Перегляд судових рішень та ухвал у зв’язку з винятковими обставинами

Статтею 355 ЦПК передбачено дві підстави перегляду судових рішень у цивільних справах ВСУ.

Першою є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст цієї норми дозволяє дійти висновку, що зазначена підстава стосується судових рішень суду касаційної інстанції, якщо розбіжності у застосуванні одного і того самого положення закону при вирішенні різних справ були допущені колегіями суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. І, відповідно, стосується судових рішень судів касаційної інстанції, якщо неоднакове застосування одного і того самого положення закону були допущені колегією суддів ВССУ і колегіями суддів іншої касаційної інстанції, зокрема В А СУ, ВГСУ.

Обов'язковою є умова, щоб цими рішеннями, на які заявник посилається на підтвердження підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК, і які набрали законної сили, було вирішено спір по суті, але в них судом (судами) касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права.

У постанові пленуму ВССУ "Про судову практику застосування статей 353-360 ЦПК" від 30 вересня 2011 р. № 11 (далі - Постанова ВССУ від 30.09.2011 р. № 11) зазначається, що заява про перегляд судових рішень у цивільних справах із підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК, може бути подана за сукупності таких умов:

1) судом (судами) касаційної інстанції при розгляді двох або більше справ неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права.

При цьому неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема:

- у різному тлумаченні судами змісту і сутності правових норм, що призвело до різних висновків про наявність чи відсутність суб'єктивних прав та обов'язків учасників відповідних правовідносин;

- у різному застосуванні правил конкуренції правових норм при вирішенні колізій між ними з урахуванням юридичної сили цих правових норм, а також їх дії у часі, просторі та за колом осіб, тобто незастосування закону, який підлягав застосуванню;

- у різному визначенні предмета регулювання правових норм, зокрема застосуванні різних правових норм для регулювання одних і тих самих правовідносин або поширенні дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосуванні цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках, тобто різне застосування закону, який не підлягав застосуванню;

- у різному застосуванні правил аналогії права чи закону в подібних правовідносинах;

2) справи стосуються спорів, які виникли з подібних правовідносин.

Подібними правовідносинами слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання цих правовідносин. Зміст правовідносин, із метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції, визначається обставинами кожної конкретної справи;

3) має місце ухвалення різних за змістом судових рішень судом (судами) касаційної інстанції.

Ухвалення різних за змістом судових рішень означає, що суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох або більше справ за подібними правовідносинами при однаковому їх матеріально-правовому регулюванні дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків (п. 6).

Другою підставою є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Однією з таких наднаціональних міжнародних судових установ є Європейський суд з прав людини, який розглядає скарги осіб на порушення їхніх прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, згоду на обов'язковість якої надано Верховною Радою України. Ця Конвенція є міжнародним договором, на підставі якого більшість європейських держав зобов'язатись дотримуватись основних прав, викладених у самі Конвенції та Протоколах до неї. У зв'язку з цим Європейський суд з прав людини може розглядати лише ті заяви, в яких йдеться про порушення одного або кількох прав, які гарантуються Конвенцією, і стосуються полій, що відбувалися після дати ратифікації. Зокрема, ці порушення можуть стосуватися недотримання судами строків розгляду цивільних справ або тривалого невиконання рішень національних судів, які набрали законної сили, тощо, що кваліфікується Європейським судом з прав людини як "порушення права на справедливий суд" чи "порушення права на ефективний засіб юридичного захисту" (відповідно, статті 6, 13 Конвенції). Разом з тим, міжнародна судова інстанція не виконує функції національного суду, не розглядає справу по суті і не може скасувати або змінити рішення національних судів. Предметом її судового розгляду є лише вирішення питання, чи дотримується Україна своїх міжнародних зобов'язань.

Отже, наявність рішення, ухваленого міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, яким встановлено, що при вирішенні справи національним судом були допущені порушення певних основних прав, гарантованих міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Україною, є підставою для перегляду таких судових рішень ВСУ.

Встановлений ст. 355 ЦПК перелік підстав для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах ВСУ є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Таким чином, провадження з перегляду судових рішень ВСУ спрямовано на формування єдиної практики застосування сулами України норм матеріального і процесуального права, а також дотримання ними міжнародних зобов'язань України.

26. Окреме провадження (поняття та сутність). Справи, які розглядаються в порядку окремого провадження.

Окреме провадження — це вид непозовного цивільного судо­чинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про під­твердження наявності або відсутності юридичних фактів, що ма­ють значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.