Українська національна і літературна мова.

Державна мова – мова професійного спілкування

План

1. Мова, функції мови.

2. Українська національна і літературна мова.

3. Мовна норма та її соціальне значення.

Мова, функції мови.

Жодне суспiльство, на якому б рiвнi розвитку воно не знаходилось, не може iснувати без мови. Це стосується всiх народiв, усiх верств i прошаркiв суспiльства та кожної окремої людини.

Мова – це суспільне явище, що являє собою систему різних структурних елементів і є найважливішим засобом спілкування.

Обслуговуючи потреби суспiльства, мова виконує цiлу низку функцiй, життєво важливих для цього суспiльства, окремих груп i кожної людини.

Комунiкативна– сутність її в тому, що мова використовується як засіб спілкування між людьми, як iнформацiйний зв’язок у суспільстві.

Ця функцiя є надзвичайно важливою як для суспільства, так i для мови: мова, якою не спілкуються, стає мертвою; народ, який втрачає свою мову, зникає.

Кумулятивна – накопичує досвід у різних галузях життя.

Кожна людина, оволодіваючи рідною мовою, засвоює культуру свого народу від покоління до покоління.

Інформаційна – Допомагає передавати досвід наступним поколінням.

Волюнтативно-директивна – мова є засобом вираження волі співрозмовника, спонукає до виконання дії (прохання, запрошення, порада, спонукання тощо).

Експресиво-емоційна функцiя Передає емоційні особливості спілкування.

Ідентифiкацiйна функцiя. Мова є засобом виявлення належності людей до однієї спільноти. Спiлкуватися за допомогою якоїсь мови можуть лише носiї цiєї мови. Тiльки для них вона є засобом iдентифiкацiї, ототожнення в межах певної спiльноти.

Номiнативна– функцiя називання. Усе пiзнане людиною одержує свою назву i під цією мовною назвою iснує в свiдомостi мовців. Назва виділяє предмет з безлічі інших.

Гносеологiчна функцiя. Мова є засобом пiзнання свiту. Пiзнаючи мову, людина пiзнає свiт. «Межi моєї мови означають межi мого свiту», – вказував Л. Вiтгенштейн.

Мислетворча – полягає в тому, що мова є засобом формування думки – людина мислить у мовних формах.

Естетична функцiя.Мова фіксує в собі естетичні смаки і уподобання своїх носіїїв.

Магічно-містична. Збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили у слово як реальне дійство, здатне зупинити небажаний хід подій. Чимало проявів магічно-містичної функції мови є в звичаях, обрядах і традиціях українців.

Українська національна і літературна мова.

Н а ц і о н а л ь н а м о в а– це мова, що є засобом усного і письмового спілкування нації. Національною мовою української нації є українська мова. Формування української національної мови відбувалося на основі мови народності в період інтенсивного становлення української нації (друга половина XVIII – початок XIX ст.) як стійкої спільності людей, що мають спільну територію, економічні та політичні зв'язки, літературну мову, культуру. Сьогодні нею розмовляє більша частина нації, тобто вона має загальнонаціональний характер.

Поняття „національна мова" охоплює вci мовні засоби спілкування людей – літературну мову та діалекти.

Д і а л е к т (від грец. dialektos – розмова, говip, наріччя) – це різновид національної мови, вживання якого обмежене територією чи соціальною групою людей. Відповідно розрізняють територіальні та соціальні діалекти.

Т е р и т о р і а л ь н и й д і а л е к т є засобом спілкування людей, об'єднаних спільністю території, а також елементів матеріальної і духовної культури, історико-культурних традицій, самосвідомості. Сукупність структурно близьких діалектів утворює наріччя, сукупність усіх наріч –діалектну мову, що є однією з двох основних форм (поряд з літературною) існування національної мови.

Основними наріччями української діалектної мови є:

1. Північне (розмовляє населення Полтавської, Сумської, Київської та ін. областей).

2. Південно-східне (розмовляє населення Донецької, Харківської, Дніпропетровської, Запорізької та ін. областей).

3. Південно-західне (Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської та ін. областей ).

С о ц і а л ь н и й д і а л е к т – це відгалуження загальнонародної мови, вживане в середовищі окремих соціальних, професійних, вікових та інших груп населення, тобто має виразну корпоративно-групову форму його породження та існування.

Серед різновидів соціальних діалектів звичайно виділяють професійні та групові жаргони, арго, різновиди утаємничених засобів спілкування.

Літературні мови у всіх народів є значно молодшими від народних живих мов. Вони з’являються на певному етапі розвитку суспільства, державності, письма й літератури і є вже культурним варіантом народної мови.

Л і т е р а т у р н а м о в а – це оброблена форма загальнонародної мови, що має більш-менш закріплені норми.

Характерні ознаками літературної мови:

– унормованість;

– чіткий поділ на стилі;

– дві форми вираження – усна і писемна;

– обов’язкова для використання в офіційно-діловому і науковому стилях.

Українська літературна мова має 2 форми вираження – усну та писемну. Вони виконують майже однакову функціональну роль, але відрізняються за способом викладу матеріалу та використанням мовних засобів.