Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Судове рішення має містити всі 4 частини, вказані в законі (вступну, описову, мотивувальну, резолютивну), які мають бути викладені в суворо визначеній послідовності.




Читайте также:
  1. Визначення ціни споживання проектного рішення.
  2. Витрати на відлагодження і дослідну експлуатацію проектного рішення.
  3. Глава 29. Судові рішення
  4. Глава 5. Фіксування кримінального провадження. Процесуальні рішення
  5. Діловодство як галузь знань і діяльності: поняття, завдання, складові частини, види
  6. Економічні категорії та закони , класифікація економічних законів.
  7. Итальянский и Швейцарский походы Суворова,
  8. ІV. Перевірка додержання законів при проведенні оперативно-розшукової діяльності.
  9. Прийміть рішення
  10. Складання висновку по проекту (вносяться корективи в загальний рейтинг, приймається рішення про фінансування).

У вступній частині рішення зазначаються: час і місце його ухвалення; найменування суду, що ухвалив рішення; прізвище та ініціали судді (суддів — при колегіальному розгляді); прізвище та ініціали секретаря судового засідання; імена (найменування) сторін та інших осіб, які брали участь у справі; предмет позовних вимог (п. 1 ч. 1 ст. 215).

У вступній частині треба юридично точно сформулювати предмет вимоги як за основним, так і за зустрічним позовом, а також за позовними заявами третіх осіб, які заявляли самостійні вимоги щодо предмета спору.

Описова частина рішення має містити узагальнений виклад позиції відповідача, пояснень осіб, які беруть участь у справі, інших доказів, досліджених судом (іі. 2 ч. 1 ст. 215 ЦПК).

У цій частині рішення обставини викладаються так, як їх подають та зображують особи, які беруть участь у справі, обставини, якими обґрунтовуються заперечення проти позову, зустрічний позов тощо.

В описовій частині доцільно викласти і розпорядчі дії сторін. Якщо в процесі розгляду справи позивач змінить предмет, підстави або розмір позовних вимог, про це слід зазначити в описовій частині. В ній необхідно відобразити позицію відповідача: визнав позов (повністю чи частково), не визнав, заперечує проти позову.

Усі міркування суду щодо рішення є мотивами рішення.

Мотивувальна частина рішення містить зазначення: встановлених судом обставин і визначених відповідно до них правовідносин; мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти; вказує, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи та інтереси, за захистом

яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назви статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався (п. З ч. 1 ст. 215 ЦПК).

Суд не повинен обмежуватися простою вказівкою па тс, ідо він вважає обставини встановленими чи невстановленими, без їх аналізу й обґрунтування конкретними доказами.

У рішенні має бути вказано, чому суд вважає встановленими чи невстановленими обставини, якими особи, що беруть участь у справі, обґрунтовували свої вимоги і заперечення, а також, чому він дійшов того чи іншого висновку стосовно характеру взає­мовідносин сторін та їх юридичної оцінки. Закон вимагає від суду обґрунтовувати свої висновки матеріалами справи, що особливо важливо в тих випадках, коли суд знайшов протиріччя в доказах або коли рішення ґрунтується на опосередкованих доказах.



Якщо суд не вважає достовірними ті чи інші докази або не погоджується з ними, він має вказати причину відхилення цих доказів.

У разі неприйняття судом відмови від позову, визнання позову, незатвердження мирової угоди суд зобов'язаний свої дії вмотивувати.

Суд має свої дії мотивувати (п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі»).

У резолютивній частині мають міститися висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновок суду по суті позовних вимог; розподіл судових витрат; строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження (п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК).

У резолютивній частині рішення суд у наказовій формі коротко і чітко формулює остаточний висновок щодо справи, який випливає із встановлених фактичних обставин.



Зазначається: висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновок суду по суті позовних вимог; розподіл судових витрат; строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження. Рішення суду викладаються точно і визначено, щоб у позивача, відповідача, заявника не виникало сумнівів стосовно своїх прав і обов'язків, а в державного виконавця — ускладнень під час виконання рішення.

Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, падати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (ст. 217 ЦПК).

Суд установлює спосіб поновлення порушеного права, послідовність вчинення стягнення або виконання дій. Суд вправі відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення, за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (у зв'язку з відсутністю присудженого майна в натурі або хворобою боржника тощо) (ст. 373 ЦПК).

22. Законна сила судових рішень. Правові наслідки набрання судовою постановою законної сили. Межі дії законної сили судової постанови.

Законна сила рішення суду — це остаточна правова властивість, яку придбаває судове рішення, що не підлягає якому б то не було оскарженню з огляду на те, що вісі види оскарження були вичерпані, або з огляду на те, що вони не були використані і при цьому закінчилися всі строки, при яких оскарження є можливим. Іншими словами, це та властивість рішення, яка дозволяє привести його до негайного виконання в примусовому порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. У разі подання заяви про апеляційне оскарження, але якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України (10 днів після подання заяви про апеляційне оскарження), рішення суду набуває законної сили після закінчення цього строку. Якщо апеляційна скарга була подана і рішення не було скасовано, то воно набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).

Законна сила судового рішення означає набуття ним властивостей акта правосуддя, спрямованого на виконання завдань цивільного судочинства: захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян і організацій; зміцнення законності і правопорядку та виховання громадян, посадових і службових осіб у дусі неухильного виконання Конституції, законів України, поваги до правил співіснування, честі і гідності людини. Властивість судового рішення, що набрало законної сили, виявляється у правових наслідках, які воно викликає. їх характер у юридичній літературі визначається по-різному.

Насамперед, з набранням законної сили рішення стає ефективним — набуває властивість викликати певні результати. Результативність його ґрунтується на авторитетності і загальнообов'язковості.

Авторитетністьсудового рішення, що набрало законної сили, ґрунтується на авторитеті закону, який застосовується ним до конкретних правовідносин: на об'єктивній істині, що розкриває дійсні взаємовідносини сторін, їх права і обов'язки; на авторитеті суду як органу держави, який здійснює правосуддя; на демократичній цивільній процесуальній формі розгляду і вирішення справи. Авторитетність судового рішення забезпечується його правоохоронним, запобіжним і виховним впливом.

Загальнообов'язковістьзабезпечує впровадження у життя положень рішення. Набравши законної сили, воно обов'язкове для всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, всіх установ, підприємств і організацій, посадових осіб і громадян та підлягає виконанню на всій території України (ст. 124 Конституції України, ст. 14 ЦПК України, ч. 2 ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»).

Загальнообов'язковість виявляється у стабільності і реалізованості.

Стабільність— надання судовому рішенню, що набрало законної сили, такого гарантованого правового режиму, який: а) встановлює неможливість його апеляційного оскарження з боку заінтересованих осіб і зміни судом, який його ухвалив; б) підкреслює завершеність у розв'язанні рішенням конкретного правового питання; в) характеризує його стійкість. Стабільність забезпечується незмінністю, неспростовністю, виключністю і преюдиціальністю:

незмінністьрішення виникає до набрання ним законної сили і полягає у тому, що після його проголошення суд, який ухвалив рішення, не має права сам його скасувати або змінити (ч. 2 ст. 218 ЦПК України);

неспростовністьрішення — неможливість апеляційного оскарження для сторін та інших осіб, які брали участь у справі (ч. 2 ст. 223 ЦПК України);

виключність— неможливість для сторін, третіх осіб з самостійними вимогами, а також їх правонаступників заявляти у суді ті самі позовні вимоги, з тих самих підстав (ч. 2 ст. 223 ЦПК України);

преюдиціальність— обов'язковість фактів і правовідносин, встановлених рішенням суду в одній справі, при розгляді інших цивільних справ, у яких беруть участь ті самі особи. Сторони та треті особи з самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини (ч.3 ст.61, ч.2 ст.223 ЦПК України).

Реалізованістьвизначається як гарантована для захисту права можливість впровадження у життя фактів і правовідносин, визначених рішенням суду, що набрало законної сили. Реалізованість — це здійсненність судового рішення. У юридичній літературі здійсненність ототожнюється з можливістю примусового виконання рішень про присудження, тому не охоплює всіх способів реалізації і всіх видів судових рішень, що набрали законної сили.

Здійсненність за своїм змістом поняття ширше, За нормами ЦПК України реалізованість судових рішень забезпечується: добровільним виконанням; примусовим виконанням; обов'язком інших осіб сприяти виконанню (статті 30, 53 Закону України «Про виконавче провадження»); обов'язком компетентних органів держави провести реєстрацію правового становища громадянина та його майна, встановленого рішенням суду (статті 241, 249, 255 ЦПК України).

Отже, здійсненність — це гарантована можливість добровільного і примусового виконання рішення суду, а також сприяння інших осіб у його виконанні.

Правова дія здійсненності обмежена у часі процесуальним строком давності примусового виконання рішення, але не діє на рішення про стягнення періодичних платежів і про визнання (ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження», ч. 4 ст. 223 ЦПК України). Для інших наслідків законна сила рішення є безстроковою. Початок дії здійсненності різний: залежно від того, чи передбачається судовим рішенням негайне виконання. Здійсненність у розумінні дії в часі має й інші особливості. Коли суд використовує право під час ухвалення рішення на відстрочку або розстрочку (ст. 217 ЦПК України), то здійсненність виявляється пізніше інших правових наслідків загальнообов'язковості. Властивість дії здійсненності у цих випадках залежить від волі суду, хоча дія всіх інших наслідків законної сили рішення судом може бути змінена.

Законна сила рішення суду безмежна. її дія має об'єктивні та суб'єктивні межі. Об'єктивні межі визначаються предметом судового розгляду. Відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України ними є встановлені судом правовідносини і юридичні факти розглянутої справи.

Висновки суду щодо правового питання, яке було передане на його розгляд, закріплюються у мотивувальній частині рішення. Встановлені судом дійсні правовідносини чи факти характеризуються неспростовністю і реалізованістю, які разом з резолютивною частиною набирають законної сили.

Те, що мотивувальна частина судового рішення набирає законної сили, підтверджується правилом п. 3 ч. 1 ст. 215 ЦПК України, яке зобов'язує суд зазначати у рішенні обставини справи, що були ним встановлені і відповідні їм правовідносини, а також ч. 2 ст. 223 ЦПК України — про заборону оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, юридичні факти і правовідносини, які характеризуються преюдиціальністю — не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, у яких беруть участь ті самі особи (ч. 3 ст. 61 ЦПК України). І факти, і правовідносини фіксуються у мотивувальній частині рішення.

Суб'єктивні межі законної сили судового рішення визначаються його дією щодо осіб: сторін та інших осіб, які брали участь у справі, та їх правонаступників у частині неспростовності, виключності і преюдиціальності.

Здійсненність поширюється на матеріально заінтересованих осіб — сторін, третіх осіб із самостійними вимогами, їх правонаступників, а також заявників і заінтересованих осіб у справах, що виникають з окремого провадження.

Рішення або ухвала суду апеляційної інстанції набирають законної сили з моменту їх проголошення (ст. 319 ЦПК). При цьому правовими наслідками набрання законної сили судовим рішенням апеляційної інстанції є: 1) скасування судового рішення першої інстанції, зміна або набрання ним законної сили — залежно від результатів розгляду апеляційної скарги; 2) початок перебігу 20-денного строку на касаційне оскарження рішення або ухвали апеляційного суду (ч. 1 ст. 325 ЦПК); 3) неможливість скасування судового рішення суду апеляційної інстанції судом, який його ухвалив, за винятками, встановленими нормами ст.ст. 336, 338-341, 360-3, 361 ЦПК; 4) неможливість повторного вирішення спірного правовідношення в апеляційному порядку, крім випадків, встановлених у ст. 318 ЦПК; 5) необхідність чіткого, повного і безумовного виконання рішення або ухвали апеляційного суду всіма суб'єктами спірного правовідношення, а також іншими особами, питання про права і обов'язки яких були вирішені під час апеляційного розгляду справи.

23. Право апеляційного оскарження. Суб’єкти, об’єкти права апеляційного оскарження. Строки апеляційного оскарження. Підстави апеляційного оскарження. Повноваження суду апеляційної інстанції.

Право апеляційного оскарження - це передбачене процесуальним законодавством право на порушення апеляційного провадження. Для реалізації цього права необхідна наявність об'єкта та суб'єктів оскарження, а також передбаченого законом порядку його реалізації.

Об'єктом апеляційного оскарження є:

- рішення суду першої інстанції, що не набрали законної сили:

- ухвали суду першої інстанції, що не набрали законної сили. Рішення суду першої інстанції, у тому числі додаткові, заочні, можуть бути оскаржені як у цілому, так і в частині, а також щодо обставин (фактів), встановлених судом (незалежно від того, чи вплинули висновки суду про ці обставини (факти) на вирішення справи по суті), або резолютивної частини з питань розподілу судових витрат між сторонами, порядку та способу виконання рішення.

Щодо оскарження заочного рішення відповідачем в апеляційному порядку зазначимо, що відповідно до статей 231, 232 ЦПК воно може мати місце лише в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення та в разі ухвалення повторного заочного рішення. В іншому випадку апеляційний суд відмовляє у прийнятті апеляційної скарги на заочне рішення.

Окремо від рішення суду в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції, перелік яких наведено у пунктах 1-33 ч. 1 ст. 293 ЦПК (з урахуванням висновків, викладених у рішеннях КСУ № 3-рп/2010 від 27 січня 2010 р. (про апеляційне оскарження ухвал суду), № 12-рп/2010 від 28 квітня 2010 р. (справа про забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду), № 18-рп/2010 від 8 липня 2010 р. та № 13-рп/2011 від 2 листопада 2011 р.

У постанові Пленуму ВСУ "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" від 24 жовтня 2008 р. № 12 (далі - Постанова ВСУ від 24.10.2008 р. № 12) зазначається, що окремо від рішення суду також можуть бути оскаржені ухвали, зазначені у ч. 4 ст. 135, статтях 211,397 ЦПК, та ухвали про визнання заяви про перегляд заочного рішення неподаною та повернення її заявникові (п. 4).

Оскільки подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції не перешкоджає продовженню розгляду справи цим судом, у разі подання такої апеляційної скарги на ухвали, передбачені пунктами 2, 7, 9, 18-30 ч. 1 ст. 293 ЦПК, до апеляційного суду передаються ліпне копії матеріалів, необхідних для розгляду скарги. Апеляційний суд за необхідності може витребувати також копії інших матеріалів справи.

Усі заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, згідно з ч. 2 ст. 293 ЦПК включаються до апеляційної скарги на рішення суду. В разі отримання судом першої інстанції апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, вона повертається заявнику, про що постановляється ухвала, яка оскарженню не підлягає.

Суб'єктами апеляційного оскарження є сторони (або їх правонаступники) та інші особи, які беруть участь у справі, зазначені у ст. 26 ЦПК, зокрема треті особи, заявники та їх представники та ін.

Органи та особи, які за законом мають право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси, мають право на апеляційне оскарження судових рішень, якщо таке право передбачено законом. Наприклад, право апеляційного оскарження мають прокурор і заступник прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції, а помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів - тільки у справах, у розгляді яких вони брали участь (ст. 37 Закону України "Про прокуратуру"). Уповноважений Верховної Ради України з прав людини має право на апеляційне оскарження судових рішень, ухвалених у справі за його зверненням (п. 10 ст. 13 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини").

Право на апеляційне оскарження мають також особи, які не брали участі у справі, за умови, що суд вирішив питання про їх права та обов'язки (ч. З ст. 14 ЦПК, ч. 1 ст. 292 ЦПК). У такому випадку зазначені особи відповідно до ч. 9 ст. 6 ЦПК мають право отримувати в суді, який ухвалив рішення, усну або письмову інформацію про результати розгляду відповідної справи, знайомитися з матеріалами справи, знімати копії документів, долучених до справи, одержувати копії рішень і ухвал, а при розгляді справи в апеляційній інстанції - набувають процесуальні права осіб, які беруть участь у справі, зокрема право брати участь у розгляді справи, заявляти клопотання, знайомитися з матеріалами справи, подавати докази тощо.

При поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого ст. 292 ЦПК права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, поданні скарги на ухвалу суду, що не підлягає апеляційному оскарженню, суддя-доповідач постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою (п. 8 Постанови ВСУ від 24.10.2008 р. № 12).

Засобом порушення апеляційного провадження є апеляційна скарга, подана в установлені процесуальним законодавством строки. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом п'яти днів з дня її проголошення.

У разі подання апеляційної скарги на рішення (ухвалу) суду першої інстанції особами, які брали участь у справі, але не були присутні при проголошенні рішення чи установлення і ухвали, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання ними копії рішення (ухвали) (ст. 294 ЦПК). Правила цієї етапі поширюються також на випадки, коли відповідно до ст. 218 ЦПК суд проголосив лише вступну та резолютивну частини рішення.

У разі коли недотримання строків апеляційного оскарження зумовлено діями (бездіяльністю) суду першої інстанції, зокрема, особа не була належним чином повідомлена про час і місце судового засідання або їй не надіслана копія рішення, як це вимагається у ч. З ст. 222 ЦПК, ці обставини можуть бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження за заявою особи, яка оскаржує судове рішення (п. 5 постанови ВСУ № 12 від 24.10.2008 р.).

Законом чітко визначені вимоги, що ставляться до форми і змісту апеляційної скарги. Апеляційна скарга подається у письмовій формі; у ній наводяться такі відомості: 1) найменування суду, до якого подається скарга; 2) ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження; 3) ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження; 4) рішення або ухвала, що оскаржуються; 5) у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, їх неправильного дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин); 6) нові обставини, які підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання їх до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції; 7) клопотання особи, яка подала скаргу; 8) перелік документів та інших матеріалів, то додаються.

Апеляційна скарга підписуються особою, яка її подає, або її представником. Якщо скарга подається представником, то до неї мають додаватися документи, що посвідчують його повноваження, якщо ці документи раніше не подавалися. Також до апеляційної скарги слід додавати копії скарги і доданих до неї письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі (ст. 295 ЦПК).

Апеляційні скарги подаються до судової палати у цивільних справах апеляційних загальних судів, у межах територіальної юрисдикції яких розташований місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується (ст. 291 ЦПК). З метою створення сприятливих умов для реалізації права на апеляційне оскарження, вони подаються апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення. Якщо апеляційна скарга надійшла безпосередньо до апеляційного суду, вона надсилається до суду, який ухвалив судове рішення, для виконання вимог, передбачених ст. 296 ЦПК.

На наступний день після закінчення строку на подання апеляційної скарги суд першої інстанції надсилає її разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їх надходження направляються до апеляційного суду. Суд першої інстанції на стадії апеляційного провадження не може вирішувати питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду, залишення такої скарги без руху та визнання її неподаною, повернення скарги, поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження тощо. На цій стадії постановлення зазначених ухвал належить до повноважень апеляційного суду. Суд першої інстанції виконує лише функції з прийняття апеляційної скарги та надіслання її разом зі справою до апеляційного суду у визначений законом строк.

Після реєстрації справи в автоматизованій системі документообігу апеляційного суду вона не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу, який протягом трьох днів після надходження справи вирішує питання про відкриття апеляційного провадження.

Із цією метою суддя-доповідач відповідно до статей 292-295 ЦПК повинен перевірити: 1) чи передбачена законом можливість апеляційного оскарження ухвали; 2) наявність у особи, яка подає скаргу, права на апеляційне оскарження судового рішення; 3) чи дотримано строк на подання апеляційної скарги; 4) відповідність апеляційної скарги формі та змісту, встановленим законом, і переліку додатків до неї; 5) чи сплачено в належному розмірі та у визначеному порядку судовий збір.

Якщо апеляційна скарга за формою та змістом не відповідає вимогам, встановленим ст. 295 ЦПК (зокрема, якщо в ній не зазначено, у чому саме полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали суду, чи порушувалось у суді першої інстанції питання про встановлення обставин, витребування та дослідження доказів, які в апеляційній скарзі визначені як нові, з яких причин ці питання не порушувались у суді першої інстанції, підстави дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які досліджувалися судом першої інстанції, причини неподання нових доказів до суду першої інстанції тощо), а також у разі несплати суми судового збору суддя-доповідач застосовує положення ст. 121 ЦПК та ухвалою залишає апеляційну скаргу без руху (ч. 2 ст. 297 ЦПК). В ухвалі суду необхідно вказати підстави залишення апеляційної скарги без руху та визначити строк для усунення недоліків з урахуванням реальної можливості отримання заявником копії ухвали та виправлення вказаних недоліків. У разі невиконання вимог закону, визначених в ухвалі про залишення скарги без руху, суддя-доповідач постановляє ухвалу про визнання апеляційної скарги неподаною та її повернення.

Суддя-доповідач повертає апеляційну скаргу і в разі виявлення при прийнятті апеляційної скарги обставин, передбачених пунктами 1-4 ч. З ст. 121 ЦПК (зокрема, якщо скаргу подано особою, яка не має повноважень на ведення справи; скарга не підсудна цьому суду тощо). Постановлення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху може мати місце і у разі її подання після закінчення строків, встановлених ст. 294 ЦПК, без наявності в ній або в окремій заяві клопотання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані у заяві, визнані неповажними. При цьому, протягом тридцяти днів з моменту отримання такої ухвали особа має право звернутися до апеляційного сулу з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. В іншому випадку суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Заява про поновлення строку апеляційного оскарження розглядається суддею-доповідачем одноособово без повідомлення осіб, які беруть участь у справі, та без проведення судового засідання (п. 3 інформаційного листа ВССУ № 4-18304-12 від 13 лютого 2012 р., далі - Інформаційний лист ВССУ).

Незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення.

Також, у випадках, передбачених ч. 4 ст. 297 ЦПК, а саме, якщо: справа не підлягає апеляційному розгляду в порядку цивільного судочинства; є ухвала про закриття апеляційного провадження у зв'язку з відмовою особи від апеляційної скарги; є ухвала про відмову в задоволенні апеляційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі.

У пункті 6 інформаційного листа ВССУ щодо застосування п. 1 ч. 4 ст. 297 ЦПК зазначено таке. На стадії відкриття апеляційного провадження у справі суддя перевіряє лише, чи у порядку цивільного судочинства ухвалене судове рішення (на підставі норм ЦПК). В іншому випадку суддя-до нові дач відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі. У разі якщо судове рішення ухвалено за правилами ЦПК, але справа не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства, підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження немає. Таке судове рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі її. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК.

У разі постановлення ухвали про повернення апеляційної скарги або про відмову у відкритті апеляційного проваджений їх копії разом із доданими до скарги матеріалами надсилаються особі, яка подавала апеляційну скаргу, а апеляційна скарга залишається у справі. Іншим особам, які беруть участь у справі, надсилається копія відповідної ухвали (ч. 5ст. 297 ЦПК).

Ухвали про повернення апеляційної скарги або про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі можуть бути оскаржені в касаційному порядку.

При надходженні неналежно оформленої справи (наприклад, відсутні підписи у протоколі, справа не підшита, опис документів у справі належним чином не оформлено тощо) з нерозглянутими зауваженнями щодо правильності та повноти фіксування судового процесу технічними засобами, або з нерозглянутими письмовими зауваженнями щодо повноти чи неправильності протоколу судового засідання, або без вирішення питання про ухвалення додаткового рішення суддя-доповідач повертає справу до суду першої інстанції, про що постановляє ухвалу із зазначенням строку, протягом якого суд першої інстанції має усунути недоліки.

Якщо апеляційна скарга відповідає вимогам процесуального законодавства, суддя-доповідач постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження у справі і не пізніше наступного дня після її постановлення надсилає копії апеляційної скарги та доданих до них матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого останні можуть подати заперечення на апеляційну скаргу.

До поданої апеляційної скарги можуть приєднатися особи, котрі брали участь у справі на стороні особи, яка подала скаргу, а також особи, котрі не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки і їх вимоги не є іншими. Зазначені особи мають право подати заяви про приєднання до апеляційної скарги лише до початку розгляду справи в апеляційному суді (до постановлення ухвали про призначення справи до розгляду - ст. 302 ЦПК). До цієї заяви має додаватися документ про сплату судового збору (ч. З ст. 299 ЦПК). Заяви про приєднання до апеляційної скарги можуть містити лише додаткові обгрунтування, уточнення вже поданої апеляційної скарги, у тому числі як питання факту, так і питання права. У разі коли в заяві про приєднання до апеляційної скарги фактично зазначені інші вимоги або заявлені інші мотиви, ніж ті, що наведені в апеляційній скарзі, така заява вважається окремою апеляційною скаргою і залишається без руху до оформлення її відповідно до правил ст. 295 ЦПК і оплати судових витрат.

Згідно із ст. 300 ЦПК особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити, змінити, відкликати або відмовитися від неї повністю або частково.

Право па доповнення чи зміну апеляційної скарги може бути реалізовано лише протягом строку па її апеляційне оскарження. Крім того до початку розгляду справи в апеляційному суді особа може відкликати подану нею апеляційну скаргу. У такому випадку суддя-доповідач постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги (ч. З ст. 300 ЦПК). Якщо особа подала заяву про відкликання скарги після постановлення ухвали при призначення справи до розгляду, це не може бути підставою для закриття апеляційного провадження, якщо особа не подала заяву про відмову від скарги. Відмовитися від апеляційної скарги особа, яка її подала, має право протягом усього часу розгляду справи, і це питання вирішується апеляційним судом у судовому засіданні. Прийнявши відмову від апеляційної скарги, суд закриває апеляційне провадження за цією скаргою, а за наявності інших апеляційних скарг - продовжує апеляційне провадження за цими скаргами. Наслідком відмови особи від апеляційної скарги є неможливість повторного оскарження цього рішення, ухвали з тих самих підстав.

Протилежна сторона може визнати апеляційну скаргу, що буде враховано апеляційним судом у частині наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи (ч. 5 ст. 300 ЦПК).

Повноваження

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними іі допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримані та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3) змінити рішення;

4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду (ч. 1 ст.307 ЦПК).

Розглянемо кожне повноваження детальніше.

Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу, про що постановляє відповідну ухвалу, і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а зазначені в апеляційній скарзі недоліки у розгляді справи не вилинули на суть ухваленого рішення.

Законне, обгрунтоване та правильне по суті іі справедливе рішення суду не може бути скасовано з одних ліпне формальних міркувань (ч. 2 ст. 308 ЦПК). До недоліків, які не призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального законодавства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, і не виливають па суть ухваленого рішення, належать: сплата судового збору після відкриття провадження у справі; відсутність підпису в позовній заяві, якщо позивач брав участь у судовому засіданні й підтримав позовні вимоги; відсутність підпису секретаря судового засідання в журналі судового засідання; залишення без розгляду заяви про відвід, якщо підстави для відводу були відсутні, тощо.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що втягненими; невідповідність висновків сулу обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи повноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обгрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу (ч. 1 ст. 309 ЦПК).

Неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, слід вважати неправильне визначення предмета доказування чи не з'ясування обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, або інших фактичних даних (пропущення строку позовної давності тощо), неправильну кваліфікацію правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, тощо.

Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, має місце у випадках зазначення у судовому рішенні певних обставин (фактів), які не підтверджені доказами, їх недостатність, недостовірність та (або) суперечливість, відсутність мотивів прийняття чи неприйняття доказів тощо.

Висновки суду вважаються не відповідними обставинам у разі коли останні встановлені судом повно та правильно, проте висновки з них є неправильними.

Порушення або неправильне застосування матеріального чи процесуального права має місце у разі застосування закону, який не поширюється на розглянуті правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню, внаслідок неправильної юридичної кваліфікації правовідносин або неправильного витлумачення закону, який, хоч і підлягав застосуванню, однак його зміст і сутність сприйняті неправильно через розширене чи обмежене тлумачення.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи, наприклад: порушення вимог ст. 59 ЦПК щодо допустимості засобів доказування; необґрунтована відмова суду в задоволенні клопотання осіб, які беруть участь у справі, у дослідженні доказів (ст. 60 ЦПК); порушення вимог ст. 215 ЦПК щодо змісту рішення суду тощо.

Апеляційний суд ухвалює рішення про зміну рішення суду першої інстанції у випадку, коли помилки у неправильно прийнятому рішенні можна усунути без його скасування, не змінюючи суть рішення, і вони стосуються його окремих частин, зокрема, у разі виправлення помилок суду першої інстанції щодо розміру суми, яка підлягає стягненню, розподілу судових витрат тощо.

Апеляційний суд постановляє ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду з підстав, визначених ст. 205 ЦП К (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; сторони уклали мирову угоду тощо) і ст. 207 ЦПК (заяву подано недієздатною особою; заяву подано особою, яка не має повноважень на ведення справи, тощо).

Разом з тим, якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони у спірних правовідносинах після ухвалення рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для закриття провадження у справі з підстав, визначених пунктами 6, 7 ч. 1 ст. 205 ЦПК (ст. 310 ЦПК).

За наслідками розгляду скарги на судовий наказ апеляційний суд має право: 1 ) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення судового наказу без змін; 2) постановити ухвалу про скасування судового наказу та роз'яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову. Апеляційний суд застосовує таке повноваження, якщо встановлює відсутність між стягувачем і боржником спірних правовідносин, на основі яких була заявлена вимога, передбачена ч. 1 ст. 96 ЦПК; 3) змінити судовий наказ (ч. 3 ст. 307 ЦПК).

Ухвали апеляційного суду про відхилення апеляційної скарги на судовий наказ і залишення судового наказу без змін, а також про скасування судового наказу є остаточними і оскарженню не підлягають.

Розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд, відповідно до ч. 2 ст. 307 ЦПК може застосувати одне з таких повноважень: 1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону; 2) змінити або скасувати ухвалу суду першої інстанції і постановити нову ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування; 3) скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення; 4) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Підставами для застосування останнього повноваження є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, або недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

24. Право касаційного оскарження та його підстави. Строки касаційного оскарження.

Право касаційного оскарження - це право на порушення касаційного провадження щодо перевірки законності судових рішень, які набрали законної сили.

До суб'єктів, які мають право па порушення касаційного провадження, належать сторони (або їх правонаступники) та інші особи, які беруть участь у справі (треті особи, заявники, заінтересовані особи, їх представники та ін.), а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки. Право на порушення касаційного провадження надається також органам та особам, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Так, прокурор і заступник прокурора можуть ініціювати касаційне провадження, незалежно від їх участі в розгляді справи, а помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів - лише у справах, у розгляді яких вони брали участь (ст. 37 Закону України "Про прокуратуру"). Право на касаційне оскарження належить й іншим органам та особам, визначеним у ст. 45 ЦПК, у випадку коди таке право прямо передбачено законом.

Право касаційного оскарження обмежується об'єктом оскарження, яким згідно із ст. 324 ЦПК, є:

1) рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду;

2) ухвали суду першої інстанції, передбачені у пунктах 1,3-4,13-18,20,24-29,31-33 ч. 1 ст. 293 ЦПК, після їх перегляду в апеляційному порядку. Отже, у касаційному порядку можуть бути оскаржені не всі ухвали суду першої інстанції, які згідно зі ст. 293 ЦПК оскаржуються окремо від рішення суду, а тільки ті з них, що можуть істотно обмежити право на судовий захист, зокрема ухвали щодо: відмови у відкритті провадження у справі; зупинення або закриття провадження у справі; залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду тощо.

Касаційному оскарженню підлягають і ухвали апеляційного суду, постановлені в ході апеляційного провадження, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі (наприклад ухвала про залишення апеляційної скарги без розгляду, повернення скарги тощо).

У разі оскарження ухвали апеляційного суду, яка не перешкоджає подальшому провадженню у справі (ухвала про відкриття апеляційного провадження у справі, відкладення розгляду справи), подання скарги на ухвалу суду, що не підлягає касаційному оскарженню, - скарга повертається особі, яка її подала, про що постановляється відповідна ухвала.

Право на порушення касаційного провадження може бути реалізовано протягом чітко встановленого законом строку, а саме в межах двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду. У разі пропущення строку на касаційне оскарження суддя касаційної інстанції за заявою особи, яка подала скаргу, може поновити цей строк, якщо визнає причини пропуску поважними (ч. 2 ст. 325 ЦПК).

Касаційна скарга як засіб порушення касаційного провадження подається безпосередньо до суду касаційної інстанції у письмовій формі. Враховуючи, що згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, доводи про наявність таких підстав мають бути обов'язковою складовою змісту касаційної скарги. Крім того в ній зазначаються: найменування суду, до якого подається скарга; ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження; ім'я осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження; рішення (ухвала), що оскаржується; клопотання особи, яка подає скаргу (зокрема, що стосується бажаного від касаційної інстанції вирішення справи або питань, пов'язаних з розглядом справи і зупиненням виконання судового рішення); перелік письмових матеріалів, які додаються до скарги.

Касаційна скарга підписується особою, яка подає скаргу, або її представником. До касаційної скарги додаються копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, а також копії оскаржуваних рішень (ухвал) судів першої та апеляційної інстанцій (ч. 5 ст. 326 ЦПК).

Касаційна скарга, що надійшла до суду касаційної інстанції, реєструється і не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу, визначеному автоматизованою системою документообігу суду, який перевіряє її відповідність вимогам щодо форми і змісту, встановлених ст. 326 ЦІ ІК, і протягом трьох днів вирішує питання про відкриття касаційного провадження у справі. У разі надходження неналежно оформленої скарги або у разі несплати суми судового збору суддя-доповідач застосовує положення ст. 121 ЦПК, а саме постановляє ухвалу про залишення касаційної скарги без руху і встановлює строк для усунення недоліків.

Касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона була подана після закінчення строків, передбачених на касаційне оскарження, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому особа, протягом тридцяти днів з дня отримання ухвали про залишення касаційної скарги без руху, має право звернутися до суду касаційної інстанції з заявою про поновлення строків або навести інші підстави для поновлення строку.

Питання про поновлення строку на касаційне оскарження вирішується суддею-доповідачем одноособово, що створює умови для більш оперативного вирішення питань, пов'язаних з організацією касаційного розгляду справи.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суддя-доповідач має постановити ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження. Таку ж ухвалу суддя-доповідач постановляє і у разі отримання касаційної скарги прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, поданої після спливу одного року з моменту набрання оскаржуваним судовим рішенням законної сили, незалежно від поважності причини пропуску строку касаційного оскарження (ч. 3 ст. 328 ЦПК).

Крім того, якщо суддя-доповідач з'ясує, що: справа не підлягає касаційному розгляду в порядку цивільного судочинства; справа не переглядалася в апеляційному порядку; є ухвала про закриття касаційного провадження у зв'язку з відмовою цієї особи від касаційної скарги на це саме рішення чи ухвалу; є ухвала про відхилення касаційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме рішення чи ухвалу; касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не потребують перевірки матеріалів справи, - він постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження у справі (ч. 4 ст. 328 ЦПК).

У такому випадку, як і у випадку постановлення ухвали про повернення касаційної скарги, копія відповідної ухвали направляється особі, яка її подавала, разом з доданими до скарги матеріалами. Касаційна скарга залишається у суді касаційної інстанції.

Якщо суддя-доповідач доходить висновку, що касаційна скарга є обґрунтованою, він постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі, причому неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права є підставою для відкриття касаційного провадження незалежно від обгрунтованості касаційної скарги.

Після вирішення питання про відкриття касаційного провадження суддя-доповідач витребовує справу, надсилає копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу. У разі клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суддя-доповідач може вирішити питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду (ч. 1 ст. 328 ЦПК).

Отже, вирішення питання про відкриття касаційного провадження залежить, насамперед, від відповідності касаційної скарги за формою і змістом вимогам ст. 326 ЦПК та відсутності обставин, що перешкоджають розгляду скарги у касаційному порядку, передбачених частинами 3,4 ст. 328 ЦПК.

До поданої особою касаційної скарги мають право приєднатися особи, які брали участь у справі на її стороні, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права і обов'язки (ст. 329 ЦПК). Заява про приєднання до касаційної скарги може бути подана протягом трьох днів з дня одержання копії касаційної скарги. До заяви додається документ про сплату судового збору.

Однією з додаткових гарантій реалізації суб'єктивного права на касаційне оскарження є правило, згідно з яким особа, яка подала касаційну скаргу, має право: доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження; відкликати скаргу до початку розгляду справи у суді касаційної інстанції; відмовитися від скарги до закінчення касаційного провадження. При відкликанні касаційної скарги суддя, який готує справу до розгляду в суді касаційної інстанції, постановляє ухвалу про повернення скарги. Якщо особа відмовляється від скарги, суд постановляє ухвалу про закриття касаційного провадження, що унеможливлює повторне оскарження цих рішень, ухвал особою, яка подавала скаргу (ст. 330 ЦПК).

На стадії касаційного провадження можливі такі процесуальні дії, як відмова позивача від позову та укладення мирової угоди. Незалежно від того, за касаційною скаргою кого з осіб, які беруть участь у справі, було відкрито касаційне провадження, позивач має право відмовитися від позову, а сторони мають право укласти між собою мирову угоду з додержанням правил, встановлених статтями 174, 175 ЦПК, що регулюють порядок і наслідки вчинення цих процесуальних дій.

25. Перегляд судових рішень та ухвал у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами.


Дата добавления: 2015-09-13; просмотров: 17; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2020 год. (0.017 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты