Підсудність справ, у яких однією із сторін є суд або суддя цього суду, визначається ухвалою судді суду вищої інстанції без виклику сторін.

Підсудність справ, у яких однією із сторін є Верховний Суд України або суддя цього суду, визначається за загальними правилами підсудності (ст. 108 ЦПК).

Підсудність справ про спори між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами, за клопотанням позивача визначається ухвалою судді Верховного Суду України. У такому самому порядку визначається підсудність справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України (ст. 111 ЦПК).

Загальноприйнята класифікація підсудності на родову і територіальну не є єдиною. Деякі автори пропонують розподіл підсудності цивільних справ на види по суб'єктному (по особах, які звертаються за захистом порушеного права або охоронюваного законом інтересу) і об'єктному (по об'єкту захисту) критерію. Суб'єктну підсудність, у свою чергу, можна підрозділити на підвиди: міжнародна підсудність, коли у відповідний суд за захистом своїх прав і охоронюваних законом інтересів звертається іноземний елемент (фізична або юридична особа); підсудність справ з участю військовослужбовців і органів військового управління, пов'язаних з військовою службою; підсудність справ з участю інших громадян кра­їни і юридичних осіб. В межах об'єктної підсудності виділяються предметна (колегіальна і одноосібна) і територіальна підсудність.

12. Поняття, ознаки і класифікація судових доказів.

Згідно зі ст. 57 ЦПК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судові докази характеризуються наступними ознаками:

1) докази — це фактичні дані, що містять інформацію про шукані факти. Очевидно, що фактичні дані — це відомості про факти. По суті це інформація про ті обставини, які суду необхідно встановити по справі. У більшості випадків суд безпосередньо може сприйняти відомості про факти, а не самі факти, що мали місце в минулому. Якщо під доказами розуміти факти, то варто ви знати, що суд першої інстанції не в змозі безпосередньо досліджу вати докази по справі.

На підставі відомостей про факти суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Тому не мають доказового значення ті фактичні дані, які не містять інформації про факти, що стосуються справи;

2) докази — це фактичні дані, отримані судом із дотриманням певної процесуальної форми. Закон встановлює певний по рядок збирання, дослідження і оцінки доказів. Фактичні дані, отримані судом не в результаті передбачених законом процесуальних дій, а іншим (непроцесуальним) шляхом, не можуть бути по кладені в основу рішення суду по справі (ч.1 ст.59 ЦПК). Істина у цивільній справі може бути досягнута тільки при правильній по будові процесу судового доказування. Наприклад, не мають доказового значення показання свідка, який допитаний судом з порушенням вимог ст.180 ЦПК (свідки, які ще не дали показань, пере бувають у залі судового засідання під час розгляду справи; свідок не попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань);

3) докази — це фактичні дані, отримані передбаченими у законі засобами доказування. Згідно з ч.2 ст.57 ЦПК до засобів доказування належать пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показання свідків, письмові докази, речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи, висновки експертів.

Фактичні дані, отримані не передбаченими законом засобами доказування, не є доказами по цивільній справі.

Фактичні дані і засоби доказування тісно пов'язані між собою. Наприклад, показання свідка (засіб доказування), які не містять фактичних даних, що стосуються справи, не можуть розглядатися як доказ. З іншого боку, не є доказами фактичні дані, отримані не передбаченими законом засобами доказування. Отже, доказ по цивільній справі — це єдине поняття, в якому змістом є фактичні дані, а формою — один з передбачених законом засобів доказування.

Перелічені ознаки характеризують правову природу судових доказів. Усунення будь-якої складової у доказі ліквідує весь судовий доказ у цілому.

Доказ, позбавлений свого пізнавального змісту, або позбавлений процесуальної форми, залучений у процес судового пізнання з порушенням процесуального порядку, перестає бути таким.

Класифікація доказів.

I. За характером зв'язку фактичних даних (зміст дока­зу) з фактами, які підлягають встановленню цим дока­зом, - прямі та побічні:

- прямі докази більш вагомі для пізнання, оскільки вони дають можливість зробити однозначний висновок про наявність чи відсутність фактів, які підлягають доведенню. Наприклад, розписка - прямий доказ для підтвердження обставини про те, що позика мала місце та згідно з якою гроші мали бути повернуті у визначений у ній строк;

- побічні докази характеризуються чисельністю зв'язків з фактом, тому у процесі пізнання дають можливість зробити декілька вірогідних висновків про нього. Наприклад, лист, у якому йдеться про те, що гр. К. просив у свого брата гр. Л. позичити йому гроші. Лист гр. Л. до його брата гр. К. з проханням повернути йому борг, оскільки строк, на який він давав гроші у борг, закінчився.

II. За процесом формування - первинні та похідні:

- первинні докази (першоджерела, безпосередні) формуються під безпосереднім впливом фактів, що підлягають встановленню (безпосередніх фактів), від носія інформації (джерела доказів);

- похідні докази (опосередковані, копії) відтворюють дані, одержані з інших джерел, тобто формуються під впливом опосередкованих джерел.

III. За джерелом отримання - речові, письмові, особисті, змішані:

1) речові докази- докази, джерелом яких є речі матеріального світу;

2) письмові докази - предмети, на яких за допомогою знаків закріплено інформацію (відомості про факти), яка має значення для справи;

3) особисті докази - докази, джерелом яких є люди;

4) змішані докази - поєднання особистих і речових (висновок експерта).

Щодо критерію класифікації доказів за джерелом отримання російські науковці поділяли їх на особисті та речові докази. До особистих відносили: пояснення сторін, третіх осіб, показання свідків, висновки експертів, письмові докази. їх позиція зумовлена тим, що письмові докази виходять від конкретних осіб, тобто ними не враховується можливість при отриманні цих доказів застосування технічних засобів.

С.В.Курильов додатково вводить змішані докази і відносить до них висновок експерта, факти пізнання, факти - результати слідчого експерименту. Свою позицію він аргументував тим, що об'єктом дослідження є речовий об'єкт, а висновок експерта ґрунтується на узагальненні отриманого результату експертом. Автори вважають, що в деяких висновках експертів комп'ютерна та інша техніка може практично не застосовуватись, а можуть використовуватися відповідні знання самого експерта.

Пропонується поділяти докази не тільки на особисті та речові, а й на отримані за допомогою технічних засобів і змішані. У такому разі можна буде більш чітко провести межу між різними видами доказів за джерелом доказу. Це положення з урахуванням способу отримання доказу може певною мірою свідчити про їхню юридичну вірогідність.

Тому до особистих доказів слід віднести: пояснення сторін, третіх осіб, представників, заявників та заінтересованих осіб (окреме провадження), заявника та боржника (наказне провадження), показання свідків, висновки експертів та письмові докази за умови, якщо при формуванні останніх не застосовувались технічні прилади (комп'ютерна техніка).

До речових доказів слід відносити ті речі, доказове значення яких у цивільному процесі не залежить від певних технічних та інших наукових знань і які можуть бути досліджені судом для отримання інформації, що матиме значення для вирішення справи. Так, суд може шляхом огляду речового доказу прийти до відповідних висновків, коли це стосується нерухомого майна. Зокрема, в одній із справ про розподіл спадщини на технічному плані земельної ділянки не було нанесено сарай, тому сторона просила суд пересвідчитися на місці в тому, що він існує, шляхом огляду на місці.

Докази, отримані за допомогою технічних засобів, пропонується виділити в самостійний вид через необхідність особливого ставлення до їх доказового значення.

До них можна віднести: звуко- і відеозаписи, фотографії, інформацію, отриману через Інтернет, комп'ютерні програми, наприклад бухгалтерські розрахунки, висновки експерта, що ґрунтуються насамперед не на його досвіді або знаннях, а на комп'ютерній обробці наданого матеріалу, тощо.

Це положення зумовлено тим, що у багатьох випадках такі висновки залежатимуть не тільки і не стільки від досвіду експерта або особи, яка застосовувала техніку, скільки від досконалості програми, що застосовувалась, та надійності роботи самої комп'ютерної техніки. У багатьох розвинених країнах світу комп'ютерна техніка застосовується не тільки для обробки певного об'єкта, але нею й пропонується певний гото­вий висновок, що позбавляє користувача потреби і, головне, можливості робити власні узагальнення і висновки. Але досить часто речові докази не можна доставити до суду, тому їх відображення фіксуються за допомогою фотоапарата на плівку і таким чином суд отримує необхідну інформацію, але такі фотографії є похідним доказом і залежать від майстерності фотографа.

До змішаних пропонується відносити ті докази, які неможливо без певного наближення віднести до певного виду. Наприклад, при дослідженні висновку експерта суд або сторони може цікавити на чому базується його висновок і якою мірою він відображає реальність: чи він зроблений ним особисто чи за допомогою певних апробованих програм, чи перевірялися зроблені висновки за допомогою інших програм тощо".

Виходячи із природи справ окремого провадження доцільно розширити загальноприйняту систему класифікації доказів шляхом доповнення новою підставою для класифікації, а саме - за характером зв'язку доказу з предметом доведення. Доцільно виділити два види доказів:

1) предметні докази - будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність даного факту, безпосередньо пов'язані з предметом доведення та які залежать від мети встановлення певного факту;

2) додаткові докази - безспірні фактичні дані, які надаються суду та необхідні для підтвердження, що встановлюваний факт матиме юридичне значення і немає іншої можливості його встановити (довідка РАЦС про те, що архів не зберігся).

Вважаємо, що ця класифікація може бути поширена й на справи позовного провадження та на випадки перегляду судових рішень в апеляційній та касаційній інстанціях. Тобто при оскарженні рішень або ухвал суду розглядатимуться обставини, які виникли в цивільному судочинстві при розгляді справ по суті судами першої інстанції і які безпосередньо пов'язані із застосуванням норм процесуального права.

13. Суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин та їх класифікація.

Суб'єктний склад цивільних процесуальних відносин досить широкий. Усіх учасників цивільного процесу прийнято класифікувати на певні групи залежно від їх відношення до справи, яка розглядається судом, та процесуальної ролі, котра визнається за ними у цій справі. Суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин можна поділити на три основні групи: 1) суд; 2) особи, які беруть участь у справі; 3) інші учасники цивільного процесу.

Суд є головним учасником процесу, від якого залежить рух цивільної справи. Усі інші учасники цивільного судочинства здійснюють процесуальні дії під контролем суду. Особливий статус суду як суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин визначається в першу чергу конституційними принципами, згідно з якими цей орган влади є єдиним, наділеним компетенцією здійснювати правосуддя в Україні. Саме суд перевіряє наявність або відсутність підстав для порушення конкретної цивільної справи, створює умови для її розгляду і своїм владним актом вирішує спір між сторонами, тим самим здійснюючи захист порушеного чи оспореного суб'єктивного цивільного права та (або) охоронюваного законом інтересу.

Згідно із ст. 18 ЦПК від імені суду виступає і суддя, який одноособово розглядає цивільну справу у суді першої інстанції. Якщо справа розглядається колегією у складі одного судді і двох народних засідателів (наприклад, справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою, про усиновлення), останні при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.

Законом встановлюється перелік осіб, які не можуть входити до складу суду. Так, суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участь у розгляді цієї самої справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, у перегляді справи ВСУ, у новому розгляді її судом першої інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження у справі. Проте скасування іншої ухвали, якою не закінчувалося провадження у справі (про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу, забезпечення позову або скасування забезпечення позову, повернення заяви позивачеві (заявнику), відмову у відкритті провадження у справі, зупинення провадження у справі, залишення заяви без розгляду тощо), не тягне відсторонення судді від повторної участі у справі.

Крім того суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної і першої інстанцій, у перегляді справи ВСУ, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи нового рішення апеляційного суду. Якщо суддя брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, то він не може брати участь у розгляді цієї самої справи в судах першої та апеляційної інстанцій або у перегляді справи ВСУ. У разі участі судді у перегляді справи ВСУ недопустимою є його участь у розгляді цієї самої справи у судах першої, апеляційної чи касаційної інстанцій. Суддя не може брати участі у розгляді заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, якщо він брав участь у вирішенні цієї справи в суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій, у перегляді справи ВСУ (ч. 5 ст. 21 ЦПК).

Процесуальним засобом, що забезпечує безсторонність і об'єктивність суду, є інститут відводів. Зокрема, суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо: при попередньому вирішенні цієї справи він брав участь у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, секретар судового засідання; прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка тощо) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі; суддя або колегія суддів для розгляду справи визначались не через автоматизовану систему документообігу суду; є інші обставини, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді. Крім того до складу суду не можуть входити особи, які є близькими родичами між собою (ст. 20 ЦПК).

Заяви про відвід (самовідвід) мають бути вмотивованими і заявленими до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами. Заявляти відвід після цього дозволяється лише у випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) стало відомо після початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами.

Особи, які беруть участь у справі як суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, займають у процесі особливе місце. їх діяльність активно впливає на хід і розвиток цивільних процесуальних відносин. Згідно із законом до осіб, які беруть участь у справі, відносяться: сторони, треті особи, їхні представники - у справах позовного провадження; заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники - у справах наказного та окремого провадження. Органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, також можуть брати участь у зазначених провадженнях. Крім того у справах про оскарження рішення третейського суду та про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду особами, які беруть участь у справі, є учасники третейського розгляду, особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, треті особи, а також представники цих осіб (ч. 4 ст. 26 ЦПК).

Усі особи, які беруть участь у справі, об'єднані в одну групу, оскільки мають юридичну заінтересованість у результатах вирішення судом справи і в реалізації ухваленого у ній судового рішення. Заінтересованість осіб може бути матеріально-правовою та (або) процесуально-правовою. Зокрема, сторони, треті особи, заявники, інші заінтересовані особи мають як матеріально-правову, так і процесуально-правову заінтересованість у результатах розгляду справи у зв'язку з тим, що беруть участь у процесі для захисту своїх суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Інша група осіб, які беруть участь у справі і яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади" органи місцевого самоврядування тощо), захищають у цивільному процесі не власні, а державні або суспільні інтереси чи права. Рішення у справі не зачіпає їх суб'єктивних прав та інтересів, і тому їх заінтересованість - лише процесуально-правова. Статтею 26 ЦПК до складу осіб, які беруть участь у справі, також включений процесуальний представник, покликаний захищати права й інтереси осіб, яких він представляє у цивільному процесі (сторін, третіх осіб, заявників та інших заінтересованих осіб).

Третю групу суб'єктів цивільних процесуальних відносин становлять інші учасники цивільного процесу, перелічені у ст. 47 ЦПК. Ці особи характеризуються відсутністю будь-якої юридичної заінтересованості у справі. Для деяких із них (секретар судового засідання, спеціаліст, експерт, перекладач) обов'язковою умовою також є відсутність прямого чи побічного інтересу. В іншому випадку вони не можуть брати участь у справі і підлягають відводу (ст. 22 ЦПК). Уся діяльність інших учасників цивільного процесу спрямована на сприяння суду у правильному та швидкому вирішенні справи.

14. Право на захист, право на звернення до суду, право на судовий захист та їх співвідношення.

15. Судові витрати (поняття та види). Судовий сбір. Витрати, пов’язані з розглядом справи. Розподіл судових витрат між сторонами.

Судові витрати — це грошові суми, що стягуються з юридич­но заінтересованих у вирішенні справи осіб з метою покриття ви­трат на розгляд і вирішення справи в суді.

До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їх представників, що пов'яза­ні з явкою до суду; 3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеці­алістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безкоштовної правової допомоги. Граничний розмір ком­пенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом (ст.84 ЦПК).

Витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду. Витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пунк­ту сторін та їх представників, а також з найманням житла, несуть сторони.

Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її пред­ставникові сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений за­робіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячно­го заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять — про­порційно розміру мінімальної заробітної плати.

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду, встанов­люється Кабінетом Міністрів України (ст.85 ЦПК).

Витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, пе­рекладачів та проведенням судових експертиз. Витрати, пов'я­зані з переїздом до іншого населеного пункту свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів, найманням ними житла, а також прове­денням судових експертиз, несе сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спеціаліста, перекладача та прове­дення судової експертизи.

Кошти на оплату судової експертизи вносяться стороною, яка заявила клопотання про проведення експертизи. Якщо клопотан­ня про проведення експертизи заявлено обома сторонами, витрати на її оплату несуть обидві сторони порівну. У разі несплати судової експертизи у встановлений судом строк суд скасовує ухвалу про пpизнaчення судової експертизи.

Добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних за­нять свідкам, спеціалістам, перекладачам, експертам сплачують­ся стороною, не на користь якої ухвалено судове рішення. Компен­сація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розмі­ру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять — пропорційно від розміру мінімальної заробіт­ної плати» У такому самому порядку компенсуються витрати на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача.

Якщо у справах окремого провадження виклик свідків, призна­чення експертизи, залучення спеціалістів здійснюються за ініціа­тивою суду, а також у випадках звільнення від сплати судових ви­трат або зменшення їх розміру відповідні витрати відшкодовують­ся за рахунок Державного бюджету України.

Граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експер­тиз, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст.86 ЦПК).

Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за їх міс­цезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для роз­гляду справи несе сторона, яка заявила клопотання про вчинення цих дій. Якщо клопотання про вчинення відповідних дій заявлено обома сторонами, витрати на них несуть обидві сторони порівну.

Граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних з проведен­ням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст.87 ЦПК).

Таким чином, розмір витрат, пов'язаних з розглядом справи, на відміну від судового збору визначається не ціною позову, а фактич­ними витратами при розгляді та вирішенні справи.

Витрати, пов'язані з розглядом справи, залежно від того, коли саме вони підлягають сплаті, поділяються на:

1) такі, що сплачуються раніше щодо вчинення відповідної про­цесуальної дії;

2) такі, що стягуються зі сторони, що програла за результатами рішення справи.

Раніше сплачуються суми, що належать до виплати експертам і спеціалістам, а також суми, необхідні для провадження огляду на місці. Інші судові витрати, за загальним правилом, стягуються зі сторони, яка програла спір.

Відповідно до ст. 79 ЦПК судові витрати складаються із судового збору і витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судовий збір - це обов'язковий платіж, який справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів. Правові засади справляння судового збору, платники, об'єкти і розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 р. № 3674-VІ. Згідно з цим Законом платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду (ст. 2). Розміри ставок судового збору встановлюються: у відповідному місячному розмірі МЗП, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому заява або скарга подається до суду; у відсотковому співвідношенні до ціни позову або у фіксованому розмірі. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їх представників, пов'язані з явкою до суду; 3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів і проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи; 5) витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача. На відміну від розміру судового збору, розмір витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, залежить від фактичних затрат, понесених при розгляді та вирішенні конкретної цивільної справи.