Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Поняття про літературний напрям. Зміна літературних напрямів в історії розвитку світової літератури




 

Літературний напрям — відносно монолітна і внутрішньо упорядкована сукупність літературних (ідейно-художніх) тенденцій, усталена в ряді визначних чи епохальних творів, що з'явилися приблизно в один і той самий час.

Літературний напрям є важливим чинником літературного періоду. В межах одного літературного періоду може виступати кілька літературних напрямів, наприклад, у Просвітництві — класицизм, рококо, сентименталізм. Назва домінантного напряму нерідко стає назвою цілого літературного періоду, а його часові межі — межами періоду (бароко, романтизм, модернізм, авангардизм).

Кожному літературному напряму відповідає сукупність творів, які мають ряд спільних, характерних рис, що свідчить про їх належність до того чи іншого літературного напряму. Така належність впливає на історичну класифікацію жанрів (романтична балада, класична ода, трагедія, реалістичний роман тощо).

Літературний напрям можна розглядати діахронно і синхронно: водночас він є сукупністю тенденцій, котрі мають свій історичний розвиток, свою еволюцію, і систематизованою сукупністю певних ієрархізованих тенденцій, що є явищем нижчого порядку відносно літературного періоду. У боротьбі й зміні літературних напрямів найбільш виразно проявляються закономірності літературного процесу. Змінність літературних напрямів є підставою для історико-літературної періодизації.

Літературний напрям визначають такі важливі чинники:

1. Світоглядний (ідейний і філософський) фундамент, який породжує певну концепцію дійсності, певний спосіб її пізнання, розуміння суспільно-історичних закономірностей, місце людини у суспільстві та Всесвіті. Сюди ж відносяться ідейні переконання, спрямовані на зміну наявних суспільних відносин, суспільні та моральні ідеали, згідно з якими оцінюється сучасність, а також погляди на роль і значення літературної творчості в житті суспільства, історичної епохи, людської культури в цілому.

2. Поетика як система більш-менш нормативних правил, котрі виросли на філософськім фундаменті того чи іншого літературного напряму і безпосередньо пов'язані з літературною творчістю. Це — головний чинник літературного напряму. Власне поетика зосереджує в собі всі специфічні художні особливості літературного напряму (на рівні стилю, композиції і таке інше), визначає його літературну суть.

3. Спільність мотивів, тем, ідей, образів, сюжетних схем, що переважають у певному літературному напряму, є характерними для нього. Цей чинник тісно пов'язаний із суспільно-культурними умовами існування літературного напряму, особливо з філософськими та естетичними ідеалами, що складають його фундамент.

Скажімо, для класицизму було властиве переважання міфологічних мотивів, тем, сюжетів античності (П'єр Корнель, Жан Расін), що відповідало культурно-історичним ідеалам епохи; саме на них письменники класицизму відтворювали моральні конфлікти (конфлікт почуття обов'язку, емоцій та морального наказу). Так, у межах кожного літературного напряму існує своєрідний набір близьких або тих самих мотивів, типових образів і схем.

4. Сукупність художніх засобів, регульованих поетикою літературного напряму. Це певні стильові, композиційні особливості, певні жанрові форми, що переважають у даному літературному напряму, є характерними для творчості його представників. Якщо для класицизму було властиве чітке розмежування жанрів і жанрових форм, то романтизм активно впроваджував змішаний жанр. Національні різновиди літературного напряму відповідають загальній, спільній моделі літературного напряму (європейської чи навіть світової літератури). Між національними різновидами літературного напряму існує певний внутрішній зв'язок — у них проявляються закономірності світового літературного процесу. Стильові тенденції меншого масштабу, ніж літературний напрям, називаються течіями,

Категорія напряму передбачає об'єднання митців на основі єдиного методу, а також певну схожість індивідуальних стилів. Кожному літературному напрямові відповідає сукупність творів, які мають спільні, характерні риси. У межах одного літературного періоду може виступати кілька літературних напрямів, наприклад, у Просвітництві — класицизм, рококо, сентименталізм. Назва домінантного (провідного) напряму нерідко стає назвою цілого періоду, а його часові межі — межами періоду (бароко, романтизм, модернізм).

Основні літературні напрями:

- бароко (XVII — XVIII ст.);

- класицизм (XVIII — початок XIX ст.);

- сентименталізм (друга половина XVIII — початок XIX ст.);

- романтизм (кінець XVIII — початок XIX ст.);

- реалізм (друга половина XIX ст.);

- модернізм (кінець XIX — XX ст.);

- імпресіонізм, символізм, неоромантизм, імажинізм, футуризм, акмеїзм, експресіонізм, дадаїзм, сюрреалізм, екзистенціалізм тощо;

- постмодернізм (з 1980-х pp.).

Перші сформовані напрями з'являються в літературі Нового часу. Це — барокко і класицизм, розквіт яких припадає на XVII століття. У XVIII столітті зароджується сентименталістський напрям, а на рубежі XVIII—XIX сто­літь формується романтизм. Напрями реалізму й натураліз­му виникають у XIX столітті. Межа XIX—XX століть знамену-ється появою імпресіонізму та символізму — першими літературними напрямами, що об'єднуються під загальною назвою «модернізм». Ціла низка модерністських напрямів зароджується у XX столітті. Серед найбільш прикметних — унанімізм, імажизм та імажинізм, футуризм, акмеїзм, експресіонізм, дадаїзм, сюрреалізм, екзистенціалізм, «театр абсурду», «новий роман» та інші. У 30-ті роки XX століття канонізується соціалістичний реалізм, що, незважаючи на суперечки навколо нього, був таки реальністю. А на початку 80-х років зарубіжні теоретики почали говорити про новий феномен сучасного мистецтва — постмодернізм. Дата народження постмодернізму (як і саме його існування) є спірною, хоча більшість дослідників уважає, що перехід від модернізму до постмодернізму здійснювався в середині 1950-х років.

Літературні напрями можуть мати складові частини. Ці розгалуження напрямів називають течіями чи школами.

Треба зазначити, що поняття «напрям», «течія», «школа» не є уніфікованими в сучасному літературознавстві. В одних дослідників напрям і течія виступають як синонімічні поняття, в інших — напрям є складовою частиною течії, у третіх — навпаки, течія є вужчим поняттям, ніж напрям. Пропонується іменувати течією різновид, розгалуження, зміну літературного напряму. Рух німецьких штюрмерів («Буря й натиск») являє собою літературну течію сентименталізму. Англійська «озерна школа» — течія романтичного напряму. Російська «натуральна школа» та французька група Шанфлері є течіями реалізму. Іноді виділяють вужчу категорію літературної течії — літературну школу, що об'єд­нує послідовників якогось видатного письменника. Однак аналіз літературного розвитку свідчить про зайвість цієї кате­горії: адже практично кожна течія і групувалася навколо особистості чи спадщини видатного митця. Так, розгалуження бароккового напряму — такі течії, як «метафізична школа», «ґонґоризм» і «маринізм», — пов'язані з діяльністю визначних європейських поетів (відповідно, англійця Джона Донна, іспанця Луїса де Ґонгори-і-Арготе та італійця Джамбатісти Маріно). Іноді школою у власному розумінні слова можна назвати цілі напрями. Так, «школою Золя» нерідко іменують натуралізм. Український футуризм можна до певної міри розглядати як школу Михайля Семенка.

Історія літературних напрямів є історією їхнього співіснування, взаємопроникнення та літературних воєн. XVII століття ознаменувалося боротьбою барокко та класицизму, а кінець XVIII — початок XIX століття — полемікою роман­тизму й класицизму. У XX столітті літературні бої ведуть між собою чи не всі напрями: експресіонізм виник як протиставлення імпресіонізму, акмеїзм — символізму, імажинізм — футуризму. З іншого боку, майже до всіх розгалужень модернізму вкрай вороже ставився соціалістичний реалізм. До того ж, усередині певних напрямів точиться боротьба окремих течій. Достатньо пригадати жорстоку ворожнечу російських кубо- та егофутуристів або ж «ломоносовської» та «сумароковської» класицистичних течій.

А. Гуревич справедливо зазначає, що «належність до течії та напряму (як і прагнення залишитися поза існуючими напрямами) передбачає вільне — особисте і творче — самовизначення письменника». Боротьба та зміна літературних напрямів, дійсно, яскраво виражають закономірності літературного процесу. Однак розглядати цей розвиток як поступовий перехід від одного напряму до іншого означало б спрощувати історію літератури. Як зауважує Г. Померанц, «історія мистецтва — це не історія напрямів. Скоріш, це історія того, як мистецтво пробивається крізь напрями, крізь розсудливі схеми». Видатним митцям завжди тісно в межах встановлених канонів, регламенто­ваних принципів, вимог літературних маніфестів. Творчість великих письменників «не вміщується» в межах того чи іншого напряму, вона виходить за ці межі. Драматургія Мольєра ширша за канони класицизму. Фантастика Гоголя не завжди вписується в чіткі рамки реалістичного мистецтва. Творчість М. Куліша чи М. Хвильового не вдалося підкорити ідеологічним настановам соціалістичного реалізму.

Одні твори видатних письменників можна віднести до одного літературного напряму, інші — до другого. В. Гюго починає свою творчу діяльність у річищі класицизму, але згодом переходить на позиції романтизму. О. Пушкін і Т. Шевченко в різні періоди творчості належали до роман­тизму й реалізму. Г. Ібсен починав як романтик, пройшов крізь реалізм і натуралізм, а закінчив свій творчий шлях символістськими драмами. До того ж чимало визначних митців взагалі не пов'язують свою творчість з якимось на­прямом. Так, відомо, що В. Брюсов, влаштовуючи вечір поетів усіх напрямів, не запросив на нього геніальної поете­си — Марини Цвєтаєвої, адже вона до жодного напряму не належала. Творчість багатьох яскравих митців свідчить про те, що художня практика є ширшою навіть за власні теорії. Приміром, Золя-романіст далеко не завжди дотримується настанов Золя-теоретика. До складної проблеми взаємо­стосунків творчої індивідуальності й літературного напряму доречним було б застосувати слова академіка Д. Лихачова, сказані ним про «стиль доби»: «Стиль — до певної міри нівелювання, це „доля", яка намагається скувати мистецтво свого часу й позбавити добу її індивідуальності. І тільки посередній митець повністю підкоряється вимогам сти­лю». Думка Д. Лихачова є правомірною й щодо літературних напрямів. Адже «геній сміється», за виразом Г. Е. Лессінґа, з жорстких, усталених, заданих настанов.

До того ж митець не в змозі існувати в художньому вакуумі, не стикаючись з теоріями й творами представників інших напрямів, не використовуючи, свідомо чи під­свідомо, у власній творчості певні елементи чужих та навіть ворожих за духом чи стилем митців. Так, досвід літературного розвитку XIX століття свідчить про взаємо­проникнення принципів та елементів романтизму й реа­лізму. А складна дифузія реалізму й модернізму є однією з цікавих ознак історії всесвітньої літератури XX століття.

Літературна школа — це професійна близкість групи письменників. Автори "Словника літературознавчих термінів" В. Лесин і О. Пулинець під школою розуміють "тенденції, ідейно-художні особливості", манеру письма, "властиві літераторам, що знаходяться під значним впливом великого письменника, свого сучасника чи попередника. Так говорять про пушкінську та некрасівську школи в російській класичній поезії, про шевченківську та франківську школи в українській літературі. Під школою розуміють сукупність принципів пізнавання і відтворення світу. До речі, так визначають і метод.

Літературну школу ототожнюють з напрямом, літературною течією. У "Літературознавчому словнику-довіднику" як напрям характеризується "озерна школа", "натуральна школа". Д. Наливайко, виділяючи течії в межах романтизму, називає "байронічну", "гофманівську" школи. Літературну течію, до якої входять найближчі творчі послідовники якого-небудь видатного письменника, зазвичай іменують літературною школою, її представники є однодумцями в усіх істотних питаннях художньої творчості.

Літературну школу ототожнюють з гуртком, літературною групою, угрупованням. Рамки школи ширші за них, але вони вужчі від понять "методу" та "напряму".


Поделиться:

Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 170; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.005 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты