків у вигляді загрози пред'явлення проти неї регресного позову або, по-друге, забезпечити собі право на пред'явлення в майбутньому регресної вимоги проти відповідної сторони.

Ще однією формою юридичної заінтересованості третіх осіб без самостійних вимог є необхідність захистити себе від можливого в майбутньому порушення існуючого і підтвердженого в установленому порядку суб'єктивного права.

Третя особа без самостійних вимог може брати участь у процесі як на стороні позивача, так і на стороні відповідача. При цьому, проте, вона не стає простим пособником відповідної сторони. Вона захищає в процесі власні інтереси і тому є самостійним учасником процесу. Третя особа без самостійних вимог має право заявляти клопотання, відводи, подавати докази і брати участь в їх дослідженні, висловлювати свої доводи і міркування, заперечувати проти доводів інших осіб, що беруть участь у справі. Вона може оскаржувати рішення суду і вчиняти інші дії, передбачені законом.

Таким чином, інститут третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, покликаний захистити права і охоронювані законом інтереси учасників цивільного процесу, які не є учасниками спірного матеріального правовідношення, але перебувають з однією із сторін у процесі в таких відносинах, які можуть змінитися в результаті винесеного рішення.

Участь у цивільному процесі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, обумовлена допроцесуальними матеріально-правовими відносинами, що склалися між третьою особою і тією особою, на стороні якої вона бере участь у процесі.

Участь у справі третьої особи дозволяє своєчасно захистити її права і охоронювані законом інтереси, захистити права і охоронювані законом інтереси тієї особи, на стороні якої вона бере участь у справі, допомагає суду повно, швидко і всебічно з'ясувати всі обставини справи і винести законне і обґрунтоване рішення.

Третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, необхідно відрізняти від співпозивача або співвідповідача. Відмінність третьої особи від співучасника полягає в наступному:

1) третя особа без самостійних вимог, яка бере участь у справі на стороні позивача, відрізняється від співпозивача тим, що перебуває (ймовірно) в матеріально-правовому відношенні тільки з позивачем. Що ж до відповідача, то третя особа, яка-бере участь у справі на стороні позивача, жодних матеріально-правових зв'язків з ним не має. Співпозивач, на відміну від третьої особи, завжди пов'язаний (в першу чергу) з протилежною стороною, тобто з відповідачем;

2) третя особа без самостійних вимог, яка бере участь у справі на стороні відповідача, відрізняється від співвідповідача тим, що перебуває (імовірно) в матеріально-правовому відношенні тільки з відповідачем. З протилежною стороною, тобто позивачем, у третьої особи, на відміну від співвідповідача, немає (навіть імовірно) матеріально-правових зв'язків. Співвідповідач, на відміну від третьої особи, завжди пов'язаний з протилежною стороною, тобто позивачем.

Отже, на відміну від співучасників треті особи виступають у справі лише на певній стороні (на стороні позивача або відповідача), не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, тому що не перебувають і не мають перебувати в матеріально-правових відносинах з протилежною стороною.

Порядок залучення до участі в справі або вступу до справи третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, регулюється ст.36 ЦПК. Сторона, в якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому разі може заявити вимогу сама третя особа, зобов'язана повідомити суд про цю третю особу.

У заяві про залучення третьої особи повинні бути зазначені ім'я (найменування) третьої особи, місце її проживання (перебування) або місцезнаходження та підстави, з яких вона має бути залучена до участі у справі.

Суд повідомляє третю особу про справу, направляє їй копію заяви про залучення третьої особи і роз'яснює її право заявити про свою участь у справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у справі. Якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може сама звернутися з заявою про свою участь у справі.

Якщо особи, які беруть участь у справі, заперечують проти залучення чи допуску третьої особи до участі у справі, це питання вирішується судом залежно від обставин справи.

З питання залучення або допуску до участі у справі третьої особи суд постановляє ухвалу.

9. Участь у цивільному процесі прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та осіб, яким законом надано право захищати права та свободи інших осіб, їх процесуальні права та обов’язки.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 ЦПК у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Ця стаття не зазначає, які саме особи можуть звертатися до суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб. Коло цих осіб конкретизоване в ст. 45 ЦПК.

Стаття 45 ЦПК об'єднала правила про участь у цивільному судочинстві досить різних учасників, яких об'єднує можливість виступати як захисники прав, свобод та інтересів інших осіб у цивільному процесі: 1) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; 2) прокурора; 3) органи державної влади, органи місцевого самоврядування; 4) фізичних і юридичних осіб.

Кожен із названих суб'єктів має певну специфіку з точки зору функцій, мети і завдань, які покладаються на них законом, а також форм участі в цивільному процесі, передбачених ст. 45 ЦПК.

Так, у зазначеній статті йдеться про 3 форми участі в цивільному процесі на захист прав інших осіб:

— звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, державних чи суспільних інтересів;

— представництво інтересів громадян чи держави;

— подання висновків у справі.

Жоден із вищеперелічених суб'єктів не має права брати участь у цивільному процесі в усіх 3 формах.

Наприклад, участь у цивільному процесі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини передбачена в ст. 45 ЦПК у єдиній формі — звернення до суду з позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, державних чи суспільних інтересів.

Пункт 10 ч. 1 ст. 13 Закону України від 23 грудня 1997 р. "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" передбачає правило, згідно з яким Уповноважений має право звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках і порядку, встановлених законом. Але зміст цієї норми суперечить ст. 45 ЦП К, яка надає Уповноваженому право звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів не лише фізичних (юридичних) осіб, а й державних чи суспільних інтересів.

Єдиною процесуальною формою, в якій може виступати прокурор у цивільному процесі, є представництво (ч. 2 ст. 45 ЦПК), що поєднує можливість звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, державних чи суспільних інтересів та участь у цих справах, як це передбачено ч. 1 ст. 45 ЦПК. Можливість для прокурора вступати в процес для давання висновків у справі можлива лише в одній категорії справ, про що йтиметься нижче.

Щодо такої форми участь в цивільному процесі, як подання висновку у справі, в ЦПК вона збережена лише за органами державної влади та місцевого самоврядування (ч. 5 ст. 46).