Предмет, закони та категорії політичної науки. Основні підходи до визначення предмету.

Предметом політології є політичне життя в цілому, виявлення її основних компонентів, тенденцій зміни і зв'язків з іншими сферами суспільного життя. Слід мати на увазі, що політологія представляє собою цілу сукупність наук, що відрізняються один від одного методами, підходами, способами дослідження політичного життя, але об'єднуваних предметом, яким є або політика в цілому, або окремі її сторони.

Підходи до визначення предмета політології:

1. Інституціональний підхід - предмет політології це інститути (партії, організації…) Недоліки: Предмет політології розглядається, як формально-статичний, тобто цей підхід мало ефективний, при дослідженні динамічних політичних процесів.

2. Біхевіоризм - розглядає предмет політології, як тенденції і закономірності поведінки людей. Оснований на принципах позитивізму. Недоліки: біхевіористи не враховують внутрішні мотиви людської поведінки.

3. Підхід котрий розглядає політологію в широкому розумінні (Радугін). Політологія- це цілісна міждисциплінарна наука.

4. Шляхтун. Політологія наука про закономірності діяльності по керівництву і управлінню суспільству на основі публічної влади.

Політологія – наука про політику і її явища, котрі розглядаються в цілісності і єдності в процесі змін, тобто наука про світ політики.

Світ політики-політична реальність котру створюють політичні суб’єкти в процесі їх спілкуванні.

Проблеми котрі складають предмет політології:

· Ідейно-теоретичне і соціально-філософське пояснення політичних процесів і явищ.

· Політ. системи, влада, режими, держава, партії, суспільно-політ. Організації і рухи.

· Політичні процеси, політична діяльність, участь і поведінка.

Закони та Закономірності політології.

Закон — це необхідний, істотний, стійкий і повторюваний зв'язок між явищами.

Закономірність – це регулярна повторюваність вияву закону.

Закони політології це наукові узагальнення про політику і владні відносини. Звичайно їх класифікують:

1) закони структури (визначають спосіб організації політичних систем, їх внутрішню визначеність та взаємообумовленість);

2) закони функціонування (визначають життєдіяльність політики як особливого організму. Насамперед — це зв'язки і стосунки між політичними суб'єктами);

3) закон розвитку (це закон якісних перетворень, переходу від одного порядку взаємовідносин до інших, від одного стану структури до іншого).

Поняття закону в соціальне-політичних науках означає загальне, стисло сформульоване теоретичне положення, яке визначає сутність соціальних і політичних явищ та об'єктивно існуючий між ними взаємозв'язок.

Є два протилежні погляди:

· марксистський

· позитивістський

Марксисти визнають наявність необхідних, стійких і повторюваних зв'язків, тобто законів у суспільних, в тому числі політичних, відносинах, які формулюються у суспільствознавстві, зокрема в теорії політики (“закон класової боротьби”, “закон визначальної ролі економічного базису (виробничих відносин) стосовно політичної надбудови”, “закон соціальної революції”, “закон зміни суспільно-економічних формацій”).

Позитивісти вважають, що істинне (позитивне) знання можна здобути лише спеціальними (точними) науками. Істинним визнаються лише те знання, яке може бути підтверджене (верифіковане) в результаті його емпіричної перевірки. Оскільки знання про суспільство емпіричним шляхом перевірити, як правило, неможливо, воно не визнається істинним, а суспільствознавчі дисципліни не вважаються науками. Зазначена позиція позитивізму певною мірою зумовлена його негативною реакцією на марксистський економічний детермінізм, відповідно до якого все суспільне життя в кінцевому підсумку визначається розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, що й зумовлює закономірний характер зміни суспільно-економічних формацій.

Але не дивлячись на заперечення позитивістів, багато з них визнають закономірності, а деякі з них навіть сформулювали загальновідомі в політології закони (“залізний закон олігархічних тенденцій” Р. Міхельса, “закон циркуляції еліт” В. Парето, закони взаємодії виборчих і партійних систем М. Дюверже, закони бюрократизації С. Паркінсона, є закономірності функціонування державної влади, сформульовані наукою конституційного права - чим більше парламент усунутий від обрання президента, тим більша роль президента у здійсненні державного керівництва суспільством; чим далі процес формування верхніх палат парламентів віддалений від виборчого корпусу, тим менший обсяг їхньої компетенції; парламент завжди працює відповідно до законодавчої програми уряду.

Закономірності суспільного розвитку проявляються лише як тенденції, що відображають необхідні та стійкі зв'язки між істотними сторонами явищ і процесів.

Категорії політології

Категорії – це загальні, фундаментальні поняття, які відображають найбільш істотні, закономірні зв'язки й відносини реальної дійсності та пізнання. Їхня специфіка полягає в тому, що вони розкривають різні сторони процесу здійснення влади у суспільстві. Це наступні категорії:

· політична влада;

· політична система суспільства (поєднує в собі решту категорій - політичні інститути -державу та її структурні елементи, політичні партії, групи інтересів, органи місцевого самоврядування);

· політична культур і її складові (політична свідомість, політична поведінка, політичні цінності, політичні норми, політична соціалізація);

· політичний процес (відносно однорідні серії політичних явиш, пов'язаних між собою причиновими або структурно-функціональними залежностями);

· політичне явище (сукупність усіх чинників і явищ, пов'язаних із здійсненням політики).

Категорії політології— найбільш загальні поняття, що покликані ви­ражати суть предмета політології, його вузлові пункти, сходинки пізнання. Умовно їх можна поділити на чотири основні групи:

1) центральні ( держава, влада, управління, авторитет, свобода, демократія);

2) структурні (політична система, політична організація, політична пар­тія, громадсько-політичний рух, політична ідеологія, політична культура);

3) функціональні ( політичні відносини, політична діяльність, політич­ний процес, політична участь, політична боротьба, політичний конфлікт);

4) розвитку (політичний режим, політична революція, контреволюція, еволюція) тощо.

Умовно категорії (основні поняття) політології можна поділити на чотири групи: загальні, структури, функціонування та розвитку.

Центральними категоріями політології слід вважати владу, політику, демократію, свободу.