Походження та сутність політики

Слово "політика" вживається у надзвичайно широкому розумінні. Яка ж історія його походження?

Грецькою мовою термін "політика" (politike) означає мистецтво здійснювати спільні справи, співіснувати громадою, керувати держа­вою.

Традиція такого вживання терміна була започаткована давньогрець­кими мислителями Платаном (427-347 рр. до н. е.) та Аристотелем (384-322 рр. до н. е.). Зокрема, сучасні вчені пов'язують його похо­дження здебільшого із назвою однойменних праць Аристотеля "Полі­тика" та "Афінська політика", в яких він глибоко дослідив сутність влади, держави, політичних установ та проблему розмежування вла­ди. Філософ розробив модель ідеальної держави-полісу та умови її існування. Він тісно поєднував політику з моральністю та етикою і вважав, що політична справедливість можлива лише між вільними і рівними людьми.

Однак слід відзначити, що вживаний Платоном та Аристотелем термін "політика" первинно є похідним від слова "поліс" (грецьк. polis).У VIII — VI ст. до н. е. в Стародавній Греції та Римі полісом називали місто-державу, яке було оригінальною формою соціально-економічної та політичної організації суспільства. Воно являло собою велике місто з околицями, площа території якого коливалася в межах 1-2 тис. км², а чисельність жителів - від 5 до 10 тис. осіб. Ті городяни, що мали земельні наділи, були повноправними громадянами полісу, а решта (метеки, періеки, вільновідпущені й раби) громадянських прав не мали. Повноправні громадяни держави-полісу мали змогу брати участь у вирішенні суспільних справ. Часто громадянин не тільки мав таке право, але й був зобов'язаний його використовувати та підтверджува­ти, бо інакше (як от за одним із законів Солона) його могли позбавити громадянства. Отож жити суспільне означало жити й політичне. З цього приводу Аристотелю належить влучний вислів: "Людина за своєю природою - істота політична".

Таким чином, в античні часи політикою називали все, що стосува­лося існування держави-полісу: державні та суспільні справи, мистец­тво управління суспільством і державою тощо.

Упродовж наступних століть вчені намагалися дати різні тракту­вання терміна "політика", однак до XVI ст. у політичній думці доміну­вало уявлення про божественне походження влади. І лишень італійсь­кий мислитель Пікколо Макіавеллі (1469-1527) у трактаті "Державе­ць" здійснив спробу звільнити політику від релігійно-етичних наша­рувань і започаткував новітню європейську традицію політики, в основу якої покладено концепцію природного права і суспільного договору.

Здавалося б, вникаючи у сучасне розуміння політики, не слід за­глиблюватися в давні корені цього слова. Однак досвід показує, що майже все те, що було виважене і сформульоване людською думкою в давні віки, у тій чи іншій формі повторюється упродовж сторіч і аж до наших днів.

Сьогодні поняття "політика" є одним із найбільш неоднозначних. Це яскраво виявляється у повсякденному житті, коли цим терміном називають будь-яку цілеспрямовану діяльність. Однак найчастіше під політикою розуміють окремий вид людської діяльності.

Як самостійна сфера людської діяльності політика виникла водно­час із соціальною диференціацією суспільства. Саме тоді політика за­явила про себе як мистецтво управління ним, як необхідний чинник збереження цілісності диференційованого суспільства.

У процесі самоорганізації суспільного життя виникає держава як вища форма самоуправління. Вирішування державних справ виді­ляється в окрему сферу суспільної діяльності. А тому в практичному розумінні політика - це участь у державному управлінні (через уряд, парламент, структуру інших владних органів).

Трактування політики як окремої сфери людської діяльності охоп­лює три суперечливі підходи:

Перший - політика як діяльність на етичних засадах. Ця традиція започаткована ще Аристотелем, який вважав, що метою існування кож­ної спільноти с справедливість, або досягнення найвищого блага для всіх. Виходячи із цього, головною рисою політики і політика повинна бути мудрість, яка полягає в тому, щоб уміти вибирати засоби для реа­лізації моральної мети.

Другий - політика як засіб досягнення егоїстичних цілей. Цей підхід виражається у множинній кількості варіантів цинічного формулюван­ня цілей політики: "мистецтво можливого", "після нас хоч потоп", "бо­ротьба за життєвий простір" тощо. Тобто цей підхід передбачає таке розуміння політики, в якому ціль виправдовує засоби.

Третій - ціннісно-нейтральне розуміння політики. Цей підхід по­лягає в раціональному (лат. гасіо - розумний) та аналітичному тлума­ченню політики як сфери людської діяльності, що регламентується пра­вовими, соціальними та моральними нормами, які є неоднаковими для різних суспільств.

Так чи інакше, а ядром політичної сфери людської діяльності є відно­сини і дії, пов'язані із завоюванням, утриманням та використанням державної влади. Відповідно до поглядів одного із класиків політичної науки - М. Вебера, політика означає надію брати участь у владі або впливати на її розподіл. А тому в політологічній літературі найпоши­ренішими є ті визначення політики, які охоплюють саме таку діяльність.

Однак, як справедливо зазначає П. Шляхтун, влада є не самоціллю, а лише інструментом суспільного управління. Адже головна ціль, за­для якої первинне постала держава, - взаємоузгодження інтересів різних соціальних груп та підпорядкування приватних і групових інте­ресів загальному суспільному інтересу.

Власне, мистецтво такого управління суспільством, аби інтереси всіх і кожного були поєднані в організмі однієї соціальної спільноти, і було назване політикою. А тому політика - це, перш за все, управ­ління суспільством на основі публічної влади.

Суб'єкти політики(лат. subjektus - носій прав і обов'язків) - по­няття, яке визначає носія політичної діяльності, того (або тих), хто приймає політичні рішення та організовує їх виконання.

До суб'єктів політики належить кожен, хто так або інакше, прямо чи опосередковано бере участь у політичному житті. Ними можуть бути громадяни, партії, громадські організації, етноси, держава тощо.

Класифікації політики.В політологічній літературі існує ряд кла­сифікацій політики, в основу яких покладені різні критерії:

1. За сферою впливу - на економічну, національну, екологічну,
військову, соціальну, науково-технічну, культурну тощо;

2. За об'єктом впливу - на внутрішню і зовнішню;

3. За масштабами впливу - на міжнародну, локальну, регіональну;

4. За суб'єктом діяльності - на державну, партійну, політику гро­мадських організацій, суспільних рухів тощо;

5. За пріоритетом діяльності - на політику нейтралітету, національного примирення, компромісів тощо.

Для розуміння політики важливе значення має з'ясування її функцій. Функції політики- це основні напрями її впливу на суспільне

життя.

Очевидно, що найважливішою функцією політики с та, яка випли­ває з її сутності: управління суспільними процесами та забезпечення єдності й цілісності суспільства.

Інші функції підпорядковані головній:

- вираження і задоволення соціально значущих інтересів різних суспільних груп;

- інтеграція суспільства на основі узгодження соціальних інтересів;

- раціональне вирішення соціальних конфліктів і суперечностей;

- соціалізація особи;

- забезпечення наступності та інноваційності суспільного розвитку.
Світ політики - це світ боротьби, гострої конкуренції, постійного

пошуку компромісів, прийняття рішень та їхнього втілення.

Як мистецтво, політика є складним поєднанням раціональних та ірраціональних чинників її здійснення.