Порівняльна характеристика усної та писемної форм мовлення

УСНА ПИСЕМНА

1) первинність; 1) вторинність;

2) витворення мовним апаратом, 2) фіксація графічними знаками і

сприймання на слух; сприймання зором;

3) неможливість зафіксувати 3) можливість зафіксувати

вимовлене; вимовлене;

4) діалогічність (обов’язкова 4) монологічність;

наявність співрозмовника);

5) надлишкова словесна 5) велика регламентованість;

інформативність, варіативність;

6) наявність доповнюючих 6) суб’єктивно-емоційні засоби

факторів спілкування письмової форми;

(інтонація, жести, міміка);

7) миттєвість і неповторність 7) потенційно необмежена

усного спілкування. можливість творення і

дублювання писемного тексту.

В українській мові відбувається складний процес взаємодії між літературною мовою і діалектами, процес стирання відмінностей між літературною і національною мовою.

3. Мовна норма та її соціальне значення.

Найголовніша ознака літературної мови – це її у н о р м о в а н і с т ьнаявність чітких, обов’язкових правил.

М о в н а н о р м а– це сукупність загальновизнаних правил вимови, правопису, використання граматичних форм і словникового складу, що є зразковими на певному історичному етапі.

Розрізняють такі види літературних мовних норм:

о р ф о е п і ч н і н о р м и – це сукупність правил вимови і наголошення;

о р ф о г р а ф і ч н і н о р м и – це єдині загальноприйняті правила передачі звукової мови на письмі (написання слів і їх частин, вживання великої літери, написання слів разом, окремо і через дефіс);

п у н к т у а ц і й н і н о р м и – це система правил вживання розділових знаків у реченні (за допомогою розділових знаків здійснюють структурне, смислове та інтонаційне членування писемної мови на значущі частини, що дає змогу читачеві усвідомити зміст тексту відповідно до задуму автора);

л е к с и ч н і н о р м ирегламентують використання слів відповідно до їх лексичного значення та не допускають вживання жаргонних, діалектних, просторічних слів;

с л о в о т в і р н і н о р м и встановлюють закономірності утворення нових слів за наявними в мові словотвірними моделями;

г р а м а т и ч н і н о р м и охоплюють правила творення та вживання форм слів, їх поєднання у словосполучення та речення (ці норми вивчаються в морфології та синтаксисі, закріплені в граматиках української мови, довідниках, правописі);

с т и л і с т и ч н і н о р м ирегламентують доцільність використання мовних засобів у конкретних стилях мови (добір мовних елементів відповідає потребам сфер комунікації, меті і завданням висловлювання).