Проблема розвитку заледеніння в Антарктиді

Походження льодовикового щита Антарктиди представляє до цих пір невирішену проблему. Сприятливі умови для розвитку покривних льодовиків тут існували вже в міоцені. Початок заледеніння пов'язують з охолодженням південних частин Тихого, Атлантичного і Індійського океанів в еоцені і олігоцені (біля45млн. років назад). В кінці міоцену пониження середньорічних температур повітря призвело до розростання льодовиків. А перші льодовики виникли, мабуть, ще в палеогені. Заледеніння почалося з центральних найбільш припіднятих територій і згодом розповсюдилося на весь континент.

В горах Джонс (Західно-Антарктичний пояс) були встановлені сліди існування покривного заледеніння близько 7 млн. років назад. Це підтвердили датування лав, що вилилися в умовах зледеніння (Бардін, 1976).

Аналіз попільних конусів Мак-Мердо, матеріал яких перекриває морени, показав, що вік найдревніших з них (морен) 4,2 - 3,9 млн. років, тобто середньопліоценовий.

Таблиця 1

Епохи наступу льодовиків в Антарктиді

Аналіз озерних відкладів в долині Тейлора (Трансантарктичні гори), які містять прошарки карбонатів, дозволив встановити, що переміщення льодовиків в цій долині відбувалися 350 - 300, 220 - 180, 130 - 80, !5 - 5 тис. років назад.

Опубліковані результати аналізу подій льодовикової хронології дозволяють виділити в останній наступні епохи наступу льодовиків. Площа льодовикового щита неодноразово збільшувалася і зменшувалася (табл. 1).

Діяльністю шельфових льодовиків були створені абразійно-ерозійні рівні на сучаснихвідмітках від 200до 2000 м. Акумулятивні тераси в районі долин Райта, Тейлора і Феррара піднімаються до 400 - 650 м. За останні 1,5 млн. років амплітуда тектонічних рухів досягала таким чином 900 -1000 м. Це призвело до блокових переміщень і формування з часом блоково-брилової морфоструктури - основного типу морфоструктур Антарктиди.

Відсутність в Антарктиді (окрім Антарктичного півострова) морських палеогенових і неогенових відкладів дозволяє говорити про значні розміри материка в ці епохи. Висота поверхні, ймовірно, була більшою за сучасну на 100 - 150 м, оскільки вага льодовикового щита призвела до опускання континенту в неоген-четвертинний час.

Найвірогідніше, що заледеніння Антарктиди почалося з появи невеликих фірнових полів на найбільш високих хребтах. Гірсько-долинне заледеніння поступово переросло в покривне, а потім і у форму льодовикового щита. Лід при покривній або “щитовій” формі почав рухатися лише досягши певної товщини.

У максимальну фазу поширення льоду поверхня антарктичного щита була на 350 - 450 м вище, а його край заходив в межі шельфу. Один з передбачуваних валів виявлений на шельфі в районі Мирного на відстані 100 - 150 км. від берега. В цю епоху льодом виорювалися лінійні улоговини і долини, напрям яких співпадав з напрямком руху льоду. Поперечні (до руху льоду) улоговини і долини піддалися слабкій дії льоду. Наприклад, деякі улоговини в “оазисі” Бангера взагалі. не несуть льодовикової обробки. Можливо, це пов'язано з діяльністю “післяльодовикової” денудації.

Доказів синхронності або метахронності заледенінь на різних материках у зв'язку із заледенінням Антарктиди дуже мало. Багатьма дослідниками виділяється декілька стадій скорочення льоду в Антарктиді, одну з яких (“стадію Тейлор”) Т. Певе в районі Мак-Мердо вважає синхронною Іллінойському заледенінню Північної Америки, а “стадію Мак-Мердо” відносить до доіллінойської епохи. Проблема встановлення льодовикових стадій на цьому континенті полягає в тому, що, по-перше, ні в одну з неоген-четвертинних міжльодовикових епох лід не танув, а лише дещо скорочувався в розмірах. По-друге, невеликі скорочення льодовикового щита могли залишитися непоміченими, тобто морени опинилися під рівнем моря. Навіть вік “оазисів” Бангера і Ширмахера поки що залишається не встановленим і датується від 10 000 до перших сотень років.

Таким чином, історія розвитку рельєфу Антарктиди впродовж останніх 20 млн. років так чи інакше пов'язана з діяльністю льоду як чинника, що обумовлює багато екзогенних процесів, так і чинника, що впливає на розвиток земної кори і її поверхні. У цьому полягає унікальність розвитку рельєфу ірегіональна особливість геоморфології Антарктиди.