Композиція «Фауста» Гете.

Створюючи "Фауста", Гете скористався сюжетом німецької народної легенди про доктора Фауста. Лікар і алхімік Йоганн (у Гете - Генріх) Фауст дійсно жив у першій половині XVI століття. Легенда говорить про нього як про видатного мага й чарівника, якому були підвладні потойбічні сили, за що його очікувала в пеклі розплата. За переказом, його задушив диявол, що сталося близько 1540 року. У 1587 році у Франкфурті-на-Майні книгодрукар Йоганн Шпис видав книгу, на титулі якої значилося: "Історія про доктора Йоганна Фауста, прославленого чарівника і чорнокнижника. Про те, як він на договірний термін продався дияволу, які дивовижні пригоди він за цей час побачив, сам розпочинав і випробовував, поки не посіла його, нарешті, кара. Складено на основі його власних, ним залишених творів. Зібрано і підготовлено до друку для щиросердого повчання усім недовірливим, самовпевненим людям. Хай буде їм це страшним прикладом, що відвертає повчанням...". Народна легенда була перевидана в 1589 році, а в 1593 році оповідь було доповнено життєписом Вагнера - учня Фауста. Вагнера ми бачимо безпутним волоцюгою, який опанував таємниці магії, а після смерті Фауста успадкував його багатство.

Німецька народна легенда перекладалася і видавалася в Англії, Голландії і Франції. Англійський драматург Христофор Марло (1564- 1593) використав сюжет для своєї трагедії "Трагічна історія доктора Фауста". До сюжету про Фауста зверталися незадовго до Гете Клінгер і Лессінг.

Поступово легенда про доктора Фауста стала настільки популярною, що її виконували на сцені. Одну з таких вистав Гете побачив у дитинстві. Так відбулося знайомство поета з Фаустом і Мефістофелем.

Гете суттєво змінив і доповнив сюжет новими персонажами і подіями. Створюючи образ Фауста, Гете на своїй власній долі в першій частині показав здійснення всіх можливих бажань людини, а в другій частині - безмежні можливості всього людства.

Однак, з погляду Гете, максималістське здійснення вільної волі спричиняє трагедію. У першій частині гонитва героя за насолода ми обертається загибеллю героїні. У другій частині трагедією обертається прагнення героя вдосконалити природу, внести свої прагматичні виправлення у світобудову.

За авторським визначенням, "Фауста" було створено у жанрі трагедії. Однак у цілому твір не розрахований на сценічне втілення. У "Фаусті" поєднуються епос, лірика, драма. За багатьма жанровими ознаками він близький до поеми.

"Фауст" відкривається "Присвятою", написаною октавами. Чотири восьмирядкові строфи відтворюють момент повернення автора до заповітного задуму. Минула чверть століття відтоді, як почалася робота над трагедією, перших слухачів уже не стало, і це надає "Присвяті" елегійного настрою.

У "Пролозі в театрі" відтворюються спостереження Гете. який керував багато років Веймарським театром. Директор театру, поет і Комічний актор, кожен на свій лад тлумачать своє розуміння мистецтва. Директор мріє, щоб публіка валила валом у театр. Поет нехтує юрбою, він спрямований до надзоряних висот, а Комічний актор заради оплесків готовий розважати глядача. У кожного з них своя правота, диспут триває недовго. Директор нагадує, що зараз почнеться вистава.

У "Пролозі на небесах" виникає зав'язка трагедії. У парі, укладеному Мефістофелем із самим Господом, суперечка йде про людину, про її чесноти, муки й радощі, про задоволення і розчарування. Предмет спору - людина, а людина ця - Фауст.

Доктор Фауст з'являється перед читачем у готичному кабінеті. Прожито велике життя, засвоєно багато різноманітних знань, але істина залишилася недоступною. Фауст розчарований. Він на грані самогубства, і тільки великодній спів утримує його від гріховного вчинку.

У Фаусті Гете з самого початку підкреслює найважливіші властивості людської натури: незадоволеність досягнутим і спрямованість до ідеалу. Заради того щоб прожити життя заново, людина закладає душу дияволу. В обмін Мефістофель дарує Фаустові молодість, і починається їхнє спільне сходження до повсякденного життя. "Фауст" - це не тільки філософська трагедія, що оперує абстрактними поняттями, це й зображення конкретного реального життя Німеччини. Важливе місце в контексті посідають народні сцени, позначені лірикою і гумором: "Коло міських воріт", "Погрібець Ауербаха", сцена з Мартою.

З надр народного життя постає й образ Маргарити. Фауст уперше зустрічає Гретхен, коли вона виходить із церкви. Вона благочестива й скромна, у неї є почуття гідності, вона довгий час не піддається диявольським хитруванням Мефістрфеля. Сили нерівні. Фауст дарує їй коштовності, сусідка Марта, за налічуванням Мефістофеля, діє як досвідчена звідниця.

Трагедія Маргарити полягає у злочині, вчиненому несвідомо й переконано взятої на себе за свою провину відплати. Незважаючи на благання Фауста, вона відмовляється залишити в'язницю. Велич Маргарити в тому, з якою гідністю вона бере на себе сувору кару.

Фауст, який прагнув ощасливити Маргариту, став причиною її загибелі. Та чи винен він? Він винний, якщо дивитися на нього як на звичайну людину. Але він - символ людства, герой і героїня належать до різних світів. Щастя з Маргаритою для Фауста було б передчасним і неможливим, як зупинка на шляху в нескінченність.

У другій частині мандрівка Фауста продовжується, але тепер він подорожує не тільки в просторі, але і в часі, свавільно блукаючи епохами. У другій частині трагедії, чергуючись, змінюються два історичних періоди: середньовіччя й античність. Гете створює безліч образів-символів, черпаючи їх з легенд і міфів, а також із власної безмежної фантазії.

При дворі німецького імператора Фауст виступає в ролі найближчого радника, у чому, ймовірно, позначився життєвий досвід самого Гете і його просвітительські ілюзії. Імперія розорена, у країні панують хаос і розруха. Мефістофель підказує, що почати треба з випуску паперових грошей під заставу земних багатств, але це остаточно приводить країну до краху. Сила таланту Гете не в конкретиці зображення історичного моменту, а в узагальнюючій символіці.

Символічна й любов Фауста до Єлени Прекрасної. Чи врятує краса людство? У захопленні Фауста Єленою Гете відтворив свідоме прагнення людини до ідеалу. Але щастя Фауста недовговічне, воно руйнується, як зникає міф, коли в нього вторгається історична правда. В епізоді з Єленою відбився і певний етап духовного розвитку Гете, пов'язаний із захопленням античністю у час "веймарського класицизму". В образі Евфоріона - сина Фауста й Єлени - Гете показав Байрона та його загибель у Греції.

Повертаючись до середньовіччя, він бачить, що Європа охоплена новими битвами. Але Фауст не воїн, він творець. У нього виникає план відвоювати частину суші й моря. Глобальна мета в його очах виправдовує загибель тих, хто перешкоджає йому. Ціна утопії - життя двох старих, Филемона і Бавкіди, хатина яких заважає будівельним роботам. їхня смерть на совісті Фауста. Але й самого Фауста чекає сумний фінал. Він сліпий і не бачить того, що замкнутий у полоні Турботи, але він не скорився, не зупиняється навіть в останню хвилину. Душа Фауста врятована, адже життя його спливло у прагненні до нескінченного. Але в мить свого вищого прозріння Фауст зображений сліпцем. Навряд чи це можна вважати випадковістю Гете був реалістом і нікому не хотів нав'язувати думки, що грандіозне видіння Фауста десь на землі вже стало реальністю.

"Фауст" Гете, найвеличніший художній пам'ятник світової культури, зберігає свою актуальність і в наші дні. Високий гуманізм, творчий пошук, поезія труда та пафос творення, що прославлені у найвизначнішій трагедії, безмежна віра у краще майбутнє, роблять її близькою всьому людству, яке бореться за свободу та щасливе майбуття народів. У цьому - глибокий життєствердний гуманізм поеми.