Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



До його складу входять:Лісозаготівельна промисловість.Деревообробна промисловість.

Читайте также:
  1. АНАЛІЗ СКЛАДУ І СТРУКТУРИ КРЕДИТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ
  2. Входження західноукраїнських земель до складу СРСР
  3. Організація збирання фактичної інформації про лімітне видавця матеріальних цінностей зі складу цехам
  4. Стаття 55. Медичне та санаторно-курортне забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та членів їх сімей
  5. Стаття 58. Забезпечення житлом осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту
  6. Стаття 63-1. Пенсійне забезпечення осіб начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту
  7. ТЕМА 2.3. Документи по особовому складу. Рапорт
  8. ТЕМА 4. Поняття та ознаки складу злочину

Лісопильне виробництво.Виробництво деревних плит.Фанерне виробництво.Меблева промисловість.Целюлозно-паперова промисловість.Лісохімічна промисловість

Особливості розміщення.Основою розвитку ЛПК України є лісові ресурси. Лісистість території становить 15,6%. Найбільша концентрація їх в Українських Карпатах, Кримських горах і на Поліссі.

Лісові ресурси України забезпечують потреби господарства майже на 20%, решту деревини (круглий ліс) Україні постачають переважно північні та східні райони Росії. На райони зосередження лісових ресурсів орієнтується лісозаготівельна промисловість.

Лісозаготівельна промисловість проводить лісосічні роботи, вивозить і сплавляє деревину та здійснює її первинну обробку. Основні лісозаготівельні райони України — Українські Карпати (Івано-Франківська і Закарпатська області) і Полісся (Волинська, Житомирська, Київська, Чернігівська області).

Лісопильне виробництво є важливим процесом первинної механічної обробки деревини. Його розміщення залежить від районів лісозаготівель розміщення споживачів пиломатеріалів, наявності і транспортних шляхів.

Лісопильне виробництво представлене такими центрами: Берегомет (Чернівецька область), Чернівці, Надвірна, Вигода, Рожнятів (Івано-Франківська область), Рахів, Тересва (Закарпатська область), Сколе, Стрий, Турка (Львівська область), Ковель, Камінь-Каширський (Волинська область), Костопіль, Сарни (Рівненська область), Овруч, Коростень, Малин (Житомирська область).

Деревообробна промисловість здійснює переробку деревини й виготовляє з неї широкий асортимент матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів для населення й народного господарства. З відходів лісової і деревообробної промисловості України виробляють деревностружкові і деревноволокнисті плити (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Свалява, Дрогобич, Малин, Чернігів, Ковель, Сарни та ін.).

Целюлозно-паперова промисловість характеризується високою матеріаломісткістю і водомісткістю, тому тяжіє до сировинних баз. Малинська і Дніпропетровська паперові фабрики, Понінківський паперовий комбінат, Херсонський целюлозно-паперовий та Ізмаїльський целюлозний заводи, Жидачівський картонно-паперовий комбінат, Корюківська фабрика технічного паперу.



Лісохімічна промисловість включає: пірогенетичне (суха перегонка деревини), каніфольно-терпентинне, смоло-терпентинне, хвойно-ефірне та дьогте-курильне виробництва. Основні центри лісохімії: Київ, Коростень (Житомирська область), Великий Бичків, Свалява, Перечин (Івано-Франківська область).

Основні проблеми розвитку лісової і деревообробної промисловості — дефіцит сировини та її некомплексна переробка. Важливі напрямки розвитку галузі — раціональне використання лісових ресурсів, модернізація підприємств, створення безвідхідних виробництв.

39. Літосферні плити-велетенські ділянки літосфери, обмежені надглибинними розломами, щодоходять до астеносфери.

Вчені виділяють 9 великих літосферних плит і близько 20 малих. Межі плит далеко не завжди співпадають з узбережжями материків та океанів. Серед великих плит розрізняють 6 материкових і 3 океанічних.

Існування внутрішніх оболонок Землі було встановлено завдяки вивченню її надр сейсмічним методом — спостереженням за швидкістю поширення хвиль у глибинах планети. При цьому також було виявлено, що мантія Землі є неоднорідною. На глибині приблизно 100 км під материками і 50 км під океанами у ній залягає шар, у якому речовини мають пластичні властивості. Він одержав назву астеносфера. Частину верхньої мантії (субстрат), яка розташована над астеноферою, та земну кору вчені об’єднують у спільну оболонку — літосферу. Цю оболонку можна порівняти з покришкою футбольного м’яча: вона теж складається з окремих частин — літосферних плит . Кожна з них має площу від кількох до кількох десятків мільйонів квадратних кілометрів.



Літосферні плити під дією рухів речовини мантії можуть ковзати по поверхні астеносфери, переміщуючись у горизонтальному напрямку. При цьому їх поверхня може повільно підніматись, опускатись або зминатись у складки. Такі рухи літосфери називаються тектонічними. Вони здебільшого дуже повільні. Але в основному завдяки їм на Землі утворюються гори.

У залежності від товщини й будови літосферні плити бувають материковими (Північноамериканська, Південноамериканська, Антарктична тощо) чи океанічними (Тихоокеанська, Наска).

Швидкість горизонтальних рухів становить в середньому 1–6 см на рік. В наслідок цього, наприклад, Південна Америка віддаляється від Африки щорічно на 3,5-4 см, а натоміть Африка насувається на Євразію зі швидкістю 2 см на рік. Отже, в результаті руху літосферних плит у горизонтальному напрямі, в одних місцях земної поверхні відбувається їх зіткнення, в інших – розходження.

Так, у місцях зіткнення двох материкових літосферних плит між собою, їх краї зминаються в складки, що призводить до утворення високих гірських систем.

Там, де відбувається зіткнення материкової і океанічної літосферних плит, спостерігається така картина: внаслідок того, що океанічна земна кора меншої потужності і, відповідно, легша за материкову, вона підсувається під останню. Її край неначе загортається під сусідню материкову плиту і, занурюючись в астеносферу, там розплавляється. В наслідок цього утворюються вузькі глибоководні жолоби, а вздовж них – групи островів, які являють собою ланцюжки підводних вулканів. Такі рухи літосферних плит спостерігаються здебільшого на узбережжях Тихого океану.

У місцях розходження літосферних плит утворюються глибокі ущелини – рифти.

Крім вікових горизонтальних рухів літосферних плит, окремі їх частини зазнають вертикальних рухів, тобто можуть поволі опускатися чи підніматися.

Так на півночі Європи в наш час знаходять на висоті понад 200 м над рівнем моря старовинні кільця для швартування суден вікінгів. Це свідчить про повільне підняття берега. Натомість узбережжя Нідерландів повільно занурюється під води Північного моря і люди змушені будувати дамби для захисту від хвиль. Свідченням вертикальних рухів в Україні є залишки давньогрецького міста Херсонеса в Криму. Внаслідок опускання земної поверхні нині вони наполовину затоплені водами Чорного моря.


Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 8; Нарушение авторских прав


<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Легка промисловість України | Машинобудівний комплекс України
lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2019 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты