Гори Землі Королеви Мод

Гори, обернені до побережжя Атлантичного океану є системою брилово-блокових морфоструктур на краю материкової платформи. Всі основні найбільш крупні особливості орографії в їх межах обумовлені тектонічними рухами. Абсолютні відмітки гір коливаються від 1000 - 1300 м на сході до 3056 м в горах Конрада. Для значної частини хребтів, складених породами гранітоїдного ряду, характерний масивний, монолітний вигляд. Часто спостерігаються круті, рівні схили. Місцями простежуються ланцюжки торів. Для рельєфу, що розвивається на вулканогенних породах, характерні різко виражені форми препарування, внаслідок чого схили набувають ступінчастого вигляду. Пластові інтрузії юрського віку - основа структурних плато (Бардін, 1966).

З півночі на південь характер рельєфу хребтів дещо змінюється. У північній частині хребти і гірські масиви характеризуються значною розчленованістю. У південній переважає рельєф гряд з пологохвилястою гребеневою лінією і відносно пологими схилами. У зв'язку з цим тут виділяються альпійський і пологовершинний типи хребтів. Альпійські хребти мають зубчасті гребені, карлінги, але зберігають подекуди похилі ділянки з вирівняним рельєфом. Льодовикові кари досягають тут 5 - 7 км. в поперечнику.

Пологовершинні поверхні хребтів виступають з під льоду на 200 - 300 м і мають згладжені форми. На них чітко виражене льодовикове штрихування і навіть шліфовка. Походження вирівняних денудаційних поверхонь в горах Землі Королеви Мод В.І.Бардін пояснює екзараційною діяльністю льоду. Велика відносна висота деяких з них над поверхнею льоду (від 400 до 800 м) пов'язана, на його думку, з тектонічними деформаціями таких поверхонь.

Поблизу крупних скельних масивів і нунатаків поверхня льодового куполу Антарктиди набуває горбистого і грядового характеру. За спостереженнями В.І. Бардіна, літом вона майже повністю звільняється від снігу, стає дуже нерівною, порізаною руслами численних тимчасових водотоків. Останні формують невеликі долини стоку талих льодовикових вод з врізаними меандрами. Крім русел тут спостерігаються відособлені крижані горби, озерні ванни, своєрідні форми термокарсту (на ділянках розвитку льодовикових тріщин). Тут також поширені “оазиси”.

Причини появи антарктичних “оазисів” - місцеві перешкоди в стоці льоду. В “оазисі” Ширмахера - це гірський бар'єр на півдні, в “оазисі” Бангера - такий же підльодовиковий хребет. Коли край льодовика став тоншати, на поверхні з'явилися чорні скелі, навколо яких внаслідок їх нагрівання сонцем утворилися теплі ділянки. Поступово розміри таких ділянок стали настільки великі, що на них стали формуватися особливі мікрокліматичні умови, що перешкоджають накопиченню великих мас льоду. Між гірськими хребтами і масивами від льодового куполу тягнуться вивідні льодовики, що досягають місцями шельфових льодовиків і є для останніх джерелами живлення. Вивідні льодовики часто огинають гірські ділянки, але іноді і перетинають їх, утворюючи льодопади і величезні крижані стіни. По периферії льодовиків часто зберігаються вали кінцевих морен. Своїм положенням вони фіксують не тільки рівні поверхней вивідних льодовиків, але і рівні древніх материкових покривів льоду.