Літературний рух «Буря і натиск».

Літературний рух Німеччини, який отримав таку колоритну назву — «Буря і натиск» — постав надзвичайно суперечливим та складним явищем.

У різних містах країни майже одночасно спостерігалися виступи молодих поетів із найнесподіванішими для широкого кола суспільства бунтарськими настроями. Німецьким бюргерам, які подумки мріяли про здійснення соціальних реформ, ці виступи видавалися небезпечними. Влада (князі та курфюрсти) підозріло поставилась до нового явища в літературі, найбільш нетерпимі з них відразу ж вдалися до репресивних заходів.

Утворилось декілька літературних груп:

• геттінгенська (Л. Гелті, Г. Бюргер, С. Геснер, І. Форс, В. Мюллер);

• страсбурзька (Й. В. Гете, Я. Ленц, Ф. Клінгер, Г. Вагнер);

• швабська (Ф. Шіллер, Д. X. Шубарт).

Всі учасники цих літературних груп висловлювали протест проти рутини, якою було охоплено соціальне життя у Німеччині, і, звичайно, проти феодального режиму останньої.

У п'єсі Клінгера «Буря і натиск» (1776), що дала назву усьому рухові, була проголошена ідея бунту заради самого бунту, ніж заради певної усвідомленої мети. «Давайте бесноваться и шуметь, чтобы чувства закружились, как кровельные флюгеры в бурю. В диком грохоте находил я не раз наслаждение, и мне как будто становилось легче», — говорить герой п'єси юнак Вільд.

«Знайти забуття в бурі», «насолоджуватися сум'яттям» — первісний зміст бунту молодих штюрмерів, які протестують, але ще не знають, як змінити це життя. Герой п'єси Клінгера Вільд, проте, знаходить застосування своїм силам: він вирушає до Америки і бере участь у визвольній війні повсталих проти метрополії.

У творчості штюрмерів сильно і завзято зазвучали голоси на захист пригніченої, подавленої людини.

У п'єсі Вагнера «Дітовбивця» відтворено долю дівчини, звабленої та жорстоко обманутої розбещеним офіцером. Доведена жебрацтвом, голодом, всезагальною зневагою до відчаю, дівчина здійснює злочин і гине на ешафоті.

У п'єсі «Гофмейстер» (1774) відображено життя бідного домашнього вчителя, який зазнавав постійних принижень та образ з боку господарів.

Революційний протест, заклик до свободи, уславлення великих поборників свободи звучали в оді «До свободи» Фріша Штольберга (1775).

Занепокоєне дворянство вдалося до вагомих заходів для придушення літературного руху, що, на їх думку, загрожував підвалинам соціального добробуту.

Доля поета Крістіана Шубарта (1743 — 1791) була похмурою пересторогою молодим поетам. Шубарт, видавець журналу «Німецька хроніка» в Ульмі, який різко виступав проти свавілля князів, був зрадницьки заманений на територію Вюртемберзького герцогства і провів у місцевій в'язниці 10 років.

Отже, головний ефект літератури «Бурі і натиску» в той історичний період, коли вона створювалась, полягала у її антифеодальному протесті. Цей протест народжувався у свідомості мас. Це була не усвідомлена до кінця, але не менш нагальна потреба суспільства змінити економічні, соціальні та політичні порядки в країні. Штюрмери, не підозрюючи того, висловлювали саме цю потребу суспільства.

Незважаючи на глибоку симпатію представників руху до простого народу, вони не вірили у революційні сили останнього, що і становило їхню найголовнішу помилку. Народ, як вони вважали, не здатен відвоювати своє щастя, це повинні були зробити сильні та благородні герої.

Виходячи з цього твердження, штюрмери стали прославляти окремих героїчних особистостей, себе називати « буремними геніями», а всю епоху — «часом геніїв».

Культ героїчної особистості наклав свій відбиток і на їх естетичну програму, і на їхні етичні погляди відповідно.

Штюрмери були переконані: подібно до того як героїчна особистість здатна перетворити суспільство, геніальний поет перетворює мистецтво.

Увагу представників руху привертає все надзвичайне, від їхніх грандіозних мрій до практичних звершень було далеко.

Кумиром штюрмерів був Жан-Жак Руссо. Французького просвітника та німецьких поетів об'єднував пафос любові до народу. Разом з тим штюрмерами була сприйнята висунута Руссо недовіра до ідеї прогресу. Вони піддавали осуду цивілізацію та її надбання і натомість оспівували природний стан людини, її почуття, причому протест проти дійсності у штюрмерів, на відміну від французького просвітника, має відкрито негативний і відразливий характер.