Образ Мефістофеля в трагедії «Фауст» Гете.

Мефістофель - втілення духу скепсису та цинізму

1. Місце Мефістофеля в трагедії "Фауст". ("Фауст" - не побутова драма, а філософська трагедія. Образ Мефістофеля допомагає побачити рух думки, зрозуміти ідею автора. Саме через спори Фауста з Мефістофелем Ґете висловлює думку про сенс життя, про права людини, її призначення, про цінність людської особистості.)

2. Парадоксальність Мефістофеля. (Сам про себе Мефістофель говорить: "Я - часть той силы, что вечно хочет зла и вечно совершает благо". Але це зовнішній парадокс. Адже вічна сила - то є весь матеріальний світ, який знаходиться у постійному русі, в боротьбі позитивного й негативного. До того ж позитивне - це творення, "добро", а негативне - руйнування, "зло". Мефістофель - дух руйнування, дух зла, "часть вечной силы". Однак, руйнуючи старе, дух заперечення таким чином сприяє народженню нового творення. Мефістофель - уособлення такого заперечення, такого скептицизму, який не зупиняє, а посуває життя, спонукає розвиток.)

3. Скепсис Мефістофеля і його смисл. (Скепсис - це критичне, недовірливе ставлення до чогось. І скептицизм зовсім не ворожий розуму, він частина розумового процесу. До чого ставиться критично Мефістофель? По-перше, він глузує над схоластикою в науці: "Живой предмет желая изучить, ...ученый прежде душу изгоняет, затем предмет на части расчленяет и видит их за жаль: духовная их связь тем временем исчезла, унеслась". По-друге, над богослов'ям, жадібністю служителів культу тощо. Мефістофель сміється над придворними звичаями й фаворитизмом у пісеньці про блоху, друга короля. Це Мефістофелю належать слова: "Суха, мой друг, теория везде, но древо жизни вечно зеленеет!" Мефістофель іронізує над цілим світом, але разом із цинізмом в його словах є твереза оцінка явиш, дотепність, гострота думки. Позмагатися з ним не так просто. Тим більше честі Фаусту, який зміг встояти проти духу зла. Адже Фауст у творі Ґете виступає не боговідступником, як у народній легенді, а союзником ґоспода, який вірить у людину.)

4. Мефістофель і мораль. (Мефістофель уособлює собою боротьбу двох начал, він демон-спокусник, чим і пишається: "Я отрицаю все - и в этом суть моя... Стремленье разрушать, дела и мысли злые, вот это все - моя стихия". Вірний своїй "стихії", багато століть убиває він надії людські, розбещує душі, породжує темні інстинкти. Однак чи на всіх поширюється його влада? Зовсім ні, тільки на слабкодухих, пасивних, яких можна повести "путем превратным за собой". Отож він і зізнається: "Бороться иногда мне не хватает сил - ведь скольких я уже сгубил, а жизнь течет своей широкою рекою". А як боротися з духом зла, демонструє Фауст. Мета його життя - пізнання, труд в ім'я добра, в ім'я боротьби зі хіом. У чому ж вбачає зло Фауст? Перш за все в людській зарозумілості, у честолюбстві, жаданні слави, вині, золоті, жадобі, які породжують розбещеність, неробство, духовну смерть.)

5. Зміст образу Мефістофеля. (Таким чином, образ Мефістофеля багатозначний. Іронія та скептицизм його до явищ світу спонукають рухатися шляхом створення нового, прагнути пізнання. Мефістофель спонукає до активного процесу звільнення від застарілих догм, від забобонів минулого вже тим, що саме у боротьбі з ним Фауст відчув у собі віру в можливості розуму людського, відчув свободу. А свобода неможлива без твердого слідування ідеалам добра, моральним настановам, що втримують людину від тих вчинків, за які вона втратить право зватися людиною. Адже свобода - це й звільнення від тягаря слабкостей і вад, які спотворюють високий ідеал людини.)